Причини й наслідки дитячого алкоголізму
Необхідно звернути увагу, що прилучення до спиртних напоїв дітей і підлітків найбільш інтенсивно проходить у трьох вікових періодах: раннього дитинства, дошкільного й молодшого шкільного віку, дитячого і юнацького віку. Розглянемо послідовно кожний з трьох періодів.
Перший період - раннє дитинство, у якому алкоголізація дітей носить неусвідомлений, мимовільний характер. Цьому сприяють наступні основні причини: п'яне зачаття, уживання алкоголю в період вагітності й годівлі груддю, що веде до аномалій фізичного й психічного розвитку дитини.
Накопичені наукою дані показують, наскільки важкі наслідки споживання спиртного вагітною жінкою, тому що при цьому відбувається безпосередній контакт плода, що розвивається, з алкоголем. Постачання плода всім необхідним, як відомо, іде через плаценту, яка володіє до того ж і захисною функцією; однак здатністю затримувати отрути, в тому числі й етиловий спирт, плацента не володіє. Алкогольне отруєння плода, особливо в перші три місяці, коли йде інтенсивний процес закладки внутрішніх органів і систем, призводить до різних аномалій розвитку, інакше кажучи до каліцтв: недорозвиненню або повній відсутності рук і ніг, зрощенню пальців, дефектам розвитку полових органів, зменшенню розміру голови, короткому розрізу очної щілини й т.д.
Так як плід беззахисний перед алкоголем, він не може запобігти проникненню алкоголю в головний мозок, в результаті чого спостерігається його недорозвинення, водянка або мозкові грижі. Такі діти якщо й не гинуть у ранньому віці, то на все життя залишаються розумово відсталими.
Другий період - дошкільний і молодший шкільний вік. У цей період найбільш істотними причинами є дві - педагогічна неграмотність батьків, що призводить до алкогольного отруєння організму, і сімейні алкогольні традиції, що призводять до формування інтересу до спиртного.
Педагогічна неграмотність батьків проявлясгься в існуючих забобонах і помилках про цілющу дію алкоголю: алкоголь підсилює апетит, поліпшує сон, полегшує прорізування зубів. Серед батьків існує уявлення, що вживання невеликих доз спиртного в ранньому дитинстві запобігає можливості пристрасті до алкоголю в зрілому віці. Розплачуються батьки за свою неграмотність алкогольним отруєнням дітей, що може навіть призвести до смертельного результату.
Алкоголізації дітей і підлітків сприяє алкогольне оточення, що становлять найближчі родичі, а гакож стійкі алкогольні традиції, пов'язані звичайно з урочистими, радісними або сумними подіями. В укоріненні алкогольної традиції фатальну роль грає виховання дітей у родинах в умова систематичного вживання спиртних напоїв із частуванням дітей. Коли споживання алкоголю в родині не вважається злом, прилучення дітей до спиртного не викликає занепокоєння.
Сприйняття й поступове засвоєння алкогольних звичаїв починається задовго до появи потреби в алкоголі. Обстеження дітей старшої групи дитячих садів показало, що вони в грі з достатньою точністю копіюють зовнішні атрибути дорослого застілля з імітацією чокання келихами, тостів. У молодших школярів неусвідомлено починає формуватися уявлення про алкоголь, як про особливий, обов'язковий супутник свят і зустрічей, притягальний символ дорослого життя.
Біологічними дослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не передається, передається тільки схильність до нього, що випливає з особливостей характеру, отриманого від батьків. У розвитку пияцтва в дітей вирішальну роль грають дурні приклади батьків, обстановка пияцтва в родині.
Третій період - підлітковий і юнацький вік. Як основні причини можна назвати наступні сім: неблагополуччя родини; позитивна реклама в засобах масової інформації; незайнятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід від проблем; психологічні особливості особистості;
самоствердження. У цей період відбувається формування потяга до алкоголю, що переростає у звичку, приводячи в більшості випадків до алкогольної залежності дитини.
Алкоголь як показник неблагополучия родини. Морально- емоційна сторона сімейних відносин - найважливіша умова морального розвитку дітей. Характер цих відносин виступає як головна обставина благополуччя або неблагополучия родини, від якого залежить успіх або неуспіх сімейного виховання.
Виділяють кілька типів родин, у яких дитина починає вживати спиртні напої частіше, ніж в інших родинах:
1) конфліктні родини, коли відносини між членами родини будуються зі типом суперництва, ізоляції, невротичного доповнення. У таких родинах спотворюється сприйняття близьких. Члени родини приписують один одному переважно негативні якості й наміри. Щоб домогтися яких-небудь поступок, діти починають зловживати спиртним. Реакція протесту може бути спрямована й на зло, і на добро. Протест буває активним або пасивним. При пасивному протесті, внаслідок несправедливого відношення до дитини з боку батьків, вона замикається в собі. У випадку активного протесту діти можуть тікати з дому, красти речі, битися;
2) десоціалізовані родини, що ведуть аморальний, а в більшості випадків антисоціальний спосіб життя, з низьким матеріальним рівнем, санітарною занедбаністю, неорганізованим побутом. Така родина активно формує в дітей аїресивно- оборонне відношення до зовнішнього світу, тому що увесь час перебуває в постійному конфлікті з навколишнім її соціумом. У таких родинах відсутній контроль за дитиною.
У дитини формується потреба приховувати алкоголізм своєї родини, переживаючи всередині свою неповноцінність. Ці діти стають соціально ізольованими. Дитина почуває себе в небезпеці у своєму домі, де повинна була б почувати себе більш захищеною. Дитина бачить невідповідність між тим, що говорять і що робиться в її родині. Так як в таких родинах дуже часті сварки, у дитини формується почуття провини й знижена самооцінка. Діти в алкогольних родинах можуть стати жертвами сексуальної образи, домагання або насильства, випробовуючи довгий час почуття сорому, ненависть, пригніченість.
У дітей і підлітків в неблагополучних родинах, як правило, не розвинена культура спілкування. Відсутність щиросердечної близькості з батьками й контактів з однолітками із благополучних родин, некомунікабельність призводять до пошуку вуличної компанії, часто неоднорідної за віком, де підлітки мають реальні можливості для самоствердження й насамперед через прилучення до алкогольних традицій компанії.
Алкоголь як засіб самоствердження. Одна з причин пияцтва підлітків - посилені домагання на дорослість. Споживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності, заможності. Внутрішня духовна обмеженість, невміння виявити себе в шкільному колективі обумовлюють часте вживання підлітками алкоголю заради самоствердження у вуличній групі товаришів. Сама по собі потреба в самоствердженні в підлітковому віці звичайна й зрозуміла. Вся справа в засобах самоствердження. Відсутність у питущого підлітка навичок корисної діяльності й інтересу до неї приводить його до вживання спиртного як до форми самоствердження, що тягне за собою пагубні наслідки.
Алкоголь як реклама. Привабливість для підлітків спиртних напоїв збільшується популяризацією вживання алкоголю в кіно, телевізійних передачах, рекламних роликах і проспектах.
