Технічне вдосконалення в роки війни. Підводна війна
Підводна війна у 1915-1916 рр.
Починаючи з 1915 р. і до закінчення війни Британія й Німеччина вели запеклу боротьбу на морі. Британці наполягали на своєму праві протидіяти, розшукувати і, якщо ці пошуки будуть успішними, захоплювати нейтральні кораблі, запідозрені в перевезенні вантажів до Німеччини. Після Ютланда німці також заявили, що для протидії вантажним поставкам до Британії ними буде вжито рішучих заходів - застосовано «необмежену» підводну війну.
Головну роль німці стали відводити не надводним кораблям, які вже не мали шансів на успіх, а діям підводних човнів («U-боутів»). Щоправда, їхня активність у 1914-1915 рр. була невисокою. Полювання на транспортні та пасажирські судна, торпедні атаки з підводних човнів мали не стільки військовий, скільки психологічний ефект. Так, у травні 1915 р. німецький підводний човен торпедував біля північного узбережжя Ірландії британський трансатлантичний лайнер «Лузитанія», що йшов з Нью-Йорка в Англію. У морських хвилях знайшли свою смерть 1 198 людей, зокрема 198 громадян США. Останню обставину Президент США Вудро Вільсон використав у 1917 р., щоб переконати конгрес у необхідності оголошення війни Німеччині.
Виникнення нових видів зброї та їх вплив на стратегію і тактику ведення бойових дій
Бурхливий розвиток воєнної техніки на початку XX століття та впровадження наукових досягнень у військову галузь кардинально змінили теоретичні основи ведення бойових дій.
Наявність шляхів сполучення, здатних за короткий термін переправляти з одного місця в інше великі військові сили та транспортувати великі об’єми матеріальних ресурсів на значні відстані, зробило можливим втягнення у бойові дії значних людських ресурсів. Якщо армія Наполеона у 1812 році нараховувала близько 1 млн. солдат і для її передислокації потрібні були місяці, то через століття за декілька днів мільйонні армії можна було перевезти на сотні кілометрів й забезпечити функціонування тисячокілометрових фронтів.
Поява вдосконаленої стрілецької та автоматичної зброї значно збільшило її знищувальну спроможність, що призвело до великої кількості втрат у живій військовій силі. Також цьому сприяв розвиток скорострільної та лабільної польової артилерії. Розвиток далекобійної артилерії надав можливість обстрілювати глибокі тили супротивних сторін. Наочним прикладом тому є розробка німецькими військовими мортири «Велика Берта», яка стріляла 900-кілограмовими снарядами на відстань до 14 км. Все це призвело до протистояння великих військових мас ворогуючих сторін по обіч фронту, що дало поштовх до виникнення так званої «окопної» війни. Поява бронетехніки, озброєної кулеметами та гарматами, звела нанівець роль кінноти у бойових діях. Танки, які на початку сторіччя відігравали більше психологічну роль, згодом дали поштовх розвитку самохідній артилерії, чим забезпечили високу маневреність артилерійської підтримки військ .
Значного розвитку та змін набула стратегія ведення війни на морі. З’явилась велика кількість різноманітних воєнних кораблів - від тральщиків до броньованих лінкорів. Зросла вогнева потужність кораблів та дальність і автономність їх плавання, що дало змогу проводити повномасштабні бойові дії на водах у всіх широтах. Особливу загрозу воєнним кораблям представляли підводні човни, здатні непомітними проникати у стан ворога та проводити прицільне торпедування, та мінування водного простору.
Застосування отруйних газів на річці Іпр під час бойових дій коштувало життя тисячам людей. Це започаткувало новий вид зброї, а також новий вимір у воєнній стратегії - так звану «зброю масового знищення ».
Але найбільш видатними досягненнями, що вплинули на хід війни, були надбання у галузі авіації. Панування у небі забезпечувало постійну загрозу військам супротивника та захист власних наземних сил. Авіація, яка започатковувалась на початку свого розвитку як розвідувальна, отримала великий імпульс розвитку.
