Фактори середовища

Фізичні Хімічні Біологічні

Температура Кислоти, луги Антибіотики

випромінювання солі важких Ме фаги

магнітне поле, миючі засоби

електрострум органічні розчинники

Один з перелічених факторів або їх сукупність можуть сформувати в середовищі існування мікроорганізмів такі умови, при яких їх розвиток почне уповільнюватись (мікробостатичний ефект) або взагалі припиниться (мікробоцидний ефект).

Остаточне знищення мікроорганізмів (і спорових, і неспорових) на лабораторному обладнанні та в поживних середовищах найчастіше проводиться за допомогою високої температури. Методами, які дозволяють простерилізувати обладнання є:

· тиндалізація. Дробна стерилізація при температурі 95-100^оС. Нагрівання проводиться впродовж 10-20 хв., після чого настає перерва на 10-12 год. Цикл повторюють 3-4 рази. Таким методом стерилізують як поживні середовища, так і лабораторний посуд та інше обладнання.

· автоклавування. Стерилізація при температурі 108-140^оС в спеціальному приладі (автоклаві). Нагрівання проводиться при підвищеному тиску, що збільшує температуру кипіння води. Температура (значення надлишкового тиску) та час стерилізації (від 10 хв. до 2 год.) залежить від виду матеріалу, його відношення до високих температур та ступеню обсіменіння мікроорганізмами. Метод дозволяє отримати стерильні середовища, лабораторний посуд та інше обладнання.

· стерилізація сухим жаром.Стерилізація при температурі 160-180^оС в сушильній шафі. Метод обробки порожнього скляного посуду. Тривалість стерилізації залежить від температури і складає від 2 год. при мінімальній температури до 30 хв. при максимальній.

· фламбірування.Стерилізація металевих предметів в полум’ї при температурі 300-400^оС.

Додатковими методами, які дозволяють зробити стерильними певні види середовищ та обладнання є газова стерилізація при використанні окису етилену, фільтрування рідин та газів крізь дрібнопористі скляні та керамічні фільтри, тканини або полімерні нітро- та ацетат целюлозні мембрани, опромінення обладнання γ- та β-променями на спеціальних установках.

Методи посіву мікробного матеріалу на живильні середовища

Мікроорганізми можна вирощувати на середовищах різних типів в чашках Петрі, пробірках, колбах, флаконах. В залежності від кількості видів мікробів, які містяться в патологічному або клінічному матеріалі, в процесі вирощування отримують або чисту або змішану мікробну культуру. Характер росту на вищезазначених типах середовищ також відрізняється (окремі колонії, плівка, ріст по “штриху”).

На рідких поживних середовищ вирощують культури аеробних або факультативно-анаеробних мікроорганізмів у вигляді плівки. Колби або пробірки засівають відповідною кількістю мікробного матеріалу (підготованою суспензією), користуючись стерильною піпеткою. Мікробні культури, вирощені на рідкому середовищі, мають назву бульйонних культур. Колби із засіяними рідкими середовищами вирощують в термостатованих приміщеннях на шуттель-апаратах (перемішування середовища забезпечує постійне надходження поживних речовин до мікробних клітин в плівці). В напіврідких середовищах мікроби найчастіше вирощують за допомогою висіву уколом.

На твердих поживних середовищах, користуючись відповідною методикою, можна отримати культури мікроорганізмів у вигляді колонії, плівки або штриха. Будь-яка мікробна культура, вирощена на твердому середовищі, називається агаровою культурою.

В залежності від послідовності внесення до посуду мікробного інокуляту та поживного середовища розрізняють поверхневий та глибинний методи висіву мікроорганізмів. Після висіву пробірки або чашки Петрі поміщають в термостати, де створено оптимальні умови для росту культури.

Поверхневий метод висіву.На поверхню агарових поживних середовищ мікроби можуть потрапити за рахунок дії сил гравітації (пасивно) або в результаті відповідних дій дослідника. Поверхневий висів мікробів на тверді поживні середовища здійснюється за допомогою різноманітних методик:

· Метод Коха (седиментаційний). В стерильні чашки Петрі стерильно наливають 10-15 мл середовища. Після загусання останнього, чашки відкривають на 5 хв. в місці відбору зразка. На середовище площею 100 см² осідають всі мікроби з 10 л повітря. Чашки інкубують в термостаті 2-3 доби. На поверхні середовищ утворюються (різноманітні колонії), тобто - змішана мікробна культура.