Алкоголь як проводження часу. В зв'язку з різким зменшенням числа позашкільних дитячих і юнацьких установ, падінням престижу діяльності громадських організацій, завищеною платою за всілякі додаткові освітні послуги (навчання музиці, танцям і т.д.) більшість підлітків відчуває надлишок вільного часу. Об'єднані в компанії, не зайняті корисною діяльністю підлітки, як правило, починають вживати спиртні напої. Коло активного соціального життя обмежується проблемами й інтересами алкогольної компанії, у якій іноді можна зустріти осіб, раніше осуджених, шо перебувають на обліку в інспекції по справах неповнолітніх. Новий член такого мікроколективу майже приречений на проходження обов'язкової програми, що починається з хуліганських дій у стані сп'яніння, а закінчується нерідко й серйозними правопорушеннями. Вживання спиртного стає патологічно необхідним атрибутом проводження часу, розширюється число приводів і мотивів пияцтва. Уживання алкоголю стає ледве не основним сенсом життя.
Алкоголь як компенсація психічних відхилень від норми. Психологічною передумовою розвитку алкоголізму в дітей часто стають відхилення від норми психічного здоров'я або патології, що утрудняють соціальну адаптацію особистості. Незалежно від причин появи дефекту (уроджена аномалія, захворювання психіки й т.д.) у дитини порушуються гармонічні відносини із соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь у таких випадках є компенсуючим чинником, що дозволяє згладити наявну дезадаптацію особистості дитини, забезпечити її безболісне входження в групу однолітків, перебороти скутість і боязкість, підвищити мовну активність, виявити приховані можливості.
У спеціальній літературі виділено 4 типи особистості дитини, найбільш схильних до залучення в алкоголізацію:
1) діти із завищеною самооцінкою, які перейняли в батьків переконання у своїй непогрішності, що перебувають поза критикою;
2) діти з підвищеним почуттям жорстокості й агресивності;
3) діти, не пристосовані до життя в силу підвищеної опіки з боку батьків;
4) діти, піддані депресіям і параної.
Алкоголь як ілюзорна реальність. Деякі підлітки вживають спиртне, щоб зняти з себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, тривожний стан реально може виникнути у зв'язку з відчуженим положенням у родині або шкільному колективі. Складається такий стереотип поведінки, коли всі життєві проблеми вирішуються вживанням спиртного.
У найбільш загальному виді наслідки алкоголю з погляду спричиняємо!'їм шкоди можна розділити на чотири групи:
• соціально-економічні (передчасне залишення навчання, різке зниження продуктивності праці, збільшення виробничого й побутового травматизму, витрати на різні протиалкогольні заходи й т.д.);
• соціально-психологічні (розрив сімейних, шкільних, трудових або інших соціально-позитивних зв'язків, духовна й моральна катастрофа особистості, погіршення морально-психологічного клімату мікросередовища й т.д.);
• кримінальні (здійснення злочинів, залучення в злочинну діяльність інших осіб, створення ситуацій, що сприяють криміналізації й віктимізації і т.д.);
• фізичні (наноситься шкода не тільки здоров'ю конкретних людей, що зловживають алкоголем, але й здоров'ю майбутніх поколінь).
7.4. Визначення наркоманії
Наркоманія - за визначенням комісії експертів ВООЗ - це «психічний, а іноді також фізичний стан, що виникає як наслідок взаємодії між живим організмом і наркотичними засобами. Його характеризують особливості поведінки та інші реакції, які завжди включають потребу в постійному або періодичному поновленні прийому цього наркотичного засобу з метою відчути його психічний вплив або ж уникнути дискомфорту, пов'язаного з його відсутністю» [3, 207].
Україна сьогодні належить до тих країн, де темпи зростання наркоманії є надзвичайно великими. Так, за станом на 2007 р. у нашій країні нараховано 116 тис. громадян, що вживають наркотики, 85 тис. з них залежні від наркотиків. На Півдні України зареєстровано 421 хворого з наркотичною залежністю на 100 тис. населення, на Сході - 378, у Центрі - 293,8, на Півночі України - 208,7, на Заході - 108,3 особи на 100 тис. населення. За останні 5 років кількість наркоманів підвищилась приблизно в 3,5 рази та з урахуванням вікової належності більшості наркоманів (13-25 років), під загрозою опинились до 1/3 нового покоління країни.
Перші відомості про використання наркотичних засобів у
медицині віднося ть до VII ст. до н.е. Наркотики набули широкого розповсюдження з середини XIX ст. й перетворилися у серйозну соціальну проблему на межі ХІХ-ХХ ст. Фахівці відзначають, що наркоманія як соціальне явище має загальні риси розвитку, прояв та перебіг хвороби. Зокрема, відзначають три основні ознаки: психічна та фізична залежність, толерантність (звикання до наркотичних препаратів).
Виділяють три стадії захворювання:
- на першій стадії відзначають синдром психічної залежності, який з неусвідомленого переходить у свідомий потяг до наркотику. Поступово думки про наркотики починають домінувати, а стан наркотичного сп'яніння стає найціннішим. Стійкість до наркотику збільшується у десятки разів. Тривалість першої стадії в середньому від півроку до кількох років;
- на друїій стадії до психічної залежності приєднується ще й фізична. У разі відсутності в організмі наркотику виникає абстинентний синдром (синдром позбавленості), який притлумлює всі інші потреби, прагнення, бажання, навіть такі, як голод, і повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Водночас спостерігають порушення у психіці, відчуття нудьги, злостивості, стривоженості, а також порушення фізичного стану: нежить, чхання, серцебиття, холод, жар, болі у м'язах і суглобах, судоми тощо. Проявляються ознаки раннього старіння: виснаження, випадають зуби, волосся, різкий спад життєвої активності, інтелекту, пам'яті. Втрачаються соціальні та особистісні інтереси,
зв'язки з рідними та близькими. Потреба у великих коштах на наркотики штовхає людину на протиправні дії;
- на третій стадії стійкість до наркотику, навпаки, падає. Попередні дози викликають гостре отруєння. Спостерігають моральну та соціальну деградацію. Хворий перетворюється на інваліда, його житгя перебуває під постійною загрозою.
Соціальний педагог повинен знати причини наркоманії. Передусім - це незадоволена потреба у самоствердженні, невдачі в навчанні, праці, відсутність розуміння, схвалення, емоційної підтримки з боку близьких людей.
Соціальному педагогу слід ураховувати, що наркоманія має серйозні активні наслідки для індивіда і суспільства. Наркоманів вирізняє соціальна пасивність, зниження інтелектуального рівня, емоційна глухота, моральна і соціальна деградація.
Особливістю адиктивної поведінки є те, що вона, власно кажучи, не є захворюванням. Медикаментозне лікування в цих випадках може бути спрямоване на детоксикацію, якщо в цьому є необхідність, а психотерапевтичні прийоми використовуються з метою психопрофілактики. Головними ж при адиктивній поведінці є не медичні, а виховні міри.
7.5. Типи і завдання педагогічної профілактики адиктивної поведінки
Профілактика зловживання психоакгивними речовинами розуміється як комплекс соціальних, освітніх та медико- психологічних заходів, спрямованих на запобігання поширення й вживання психоакгивних речовин, а також на попередження розвитку й ліквідації негативних особистісних, соціальних і медичних наслідків зловживання Г1АР (бездоглядність, злочинність, ріст супутніх наркоманії захворювань).