Озброєння літаків бомбами та кулеметами зумовило появу та розвиток бомбардувальної, штурмової та винищувальної авіації. Розробка літаків великої вантажності та дальності польоту дозволила наносити бомбові удари по глибоким тилам супротивника і стала основою розвитку стратегічної авіації. Необхідність захисту від атак з неба призвело до виникнення нового роду військ – військ протиповітряної оборони.
Таким чином, залучення науково-технічного прогресу до процесу ведення військових дій та створення нових видів зброї призвели до корінної зміни тактичних і стратегічних принципів ведення війни, які удосконалились та знайшли своє місце у сучасному військовому мистецтві.
Основні характеристики літаючих апаратів різних країн
Розвиток науково-технічного прогресу сприяв винайденню й використанню нових видів зброї та військової техніки. Кожна з країн, яка брала участь у військових операціях, мала певні особливості розвитку науково технічного прогресу та ,як наслідок, - розвитку озброєння й військових машин. Військова авіація - відносно новий вид військової техніки, який отримав велике поширення під час ведення воєнних дій. Держави використовували авіацію як новий, прогресивний метод знищення воєнних сил ворогів.
Найпоширенішою тактикою використання авіації було тактичне та стратегічне бомбардування. Для цих цілей використовували бомбардувальники. Німеччина, як один з лідерів літакобудування, використовувала бомбардувальники Гота G 1 , Гота G II (G III, G IV), Гота G V . Технічні характеристики літака Гота G1 викликали загальне задоволення - оригінальна конструкція дала змогу розширити поле зору як для екіпажа, так і для кулемета, який кріпився під крилом літака. Незважаючи на те, що конструкторами були виявлені ряд недоліків, G1 широко використовувався до кінця 1915 року, а згодом був замінений на більш прогресивні моделі (Гота G II, G III, G IV)
Піком бомбардувального літакобудування було створення Німеччиною найкращого зі своїх бомбардувальників - Гота G V. Цей літак відрізнявся від своїх попередників наявністю більш якісних деталей та покращеною формою, що значно підвищило його бойові якості. Першу бойову операцію було проведено 13 липня 1917 року - наліт на Лондон, у результаті якого загинуло 162 чол. й 400 чол. отримали поранення. Це була найбільша кількість постраждалих за весь час повітряних атак на Англію під час Першої світової війни
Росія, як країна з потенційно великими ресурсами і можливостями, не відставала за розвитком авіації від інших країн. Росією був створений ряд важких літаків, які широко застосовувалися під час війни. Найкращим досягненням російського важкого літакобудування було створення конструктором І. Сікорським бомбардувальника «Ілля Муромець». [див. додаток 5]І. Сікорський розробляв літак як пасажирський, але з початком Першої світової війни його конструкція була докорінно змінена. Для «Муромця» була характерна велика вантажопід’ємність, що давала змогу перевозити до 1400 кг бомб. Крім того, це був перший літак, який мав 7-9 кулеметів, які забезпечували «сферичну» оборону. 3 кулемети вели вогонь по піхоті, у той час як інші захищали від нападів ворожої авіації. Сікорський поступово удосконалив «ІЛ»: замість однієї важкої бомби літак мав змогу нести від 8 – ми 100 - кілограмових бомб, що давало змогу вести вогонь по скупченню артилерії та техніки ворога. Для цього ж літака була сконструйована спеціальна 650-кілограмова фугасна бомба. «Ілля Муромець» широко використовувався для знищення стратегічних об’єктів та техніки Троїстого Союзу
Розвиток важкого літакобудування стимулював також розвиток легкої авіації (винищувачі, штурмовики). Якщо будування важких бомбардувальників було найбільш розвинене в Німеччині та Росії, то легкі літаки широко використовувались усіма країнами.
