Керовані авіабомби (КАБ) призначені для ураження міцних малорозмірних цілей (мостів, переправ, командних пунктів, залізобетонних споруд).

Скидання цих засобів на відстанях 10...60 км від об’єктів, що уражаються, і наведення з використанням телевізійних, тепловізійних, командних, лазерних напівактивних систем дозволяють забезпечити точні удари без входу в зону дії об’єктових засобів ППО. Найбільшу точність мають КАБ з лазерним наведенням, а також КАБ із корекцією на кінцевій ділянці траєкторії (КВВ = 3 м). Бойові елементи багатьох типів КАБ оснащуються телекамерами видимого або інфрачервоного діапазону. Селекція цілі провадиться або в автоматичному режимі, або за командою оператора на борту носія, з якого застосовується зброя.

У теперішній час застосовуються бомби з лазерною системою наведення (GBU-10, GBU-12, GBU-24, GBU-27) (рис. 1). Бойовою частиною цих КАБ є фугасні гравітаційні бомби Mk-82 (калібр 230 кг), Mk-84 (калібр 900 кг) або проникаючі боєголовки типу BLU-109. Виявлена оператором ціль підсвічується за допомогою лазера з літака-носія. Розташований на КАБ приймальний пристрій реєструє відбите від цілі випромінювання та видає сигнали на систему керування бомби. Квадратичне відхилення бомб із лазерними системами наведення становить біля 3 м. Основним недоліком цих бомб є можливість застосування тільки в безхмарну погоду.

У цьому зв’язку на початку 1990-х років одержала потужний поштовх програма “JDAM” (Joint Direct Attack Munition) (рис. 1) зі створення модулів для коригування гравітаційних бомб за сигналами, одержуваних від супутників системи “NAVSTAR” (GPS). Авіабомби, оснащені “JDAM”, мають КВВ не гірше 1...3 м і можуть застосовуватися за будь-яких погодних умов.

Серійне виробництво почалося в 2000 році.

Американські фірми “Lockheed Martin” і “Boeing” випускають такі варіанти КАБ “JDAM”: GBU-31 (бойова частина Мk-84, масою 908 кг); GBU-32 (бойова частина Мk-83, масою 454 кг); GBU-30 (бойова частина Мk-81, масою 227 кг); GBU-29 (бойова частина Мk-80, масою 113 кг). Проводяться роботи з оснащення КАБ головкою самонаведення (програма “JDAM-3”), що підвищить точність нанесення ударів. Крім того, оснащення КАБ крилами, що розкриваються, дозволить підвищити дальність польоту з 24 км до 96 км.

Керованими авіабомбами з “JDAM” буде оснащений практично весь парк бомбардувальної авіації США, включаючи стратегічні бомбардувальники, тактичну авіацію ВПС і ВМС. Керована авіаційна бомба, виконана за нормальною аеродинамічною схемою з несучим трикутним у перетині корпусом, оснащена верхньорозташованим крилом, яке розкривається після пуску, і керованим хвостовим оперенням, що забезпечують зміну траєкторії польоту в ході наведення на ціль за принципом “крен – поворот”.

Таблиця 5

Основні тактико-технічні характеристики КАБ США

Керовані авіаційні касети (КАК) використовуються для майданних і групових цілей (живої сили, зосередження бойової техніки, аеродроми). Вони споряджаються кумулятивними, осколковими, бетонобійними, запальними бомбами та мінами малої маси.

У зоні Перської затоки широко застосовувалися, крім інших видів високоточної зброї КАБ типу GBU-10, -12, -15, -16, -23, -24 з лазерними та телевізійними системами наведення, авіаційні касети JP-233 із бетонобійними бомбами та протитранспортними мінами. Показовий такий факт: 90% КАБ загальною масою 6 520 т вразили намічені цілі, а 70% некерованих авіабомб загальною масою 81980 т узагалі не потрапили в об’єкти, що атакуються. На основі отриманих результатів був зроблений однозначний висновок про доцільність нарощування темпів робіт з розширення номенклатури та бойової ефективності високоточної зброї.