На основі термінології ВООЗ у визначенні типів профілактики та особливостей об'єкту профілактичною впливу виділяються такі тини педагогічної профілактики адиктивної поведінки:
1) первинна педагогічна профілактика, що передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин.
Завданнями первинної профілактики є:
- для молодшого шкільного віку:
• формування моральних понять, що пов'язані із почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки;
• виховування вміння усвідомлювати себе частиною природи, розуміти власні можливості;
• формування уявлення щодо позитивного та негативного досвіду людської поведінки у відношеннях до самої себе та інших людей;
• формування необхідних загальних та специфічних психологічних умінь та навичок, що є основою формування морально-психологічної стійкості людини;
• попередження ранніх проявів неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички.
- для учнів підліткового віку:
• виховування правильного розуміння природи дії наркогенних речовин, особливостей їх впливу на ЦНС людини, віддалених наслідків зловживань;
• формування понять про морально-психологічну стійкість особистості як основу здорового способу життя;
• виховання культури потреб, бажань, захоплень підлітків;
• формування понять про норми моралі у вихованні власної стійкості до деяких антиособистісних захоплень - паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;
• виховування свідомого бережливого ставлення до свого здоров'я, власного організму, формування уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;
• стимулювання саморегуляції власних психо-фізичних можливостей особистості шляхом її включення у позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартування, тренінгу;
• формування науково обгрунтованих уявлень про анатомофізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;
• формування основ моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами.
- для старшокласників:
· формування досвіду антинаркогенноспрямованої поведінки учнів, імунітету до негативного впливу пронаркогенної інформації та антиособистісно- спрямованих форм поведінки;
· формування чітких уявлень старшокласників про значущість власного життя, психо-фізіологічні можливості організму, наслідки впливу наркогенних речовин;
· створення умов для самореапізації та самоствердження особистості шляхом її включення у позитивну альтернативну діяльність;
· формування чітких наукових понягь про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їх впливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольної ейфорії, абстинентного синдрому тощо;
· формування психологічної готовності особистості до спілкування у ситуаціях можливої алкоголізації та наркотизації,
· виховання правильних уявлень особистості про морально-психологічні та юридичні норми, що регламентують ситуації, пов'язані зі зловживанням наркогенними речовинами.
Реалізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.
2) Основними завданнями вторинної профілактики є:
• визначення рівнів інформованої учнів про дію наркогенних речовин на людський організм та наслідки їх вживання;
• вивчення можливих умов та факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивної поведінки;
• виявлення таких індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;
• вивчення виділених умов і факторів виникнення схильності особистості до адиктивної поведінки, станів, що їй передують, і на цій основі встановлення осіб групи «ризику»;
• діагностика мотивів адиктивної поведінки учнів;
• визначення найбільш чутливих, сензитивних до виховного впливу компонентів у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей темпераменту, інтересів тощо).
Визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики та перелік основних заходів вторинної профілактики:
• вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров'я;
• знайомство з сім'єю, вивчення її соціально- психологічного клімату;
• бесіди з іншими вчителями-предметниками;
• спостереження за поведінкою учня на уроці та у позанавчальній діяльності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички культури поведінки;
• організація безпосереднього спілкування з учнями;
• спостереження за учнем групи «ризику» у педагогічно-
значущих ситуаціях тощо.
3) Третім типом педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих алкоголізмом та наркоманією. Здійснюється вона на основі результатів організаційно-аналітичних заходів вторинної профілактики.
Завданнями третинної профілактики є:
· на основі встановлених іруп «ризику» здійснювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість учня шляхом використання доцільного та професійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;
· створення сприятливих для корекції адиктивної поведінки учнів в умовах соціального оточення, психологічного клімату, позитивно психологічного самопочутт я тощо;
Зокрема, у загальноосвітній школі педагогічна профілактики адитивної поведінки учнів може здійснюватись за умови міцної взаємодії між класним керівником, вчителем- предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності медичними спеціалістами (лікар-нарколог) та правоохоронними (служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція) службами.
При плануванні роботи з дітьми щодо профілактики вживань наркогенних речовин необхідно враховувати:
1) в які загальновиховні заходи доцільно включити елементи діагностики профілактичного характеру. У даному випадку загальновиховними вважаються такі заходи, під час проведення яких вирішуються завдання гармонійного розвитку особистості;
2) яке місце відводиться спеціальним заходам. До спеціальних ми відносимо такі форми роботи, які передбачають вирішення завдань попередженні адиктнвної поведінки учнів;
3) як співвідносяться між собою загальні та спеціальні форми роботи.
Кількість останніх повинна поступово збільшуватись, орієнтовно від 10-15% для молодших школярів до 60-70% для старшого підліткового та юнацького віку. Такий розподіл часу на загальновиховні та спеціальні форми не с абсолютним і може змінюватись відповідно до потреб практики.
Реалізація завдань педагогічної профілактики вимагає відповідно комплексної методичної системи попередження адиктнвної поведінки учнів.
7.6. Моделі педагогічної профілактики адиктивмої поведінки
На сьогодні існує п'ять моделей профілактики:
• модель моральних принципів підкреслює те, що використання психоактивних речовин є аморальним та неетичним; як правило, він набуває форми кампаній публічного вмовляння, яке часто проводять релігійні групи, а також політичні та громадські рухи, що зважають на такі принципи, як патріотизм, самопожертва заради загального добробуту. Моральний підхід здається найефективнішим у часи широкого релігійного відродження, а також активних фаз соціальних рухів, коли більшість населення залучено до загальноальтруїстичних заходів і соціальний контроль індивідуальної поведінки є найбільш сильним;
· модель залякування грунтується на твердженні, що населення можна змусити не вживати наркотичні речовини, якщо інформаційні кампанії будуть підкреслювати небезпеку такої поведінки;
• модель фактичних знань, або когнітивна, докладає зусиль для покращання способів передачі та отримання інформації про наркотики; є думка, що програми фактичних знань ефективніші стосовно осіб, які мають певний досвід уживання психоактивних речовин;
· модель афективного навчання полягає у застосуванні афекгивних підходів - навчальних методик, які фокусуються більшою мірою на корекції деяких особистісних дефіцитів, ніж на проблемі власне вживання наркотичних речовин; визначальним принципом є той, що тенденція вживання може зменшуватися або зникнути, якщо такі дефіцити будуть подолані. Проблеми, які ідентифікують у таких програмах, стосуються самооцінки, визначення та прояснення особистісних цінностей, прийняття рішень, навичок подолання та зменшення тривоги, розпізнавання соціального тиску;
· модель покращення здоров'я може бути використана як непрямий підхід до освіти в галузі наркотиків. Оздоровчі програми заохочують розвиток альтернативних звичок. Цей підхід особливо корисний для людей, які здатні турбуватися про своє здоров'я;
Профілактичну роботу з позицій підходу нормалізації базують на наступних принципах:
1) розширення розуміння причин, у зв'язку з якими людина звертається до наркотиків, вивчення цих причин;
2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними;
3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю та тютюну;
4) образ залежної від наркотиків людини повинен бути демістифікований і зведений до реальних пропорцій. На саму цю тему слід зняти табу та властиві їй емоційні та сенсаційні обертони;
5) ініціативи, які включають соціоекономічну та культурну емансипацію, здаються кориснішими, ніж залякуючи повідомлення.