Розглянемо легку авіацію деяких країн - учасниць подій 1914-18 років.
1) Австро-Угорщина. На відміну від Німеччини Австро-Угорщина виробляла меншу кількість літаків. Армія держави вела військові дії на території Балкан та Росії і не мала значної необхідності у літаках. Тільки під час воєнної кампанії в Італії літаки використовувались досить широко [9]. Літаки Австрії характеризувалися високими льотними якостями. Найпоширішими серед них були Авіатик (Берг) D.I та Ганза-Бранденбург D.I. Авіатик (Берг) D.I став основою австро-угорської авіації у Першій світовій війні. Він характеризувався досить простою конструкцією та високим льотними якостями. Літак широко використовувався для повітряної підтримки важких бомбардувальників під час бойових операцій на території Італії. Більшість австрійських пілотів з повагою відзивалися про цей літак, його якості також змогли оцінити італійці, захопивши під час ведення бойових дій декілька літаків
Ганза-Броанденбург D.I був наступним за бойовими показниками літаком Австрії. Мав високу маневреність та бойові якості. Більшість австрійських повітряних асів літали на «Бранденбургу», а пілот Годвін Брумовскі збив на ньому 22 ворожих літака
2) Англія. Хоча і була морською державою, проте мала дуже високий рівень розвитку літакобудування. Наявність на території країни людей з високим науковим потенціалом дало змогу Англії розвиватись не тільки у військово-морському плані, а й у авіаційному. Тому на час Першої світової війни Англія мала велику кількість одиниць авіації. Основу англійської авіації складали: DH.5, Брістоль "Скаут С", Сопвич "Пап" [див. додаток 6], Сопвич 5F.1 Долфин, F.E. 2b (2d), Віккерс F.B.9, SPAD S.13C.1. Кожен з перелічених літаків мав певні технічні показники й особливості, але під час ведення військових дій особливо вирізнився DH.5. Наступним літаком, який відіграв вагому роль у Першій світовій війні, був Сопвич "Пап".Цей літак було сконструйовано вперше на замовлення англійського флоту для створення нової воєнно-морської ескадрильї. «Пап» відрізнявся від інших англійських літаків своєю блискучою маневреністю, не втрачав висоту під час віражів, та, не дивлячись на відносно слабкий двигун, міг розвивати швидкість до 179 км/год
3) Франція. Знаходження безпосередньо біля кордонів Німеччини і загроза постійних атак з її сторони стимулювало розвиток воєнних галузей науки й техніки. Авіація Франції була на високому рівні й активно використовувалась під час ведення воєнних дій. Близькість державних кордонів Англії давало змогу здійснювати обмін науковими ідеями й винаходами обох сторін, що певним чином впливало на перебіг війни. Наочним тому прикладом було використання Французами у авіації англійських «Папів»
Щодо власних літаків, то найрозповсюдженішими у Франції були SPAD S.13C.1, Моран-Солне N, Ньюпор 17С.1. Першим за технічними показниками був Ньюпор 17С.1. На відміну від його попередника Ньюпора 16С.1 нова модель відрізнялась від базової формою капоту та несучої поверхні. Кулемет був перенесений з передньої частини до лівого крила і зроблений рухомим, тим самим забезпечивши більшу вогневу силу. Літак вийшов напрочуд вдалим, і саме це зумовило його широке використання на фронті. Літаки цього типу використовували також бельгійці та італійці. Був широко застосований у франко-американській ескадрильї № 124 «Лафайєтт», а також у трьох ескадрильях американського експедиційного корпусу
