Методологічні основи психології
До загальної теорії або методологічних основ науки відносять такі поняття: парадигма, категорія, принцип, закон.
Парадигма(гр. paradeigma – приклад, взірець) – теоретико-методологічна структура, що визначає спосіб порушення і розв’язання дослідницьких завдань, прийнята певним науковим співтовариством. Наявність парадигми – методологічна основа єдності наукового співтовариства (школи, напряму), що значно полегшує професійну комунікацію. Парадигма має пріоритет перед іншими засобами регуляції наукової діяльності і поєднує логічно атомарні компоненти (закони, стандарти, правила) та сукупну наукову діяльність в єдину функціонуючу цілісність.
В останні роки у вітчизняній психології все більше поширюється гуманітарна парадигма як загальний підхід до людини і дослідницька стратегія в окремих галузях психології, на відміну від природничо-наукової парадигми, яка домінувала раніше. Специфіка гуманітарного знання полягає в тому, що:
1. Об'єктом вивчення в гуманітарних науках є духовні і культурні феномени, тобто феномени, так чи інакше пов'язані з людиною і суспільством і виражені за допомогою текстів.
2. Безпосереднім предметом гуманітарного пізнання є осягнення (інтерпретація) глибинного змісту тексту.
3. Об'єкт і предмет гуманітарного знання обумовлює ряд специфічних рис останнього: а) аксіологічність: цінності дослідника визначають зміст інтерпретаційних схем; б) рефлексивність: отримані в дослідженні результати можуть змінювати поведінку "об'єкта" дослідження; в) інтенція дослідника на розуміння, що припускає діалог, зіткнення, конфлікт двох активних суб'єктів – дослідника і досліджуваного; в) суб'єктивність або суб'єктивована форма викладення результатів; г) принципова неможливість вилучення текстів зі світу культури, поза яким вони втрачають свою значимість; д) необхідність встановлення відносин з об'єктом; е) дослідження одиничних, унікальних і неповторюваних об'єктів.
4. Виходячи зі специфіки гуманітарного знання, з того, що зміст тексту прихований від дослідника, на перше місце виступають інтерпретаційні методи дослідження.
Методи гуманітарної психології – методи опису і розуміння психології людини: включене спостереження, самозвіти, інтроспекція, біографічний метод, бесіда, клінічне обстеження, аналіз результатів (продуктів) діяльності, психоаналітичний метод.
Категорії – найбільш загальні поняття, що відбивають основні властивості й закономірності явищ об'єктивної реальності й визначають характер науково-теоретичного мислення епохи. До основних категорій психології належать:
Відображення – категорія матеріалістичної філософії. Ця категорія дозволяє визначити місце психіки в загальному взаємозв'язку явищ матеріального світу. Недостатньо віднести психічне явище до категорії відображення – потрібно виявити його специфіку, відмінність психічного відображення від інших рівнів і форм. Вища форма відображення – свідомість.
Вирішення завдань виявлення специфіки психічного відображення вимагає вивчення діяльностілюдини, реального буття психічного відображення.
З розуміння діяльності як суспільно-історичної категорії випливає необхідність досліджувати не тільки індивідуальну, а й спільну діяльність – спілкування. Однак ні діяльність, ні спілкування самі по собі не мають ніяких психологічних характеристик. Їх має суспільний суб'єкт діяльності і спілкування – особистість.
Принцип психології – це коротко сформульована теорія психології, що відбиває її закономірність, підсумовує її минулий досвід і стає вихідною вимогою для подальших досліджень і побудови нової теорії. Основні принципи:
1. Принцип детермінізму: актуальний стан психіки та поведінки індивіда детермінований (обумовлений) попередніми подіями його життя, а все різноманіття феноменів людської життєдіяльності, які можна спостерігати, визначається взаємодією двох груп чинників: спадковістю та оточуючим біосоціальним середовищем.
2. Принцип єдності свідомості й діяльності: психіка, свідомість, особистість розвиваються в нерозривній єдності з діяльністю – складною, специфічною людською формою цілеспрямованої активності.
3. Принцип розвиткуабогенетичний принцип:при переході психічних феноменів від одного рівня організації до іншого, при виникненні нових форм психічних явищ та процесів відбувається їх зміна, яка має закономірнийхарактер.
4. Принцип системності: явища дійсності необхідно досліджувати в їх залежності від того цілого, яке вони утворюють, набуваючи при цьому властивостей цілого.
Принципи глибоко пов'язані із закономірностями й законами. Закономірність – це об'єктивно існуючий, повторюваний причинно-наслідковий зв'язок певних явищ при їх взаємодії, який відбивається у формулюванні закону. Психологічна закономірність – це ще недостатньо розкритий психологічний закон, який передбачається, але не може бути точно сформульований.
Закони психології мають вигляд законів–тенденцій. Варіативність прояву психологічних законів не відміняє того, що в них виражається щось загальне, але це загальне виступає як тенденція.
Типи законів у психології:
1) відносно елементарні залежності (наприклад, основний психофізичний закон);
2) закони, що розкривають динаміку психічних процесів у часі (послідовність фаз процесу сприйняття, прийняття рішень тощо);
3) закони, що характеризують структуру психічних явищ (сучасні уявлення про пам'ять);
4) закони, що розкривають залежність ефективності поведінки від рівня її психічної регуляції (закон Йєркса–Додсона, який розкриває залежність між рівнем мотивації й успішністю виконання поведінкових завдань; закони, які характеризують рівні працездатності, стресові стани);
5) закони, що описують процес психічного розвитку людини в масштабі її життя;
6) закони, у яких розкриваються підстави різних психічних властивостей людини – закони нейродинаміки (нейрофізіологічні основи темпераменту);
7) закони про відношення між різними рівнями організації психічних процесів і властивостей (закони відношення між різними рівнями організації в структурі особистості).
Строго науковий підхід вимагає не тільки визначити об'єктивний закон, але й окреслити сферу його дії, а також умови, за яких він лише і може діяти, його обмеження.