Ідеї профілактики з позицій підходу нормалізації є найбільш гуманними. Профілактика вживання психоактивних речовин повинна базуватися не на заборонах і боротьбі з неі^ативним, а на сприянні росту можливостей особистості розв'язувати складні життєві ситуації та робити здорові життєві вибори.
Профілактичну роботу з ірупами ризику ведуть у школах, виховних закладах тощо.
Профілактичні програми позбавлення від залежності базуються на тому, шо одужання людини відбувається при утриманні від психоактивних речовин і на можливості застосування власного потенціалу особистості, на вірі в кожну особу, котра здатна зрозуміти власне зростання. Цей чинник життєво важливий для одужання від алкоголізму та наркоманії.
Профілактична робота з дітьми, які вживають наркотичні речовини, особливо погребує використання внутрішніх ресурсів сім'ї. Зокрема, слід звернути увагу на такі напрями: посилення зв'язків із батьками; профілактика та подолання асоціальної поведінки.
Забезпеченню нормальних стосунків з дітьми у сім'ї досить часто заважають деякі особисті якості батьків. Серед них: надзвичайна емоційна чутливість, афективність (збудженість, нестабільність настрою, невитриманість, нетерплячі ісгь, роздратованість), тривожність (хвилювання без будь-яких підстав), звідси гіперопіка, прагнення зробити все для дитини наперед, гіперсоціальність, коли виховання має занадто зарегламентований характер, без урахування індивідуальності дитини. Гіперсоціалізація позначена підвищеною принциповістю у ставленні до дітей, надзвичайною вимогливістю, нав'язуванням дітям численних правил і різних умовностей; моралізуванням, часто безпідставним і малоефективним; нетерпимістю до недоліків, невмінням і небажанням йти на компроміс, вибачати; непослідовністю у стосунках з дітьми; неадекватністю ставлення до дитини у різні періоди її жи гтя; недовірою до дітей, їхніх можливостей.
Соціальному педагогу важливо сформувати у батьків готовність до прийняття допомоги з боку навчально-виховних закладів, медичних працівників, психологічної служби, центрів соціальної адаптації молоді, а не приховувати проблему в своїй сім'ї, намагатися підтримувати дитину в її прагненні перебороти хибну пристрасть.
При підтвердженні підозри щодо вживаних дитиною наркотичних засобів батькам слід посилити нагляд за її поведінкою, колом друзів, розробити тактику спілкування з нею, підготувати її до самостійного прийняття рішення позбутися хибної звички, а в разі необхідності - звернутися до анонімної наркологічної служби.
Виховна практика показує, що особливу увагу слід приділяти неблагополучним сім'ям, а також сім'ям, що припускаються помилок у вихованні дітей.
Розв'язання багатьох соціально-економічних завдань сьогодні вимагає гуманізації діяльності різних типів навчально-виховних закладів. Вони покликані створити умови для реалізації ідей гуманістичної педагогіки, спрямованих на розвиток інтелекту, духовності, моральності творчого підприємництва особистості, уміння адаптуватися до динамічних умов середовища.
Запитання для самоконтролю
1. Розкрийте зміст поняття «адиктивна поведінка».
2. Охарактеризуйте основні риси дитячого алкоголізму і наркоманії.
3. В чому ви вбачаєте основні причини й наслідки дитячого алкоголізму й наркоманії? Чим вони зумовлені?
4. Охарактеризуйте основні завдання педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів.
5. Розкрийте основні шляхи антинаркогенної освіти на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антиалкогольно-наркотичної інформації.
6. Сплануйте позакласну виховну роботу з учнем.
7. У чому ви вбачаєте можливості співпраці соціального педагога, лікаря-нарколога, психолога, вчителя, представників правоохоронних органів щодо профілактики адиктивної поведінки молоді.
Література:
1. Беличева С.А. Основи превентивной психологии. - М.: РИЦ консорциума «Социальное здоровье России», 2004. - 221 с.
2. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика: Курс лекций:Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М: Издательский центр «Академия», 2001. - 440 с.
3. Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. - Фенікс, 2001.-288 с.
4. Гусева Н.А. Тренинг предупреждения вредных привычек у детей / Под. ред. Л.М. Шипицыной. - Спб.: Речь, 2003. - 256 с.
5. Егоров А.Ю. Нейропсихология девиантного поведения. - Спб.: Речь, 2006. - 224 с.
6. Клейберг Ю.А. Психология девиантного доведення. - М.: ТЦ Сфера, при участии Юрайт-М, 2001. - 160 с.
7. Максимова Н.Ю., Толстоухова С.В. Соціально- психологічний аспект профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. - К., 2000. - 200 с.
8. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. Учебное пособие. - Спб.: Речь, 2005. - 455 с.
9. Науково-методичні засади діяльності психологічної служби: Навчально-методичний посібник; В 2 т. / За ред.. В.Г. Панка, 1.1. Цушка. - К.: Ніка-Центр, 2005. - Т.І. - 328 с.
10.Науково-методичні засади діяльності психологічної служби: Навчально-методичний посібник; В 2 т. / За ред.. В.Г. Панка, 1.1. Цушка. - К.: Ніка-Центр, 2005. - Т.2. - 284 с.
11.Никитина Н.И. Методика и технология социального педагога. - М.: Гуманитар, изд. Центр ВЛАДОС, 2005. - 399 с.
12.0ржехівська В.М. Соціально-педагогічні проблеми девіантної поведінки неповнолітніх в сучасних умовах /Педаг огіка і психологія. - 1995. - №4. - С.90-98.
13.Оржехівська В.М. Методика позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок. - К.: ІСДО, 1995. - 252 с.
14.Оржехівська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. - К.: В:Ан, 1996. - 347 с.
15. Пихтіна Н.П., Яковець Н.І. Педагогічна профілактика адиктивної поведінки учнів: Навч. посібник. - Ніжин: Вид-во Ніжинського педуніверситету імені Миколи Гоголя, 2003. -116 с.
16.Профилактика аддиктивного поведения школьников: Учебно-методическое пособие. - Спб.: КАРО, 2006. - 288 с.
17. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. За заг. ред.: 1.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - К.: Наук. Світ, 2003. - 233 с.
18. Социальная педагогика: Курс лекций /Под общей ред. М.А. Галатузовой. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 416с.
19. Хасан Б.И., Дюндик Н.Н. и др. Образование в области профилактики наркозависимости и других адцикций. - Красноярск: Изд-во Краснояр. гос. ун-та, 2003. - 335 с.
20.Шнейдер Л.Б. Девиантное поведение детей и подростков. - М.: Академический Проект; Трикста, 2005. - 366 с.
ТЕЗАУРУС ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ
Авторитарне виховання - мета й основний метод підпорядкування вихованців волі вихователя. Дитина має бути слухняною, сліпо довіряти вихователеві, визнавати його накази і розпорядження єдино правильними.
Авторитет - соціально-психологічний статус людини. Авторитет формальний набувається внаслідок посадового положення. Неформальний авторитет - завдяки особистим якостям людини.