4) Італія. Віддаленість від найбільших і найнебезпечніших країн Європи не сприяла стимуляції та розвитку воєнної промисловості Італії. Однак навіть у Італії були певні власні науково-технічні досягнення, одним з яких стало створення П’єром Дюпоном у 1915 р. невеликого винищувача «Анріо HD.1», який вирізнявся легким силуетом та високими технічними якостями. Літак виявився швидким та вирізнявся високою маневреністю. Певним чином він був схожий на англійський Сопвич 11/2 "Страттер" .Під час воєнних дій майже не використовувався, оскільки армія вже замовила серію Блеріо “SPAD”, але італійські ідеї були використані англійцями для створення та вдосконалення певних одиниць авіації
5) Росія. Окрім розвитку важкого літакобудування на території Імперії розвивались і легка авіація. Стовпом Російського літакобудування був І.Сікорський. Ним була створена основа російської легкої авіації, а саме - літаки Сікорський С-16 та Сікорський С-18. Оскільки на той час пілоти Росії літали переважно на французьких літаках, спроектовані Сікорським літаки не знайшли свого визнання. Але характерними особливостями цих літаків були легкість каркасу, висока швидкість та маневреність, проте із-за розмірів він не здобув широкого використання. Перший винищувач конструктора С16 частково використовувався у воєнних діях на фронті, та його було випущено лише 34 одиниці
6) Німеччина. Розвитку авіації Німеччини сприяли швидкі темпи зростання її економіки, що дало змогу вийти на 1 місце не лише серед важкого літакобудування, а й у легкій авіації. Найкращими літаками легкої авіації Німеччини були Фоккер і Альбатрос. Альбатрос Д 2 був одним з найрозповсюдженіших німецьких винищувачів, який за своїми технічними показниками приблизно відповідав найкращим літакам Франції. Характеризується високою швидкістю, достатньою маневреністю та двома кулеметами, що й послугувало тому, що Альбатрос став головною наступаючою силою Троїстого Союзу.
Переваги та недоліки авіації у порівнянні з іншими видами зброї
Як кожний новий прогресивний винахід, авіація мала як недоліки, так і переваги. Зупинимось на перевагах саме цього виду воєнної техніки:
1) мобільність; 2) можливість наносити повітряні атаки; 3). достатня грузопід’ємність; 4) маневреність.
Мобільність літаків Першої світової війни забезпечувалась високою швидкістю - 180-190 км/год. У той самий час швидкість першого англійського танку МК-1 була приблизно 3-4 км /год. Хоча обидва винаходи відіграли велику роль у ході воєнних операцій, проте танки використовувались в основному на Західному фронті, а авіація - всюди.
Маневреність найперших літаків була досить низькою, але вже до 1914 році вона піднялась на достатній рівень. Маневреність, окрім швидкості, забезпечувалась також оригінальною конструкцією. У свою чергу, танки, як новий винахід, мали дуже низьку прохідність й маневреність, проте відсутність цих чинників компенсувалась бронею та вогневою міццю.
Таким чином, танки відрізнялись своїм броньованим захистом, який у літаків був відсутній, однак вогнева міць танків компенсувалась зі сторони авіації масовістю бомбових вогневих ударів. Найважливішою властивістю авіації була можливість наносити повітряні атаки по наземним військам та стратегічним об’єкта супротивника, що стимулювало розвиток бомбардувальної авіації. Це стало основним чинником визнання авіації як найбільш маневрового та смертоносного виду військової техніки.
Вантажопід’ємність кожного літака забезпечувалась конструкцією та потужністю двигуна. У свою чергу, вантажопід’ємність була необхідна бомбардувальній авіації для перевезення корисного військового вантажу. Вантажопідє’мність же боєзаряду танків на той час залишалась більшою протягом усієї війни.
