IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ

ОСНОВИ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ СЕЛЕКЦІЇ. ПОНЯТТЯ СОРТУ РОСЛИН, ПОРОДИ ТВАРИН, ШТАМУ МІКРООРГАНІЗМІВ.

ШТУЧНИЙ ДОБІР ТА ЙОГО ФОРМИ

Мета: дати поняття про селекцію, ознайомити із завданнями сучасної селекції її методами, цілями й результатами; показати, що теоретичною основою селекції є генетика; дати поняття про “сорт”, “породу”, “штам; ”; ознайомити із досягненнями селекції в Україні.

Обладнання та матеріали: таблиці з зображенням порід тварин і сортів рослин.
Базові поняття й терміни: селекція, штучний добір, порода, сорт, штам, районування, гібридизація, несвідомий добір, методичний добір, масовий добір, індивідуальний добір.
Концепція уроку: показати практичне значення генетичних законів і роль генетики в селекційній практиці; звернути увагу на розбіжності в результатах штучного й природного добору; відзначити, що в результаті селекції формуються сорти, породи й штами, а не види; вид формується тільки в природному середовищі під дією природного добору; розповісти про форми штучного добору.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Структура уроку

I. Організаційний етап - 2 хв.
ІІ. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності - 5 хв.
III. Вивчення нового матеріалу - 23 хв.
IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів - 10 хв.
V. Домашнє завдання - 2 хв.
VI. Підведення підсумків уроку - 3 хв.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Запитання до учнів
Які сорти рослин і породи тварин ви знаєте?
Яким чином селекціонери одержували ці сорти й породи?
Завдяки чому селекціонери одержують таке різноманіття сортів?
Чи можуть знання про генетичні особливості організмів сприяти процесам селекції?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

ПЛАН

1. Завдання сучасної селекції

2. ПОНЯТТЯ СОРТУ РОСЛИН, ПОРОДИ ТВАРИН, ШТАМУ МІКРООРГАНІЗМІВ.

3.Основні методи селекції: штучний добір та гібридизація

Розповідь учителя

1. Завдання сучасної селекції.

Найважливішою галуззю практичного застосування генетики є селекція.

Селекція (від лат. селекціо - вибір, добір) - наука про теоретичні основи та методи створення нових і поліпшення вже існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів.

Теоретичною основою селекції є генетика та вчення про штучний добір. Селекціонер має бути добре обізнаним з біологією розмноження та розвитку тих видів, з якими він працює, особливостями їхніх фізіологічних процесів.

Завдання сучасної селекції -це підвищення продуктивності існуючих, а також виведення нових, продуктивніших, сортів культурних рослин, порід свійських тварин, штамів мікроорганізмів, пристосованих до умов сучасного автоматизованого сільського господарства та промисловості.

Селекція бере участь у вирішенні основного завдання сільського господарства - забезпеченні максимального виробництва харчових продуктів за мінімальних затрат.

Особливе значення для успіху селекційної роботи має генетична різноманітність вихідного матеріалу. Вчені шукають потрібні ознаки серед диких нидів, які є резервом для проведення селекційної роботи.

У селекційному процесі, як правило, виділяють кілька етапів:
- обґрунтування мети й завдань селекції;
- створення й добір вихідного матеріалу;
- розробка схеми селекції, селекційний процес (включно з різноманітними методами селекції);
- сортовипробування.
Виникнення наукової селекції пов'язане з еволюційним ученням Ч. Дарвіна, експериментальними дослідженнями Ґ. Менделя, В. Йогансена, селекціонерів І. Мічуріна та Л. Бербанка, праці яких послугували основою для розробки теорії селекції. У свою чергу, відкриття в генетиці сприяли розробці методів селекційного процесу й підвищенню ефективності штучного добору. Так, наприклад, відкриття законів Менделя дозволило цілеспрямовано вести добір пар для схрещування, а встановлення М. І. Вавиловим центрів походження культурних рослин і обґрунтування закону гомологічних рядів у спадковій мінливості дали можливість селекціонерам розробляти методи ефективного пошуку вихідного матеріалу. Вивчення характеру успадковування цінних для господарства ознак сприяло створенню цілої системи схрещувань і дозволило комбінувати різні властивості рослин.
Академік М. І. Вавилов багато зробив для розробки теоретичних основ селекції й уточнення визначення селекції як самостійної науки. Даючи загальне визначення селекції як науки, М. І. Вавилов писав: “Селекція по суті є втручанням людини у формоутворення тварин і рослин; іншими словами, селекція являє собою еволюцію, що спрямовується волею людини”.