· Метод штриха.Висів штрихом здійснюють на стадії виділення чистої культури. 1 спосіб.Зворотну сторону чашки Петрі розділяють на 3 сектори. Петлею з культурою роблять висів в секторі №1. Петлю стерилізують на вогні і охолоджують впродовж 15 с. Проводять петлею по поверхні середовища в секторі №1 і одразу роблять штрих в секторі №2. Така ж операція повторюється для сектору №3. Чашки інкубують в термостаті вверх дном. В секторі №1 виростає велика кількість колоній, в секторах №2 та №3 – з’являються ізольовані колонії.

2 спосіб. Штрихом можна засівати мікроорганізми і на поверхню твердого середовища в пробірках, яке має назву «скошений агар»

· Висів плівкою. висів плівкою проводять при накопиченні антигенів чи для перевірки стійкості культури до антибіотиків. Для цього на поверхню поживного середовища в чашку Петрі №1 наливають незначну кількість бульйонної культури або суспензії мікробів у стерильній воді (0,5 мл). Розподіляють скляним шпателем. Шпатель одразу переносять в чашку №2, потім – в №3. Чашку №1 залишають на 10-20 хв. для остаточного всмоктування рідини. Чашки інкубують в термостаті. В чашці №1 мікроорганізми ростуть плівкою, в чашках №2 та №3 – з’являються ізольовані колонії.

Глибинний метод висіву. В стерильну чашку Петрі наливають 1 мл нативної або певним чином розведеної мікробної суспензії. В мікробіології користуються 10-кратними розведеннями вихідної проби. Для цього 1 мл суспензії переносять в пробірку з 9 мл стерильної води або фізіологічного розчину. Таким чином отримують перше розведення (1:10). Надалі 1 мл розведення знову переносять в пробірку з 9 мл стерильної рідини. Таким чином отримують розведення 1:100, 1:1000 і т.п. Розведення проб необхідні для отримання окремих колоній з характерними ознаками. У випадку висіву дуже густої проби на чашці Петрі виростає дуже багато дрібних колоній, які важко або неможливо класифікувати. Для кожного зразку дослідним шляхом добирають таке розведення, при якому в чашці Петрі виростає від 30-50 бактеріальних колоній або 20-30 грибних.

Потім в чашку стерильно додають 10-15 мл відповідного поживного середовища. Ретельно (круговими рухами) перемішують мікробну суспензію і середовище. Після загусання останнього, чашки поміщають в термостат з оптимальною для росту мікроорганізмів температурою.

Традиційно першими з досліджень є мікроскопія патологічного матеріалу, вивчення рівня антитіл в сироватці крові дослідних тварин та висів патологічного матеріалу у відповідні поживні середовища. В останньому випадку під час проведення бактеріологічних досліджень вивчають ознаки підозрілих колоній в агарових культурах або ріст в бульйонних культурах.

Вивчення ознак росту найкраще проводити, коли на поживному середовищі розвиваються представники тільки одного виду (чиста культура). Сукупність ознак росту мікроба на середовищі будь-якого типу є культуральними ознаками даного виду (табл.9).

Табл.9. Ознаки колоній на твердих середовищах

Відомості про зовнішній вигляд колоній, які виросли в чашках Петрі, доповнюють характеристикою мікробного росту на поверхні скошеного твердого середовища в пробірках (ріст при висіві штрихом).Такими показниками є:

· інтенсивність росту (незначний, помірний, інтенсивний);

· основний характер росту (суцільний, у вигляді ланцюжка ізольованих колоній, дифузний, ризоїдний тощо);

· поверхня, консистенція та оптичні властивості штриха.

Чисті культури, вирощені в бульйонах, також мають певні ознаки (табл.10).

Табл.10. Розвиток мікробів на рідких середовищах.

Дослідження морфологічних ознак мікроорганізмів, вирощених в твердих або рідких середовищах, проводиться шляхом мікроскопії. В залежності від особливостей мікроба його будову можна вивчати в живих або фарбованих (мертвих) препаратах. Живі мікробні клітини прозорі і лише трохи виділяються на фоні поля зору у мікроскопі.

В живому вигляді зручно вивчати:

· морфологічні особливості таких великих за розмірами мікробних клітин як гриби та дріжджі (еукаріоти). В готових препаратах можна побачитиформу клітин, спор та ін. структур. Препарат готується методом “розчавленої краплі”;

· виявляти здатність до руху у бактерій певних видів. В таких препаратах органів руху – джгутиків – не видно. Але направлений рух мікроорганізмів в полі зору мікроскопу під час тривалого спостереження забезпечують саме ці структури. Препарат готується методом “висячої краплі” на спеціальних предметних скельцях з лункою.