Окрім переваг, авіація мала певні недоліки, з якими інженери вели постійну боротьбу. Це:
1) висока ламкість та ненадійність конструкції.У порівнянні з танками літаки значно поступались їм у міцності конструкції. Загалом при звичайних бойових вильотах з 30 літаків повертались приблизно 22, що було досить низьким показником для ВПС;
2) обмежена дальність польоту. Виходячи з цілей авіації, дальність польоту не зовсім задовольняла військових, які постійно намагалися значно збільшити її. Таким чином, якщо на початку війни дальність відповідала сотням кілометрів, то у кінці війни літак мав змогу пролетіти до 400 кілометрів, і цей показник невпинно збільшувався;
3) обмеженість вантажопід’ємності. Конструктори вели розробки та удосконалювали великовагові літаки (типу «Ілля Муромець»);
4) недосконалість прицільності ведення бойового вогню. Над цією проблемою постійно вели роботу інженери стрілкової зброї, вдосконалюючи встановлені на літаках кулемети, а бомбометання компенсувалась лише особистими навичками пілотів (у подальшому цей чинник був компенсований створенням пікіруючих бомбардувальників та спеціальними прицілами);
5) майже повна відсутність захисту пілота. Цей чинник призвів до винайдення парашуту
Отже, виникнення авіації призвело до становлення її як основного виду воєнної техніки, що використовувалась під час ведення військових дій.
Порівняльні тактико-технічні характеристики літаків та дирижаблі
Окрему роль у розв’язанні воєнних дій під час Першої світової війни відіграли дирижаблів, які були відомі наприкінці XIX століття й здобули широкого визнання в період війни.
Оскільки найрозвиненішою країною в галузі дирижаблебудування була Німеччина, то наша увага буде акцентуватись саме на ній.
Ще за довгий час до початку війни представники кайзерівського флоту були зацікавлені у дирижаблях та їх можливому використанню під час проведення бойових дій, оскільки літаки на той час знаходились у «дитячому » стані, а їх бойове використання було дуже складним та невигідним. У свою чергу, дирижабль міг велику кількість часу знаходитись у повітрі, підійматись на велику відстань й перевозити воєнні вантажі. Вирішальну роль відіграв той факт, що літаки значно поступались дирижаблям за всіма цими показниками. Морський генштаб був готовий повірити, що за допомогою дирижабля грубої конструкції графа Цепелліна можна гарантовано отримувати найсвіжішу стратегічну інформацію про ситуацію, яка склалася на морі та проводити з повітря наступальні бойові дії. мВ 1911 році на будування дирижаблів заводом Цепелліна було виділено 1 млн. рейхсмарок. Це призвело, в свою чергу, до того, що у 1912 році було створено спецпідрозділ «Воєнно-морський загін особливого призначення» ("Marine-Luftschiff-Detachement").
Згодом, розвиваючи ідею і отримуючи постійну фінансову підтримку, до початку Першої світової війни було створено 47 дирижаблів різних модифікацій і конструкцій. До 1914 року з 26 цепелінів, збудованих для громадських та військових цілей, було втрачено: 8 - завдяки поганій погоді, 3 - згоріли, а інші потерпіли аварію завдяки «людському фактору».
Одним з найбільш наочних прикладів використання цепелінів у військовій справі є наліт 3 німецьких дирижаблей (L-13, L-34, L-22) 15 червня 1915 року на Нью-Йорк. Хоча наліт був невдалим, саме ця подія показала повітряну міць Німеччини. Адже, незважаючи на втрату всієї ескадрильї, було випущено по цілям більше половини боєзапасу, що стало причиною загибелі тисяч людей та майже половини будівель міста.
Як бачимо, бойові вильоти дирижаблів часто завершувалась втратою повітряного апарату та членів екіпажу.
Поряд з цим була необхідність боротись і з важкими метеоумовами та поганою видимістю. При виконанні розвідувальних польотів важко було визначити точне місцезнаходження та курс бойових кораблів. Під час перших нальотів дирижаблів ВМС Німеччини на Англію з 19 на 29 грудня 1915 року, L-6 змушений був повернути назад у зв’язку з дощем, а L-3 та L-4 змогли скинути лише декілька бомб.
