Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, -

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2) Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

3) Для визнання особи такою, що більше не вважається суспільно небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення нею злочину вона поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці. Це повинно мати місце протягом відносно тривалого часу. Тільки в цьому разі можна говорити про формування в особи позитивних стійких навичок і установок, які б свідчили про її виправлення і недоцільність відбування нею покарання. При цьому суд ураховує три обов'язкові обставини: а) особа вчинила злочини невеликої або середньої тяжкості; б)особа після вчинення злочину поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці; в) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільно небезпечною. [Баулін]

Задача 5 Через 4 роки 6 місяців після вчинення Беровою привласнен­ня чужого майна проти неї була порушена кримінальна справа за ч. 4 ст. 191 КК. Ще через 3 місяці справа була передана до суду.
В ході судового слідства не знайшли підтвердження два епізоди вчиненого Беровою привласнення, у зв'язку з чим її дії кваліфіко­вані судом за ч. 1 ст. 191 КК. Обвинувальний вирок суд постано­вив через 3 місяці 12 днів після початку розгляду справи.

Яке рішення щодо покарання Берової мав прийняти суд, поста­новляючи обвинувальний вирок?

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене
особі чи перебувало в її віданні, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого – середньої тяжкості

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї
статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – тяжкий

·Строк – 4 роки 6 місяців + 3 місяці + 3 місяці 12 днів = 5 років та 12 днів

· Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

· Постанова ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»

8. Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Відповідно до ст. 111 КПК таке звільнення є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК.

· У силу цього, суд повинен звільнити її від кримінальної відповідальності та покарання, відповідно до ч.5 ст. 74 ККУ.

Задача 10. Логінова було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК за крадіжку, вчинену за попередньою змовою групою осіб, до позбавлення волі на строк два роки зі звільненням від відбування покарання з ви­
пробуванням. Йому був встановлений іспитовий строк два роки. У період Іспитового строку стало відомо, що після вчинення крадіж­ки, але до винесення вироку за неї, Логінов вчинив грабіж. Суд за­
судив Логінова за ч. 2 ст. 186 КК до позбавлення волі на строк п'ять років і, частково приєднавши покарання, призначене за попе­реднім вироком, остаточне покарання призначив у виді позбавлен­ня волі на строк шість років.

Чи правильно вирішив суд?

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. · Постанова «Про практику призначення судами кримінального покарання»

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до ч.3 ст. 78 КК суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені статтями 71 і 72 КК.

(Баулін)

Задача 11. Соківця було засуджено за ч. 2 ст. 296 КК до позбавлення волі на строк три роки зі звільненням від відбування покарання з випробуванням. В період іспитового строку він вчинив крадіжку
державного майна і був засуджений за ч. 1 ст. 185 КК до позбав­лення волі на строк три роки.

Яку мінімальну та максимальну міру остаточного покарання може призначити суд за сукупністю вироків? В яких межах мало призначатись остаточне покарання, коли б за крадіжку Соківця бу­ло засуджено до штрафу?

• ⇐ Назад
• 1
• 234
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