2.3. Призначення, бойові можливості та способи бойового застосування протирадіолокаційних ракет

Авіаційні протирадіолокаційні ракети розглядаються закордонними військовими фахівцями як один з основних засобів ураження радіолокаційних станцій наземного та корабельного базування. Вони перебувають на озброєнні літаків тактичної авіації та авіації ВМС практично у всіх основних західних державах. Розробка таких ракет почалася в США в 60-х роках (AGM-45 “Shrike”, AGM-78). Вони широко і досить ефективно використовувалися в ході збройних конфліктів у В’єтнамі, Лівії та ін. Зараз основними розроблювачами та виробниками ракет такого типу є США, Великобританія та Франція. Там проводяться дослідження, спрямовані на удосконалювання існуючих і створення нових зразків авіаційних ПРР.

У США найбільш розвиненою з існуючих ПРР є ракета AGM-88 “HARM” (Рис.2,3). Конструктивно вона складається з пасивної радіолокаційної головки самонаведення, бойової частини, системи керування та двигуна.

На ракеті використовується двоканальна моноімпульсна ГСН, призначена для вимірювання азимута та кута місця цілі. До її складу входить антенна система, радіочастотний блок, процесор і радіопрозорий обтічник. Процесор виконує функції, що забезпечують кутове супроводження цілі за азимутом і кутом місця, розпізнавання цілей, а також зв’язок з бортовим радіоелектронним устаткуванням літака та системою керування польотом ракети. Протирадіолокаційна ракета оснащена осколково-фугасною БЧ масою 66 кг, підрив якої здійснюється за допомогою безконтактного лазерного підривала у точці оптимального розльоту осколків. В ПРР використовується дворежимний твердопаливний двигун.

Основний спосіб бойового застосування ракети “HARM”: за даними літакового приймача виявлення визначається наявність джерел радіовипромінювання в заданому районі, напрямок на них, їх тип і режим роботи. Ці дані відображаються на дисплеях у кабіні екіпажа та вводяться в систему наведення ПРР. Пуск ракети може бути здійснений практично одночасно з виявленням об’єкта, що випромінює.

Другий спосіб застосовується при ураженні віддалених цілей. У цьому випадку здійснюється попередній запис параметрів цілі, що випромінює, у систему наведення ПРР та її пуск по балістичній траєкторії на максимальну дальність у напрямку передбаченого перебування цілі. Якщо ракета в процесі польоту виявляє випромінювання цілі, то вона наводиться на неї, у противному випадку відбувається самоліквідація ПРР.

Третій спосіб передбачає застосування ГCH ракети як засіб виявлення об’єктів, що випромінюють. Ці дані передаються на дисплеї екіпажа і можуть використовуватися для ідентифікації цілей і визначення їх пріоритетності.

Особливістю ракети “HARM” є її спроможність автоматично перенацілюватися в ході польоту. Якщо РЛС припиняє роботу, то починається пошук такої цілі. При цьому ракета зберігає траєкторію польоту до першої цілі, з тим, щоб у випадку, якщо інша ціль не знайдена, то уразити першу із запам’ятованих до її вимикання .

Протягом усього терміну експлуатації ця ракета постійно удосконалювалася та модернізувалася, що дозволяло застосовувати ракету проти перспективних радіолокаційних засобів ППО. Зокрема, верхня межа діапазону робочих частот ГСН ПРР АGM-88С збільшена до 35...40 ГГц. Ці ПРР широко застосовувалися при веденні бойових дій США проти Іраку та Югославії для подавлення працюючих радіолокаційних станцій. Ракета “HARM” знаходиться на озброєнні армій багатьох країн світу, у тому числі Німеччини, Італії, Іспанії, Туреччини, Греції та Республіки Корея.

З 1996 року ведеться розробка нової модифікації ракети, що одержала позначення AGM-88D Block 6. Її основною особливістю є те, що до складу системи наведення входить ІСН, що коригується за даними КРНС “NAVSTAR”, а також використання нового програмного забезпечення систем керування та наведення. За замислом розроблювачів, ракета відрізняється більш високою ефективністю та простотою застосування. За оцінками американських військових експертів, нова модифікація ПРР “HARM” буде перебувати на озброєнні тактичної та палубної авіації США до 2020 року.

Ще однією американською ППР, що призначена для озброєння вертольотів армійської авіації, є ПРР AGM-122 “Side ARM”. Ракета оснащена пасивною радіолокаційною широкосмуговою ГСН, що забезпечує її наведення на випромінювання РЛС зенітних артилерійських і ракетних комплексів. Передбачений програмний набір висоти на початковій ділянці траєкторії з наступним пікіруванням на ціль, що випромінює. Наведення здійснюється за методом пропорційного зближення, що обумовлює можливість застосування ПРР по мобільних цілях.