Надійність дирижаблів як військових засобів була вкрай низька. 17 грудня 1915 року у р. Фане був знищений L-3, L-4 впав біля берегів Голландії, L-12 розбився. В 1917 році командування німецькими сухопутними військами було змушене передати всі свої дирижаблі військам ВМС, вважаючи, що вони мають дуже низьку результативність при підтримці бойових дій на суходолі.
Одним з аргументів використання дирижаблів було те, що вони своїми атаками сковують сили ППО, які інакше були б відправлені на західний фронт. Окрім цього, нальоти деморалізували населення. Повітряні гіганти, наповнені воднем, виявились повністю безсилими проти зенітної артилерії, чого не можна сказати про літаки. Німецькі матроси, які служили на цепелінах, платили за це великою кров’ю.
Загалом на дирижаблях було зроблено 1210 бойових вилетів, 40% екіпажу зазвичай не поверталось. З 79 кораблів-учасників воєнних дій, 52 були загублені; 19 – знищені.
За усю війну цепеліни скинули бомби загальною масою у 340440 кг, з яких лиш невелике число вплинуло на результат бойових дій на фронті, а більшою мірою вони служили для морального впливу на населення
Таким чином, враховуючи велику кількість недоліків та нераціональність у використанні, конструювання дирижаблів поступово відійшло на задній план, поступаючись новому, прогресивному літакобудуванню.
Тактична та штурмова бомбардувальна авіація
Найбільш пріоритетним напрямком було використання літаків у якості вогневої підтримки воєнних дій сухопутними та морськими військами, а також бомбардування стратегічних воєнних об’єктів. Саме це зумовило виникнення штурмової авіації, спрямованої на підтримку військових дій та тактично-стратегічної авіації, мета якої - нанесення бомбових ударів по глибоким тилам супротивника. Бомбардувальники стали основою авіаційних сил ворогуючих сторін. Розкриємо поняття бомбардувальник. Це - важкий літак, який характеризується великою грузопід’ємностю й наявністю вантажу, тобто, в даному випадку, бомб. Якщо на початку бойової історії літаки планувалися використовувати виключно в розвідувальних цілях, то ще до початку Першої світової війни вони знайшли своє найважливіше застосування у якості бомбардувальника. Доки промисловий випуск бомб не був налагоджений, часто використовувались ручні гранати для скидання їх з літаків, однак ефективність їх застосування була низькою. Така ситуація диктувала розвиток нових видів боєприпасів, авіаційних бомб, які, у свою чергу, розподілялись на легкі та важкі. Це стало основним чинником розподілення бомбардувальної авіації на штурмову та тактичну. Тактичний (фронтовий) бомбардувальник – це літак, що має досить великий радіус дії і призначений для завдання ударів в оперативному тилу супротивника. Штурмовик (літак безпосередньої підтримки) – це літак, спеціально спроектований для безпосередньої підтримки військ на полі бою. Основними цілями штурмовика є танки, колони постачання, скупчення військ, точки вогневої підтримки (артилерійські розрахунки, дзоти). Кожна країна мала певні варіанти бомбардувальної авіації. Дані про це наведено у таблиці . Бомбардувальна авіація використовувалась майже в усіх більш-менш важливих військових операціях, і досить часто нанесення масивного повітряного удару дозволяло схилити терези на ту чи іншу сторону. [18]Для прикладу можемо навести бій біля Доггер-Банки (24 грудня 1915 р.), де штурмовики відіграли вирішальну роль у досягненні перемоги. Великовагова авіація, окрім застосування у якості тактичних бомбардувальників, часто використовувалась для максимально швидкої доставки вантажів з тилу на фронт. Це зумовило виникнення такого виду авіації, як військово-транспортна. Найбільш відомим літаком у цьому напрямі став розроблений І. Сікорським «Ілля Муромець», корисний вантаж якого був 1,5 т., швидкість - 100 км/год.[19,c.440] Крім того, це був підрозділ, який доставляв командний склад з тилу до фронту, або з однієї гарячої точки до іншої, а також забезпечував повітряний інформаційний зв'язок.
Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що використання авіації під час бойових дій відкрила універсальність її застосування.
Виникнення винищувальної авіації як засобу охорони штурмових та транспортних її підрозділів
В Росії, ще за 6 років до початку Першої Світової війни, група офіцерів з Офіцерської школи повітроплавання визначила, що «…в майбутній війні доведеться перш за все воювати в повітрі за право володіти ним, а це змусить мати цілий ряд одномісних апаратів, не призначених для використання їх у якості розвідників, а тільки з метою боротьби в повітрі, для знищення повітряних апаратів супротивника та конвоювання власних аеродромів». Для вдалого виконання цього завдання літаки мають бути швидкохідними та маневреними. З виникненням бомбардувальної авіації гостро постала потреба у захисті їх від ворожого вогню . Оскільки літаки робились з дерева, а не з металу, то не було можливості робити авіацію броньованою. Тому було вирішено зробити особисту «охорону» кожного з бомбардувальників. У результаті цього був запроваджений новий вид авіації - винищувачі. Кожен бомбардувальник мав декілька кулеметів, що забезпечувало оборону, але недостатня швидкість і маневреність робила великі літаки досить вразливими. Тому вже на початку війни виникла необхідність у конвоюванні таких літаків, а також у повітряному нападі на важкі літаки супротивника.
Всупереч Гаазькій конвенції 1907 року, зброя впевнено оселилась у небі. Для боротьби за право володіти небом виникла необхідність озброїти легкі літаки вогнестрільною зброєю, тобто кулеметами. Складність питання була пов’язана з тим, що пропелер знаходився перед кабіною пілота, який мав вести звідти прицільний вогонь. Змагання розпочалось серед інженерів-винахідників, які запропонували кулемети з синхронізаторами вогню.
На початку 1915 р. І. Сікорським був розроблений перший у світі літак, спроектований спеціально для повітряного бою, зі швидкістю 156 км/год. та вагою 600 кг. В 1916 р. почалось комплектування перших у світі, створюваних за ініціативою російських пілотів Євграфа Крутеня та Івана Орлова, винищувальних авіаційних загонів. Незабаром І.Сікорський збудував броньований С-17, а потім - С-20, озброєний вже двома синхронізованими кулеметами, який мав ший швидкість до 190 км/год . Наприкінці війни Росія втратила свою перевагу у будівництві винищувачів. Винущувачі І.Сікорського, поступившись за технічними та бойовими характеристиками літакам інших держав - Німеччині - Фоккер Е.II, Фоккер D, Фоккер D.VII,І; Франції - Моран-Солнье N, Ньюпор 11,SPAD7C.1; Англії - S.E. 5а,DH.5.
мОтже, в період Першої світової війни виник новий вид бойової техніки - винищувальна авіація, яка стала використовуватись як засіб охорони штурмових та транспортних її підрозділів.
Розвідувальна авіація як особливий підрозділ військової техніки
Можливість використовувати у розвідувальних цілях повітряні апарати - повітряні кулі, а згодом дирижаблі - виникла ще на початку спочатку XX сторіччя. Одначе з появою авіації технічна розвідка набула свого найвищого розвитку. Вже з першим польотом братів Райт військові експерти пророкували авіації кар’єру мобільного розвідника, проте після рішень Гаазької конференції, яка заборонила зброю в повітрі, функція літака як розвідника залишалась єдиною, що цікавила військових. Ще до початку Першої світової війни пілоти, озброєні кінокамерами, робили перші спроби аеродинамічної зйомки. З початком війни функція літаків як розвідників значно розширилась і охопила всі літаючі засоби. Після бойових вильотів пілоти у своїх рапортах надавали командуванню інформацію про переміщення, базування та чисельність побачених сил супротивника.
