Життєва позиція особистості
Тема 1. Методологічні підходи до само менеджменту
Ціннісні орієнтири особистості. Планування ділової кар’єри менеджера.
План
1. Визначення ціннісних орієнтирів особистості.
2. Життєва позиція особистості: активна, проактивна, пасивна.
3. Ключові принципи визначення особистісних цілей менеджера.
4. Загальні обмеження при виборі цілей.
5. Саморозвиток особистості менеджера.
6. Професійне та посадове зростання.
7. Планування ділової кар‘єри менеджера.
1. Ціннісні орієнтації- це елементи внутрішньої структури особистості. Сюди відносяться: спрямованість, мета індивіда, механізм індивідуальної взаємодії. Вони є найважливішими елементами внутрішньої структури особистості, які закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань. Ціннісні орієнтації відокремлюють значуще, суттєве для певної людини від незначущого, несуттєвого. Наявність життєвих цінностей у свідомості людини залежить як від вікового етапу, на якому знаходиться індивід, новоутворень цього періоду, так і рівня розвитку суспільства загалом
Існує більше чотирьохсот наукових визначень поняття цінностей. Вони мають як дуже широкий сенс, так і зводять це поняття до одного з явищ мотиваційного процесу.
У культурі та літературі цінності спочатку асоціювалися з такими поняттями як гідність, досконалість, гармонійність, закінченість якогось процесу. З одного боку, смислове навантаження поняття цінність відображає характеристику зовнішніх властивостей предметів і явищ, які є об'єктом ціннісного ставлення з боку людини. З іншого боку, поняття цінність включає психологічні характеристики особистості, які є суб'єктом ціннісних стосунків і реалізують духовно-етичні ідеали. І, нарешті, поняттям цінність можна характеризувати взаємини між людьми, людське спілкування і взаємодію, завдяки якій цінності набувають значущості, духовного і загальнолюдського статусу.
У сучасній науковій літературі розрізняють і класифікують цінності за багатьма критеріями: за суб'єктом - цінності суспільства, народу, нації, колективу, індивіда; за типом потреби суб'єкта - цінності моральні, релігійні, економічні, фізичні та інші; за об'єктивними характеристиками явищ, які виступають цінностями матеріальними духовними тощо.
Матеріальні цінності, до яких відносяться їжа, одяг, предмети побуту, житлові умови, знаряддя праці, засоби виробництва слугують для збереження життя, створення певних умов існування. Найважливіша сторона матеріальних цінностей полягає в тому, що вони опосередковані людською працею, суспільним виробництвом. Праця, яка сама по собі є цінністю та необхідною умовою існування суспільства, виробляє цінності, як матеріального, так і духовного порядку.
Духовні цінності - це “те, що ми називаємо зазвичай десятком різних понять: це ідеали, норми, цілі, це все те, чого людина прагне, що вона любить і що міститься в її світогляді, світобаченні, світовідчутті”. Уявлення про духовні цінності мінялися з розвитком суспільства і людини. Можна сказати, що духовні цінності використовуються, перш за все, для задоволення найвищих духовних потреб індивідів в істині, добрі, красі. Духовні цінності, також як і матеріальні, є результатом праці, творчої діяльності.
На відміну від соціальних установок, ціннісні орієнтації усвідомлюються, вони визначають певну ієрархію сприйняття умов життєдіяльності особистості як на актуальному рівні сьогодення, так і на віддалену майбутню перспективу. Найбільш чіткий вияв ціннісних орієнтацій можна знайти в ситуаціях прийняття відповідальних рішень, які мають віддалені наслідки та зумовлюють подальше життя індивіда. Завдяки цьому феномену забезпечуються цілісність і стійкість особистості, визначаються структури свідомості, програми і стратегії діяльності, структурується та організовується мотиваційна сфера. Особистість орієнтується на конкретні об'єкти, види діяльності чи спілкування як засіб досягнення своєї мети.
Таким чином, ціннісні орієнтації - це перш за все вибір чи відкидання певних життєвих сенсів, та готовність, чи неготовність вести себе у відповідності з ними. Вони задають загальну спрямованість інтересам та прагненням особистості, вибудовують ієрархію індивідуального вибору у будь-якій сфері, формують цільову й мотиваційну програму поведінки, визначають рівень домагань та міру рішучості для реалізації власного плану життя.
Ціннісні орієнтації проявляються і розкриваються через оцінювання себе, інших, життєвих обставин, через уміння структурувати життєві ситуації, приймати рішення в конфліктних ситуаціях та знаходити вихід у проблемних. Вони визначають загальну лінію поведінки в умовах екзистенційного та морального вибору через уміння задавати і змінювати домінанти власної життєдіяльності.
Життєва позиція особистості
Суспільне середовище, потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації, соціальні норми, а також певним чином спрямовані емоції зумовлюють формування та існування життєвої позиції особистості. Життєва позиція особистості включає в себе її орієнтацію у навколишньому світі, у навколишньому середовищі, у тому числі ціннісну орієнтацію, її ставлення до інших людей, установку і готовність до здійснення певних дій, форми і способи цього здійснення.