Фіксовані препарати використовують для вивчення форми, розмірів клітини, будови її органоїдів та структур. Виготовлення таких препаратів пов’язане з фарбуванням і для цього використовують анілінові барвники у вигляді водних і неводних розчинів. В залежності від кількості барвників розрізняють прості і складні методи фарбування. Прості використовуються для вивчення форми і розмірів клітини, складні – для вивчення структур клітини (табл.11)

Таблиця 11. Загальна характеристика методів фарбування

Одним із найпопулярніших та найважливіших складних методів фарбування є метод Грама. Принцип методу Грама:

ü мікробну клітину зафарбовують основним аніліновим барвником фіолетового або – рідше – зеленого чи синього кольорів.

ü обробка протравою, внаслідок чого утворюється потрійний комплекс барвник+протрава+речовини клітини. Це з’єднання стійке у грампозитивних бактерій і нестійке – у грамнегативних.

ü короткочасна обробка препарату знебарвлювачем (спирт, ацетон, ксилол тощо). Потім знебарвлюючу речовину видаляють з водою.

ü препарат зафарбовують контрастним (червоним) барвником.

Крім того, при проведенні діагностики хвороби бактеріолог повинен виконати фарбування за певними методиками для виявлення кислотостійких мікроорганізмів, наявності капсул у бактерій та ендоспор у бацил.

Фарбування оболонок кислотостійких мікроорганізмів. Будова оболонок деяких мікробних клітин така, що вони погано взаємодіють з кислотами. До таких – кислотостійких – мікроорганізмів належать актиноміцети, мікобактерії та деякі бактерії, споріднені із ними, а також – бацилярні клітини з ендоспорами. Самим відомим методом для виявлення кислотостійких мікроорганізмів в патологічному матеріалі є метод фарбування Циля-Нільсена, а послідовність фарбування представлена на схемі (табл.6). Крім вищезазначеного, кислотостійкі мікроорганізми в матеріалі виявляються флуоресцентним методом (метод Труанта). Фарбуючий розчин, що використовується на першій стадії роботи, містить аурамін О та родамін В, додатковим барвником є розчин марганцевокислого калію.Дослідження препарату проводиться в люмінесцентному мікроскопі. Кислотостійкі мікроби – жовто-оранжеві на темному фоні.

Виявлення капсул.Капсула складається з полімерів різної будови: поліцукрів, ліпополісахаридів, поліпептидів. Ці структури у бактерій можна досліджувати різними методами в живих та фіксованих препаратах:

· суспензію живих бактерій роблять не у воді, а у розчині стерильної туші (негативне фарбування).

· до водної суспензії живих мікробів додають такі барвники, як 3% конго червоний або 10% опаловий синій. Головна проблема методу – отримання одношарового препарату бактерій. Для цього надлишок рідини відсмоктують фільтрувальним папером і одночасно притискають плівку покривним скельцем, що потребує певних навичок у дослідника.

· речовини капсули дуже легко руйнуються при фіксації препарату, тому цю стадію роботи потрібно проводити обережно. Тому фіксація при дослідженні капсул здійснюється хімічним шляхом або пасивно (висушування на повітрі). Надалі препарат фарбують певними барвниками.

Виявлення ендоспор. При спостереженні в живому стані спори бацил мають вигляд овальних утворень, які сильно заломлюють світло. Вони розміщені в середній частині або на кінці бактеріальної клітини. Оболонки ендоспори не дають можливості ефективно профарбувати клітину бацили одним барвником. Тому простими методами ендоспори не виявляються взагалі. Оболонки змінюють відношення до фарбування після обробки розбавленою гарячою (60^оС) НС1. Крім того, розроблені методики фарбування, які грунтуються на комбінованій дії концентрованих розчинів барвників і температури

Після проведення перших етапів дослідження проводиться порівняння морфологічних та культуральних ознак досліджуваного мікроорганізму із даними довідників. Це дозволяє віднести його до певного роду або, навіть, виду. Але точне встановлення видової належності збудника потребує проведення додаткових досліджень: виявлення біохімічних властивостей мікроба, проведення біологічної проби на лабораторних тваринах, постановки серологічних реакцій.