Авторитетність - здатність людини мати певний вплив серед людей, бути для них джерелом ідей і користуватися їх визначенням і повагою.
Авторитет батьків - висока значущість особистих якостей та життєвого досвіду батьків у очах дітей, що є великою силою батьківського впливу на підростаюче покоління.
Авторитет педагога - необхідна умова успішного навчання і виховання. Зумовлюється авторитет педагога загальновизнаними позитивними якостями: відповідальністю, ерудованістю, великодушністю, справедливістю, принциповістю, оптимізмом, щирістю, високими суспільними ідеалами, громадянськістю, витонченою педагогічною майстерністю, зокрема вмінням поєднувати теорію з практикою.
Агресивність - емоційний стан, що пов'язаний з деструктивною, активністю. Виявляється в емоційно- поведінковій спрямованості як на себе (аутоагресивна поведінка), так і на оточуючих. Характеризується переживаннями - гніву, злості, нанесення психологічної та фізичної шкоди. У групі ризику виявляється як відповідь на негативне ставлення суспільства або оточуючих людей.
Агресивність дітей - емоційний стан і риса характеру дитини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективністю переживань (гніву, злості, намагання заподіяти іншому травму фізично чи морально). Є наслідком негативного ставлення до них - брак любові, чуйності, поваги, надмірна суворість, зловживання покараннями.
Адаптація - пристосування людини або групи людей до соціального середовища і водночас пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії. А. тісно пов'язана з процесом соціалізації тому, як правило, вживається термін соціальна адаптація. Важливу роль в процесі соціальної адаптації відіграє адаптаційний потенціал особистості. Це можливості включатися в нові умови соціального середовища тобто володіння уміннями і навичками пристосування, які людина набуває в процесі життєдіяльності. Соціальна адаптація виступає в двох формах: активній та пасивній. При активній формі людина прагне активно взаємодіяти з середовищем, впливати на його розвиток, долати труднощі та перепони, вдосконалювати суспільні процеси. При пасивній формі адаптації людина не прагне до змін оточуючої дійсності, схильна до конформізму, недостатньо мобілізує свої біологічні, інтелектуальні та психологічні ресурси до пристосування в соціальному середовищі. В результаті цього при зустрічі людини з певними об'єктивними труднощами, хворобами, екстремальними ситуаціями як результат низької адаптації може виникнути соціальна дезадаптація, що виявляється в різних формах девіантної поведінки.
Адикт (лат. deduco - схильність, прив'язаність до чогось) - людина, схильна до вживання алкоголя, наркотичних речовин.
Адиктивна поведінка - поведінка людини під впливом алкогольно-наркотичних речовин.
Акселерація — прискорення росту і розвитку дітей та підлітків, настання статевої зрілості в більш ранньому віці.
Аксіологія виховання - орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб людини, відповідають особистим запитам і нормам у певній історичній та життєвій ситуації. Під п'ннісною орієнтацією в нашому випадку слід розуміти ідеологічне, політичне, моральне, естетичне та інше оцінювання особистістю навколишньої дійсності. Ц.о. формується під час засвоєння соціального досвіду і виявляється у цілях, переконаннях, інтересах.
Асоціальна сім'я - сім'я, яка вступає у конфлікт з морально- правовими вимогами суспільства, припускається різних видів правопорушень.
Акцентуйовані типи характеру - типове поєднання рис характеру, при яких одна чи декілька рис набувають сильного, незвичайного розвитку за рахунок інших і домінують над іншими, визначаючи собою поведінку людини в різних ситуаціях. У психологічній практиці використовують класифікацію акцентуацій характеру, запропоновану М.В. Личко (1977).
Астеноневротичний варіант характеризується схильністю до іпохондричності та підвищеної стомлюваності у поєднанні з дратівливістю.
Сенситивний і психоастенічтш варіанти характеризуються нерішучістю, схильністю до розміркувань, самоаналізу, своєрідної «етичної скрупульозності», легкістю утворення обсесій (нав'язливі страхи, побоювання, думки уявлення і дії). Під впливом невдач, в тому числі навчальних, з таким варіантом характеру учні стають настороженими і замкненими.
Епілептоїдний варіант характеризується схильністю до дистрофії, ефективною вибуховістю, напруженістю стану інстинктивної сфери, а також в'язкістю, важкою рухливістю, інертністю. Все це накладає відбиток на психіку людей з таким варіантом акцентуації. М.В. Личко звернув увагу на їх подвійність, винахідливість залежно від зовнішніх умов. Будучи надкоректними в одній ситуації, в іншій вони проявляють надзвичайне самолюбування, злостивість, агресивність і жорстокість. Нестійкий варіант акцентуації характеру автор пояснює безвільністю, яка найбільш чітко виявляється у ставленні до праці, навчання. Такі люди живуть тільки теперішнім, беручи з нього максимум задовольняння.
Шизоїдний тип акцентуації характеру проявляється аутизмом, замкненістю, нездатністю, небажанням встановлювати контакти, зниженням потреби у спілкуванні, пов'язано з недостатньою здатністю до співчуття.
Гіпертимний варіант характеру проявляється домінуванням піднесеного настрою, який іноді ненадовго затьмарюється короткочасними спалахами дратування.
Алкоголізм - сукупність патологічних змін, які виникають в організмі під впливом тривалого та непомірного вживання алкоголю.
Аномалія - ненормальність, неправильність, відхилення від норми, від загальної закономірності розвитку.
Аномальні діти (гр. anomalia - відхилення від норми, від заіальної закономірності), anomalous infants - діти з тими чи іншими відхиленнями у нормальному фізичному і психічному розвитку, які потребують виховання і навчання в спеціальних умовах.
Відповідно до основних категорій дефектів (від лат. - вада, звідки походить вживаний іноді термін «дефективні діти») психічного і фізичного розвитку виділяють 4 групи А.Д.:
1. Діти з порушенням слуху: глухі (глухонімі); такі, шо пізно оглухли, такі, що недочувають (глухуваті).
2. Діти з порушенням зору: сліпі; ті, що слабо бачать (недобачаючі).
3. Діти з порушенням мови - діти з відхиленням у розвитку мови, нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом.
4. Розумово відсталі діти. Залежно від ступеня порушень розумового розвитку виділяють 3 групи:
а) ідіоти;
б) імбіцили;
в) дебіли.
При ідіотії діти мають глибокі порушення не тільки в психічному розвитку, але й моторні (не можуть самостійно пересуватися), нездатні до засвоєння навіть елементарних навичок самообслуговування, не володіють мовою і не розуміють мови іншого. Вони потребують постійного нагляду і тому направляються до дитячих закладів соціального забезпечення.
Імбіцильні діти страждають на досить грубі порушення пізнавальних процесів, не здатні до тривалої спрямованої дії, легко відволікаються. Після тривалого спеціального навчання в імбіцилів виробляються задатки читання, письму, лічби, деякі навички самообслуговування та праці.
При дебільності діти, які страждають значною мірою на розумові відхилення, здатні, однак, до систематичного навчання за спец програмою; вони складають основну масу учнів допоміжних шкіл.