Процес формування життєвої позиції особистості включає в себе великий комплекс об'єктивних і суб'єктивних умов та процесів, серед яких — засвоєння особистістю певного світогляду, різноманітних знань, вироблення переконань, соціальних і професійних навичок, розвиток міжособових відносин, прилучення її до трудової та громадсько-політичної діяльності.
Активна — пасивна життєва позиція. Такий поділ виражає міру, ступінь участі особистості у вирішенні як власних проблем, так і проблем суспільства, соціальних спільностей. Є різні градації життєвих позицій за критерієм ступеня участі у розв'язанні проблем: високий, середній, низький рівень активності, перехід її в пасивність і т.д. Особистість у залежності від впливу навколишнього середовища, своїх потреб, інтересів, світогляду, цінностей, ціннісних орієнтацій, морально-психологічних установок, переконань, рівня знань і багатьох інших факторів займає в принципі або в даній конкретній ситуації щодо даного суспільного явища чи процесу певну життєву позицію, котра може бути активною або пасивною.
Особистість за своєю суспільною природою активна, зокрема щодо своїх інтересів. Але щодо вимог інших людей справа з активністю значно ускладнюється. Під впливом суспільства, держави, традицій, громадської думки, авторитету старших, соціальної групи або її керівника, під прямим або опосередкованим тиском інших людей особистість може коригувати свою активність, спрямовувати її в русло вимог цих суб'єктів або суспільних інститутів, пристосовувати деякі свої інтереси до інтересів інших, ставати поступливою, податливою і навіть покірною, тобто займати пасивну щодо інтересів інших життєву позицію. Таку форму вираження позиції особистості, для якої характерні пасивність, некритичність, податливість, пристосуванство щодо впливу на неї оточення, називають конформізмом. Є кілька різновидів конформізму. Виділимо три з них.
Конформізм може виражати:
1) пристосовницьке ставлення особистості до вимог іншої, звичайно авторитетної, впливової особистості (особистісно-авторитарний конформізм);
2) таке ж ставлення до вимог великої, середньої або малої соціальної групи, до якої вона належить (внутрішньогруповий конформізм);
3) таке ж ставлення до вимог суспільства, його інтститутів, панівних суспільних груп, держави (суспільний або соціальний конформізм).
Поняття конформізму часто зіставляють з поняттям нонконформізму. Перше фіксує пасивну життєву позицію особистості, друге — активну.
Активна життєва позиція – це обумовлена конкретними соціальними обставинами стійка форма прояву ідейно-моральних установок і відношень, знань та умінь, переконань та звичок, що здійснює регулюючий вплив на її поведінку і діяльність. Активна життєва позиція особистості має формуватися поступово. Вона виробляється протягом тривалого часу, в результаті долання повсякденних труднощів, оволодіння соціальним досвідом, професійною майстерністю.
Показниками активної життєвої позиції виступають:
– цілеспрямованість і усвідомленість дій і вчинків;
– відповідальність і активність у різних видах діяльності;
– результати діяльності і суспільної активності особистості, що відповідають вимогам і умовам життя в суспільстві;
– реальні дії, вчинки і спосіб життя особистості.
Активна життєва позиція по життю, в силу особливості характеру (припустимо холерик) не сиджу на місці, постійно щось роблю. Якщо виникають труднощі, створені своїми ж руками, я їх виправляю, частіше за все не встигаю їх нормально аналізувати. Місія закладена в підсвідомість, вчинки інтуїтивно підпорядковані неосмисленої місії. Девіз - робимо, а там розберемося, або треба заварити кашу, а там вже як-небудь розплутаю. Найчастіше одні заварюють, а розсьорбувати доводиться багатьом. Вчимося, тільки тоді, коли явно вже відчуваємо, що знань не вистачає. Це типово для підприємця, інакше, якби підприємець знав на перед всі труднощі, навряд чи він ризикнув заварювати кашу. Вихід - осмислити особисту місію і вийти на проактивну життєву позицію. Активна життєва позиція істотна, з неї починають більшість успішних людей в процесі переходячи в проактивну позіцію.
Проактивна життєва позиція - маю чітке усвідомлення своєї особистої місії і цілей для реалізації особистої місії. Спочатку вчуся, потім застосовуючи знання і продумуючи на перед (плануючи) - реалізую план життя. Стикаючись з невеликими непередбаченими труднощами, які обов'язково осмислюю і враховую на майбутнє. Девіз - робимо все сплановано (не спонтанно), тільки те, що співпадаємо з моєї особистої місією і цілями. Ця позиція не з'являється спочатку, частіше народжується з природно активної життєвої позиції до 30 річного віку.
Пасивна життєва позиція - особистої місії немає ні в свідомості ні в підсвідомості, відповідальність відсутня. Якщо відбувається якась подія - нічого не роблю, завжди знаходжу причини, щоб не реагувати. Як правило, у всіх особистих невдачах, які супроводжують життя такої людини, винні всі навколо.