Біохімічні дослідження чистої культури збудника.Одна з обов’язкових стадій бактеріологічної діагностики, яка полягає у вивченні харчових потреб мікроорганізму.Такі дослідження проводять в декількох напрямках (табл.12) і найчастіше вивчають здатність до перетравлення:

· вуглеводів(моносахариди та їх похідні, дисахариди) – цукролітичні властивості;

· білківм’ясо-пептонного бульйону та молока, олігопептидівжелатинита окремих амінокислот(сірковмісних та триптофану) – протеолітичні властивості;

· ферментів патогенності(каталаза, ДНК-аза, коагулаза );

· окремих речовин шляхом постановки спеціальних реакцій (перетравлення жовчі, САМП- проба , реакція Фогес-Проскауера та ін.)

Таблиця 12. Методики біохімічних досліджень.

При проведенні біохімічних досліджень для виявлення цукролітичних та протеолітичних властивостей мікробів користуються пробірками. Для цього в напіврідкі середовища в пробірках виконують висіви уколом (бактеріологічна голка), висіви в бульйон роблять піпетками або петлями. При висіві уколоммікробний матеріал з колонії беруть бактеріологічною голкою, прожареною та охолодженою в агарі. Висів виконують уколом голки в глибину поживного середовища по центру пробірки. Пробірку з напіврідким живильним середовищем тримають майже горизонтально, а пробірку з желатиною – вертикально вверх дном. Завдяки цьому середовище не забруднюється мікроорганізмами з повітря.

Для виявлення протеолітичних властивостей мікроорганізми чистої культури висівають в бульйон, желатину та молоко. Для цього прожареною та охолодженою в агарі бактеріологічною петлею беруть мікробний матеріал. Вносять його в пробірку з рідким середовищем, легко струшують у верхньому меніску рідини. Петлю виймають та фламбірують, пробірку закривають і поміщають у термостат.

Біологічна проба. Даний вид досліджень проводять для виявлення патогенностівиділеного мікроорганізму. Використовують здорових лабораторних тварин різних видів (білі миші, щури, морські свинки, кошенята, кролі, птахи),яких підбирають в залежності від біологічних особливостей збудника та результатів лабораторної практики, наведених в інструкціях та настановах.

Матеріал вводять шляхом ін’єкційних, шкірних та кон’юктивальних проб. Перші із зазначених швидко виявляють результат, тому є найпопулярнішими. Внутрішньочеревні, внутрішньом’язеві, інтрацеребральні та інші ін’єкційні проби ставлять із бульйонної культури з певною концентрацію клітин збудника. Чистота таких культур визначається за допомогою мікроскопії, а доза збудника – при використанні стандартів мутності.Для постановки шкірних та кон’юктивальних проб використовують матеріал агарової культури.

В результаті біопроби тварини швидко гинуть або в них виявляються ознаки хвороб (1-2 доби). Тому через певний термін часу у тварин (у вогнищі запалення)відбирають прижиттєвий або посмертний патологічний матеріал, який досліджують за допомогою мікроскопічних або серологічних досліджень.

Серологічні реакції.Такі реакції спостерігаються при використанні відповідних методик, коли антиген та антитіло взаємодіють in vitro з подальшим проявом наслідків взаємодії. За механізмом та результатами процесу взаємодії антигену з антитілом серологічні реакції поділяють на декілька типів:

· Осадові (аглютинації, преципітації);

· Лізису (реакція зв’язування комплементу);

· Нейтралізації (нейтралізація мікробних токсинів);

· Імунофлуоресценції.

Вибір тої чи іншої реакції визначається біологічними особливостями збудника хвороби, наявністю реактивів та необхідного обладнання у конкретній лабораторії.

Послідовність виконання стадій роботи під час ідентифікації мікроорганізмів іноді змінюється. В результаті таких змін тривалість дослідження зменшується або збільшується. Причини змін в стандартній процедурі дослідження викликані біологічними особливостями досліджуваного збудника.

· збудник має характерні морфологічні та культуральні ознаки, які дозволяють ідентифікувати його на перших стадіях роботи (актиномікоз, дерматомікози);

· основна причина патологічного стану – це специфічні продукти життєдіяльності мікроба, а саме – токсини. Тоді схема направлена на виявлення цих речовин в матеріалі, а виділення чистої культури мікроорганізму має допоміжний характер (ботулізм, етеротоксемія, мікотоксикози);

· вирощування збудника хвороби внаслідок його біологічних особливостей потребує використання специфічних об’єктів для культивування, а саме – живих клітин (хламідіози, риккетсіози);