З кінця 80-х років у США в межах різноманітних програм проводилися дослідження та розробки, пов’язані зі створенням перспективної ПРР. Одна з основних вимог до неї полягала у забезпеченні можливості ураження як працюючих, так і виключених радіолокаційних станцій.

Зокрема, передбачається розробка ракети, оснащеної комбінованою радіолокаційною ГСН міліметрового діапазону (пасивною та активною). Пошук і наведення ПРР на працюючу РЛС будуть здійснюватися за даними пасивної радіолокаційної ГСН, а у випадку припинення роботи станції її наведення можливе за допомогою активної радіолокаційної головки міліметрового діапазону. Поряд з цим для керування ПРР на середній ділянці траєкторії польоту на ракеті передбачається встановити ІСН, що коригується за даними КРНС “NAVSTAR”.

Цю ракету намічається побудувати за безкрилою аеродинамічною схемою. Ракета буде відрізнятися меншими геометричними розмірами, буде мати максимальну дальність стрільби близько 155 км і швидкість польоту, що відповідає М = 4.

У Великобританії на озброєнні ВПС і авіації ВМС з 1991 року знаходиться ПРР власної розробки “ALARM” (рис. 4). Побудована за нормальною аеродинамічною схемою, вона оснащена хрестоподібним крилом і рульовими поверхнями з електромеханічним приводом. У носовій частині корпуса розташовані чотири стабілізатори.

Система наведення ракети включає пасивну радіолокаційну ГСН та ІСН, що забезпечує політ на початковій ділянці траєкторії за програмою бортової ЕОМ і на кінцевій у випадку припинення роботи цілі. Діапазон робочих частот ГСН складає 2...20 ГГц. Ракета оснащена ракетним двигуном на твердому паливі й осколково-фугасної БЧ з радіолокаційним запальником.

У ході бойового застосування її пуск може проводитися як при попередньому захопленні цілі ГСН, так і без нього. У першому випадку політ здійснюється по похилій траєкторії, у другому - після пуску відповідно до програми польоту ракета набирає висоту близько 12 000 м і після припинення роботи двигуна знижується на парашуті, що забезпечує перебування ПРР у повітрі тривалий час (до декількох хвилин). Протягом цього часу ГСН веде пошук цілі, та у випадку її виявлення парашут відстрілюється та ракета планує на ціль. При припиненні роботи РЛС - цілі забезпечується наведення ракети за тими координатами, що були запам’ятовані до вимикання.

Носієм ПРР “ALARM” є винищувач “Тоrnado” JDS, на якому може бути встановлене до дев’яти ракет.

У Франції для ураження цілей, що випромінюють, застосовується ПРР власної розробки “ARMAT”, прийнята на озброєння ВПС у 1986 році. Вона побудована за нормальною аеродинамічною схемою і має хрестоподібне крило.

Конструктивно ракета складається з чотирьох блоків: головного, бойової частини, рухового та хвостового. У головному розміщена приймальна антена, привод антени та блок електронної апаратури. Головка самонаведення забезпечує наведення ракети на радіолокаційні станції, що працюють в імпульсному та безперервному режимах.

В теперішній час у Франції ведеться розробка ПРР “ARF” (Anti-Radar Futur), що планується замінити ПРР “ARMAT”. Відповідно до вимог, ця ПРР повинна мати невеликі розміри та стартову масу (близько 250кг), що, за замислом розроблювачів, полегшить її експлуатацію і дозволить збільшити кількість типів літаків-носіїв і кількість ракет, що підвішуються на них.

На ракеті планується використовувати комбіновану систему наведення, що включає пасивну радіолокаційну та тепловізійну ГСН, а також прямоточний повітряно-реактивний двигун на твердому паливі, що забезпечує максимальну дальність стрільби 100 ... 150 км і швидкість польоту, яка відповідає М = 2 ... 2,3.

Прийняття ПРР “ARF” на озброєння очікується не раніше 2005 року. Як носії нової ракети можуть використовуватися практично всі тактичні винищувачі ВПС і ВМС Франції, у тому числі “Mirage-2000” і “Рафаель”.