Антропологія (гр. antropos - людина і logos - вчення) - наука, що вивчає походження, еволюцію, закономірності морфологічної організації людини та її рас і поширення її на Земній кулі.
Афект - короткочасна та сильна позитивна чи негативна емоція, яка виникає у відповідь на вплив внутрішніх та зовнішніх факторів і супроводжується соматовегетативними порушеннями.
Афективні діти - діти, в яких через постійне незадоволення деяких істотних потреб виникають і стають стійкими тяжкі емоційні переживання та відповідні форми поведінки.
Аутоагреснвна поведінка - поведінка особи, спрямована на самопошкодження, саморуйнівність. Види А. п.: адиктивна, суїцидальна.
Батьківські права та обов'язки - в Україні особисті та майнові права і обов'язки, що надає батькам закон для належного виховання й матеріального утримання дітей, а також захисту їхніх прав і інтересів. Б. о. виникають внаслідок кровної спорідненості батьків і дітей та юридичного посвідчення про цей факт.
Бездоглядність - негативне соціальне явище, пов'язане з відсутністю батьківського контролю і турботи про виховання дітей.
Бездоглядність дитяча - відсутність у дітей та підлітків постійного місця проживання, певних занять, сімейного чи державного піклування і систематичного виховного впливу внаслідок втрати батьків, залишення сім'ї, втечі з виховного закладу та інших причин. Особливістю дитячої бездоглядності кінця XX - початку XXI століття € наявність у 95 відсотків дітей одного з батьків, а у половини з них - обох батьків.
Безпритульність дитяча - відсутність у дітей і підлітків постійного місця проживання, певних занять, сімейного або державного забезпечення в результаті втрати батьків, залишення сім'ї, втечі з виховного закладу та подібних причин.
Бездомність - відсутність житла; незадовільні або небезпечні житлові умови.
Бідність - стан виразної депривації або нестачі добробуту, пов'язаний з неадекватним забезпеченням ресурсами. Оскільки термін вживається в моральному сенсі для визначення неприйнятих умов життя, його значення є спірним.
Бідність - стан, при якому основні погреби індивіда або родини перевищують засоби їх задоволення.
Безпорадність - властивість особистості, що потребу с допомоги та характеризується безпомічністю і неспроможністю щось зробити для себе.
Брехня дитяча - свідоме спотворення дітьми дійсності, ухилення від істини. Не всі випадки спотворення дітьми істини можуть вважатись брехнею. Особливим видом ствердження неправди є псевдобрехня, тобто брехня лише за видимістю. Характерним її виявом є псевдобрехня, коли дитина висловлює щось, не маючи когось обдурити й вірячи в то, що так є насправді. Звичайно брехня є наслідком суворої, грубої деспотичної системи виховання, яка грунтується на залякуванні, пригніченні із застосуванням фізичних засобів впливу або покарані, які принижують гідність дитини.
Бродяжництво - блукання протягом тривалого часу, переміщення з одного населеного пункту в інший або у межах одного населеної пункту при відсутності постійного місця проживання.
Вагабондаж - (блукати, мандрувати), непереборна тяга до бродяжництва, бурлакування, мандрування.
Важковиховувана дитина - така, у вихованні якої педагог стикається з труднощами, під час організації і здійснення виховного процесу якого спостерігається відхилення у поведінці, дитина, яка потребу відповідної уваги зусиль вихователя для її подолання. Зумовлена певними психофізіологічними особливостями дитини, недостатньою віковою розвиненістю її мотиваційно-вольової сфери, психічних процесів; соціально- психологічними вадами розвитку її особистості.
Важковиховуваність - основна передумова відхилень у поведінці дітей. Поняття, що пояснює труднощі, з якими стикаються педагоги при організації і здійсненні виховного процесу.
Відповідальність неповнолітніх - кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (ст. 93-98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 1901), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я (ст. 101-104, 106 частина 1894), зґвалтування (сг. 117), крадіжку (ст. 81, 861, 140, 223, 229), грабіж (ст. 82, 861, 141, 223, 2292), розбій (ст. 86, 861, 142, 223 частина 2 і 2292 частина 3), злісне або особливо злісне хуліганство (ст. 206 частина 2 і 3); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо-, та нафтопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (ст. 78 частини 2 і 3); умисне знищення або пошкодження державного колективного майна чи індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (ст. 78).
Відхилення у поведінці - соціологічний термін, що визначає вияви поведінки, які не відповідають або суперечать прийнятим у суспільстві нормам, етичним еталонам і рольовим функціям. Відхилення у поведінці неповнолітніх розглядаються у різних аспектах. З юридичної точки зору виділяють відхилення протиправні (образа, бійки, ґваліування, вбивства), а також відхилення корисливої спрямованості; зв'язані з прагненням до кримінального збагачення (крадіжки). До відхилень у поведінці, які не мають протиправного змісту, належать втечі дітей з дому, дитячих виховних закладів, бродяжництво, зловживання алкоголем, наркотиками; аутоагресивна поведінка (замах на власний організм аж до самогубства); відхилення соціально-пасивного характеру (прагнення уникати активного життя, обов'язків, роботи і навчання). Вік, після досягнення якого настас адміністративна відповідальність - особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Виховання - процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, що зумовлюється законами суспільного розвитку. В. сприяє соціальній адаптації за допомогою спеціально організованих впливів виховних закладів, форм і методів робота в них.
Виховні колонії - навчально-виховні заклади закритого типу для неповнолітніх порушників, які досягли 11-річного віку й потребують для свого виправлення особливих умов і особливого педагогічного режиму. В. к. не слід змішувати з трудовими колоніями для неповнолітніх, які є місцем відбування покарання неповнолітніми, засудженими судами до позбавлення волі за вчинення серйозних злочинів.
Виховно-трудова колонія - установа, де відбувають покарання неповнолітні злочинні, позбавлені волі. Зміст діяльності В.т.к - забезпечення виконання покарань, перевиховання, профтехнавчання засуджених віком від 14 до 18 років. Існують колонії окремо для юнаків та дівчат, загального та посиленого режиму.
Виховуюча взаємодія - форма соціальної комунікації чи спілкування принаймні двох осіб, коли вони систематично впливають одна на одну, пристосовують дії одна до одної, досягають згоди в розумінні ситуації, змісту дій, а також певного ступеня солідарності між собою.
Вторинна превенція - зусилля, спрямовані на людей, шо знаходяться у «групі ризику» небезпечної поведінки. Полягає у своєчасному виявленні таких осіб і надання їм допомоги.
Вчинок - специфічний вид розумово-вольової дії. Система вчинків обумовлює направленість поведінки.
Генезис - поняття, яке відображає момент виникнення і розвитку будь-якого явища.
Тендер - термін тендер (з грец. - рід) з'явився у психолого- педагогічній літературі наприкінці 70-х років. Це понязтя визначає соціально-біологічну характеристику особистості, соціально-правовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в професійній діяльності, освіті, сімейній ролі та репродуктивній поведінці. Поняття «тендер» є інтернаціональним і професійно визнаним Інститутом українознавства для використання в українській мові і науковій літературі. Тендер дає можливість дати визначення поняттям «чоловік» та «жінка».