Визначаючи завдання селекції, видатний російський селекціонер М.І.Вавилов наголошував на тому, що для поліпшення якостей існуючих і створення нових порід і сортів необхідно вивчати і враховувати різноманіття вихідного матеріалу, спадкову мінливість організмів, роль середовища у формуванні фенотипу, закономірності успадкування при гібридизації та визначити форми штучного добору, які застосовуватимуться у селекційній роботі.
Використання різних методів у селекційному процесі привело до створення нового напрямку — синтетичної селекції. Вона заснована на застосуванні вихідного матеріалу, створюваного шляхом гібридизації різних сортів і форм. Основа синтетичної селекції — перекомбінація і трансгресія. За комбінаційної синтетичної селекції в одній гібридній рослині сполучаються ознаки й властивості двох чи більше батьківських форм.

Завдання селекціонера — відібрати й генетично стабілізувати гібридні рослини, що поєднають ці ознаки та властивості найбільш вдало.

Трансгресивна синтетична селекція заснована на доборі в поколіннях, які розщепилися після гібридизації, особин із трансгресіями, тобто з позитивними ознаками, вираженими більшою мірою, ніж у батьків. Успіх трансгресивної синтетичної селекції залежить від правильного визначення батьківських пар, здатних при схрещуванні давати трансгресії.

2. Поняття про сорт, породу, штам.

Породою тварин або сортом рослин називають сукупності особин одного виду (популяції) із певними спадковими особливостями: продуктивністю, морфологічними та фізіологічними ознаками, створених людиною у результаті штучного добору.

Штамом (від нім.штам - стовбур, родина) називаютьчисту культуру (тобто потомство однієї клітини) мікроорганізмів. Від однієї клітини можна дістати різні штами, які відрізняються за своїми властивостями: продуктивністю, чутливістю до антибіотиків тощо.

На відміну від природних популяцій, порода, сорт чи штам не здатні існувати без постійного втручання людини. Для кожної породи, сорту або штаму характерна певна реакція на умови довкілля. Це означає, що їхні позитивні якості можуть проявитися лише за певної інтенсивності чинників навколишнього середовища (умов утримання тварин, агротехніки рослин, культивування мікроорганізмів, певних кліматичних чинників тощо). Породи тварин і сорти рослин, які мають високу продуктивність в одних географічних зонах, не завжди придатні для використання в інших. Тому вчені у науково-практичних закладах всебічно досліджують властивості нових порід і сортів та перевіряють їх придатність до використання в певній кліматичній зоні, тобто здійснюють їхнє районування.

Районування - комплекс заходів, спрямованих на перевірку відповідності якостей тих чи інших порід або сортів до умов певної природної зони, що є необхідною умовою їхнього раціонального використання на території будь-якої країни.

Відмінність природних популяцій від породи, сорту, штаму:

- сорт, порода, штам не здатні існувати без постійного втручання людини;

- для кожного сорту, породи, штаму характерні певні реакції на умови довкілля.

3. Основні методи селекції- це штучний добір та гібридизація.

Теорію штучного добору створив видатний англійський вчений Чарльз Дарвін, основні положення якої він виклав у своїй праці «Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя» і розвинув в книзі «Зміни свійських тварин та культурних рослин під впливом одомашнення».За твердженням ученого, формування порід і сортів почалося з приручення людиною диких видів тварин і вирощування диких видів рослин. Він показав, що в основі значного різноманіття порід і сортів лежить лише невелика кількість видів диких предків.

