Призначення покарання за сукупністю вироків
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК сукупність вироків є там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ніш покарання, вчиняє новий почин. Отже, при сукупності вироків:
а) суд постановив вирок, яким особу засуджено до певного покарання;
б) призначене цим вироком покарання засуджений ще не відбув повністю;
в) новий злочин вчиняється після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання.
Порядок призначення покарання за сукупністю вироків визначено у ч. 1 ст. 71 КК, згідно з якою, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, за загальним правилом, остаточне покарання за сукупністю вироків призначається шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за окремими вироками. Межі такого складання зазначено у ч. 2 ст. 71 КК, відповідно до якої загальний строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків, не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. При складанні покарань у виді позбавлення волі його загальний строк не повинен перевищувати 15 років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, – 25 років.
Отже, на підставі ст. 71 ККза сукупністю вироків суд призначає покарання за такими правилами: а) призначається покарання за знов учинений злочин – за новим вироком; б) до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком; в) остаточна міра покарання за сукупністю вироків визначається в межах максимуму, встановленого в Загальній частині КК для відповідного виду покарання.
1. Покарання за знов вчинений злочин призначається на загальних підставах, причому якщо в діяннях особи, яка вчинила новий злочин, є ознаки повторності або рецидиву, суд ураховує їх як обставини, що обтяжують покарання.
2. До покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком. Отже, та частина покарання, що вже відбута засудженим за попереднім вироком, не враховується, і в остаточне покарання входять покарання, призначене за новим вироком, і покарання, ще не відбуте за попереднім вироком. Тому відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків, визначене шляхом складання, має бути більшим від покарання, призначеного за новим вироком, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком.
3. Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків обмежено тим максимумам, який встановлено для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК. Наприклад, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не може перевищувати 15, а за особливо тяжкий злочин – 25 років. Отже, при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд може вийти за максимальні межі найбільш суворої санкції статті Особливої частини КК, оскільки при цьому він керується не санкцією, а тим максимумом, який встановлено для певного виду покарання в Загальній частині КК.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК при призначенні хоча б за одним із вироків довічного позбавлення волі загальний строк покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
За ст. 71 КК складанню підлягають покарання як одного, так і різних їх видів. Але якщо за окремими вироками призначено покарання різних видів, то для їх складання суд керується приписами частин 1-3 ст. 72 КК.
Принцип складання покарань за сукупністю вироків поширюється не тільки на основні, а й на додаткові покарання. При цьому слід ураховувати таке:
- якщо додаткові покарання призначено тільки за попереднім або тільки за новим вироком, то вони (чи не відбута їх частина) приєднуються до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків;
- якщо додаткові покарання призначено і за попереднім, і за знов постановленим вироками, то вони передусім поєднуються за сукупністю між собою і лише після цього приєднуються до остаточного основного покарання;
- якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання одного виду, то вони складаються між собою в межах максимуму, встановленого для них у Загальній частині КК;
- якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання різних видів (наприклад, за попереднім вироком – позбавлення військового звання, а за новим — конфіскація майна), то вони складанню не підлягають і кожне з них відповідно до ч. 4 ст. 72 КК виконується самостійно.
Можливі випадки, коли після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання особа вчиняє не один, а два або більше злочинів. У таких ситуаціях має місце поєднання сукупності вироків і сукупності злочинів і тому застосовуються правила ч. 5 ст. 71 КК, із якої випливає, що для призначення покарання слід керуватися як ст. 70, так і ст. 71 КК. По-перше, суд має призначити покарання окремо за кожний знов учинений злочин. По-друге, керуючись ст. 70 КК, суд має визначити покарання за сукупністю цих злочинів. По-третє, до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 71 КК повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визначаючи остаточне покарання у межах, встановлених ч. 2 ст. 71 КК.