Гендерні ролі - соціальні ролі або очікування, які обумовлюють діяльність жінок та чоловіків.
Гра ділова (ділова гра) - вид інтерактивного навчання. Застосовується для вирішення проблемних ситуацій по заздалегідь розробленому ігровому сценарію.
Г уманність - моральні почуття любові до людей, повага до їхньої гідності. Г. реалізується в процесі спілкування та діяльності через щипни, допомогу, співучасть, підтримку.
Девіант - особа, яка не додержується існуючих у суспільстві норм поведінки. Традиційне визначення особистості, поведінка якої відхиляється від усталених норм, соціальних або сексуальних стандартів.
Девіантна поведінка - система вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам.
Декларація - офіційне проголошення державою, міжнародними організаціями яких-небудь принципів, а також документ, в якому вони викладені. Назва деяких документів, що містять потрібні відомості (торгова декларація, податкова декларація).
Декларація прав людини - міжнародний документ, який прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р. Він ставить за мету забезпечити щасливе дитинство і користування на їх власне благо і благо суспільства правами і свободами; закликає світове товариство, державні й поза державні установи, приватні особи до того, щоб вони визнали ці права і намагалися додержуватися їх завдяки законодавчим та іншим заходам, які поступово приймаються, відповідно до принципів, викладених у Д. п. л. Ратифікований Україною у 1991 році.
Делікт - юридичний термін, що означає будь-яке правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин; у більш вузькому розумінні - цивільне правопорушення, яке не складає кримінально карної дії і передбачає лише обов'язок відшкодування нанесеного збитку.
Делінквент - той, що учиняє проступок, з юридичної точки зору це правопорушник.
Делінквентність - сукупність протиправних вчинків чи злочинів, які не відповідають формально зафіксованим нормам. Д. - різновид девіантної поведінки, за яку несуть карну відповідальність.
Депривація - психічний стан, викликаний примусовим позбавленням дитини важливих для неї потреб. Д. обов'язково призводить до емоційного дискомфорту і є основою нервових розладів, наркотичної залежності, асоціальних вчинків тощо.
Деспотизм - поведінка людини, яка прагне самовладності, не рахування з іншими, зневажання, пригноблення людської гідності, бажання інших, самодурство, людина, що прагне необмеженої влади.
Дефініція - змістовне визначення поняття, що відображає його суттєві ознаки певного явища, предмету, наукової категорії.
Дисфункциональна сім'я - сім'я, яка в силу тих чи інших причин повністю або частково втратила свої виховні можливості, внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини.
Дитина бездомна - дитина, яка не має постійного житла, що робить неможливим ведення нею осілого способу життя і повноцінного соціального функціонування. У таке становище попадають, як правило, діти з неблагополучних сімей при наявності батьків-алкоголіків, наркоманів, душевнохворих тощо. Нерідко діти тікають з дому через жорстоке або байдуже ставлення до них у сім'ї.
Дитяча бездоглядність - послаблення чи відсутність нагляду за поведінкою, заняттями дітей з боку батьків та осіб, які їх замінюють, ігнорування батьками своїх обов'язків, недостатністю догляду за дитиною незабезпеченням її усім необхідним для нормального розвитку ображеної, емоційної занедбаної дитини з'являються прагнення де бродяжництва, антигромадські погляди та звички, неуспішність у навчанні, недисциплінованість, злочинність. Бездоглядність виникає внаслідок патологічних сімейних стосунків, жорстокості, фізичних покарань, сексуальних домагань та ін.
Дитяча безпритульність - соціальне явище, яке характеризується відсутністю у дитини сукупності сприятливих умов для фізичного, психічного, духовного, інтелектуального та соціального розвитку. Серед умов, ще безпосередньо призводять до безпритульності, виділяють: відсутність належного виховання та нагляду, здорової моральної атмосфери, належного ставлення до дитини (дитяча бездоглядність), відсутність належних матеріальних умов життя родини.
Дитяча злочинність - суспільно небезпечні дії неповнолітніх, відповідальність за які передбачена карним законодавством (карна відповідальність підлітків починається з 16 річного віку, за розбій та інші тяжкі злочини - з 14 років). Головними причинами Д.з. є недоліки у функціонуванні суспільства й особливо держави, рівень матеріального і культурного забезпечення кожної сім'ї, поганий приклад дорослих, особливо батьків (аморальна поведінка, пияцтво, користолюбство, несумлінне ставлення до громадського обов'язку, ненормальні стосунки між членами сім'ї тощо).
Дитячий негативізм - безглузда протидія дитини будь- якому втручанню інших, протидія заради самої протидії.
Діти - за Конвенцією ООН про права дитини - особи від народження до 18 років. У суспільстві Д. захищені соціальними, юридичними і моральним нормами, проте через недостатню здатність задовольнити свої потреби і захищати інтереси вимагають соціального піклування і відповідальності родини, а також держави і суспільства в цілому.
Діти безпритульні - діти, які не мають постійного місця проживання у зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї і діти, яких вигнали з дому батьки.
Діти бездоглядні - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей.
Діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу і притулках.
Діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохаракгерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку.
Діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
Діяльність - специфічний вид людської активності, спрямований на творче перетворення, вдосконалення дійсності та себе.
Драйв - поняття, яке означає неусвідомлений внутрішній потяг загального характеру, породжуваний деякою органічною потребою. Використовується в психології мотивації, в теорії научення.
Емпатія - морально-психологічна якість, здатність розуміти емоційний стан іншої людини, співчувати, співпереживати, приєднуватися до емоційного життя інших.
Жорстоке ставлення до дітей - усі форми фізичного чи психічного насильства, вчинення побоїв або образ, неуважне, недбале або жорстоке ставлення, експлуатація, включаючи сексуальне посягання на дитину.
Загальна декларація прав дитини - документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, за яким держави зобов'язуються співпрацювати з метою заохочення і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови, релігії. Крім елементарних прав особистості Д. перелічує політичні громадянські права і свободи людини, а також права в економічній, соціальній і культурній сферах.
Залякування - поіроза у письмовій або усній формі або інші дії з наміром заподіяти шкоду людині, її родичам чи друзям. Така дія є потенціальним порушенням прав людини, і хоча може залишатись невиконаною, здатна порушити фізичну і психічну недоторканість людини, змушуючи її змінити свій спосіб життя у небажаний для неї бік (змінити місце свого проживання, припинил и свою участь у будь-якій діяльності тощо).
Захист дитини - комплекс державних заходів і зусиль громадських організацій щодо законодавчого закріплення прав дітей, що орієнтується на пріоритет дітей, необхідність першочергової уваги до їх фізичного і духовного розвитку, гарантування особистих прав дітей, прав сім'ї та суспільстві.
Захист соціальний - у широкому розумінні передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності.
Захист правовий - діяльність держаних органів та громадських організацій до надання допомоги громадянам в реалізації їх прав та інтересів, які гарантовані законодавством України.
Знання превентивні - систематизована і обгрунтована сукупність наукової інформації, що перевірена практикою, про закономірності запобігання негативних явищ, вчинків, дій.
Індивідуальність - неповторна своєрідність кожної людини, сукупність тільки їй властивих особливостей психіки, свідомості і самосвідомості, що визначають її суб'єктивну позицію у власному розвитку і її місце у системі суспільних стосунків.