Таким чином, порода тварин або сорт рослин не є самостійним видом, а лише групою особин певного виду, яка відрізняється від інших подібних сукупностей за певними спадковими ознаками.

Розвиваючи у різних напрямах ознаки одного чи кількох видів диких предків, людина створила чимало порід і сортів. Наприклад, предками усіх порід собаки свійського, яких нараховують понад 350, вважають кілька близьких видів вовків (мал. Роздатковий матеріал), а голуба (понад 450) - скельного голуба.

Ці положення Ч.Дарвін проілюстрував такими прикладами. Всі породи свійського голуба мають риси подібності до дикого предка: вони будують гнізда не на деревах, а на карнизах будівель, балконах (скельний голуб будує їх на виступах скель) і подібно до нього відкладають лише пару яєць, мають однакову шлюбну поведінку тощо. У результаті схрещування різних порід між собою отримано плодючі гібриди, які іноді мають ознаки дикого предка.

За Ч.Дарвіном, механізм штучного добору такий. Серед багатьох тварин чи рослин певного виду людина підмічає окремі особини, які відрізняються від інших за ознаками, що її зацікавили, і відбирає їх для подальшого розмноження. Серед потомства відібраних плідників проводять добір: особин, що успадкували від батьків бажані для людини ознаки, залишають для подальшого розмноження. З покоління в покоління бажана ознака все більше розвивається, бо як плідників обирають особин, у яких вона виражена найкраще.

Водночас шляхом гібридизації людина може поєднувати (комбінувати) в потомках різні корисні для неї ознаки батьківських форм. Добір за певними ознаками, як правило, приводить до змін і деяких інших ознак (корелятивна, або співвідносна мінливість), а згодом і до корінної перебудови організмів, тобто до створення нового сорту або породи.

Ч.Дарвін показав, що на початкових етапах створення культурних форм діяв несвідомий добір. Надаючи переваги при розмноженні певним особинам, людина не ставила свідомо перед собою завдання вивести нові породи та сорти і не застосовувала різних систем схрещувань і типів штучного добору. Згодом, у другій половині XVIII сторіччя, несвідомий штучний добір був замінений на плановий (методичний). У його основі - підбір батьківських пар, застосування різних варіантів схрещування та плановий добір серед отриманого потомства за певними ознаками, що дає змогу виводити породи або сорти зі заздалегідь запланованими властивостями.

Отже, штучний добір - це вибір людиною найцінніших у господарському відношенні тварин, рослин, мікроорганізмів для одержання від них нащадків з бажаними ознаками.

Штучний добір - найважливіший елемент будь-якої селекційної роботи. Він необхідний не тільки для виділення кращих за своїми показниками форм і збереження досягнених результатів, а й для їхнього подальшого вдосконалення.

Як зазначалося, неодмінною умовою ефективного штучного добору є різноманітність вихідного матеріалу. Її збільшенню сприяє використання для селекційної роботи плідників різного географічного походження, впливу різноманітних чинників довкілля, зокрема мутагенних тощо. Якщо різноманітність вихідного матеріалу незначна, штучний добір виявляється малоефективним.

Ознаки чи їхні стани, які добирає людина, не завжди виявляються корисними для самих організмів; створені породи і сорти часто вже нездатні до самостійного існування і потребують повсякчасного піклування людини. Наприклад, важко собі уявити, яким чином можуть врятуватись від хижаків у природі тварини м'ясних порід великої рогатої худоби із масивним тілом і коротенькими ногами.

В процесі штучного добору фенотипна мінливість організмів зростає, а їхня загальна життєздатність знижується. На породу чи сорт, створені людиною, водночас діє і весь комплекс чинників довкілля (кліматичні, вплив інших організмів тощо). Тож людина повинна створювати умови, найсприятливіші для розвитку тих чи інших ознак або їхніх станів.