· збудник з патологічного матеріалу дуже повільно росте на штучних живильних середовищах. Після першого висіву, навіть на елективні середовища, колонії з’являються тільки через 1-2 місяці В такому випадку виділення чистої культури проводять через організм лабораторних тварин (туляремія, лептоспіроз);

· збудник хвороби має такі фізіологічні особливості, які дозволяють обробити патологічний матеріал і отримати одразу або чисту культуру збудника, або культуру з мінімальною кількістю сторонніх мікробів:

· нагрівання зразка при температурі 80-90^оС при сибірці чи клостридіозах;

· витримування зразка в холодильнику при підозрі на лістеріоз;

· обробка сірчаною кислотою або екстракція бензином при наявності в патологічному матеріалі мікобактерій;

· обробка антибіотиками, до яких збудник має стійкість, а супутня мікрофлора – ні (мікоплазмози);

· мікроорганізм спричинює небезпечну хворобу, яка є зоонозом або зооантропонозом, здатна швидко поширюватись, охоплюючи значні території. В такому випадку використовують спеціальні експрес-методики, які дозволяють пришвидшити діагностику (полімеразна ланцюгова реакція, імуноферментний аналіз, реакція імунофлюоресценції, фаготипірування і т.п.)

В більшості випадків зміни послідовності діагностики направлені на те, щоб зменшити термін дослідження і якнайшвидше видати акт експертизи (2-3 доби замість стандартних 7 діб для мікроорганізмів із високою швидкістю росту, 10-15 діб замість 2-3 місяців для мікроорганізмів, що розмножуються повільно).

ТЕМА «ХАРАКТЕРИСТИКА ПАТОГЕННИХ МІКРООРГАНІЗМІВ»

ЗБУДНИК КОЛІБАКТЕРІОЗУ

Збудник колібактеріозу - Escherichia coli. вперше виділив в 1885 р. Т. Ешеріх з фекалій хворої дитини. Відповідно до визначення Берги (1984) рід Escherichia внесений у п'яту секцію, сімейство Enterobacteriaceae. Рід представлений двома видами: Е. coli, виділяється від людини, тварин, у тому числі птахів, й Е. blatta, виділяеться від комах. Е. coli - постійний мешканець товстого кишечника людини, ссавців, птахів й риб.

Колібактеріоз (коліэнтерит, колісептицемия, ешерихіоз, коліінфекція) – гостропротікаюча інфекційна хвороба молодняку сельськогосподарських тварин, включаючи птахів й хутрових звірів. Збудник хвороби - патогенно серологічні варіанти Е. coli. Хвороба протікає в септичной, ентеротоксемічній й ентеритній формах. У поросят відлученого віку хвороба іноді проявляється у вигляді набрякової форми при 100 %-ній летальності. У молодняку птахів колібактеріоз протікає переважно в септичної, а у дорослих - у хронічной формах.

Морфологія. Е. coli - поліморфні палички із закругленими кінцями довжиною 1-3 й шириною 0, 3-0,6 мкм. Розташовуються поодиноко, рідше попарно. По Граму забарвлюються негативно, спор не утворюють, окремі серовары (08, 09, 0101) утворять капсули, рухливі (перитрихи), але зустрічаються й нерухомі .

Культуральні властивості. Е. coli аероб або факультативний анаэроб, оптимальна температура росту 37—38 °С, рН середовища 7,0—7,4. Добре росте на звичайних поживних середовищах - МПА, МПБ, середовищах эндо й Левіна. На МПА через 24 год з'являються соковиті, круглі, з рівними краями й гладкою поверхнею ( S-Форма) сіро-білого кольору колонії. У МПБ - інтенсивне помутніння середовища й наявність незначного осаду, що легко розбивається при струшуванні. На середовищі Эндо Е. coli утворить два типи колонії: темно-вишневого кольору з металевим блиском й малиново-червоні з рожевим обідком, діаметром 2-3 мм. На середовищі Левіна колонії темно-фіолетові або чорні.

Біохімічні властивості. Е. coli володіє високою ферментативною активністю - ферментує з утворенням кислоти й ґазу глюкозу, лактозу, маніт; сахарозу й дульцит ферментує не постійно, не змінює адонит й інозит, утворює індол, не утворює Н2S, желатин не розріджує, на середовищі Симмонса не росте, дає позитивну реакцію з метиловмм красним (яскраво-рожевого кольору), негативну реакцію Фогеса - Проскауера(середовище жовтого кольору), сечовину не розщеплює.