Індивідуальний підхід - принцип педагогіки, який здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини у навчально-виховній діяльності; узгодженням вимог, методів, форм і засобів виховання з особливостями індивіда.
Комісії у справах неповнолітніх - постійно діючі органи місцевої влади, що їх створюють при виконкомах районних і міських Радах, місцевих держадміністраціях для об'єднання й координації зусиль по вихованню дітей і підлітків, влаштування їх, зміцненню їх здоров'я, запобіганню бездоглядності й правопорушень неповнолітніх, охорони їх прав.
Конвенція прав дитини - документ, прийнятий Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1989 p. К. Визначена як «велика хартія вільностей для дітей, світова конституція прав дитини», розкриває положення Декларації прав дитини, покладаючи на держави, які її приймають, правову відповідальність за дії стосовно дітей; пропонує більш міцні юридичні гарантії і норми. Основні положення К. - забезпечення права дітей на виховання, розвиток, захист і активну участь у житті суспільства. Ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року.
Концепція (лат. conceptio - сприйняття) - 1) Система поглядів, сукупність ідей, що визначають суть задуму. 2) Певний спосіб розуміння, трактування будь-яких явищ, основна точка зору, керівна ідея для висвітлення. 3) Передумова для створення теорії, що вимагає наукового обгрунтування і підтвердження практикою. 4) Система взаємопов'язаних поглядів на певне явище; основний замисел, основна думка психологічного супроводу педагогічної технології «рівний-рівному».
Концепції освіти «рівний-рівному» - завдання просвітницької роботи, спрямовані на позитивні зміни, які відбуваються у знаннях, вміннях, навичках, вчинках в цілому поведінки по відношенню до здорового способу життя дітей і молоді.
Концепція педагогічна - 1) система поглядів на те чи інше педагогічне явище, процес; 2) тлумачення якихось педагогічних явищ, подій; 3) провідна ідея педагогічної теорії, принцип організації різних видів діяльності; 4) передумова для створення теорії, що вимагає наукового обґрунтування і підтвердження практикою.
Корекція - психолого-педагогічні засоби подолання чи послаблення порушень психічного або фізичного розвитку, тієї чи іншої психічної функції.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх - установа системи Міністерства внутрішніх справ України, створена з мстою соціального захисту та профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку.
Кримінальна відповідальність за злочини проти дітей - встановлена з метою охорони правильного виховання та нормального розвитку підростаючих поколінь від злочинних посягань.
Культура поведінки - сукупність сформованих, соціально значущих якостей особистості, щоденних вчинків людини в суспільстві, що грунтуються на нормах моралі, етики, естетики, культури.
Лінощі дитячі - особливість поведінки дитини, що виражається у відсутності в нормальної і здорової дитини звички до фізичної чи розумової праці, тривале небажання докладати вольове зусилля для виконання якоїсь роботи.
Медична реабілітація - повне чи часткове відновлення або компенсація порушеної чи втраченої функції, можливе уповільнення захворювання, підтримка фізичних сил особистості.
Метод - спосіб організації теоретичної і практичної діяльності, спрямований на оволодіння закономірностями процесу розвитку об'єктивної діяльності. Система прийомів для досягнення поставленої мети; М. виховання, впливу, управління тощо.
Метоли превентивної освіти - засоби, якими керується педагог у роботі з учнями в процесі передачі змісту превентивної освіти, які усвідомлюються і відтворюються в процесі соціалізації учня.
Методи превентивної роботи - способи загального і спеціального впливу на особистість. Загальні застосовуються для розвитку моральної вихованості. Спеціальні складаються з декількох підсистем: методи інформації, методи організації практичної діяльності (ведення здорового способу життя), стимулювання позитивної та попередження негативної поведінки.
Механізми реалізації превентивної роботи - способи організації управління з притаманними формами, методами, засобами, що відповідає соціальному рівню організації суспільства.
Моніторинг - систематичний збір і обробка інформації, яка може бути використана для поліпшення процесу прийняття рішень, оцінки програм здійснення проектів.
Мотив - матеріальний або ідеальний предмет, що спонукає і заради якого здійснюється діяльність або вчинок.
Навчально-реабілітаційний центр - заклад освіти, який забезпечу умови для відновлення здоров'я, соціальної адаптації, професійної орієнтації дітей, що мають органічні та функціональні захворювання внутрішніх органів та систем або вади психічного розвитку. У ньому здійснюється комплексні медична, психологічна та педагогічна реабілітація хворої дитини.
Насильство в сім'ї - примусовий контроль одного члена сім'ї над іншим, реальна дія або погроза фізичної, психічної, сексуальної образи та застосування насильства.
Насильство економічне - створення повної економічної залежності від держави, суспільства, батьків, повний контроль за витратами грошей.
Насильство сексуальне - зґвалтування, примушення займатися сексом проти волі людини, сексуальні переслідування при відсутності ніжних почуттів.
Насильство психологічне (емоційне) - завдання дитині душевних страждань, фізичного болю, її ізоляція, формування і розвиток у неї почуття страху, висловлювання погроз в її адресу, висміювання, дратування, кривдження, приниження гідності.
Насильство фізичне - завдання фізичного болю, тілесних ушкоджень чи навіть убивство, насильницьке спонукання до будь-чого, а також запровадження до дитини різних заборон, обмежень його прав та свобод.
Небезпечна поведінка - цілком визначена низка вчинків, результатом яких є втрата здоров'я.
Неповнолітні - особи, які не досягли 18-річного віку.
Неповнолітні злочинці - важковиховувані, педагогічно занедбані діти, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направляються судом до виховно-трудових колоній.
Неповнолітня мати - мати, що народила дитину до 17 років, згідно законодавством України, встановлено шлюбний вік (до 17 років).
Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави (чи різних держав), в якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується і охороняється державою.
Об’єктивні фактори- причини певних дій, явищ, які залежать від зовнішніх обставин.
Одинокі батьки- голови сімей, в яких є лише один з батьків (внаслідок розлучення, смерті партнера або народження дитини поза шлюбом).
Освіта «рівний-рівному» - процес виховного впливу через однолітків. Освіта «р-р» спрямована на формування соціально відповідальної поведінки та фактора запобігання вживання наркотиків, ВІЛ / СНІДу, ХПСІП.
Особистість- поняття, що означає сукупність стійких психічних якостей людини, які складають її індивідуальність. Людський індивід як суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності.
Основні права, свободи і обов’язки людини- це правила поведінки особи, що закріплені в Конституції держави. Наприклад, право на працю, на відпочинок, на освіту тощо.
Педагогічна діагностика- сукупність прийомів контролю і оцінки, спрямованих на оптимізацію навчального процесу, диференціацію учнів, а також удосконалення навчальних програм і методів педагогічного впливу.
Педагогічна технологія превентивного виховання дітей- науково обгрунтована система діяльностей та форм організації для ефективного проведення превентивної роботи в межах освітньо-виховного процесу, пов'язаних з охороною прав дітей, запобігання вживання і зловживання тютюну, алкоголю, наркотиків, ранньої статевої поведінки, попередження ВІЛ та ІПСШ.