Німеччина бере участь у спільній із США й Італією програмі створення нової модифікації ПРР “HARM”, також здійснює розробку власної перспективної ракети цього типу, що одержала найменування “Армігер”.

Нову ракету планується оснастити комбінованою системою наведення, до складу якої входить пасивна радіолокаційна та тепловізійна ГСН. За розрахунками розроблювачів, точність наведення ракети буде достатньо висока, що дозволить без зниження ефективності оснастити її БЧ меншої маси (близько 20 кг). Як рухову установку на ній передбачається використовувати твердопаливний ППРД, що забезпечує швидкість польоту, відповідає М = 3, і максимальну дальність стрільби близько 100 км (планувалося, що ракета надійде на озброєння після 2005 року).

Пуск літаком F-16CJ ПРР AGM-88 “HARM”

Іракська РЛС “П-19” після удару ПРР “ALARM” з літака “Tornado” JDS

Тактико-технічні характеристики сучасних і перспективних ПРР наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Тактико-технічні характеристики протирадіолокаційних ракет

Протирадіолокаційнаракета AGM-45 “Shrike” (США)	Пуск ПРР AGM-88 “HARM” літаком РЕБ ЕА-6В
ПротирадіолокаційнаКАР AGM-88 “HARM” (США)	Протирадіолокаційна КАР “X-58У” (Росія)

2.4. Призначення, бойові можливості та способи бойового застосування безпілотних літальних апаратів

В останні роки в багатьох країнах підвищився інтерес до безпілотних літальних апаратів, зокрема до дистанційно пілотованих літальних апаратів, і почалося їхнє широке використання. Спочатку безпілотні апарати застосовувалися тільки як повітряні мішені для підготовки льотчиків і бойової обслуги комплексів ППО до ведення зенітного ракетного вогню. Далі за прогресом розвитку електроніки на БЛА стали покладати вирішення багатофункціональних завдань війського характеру.

Під БЛА розуміється малорозмірний літальний апарат, виконаний за літаковою або вертолітною аеродинамічною схемою, призначений для вирішення розвідувальних, розвідувально-ударних та інших завдань, яким керують дистанційно або він здійснює політ за програмою.

У закордонній військово-технічній літературі для визначення всієї кількості літальних апаратів, якими керують дистанційно, використовується абревіатура RPV

(Remotely Piloted Vehicle) або ДПЛА (дистанційно пілотований літальний апарат), а для позначення апаратів, які літають за програмою – UAV (Unmanned Air Vehicle) або БПЛА (програмно пілотований БЛА).

Безпілотні літальні апарати мають особливості: їх вартість на порядок нижче від вартості найдешевшого винищувача; мініатюризація технічних засобів; модульна конструкція; невеликі габарити; мала ефективна поверхня розсіювання та менша уразливість від вогню ППО; універсальність застосування. Це робить їх найбільш ефективними засобами розвідки, наведення та радіоелектронної боротьби.

Крім того, до кількості основних переваг малорозмірних безпілотних апаратів відносяться: можливість спостереження та передачі відеоінформації командному складу всіх рівнів у реальному масштабі часу; підвищена мобільність за рахунок невеликих габаритів і ваги; високий ступінь боєздатності; масоване застосування з високою частотою пусків; зниження вимог до рівня кваліфікації та кількості обслуги, що дозволяє скоротити витрати на його вивчення; значне зниження витрат за рахунок автоматизації виробничих процесів при виготовленні конструкції з композиційних матеріалів на основі графітоепоксидної смоли та кевлара.

Безпілотні літальні апарати успішно використовувались під час бойових дій в зоні Перської затоки, в Боснії та Герцеговині, Югославії, Афганістані Іраку та Сірії.

Говорячи про БЛА, необхідно мати на увазі, що мова йде про систему БЛА, до якої входить різноманітне обладнання. Система БЛА – це не тільки носій, але й складне бортове обладнання, до складу якого входять, насамперед, засоби запуску та посадки; навігації та управління польотом; зв’язку. Сучасні технології дозволили створити для розміщення на компактному носії не тільки апаратуру оптичної, опто - електронної, радіолокаційної, радіотехнічної, радіометричної, радіаційної, хімічної і біологічної розвідок з припустимими масогабаритними характеристиками, але і засоби РЕБ, лазерного підсвічування, ретрансляції зв’язку, постановки і виявлення мін, ураження цілей та ін.