Характерною ознакою колібактеріозу є висока захворюваність (50 - 75 %) і летальність (60 - 90 %) молодих тварин, а також постійне зростання кількості хворих і тяжкості клінічного прояву хвороби в міру розвитку ензоотії, що є наслідком накопичення збудника в приміщенні та підвищення його вірулентності за рахунок багаторазового пасажування через організм хворого молодняку. Під кінець спалаху інфекції спостерігається масове перезараження тварин незалежно від їх резистентності та інших захисних факторів організму.

Колібактеріоз реєструється у вигляді ензоотії лише в період масового отелення та опоросів (окотів) і тільки серед новонароджених тварин. У великих господарствах хвороба може набувати стаціонарного характеру за рахунок систематичної появи сприйнятливих новонароджених телят, поросят і ягнят.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває кілька годин, перебіг хвороби надгострий, гострий, підгост-рий. У телят при виникненні захворювання в перші дні після народження спостерігається надгострий перебіг хвороби. У хворих тварин відмічають слабкість, коматозний стан та швидкий розвиток септичних явищ — підвищення температури до 41,5 - 42 °С, прискорення пульсу й дихання, гіперемію й крововиливи на слизових оболонках ротової та носової порожнин, іноді пронос. Телята гинуть у коматозному стані впродовж 1-2 діб. Гострий перебіг хвороби спостерігається у телят 3 - 7-денного віку. Характеризується профузним проносом, сильним зневодненням організму, парезами, судомами. Хвороба закінчується загибеллю телят упродовж 3-4 діб. Підгострий перебіг колібактеріозу реєструється у телят 6 - 10-денного віку. Хвороба супроводжується профузним проносом, зневодненням, сильним виснаженням. Загибель багатьох телят настає на 7 - 10-ту добу хвороби. Підгострий перебіг захворювання іноді ускладнюється ураженням суглобів і легень.

У телят колібактеріоз може проявлятися в трьох формах — ен-теритній, септичній та ентеротоксемічнш. При ентеритній формі відмічають пригнічення, зниження апетиту, прогресуючий пронос. Фекалії рідкі, білуватого кольору, містять згустки неперетрав-леного молока та пухирці газу. Температура тіла не підвищена. Внаслідок частих мимовільних дефекацій настає сильне зневоднення організму, хворі тварини худнуть і гинуть на 2 - 3-тю добу хвороби. При септичній формі на передній план виступають септичні явища — висока температура тіла, сильне пригнічення, в'ялість, прискорення пульсу й дихання, сухість носового дзеркальця. Хворі тварини більше лежать, відмовляються від корму, іноді спостерігається ураження центральної нервової системи. Геморагічні набряки, полінефрит та діарея відсутні. Загибель настає впродовж 12 - 24 год від початку хвороби. Для ентеротоксемічної форми характерні ураження травного каналу і токсикоз, зумовлений бактеріальними токсинами, що проникають у кров кишок. У хворих відмічають сильне пригнічення, блювання, відмову від корму, профузний пронос; очі западають, тварини впадають у коматозний стан і наприкінці 2 - 3-ї доби гинуть.

У поросят при колібактеріозі розрізняють дві форми хвороби — септичну і ентеритну, які мають такий самий клінічний прояв, як і у телят. Поросята гинуть (до 60 %) упродовж 1-2 діб на фоні зневоднення та виснаження організму від профузного проносу. При септичній формі спостерігають бактеріемію, пронос буває не завжди; дуже висока (до 90 %) летальність. У поросят віком понад 2 міс хвороба проходить в ентеритній формі або у формі коліентеро-токсемії (набрякова хвороба). При коліентеротоксемії провідними є ознаки ураження центральної нервової системи — збудження, судоми, парези, паралічі. Спостерігаються також тимчасове підвищення температури тіла до 40,5 - 41 °С, блювання, калові маси щільні, вкриті слизом, іноді буває пронос. Згодом у підшкірній та субсерозній тканині утворюються набряки, які чітко виявляються в ділянці повік і гортані. Визначають також застійну гіперемію з синюшним відтінком шкіри в ділянці п'ятачка, вух, кінцівок, черева. Розвиваються кон'юнктивіти, гіперемія слизової оболонки ротової порожнини. Через кілька годин після появи клінічних ознак хвороби більшість поросят гине. Решта поросят одужує дуже повільно.

У ягнят також спостерігаються дві форми хвороби — септична і ентеритна, які характеризуються такими самими клінічними ознаками. Як і у телят. Улошат до наведених вище форм приєднуються ураження суглобів.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 456
• 7
• 8
• Далее ⇒