Окрім того, окремі літаки цілеспрямовано проводили розвідувальні рейди у необхідних для військової розвідки напрямках. Для забезпечення їх безпеки, а також з метою збільшення огляду місцевості потрібно було досягти максимальної висоти польоту. І це було досягнуто уже в 1916 році, коли деякі літаки подолали відмітку в 5 км. Враховуючи швидкість, маневреність, висоту польоту, функції розвідувальної авіації виконували, в основному, винищувачі.
Отже, авіація використовувалось як плацдарм для спостереження за об’єктами супротивника, що робило ці повітряні апарати найкращими розвідниками-спостерігачами.
Авіаносці та літаки-торпедоносці як синтез авіації і воєнно-морських сил
Ще до початку першої світової війни авіацією зацікавились воєнно-морські сили. Так, у Німеччині усі засоби повітроплавання підпорядковувались воєнно-морському флоту. Британія, як морська держава, теж була вкрай зацікавлена у якнайбільш тісному співробітництві авіації з ВМС. Літаки мали можливість проводити розвідувальні рейди, надавати інформацію про необхідність проведення рятувальних засобів на морі, наносити бойові удари по морським цілям супротивника та конвоювати свої кордони. Враховуючи географічне положення Британії, саме вона започаткувала авіаносний флот. Для цього було спроектовано багатофункціональну модель Сопвич «Пап». Цей літак було сконструйовано вперше на замовлення англійського флоту задля створення нової воєнно-морської ескадрильї. Дійсно, літак був зроблений настільки вдало, що окрім застосування у воєнно-морському флоті він здобув широке визнання й на суходолі. Загалом серію склали 1875 літаків, котрі застосовувалися під час різних кампаній. Завдяки створенню «Папів» англійський флот перетерпів ряд вдосконалень, оскільки надалась можливість використовувати авіацію для розв’язання військових дій на морі. Таким чином, були створені «носії літаків» (терміна авіаносець на той час не існувало), які широко використовувались під час ведення війни. «Пап» відрізнявся від інших англійських літаків своєю блискучою маневреностю, не втрачав висоту під час віражів, не дивлячись на відносно слабкий двигун, міг розвивати швидкість до 179км/год. Однак винайдення англійцями «носіїв літаків» стало не єдиним відкриттям у галузі синтезу авіації та воєнно-морських сил. Російським вченим І. Голенищевим-Кутузовим був спроектований перший на той час літак-торпедоносець. Голенищев-Кутузов добре знав потреби флоту, намагався знайти вихід з ситуації, яка склалася на морі. Він дійшов висновку, що бомбардувальники «Ілля Муромець» можна перебудувати в торпедоносці, задля виконання завдання повітряних атак на ворожий флот. Наступним важливим кроком в удосконаленні літака була постановка його на «поплавки», таким чином з’явилась ідея створення перших гідропланів. Проект був підтриманий владою, і згодом мав бути втілений в життя у вигляді створення серії спеціального загону з 10 літаків цього типу. Випробування були призначені на 1917 рік, однак складна політична ситуація в країні не дала змогу повністю завершити проект. Так закінчилась спроба створити перший російській торпедоносець.
Таким чином, авіація стала основним чинником створення синтезованих видів бойової техніки в період Першої світової війни.
Питання для активізації пізнавальної діяльності студентів:
1. Що таке шовінізм?
2. Які події стали приводом до початку Першої світової війни?
3. Коли розпочалася Перша світова?
4. Які держави вели воєнні дії на Східному фронті?
5. Що таке план Шліффена?
6. Чиєю перемогою завершилася битва на Марні в 1914 р.?
7. Схарактеризуйте причини Першої світової війни й мету воюючих держав.
8. Який конфлікт поклав початок Першій світовій війні? Як він розгортався? Чи можна було його розв’язати мирними засобами?
9. Де й коли німці вперше в історії вдало застосовували хімічну зброю?
10. Яка держава приєдналася до німецького блоку на початку вересня 1915 р.?
Література
Базова:
1. Васильев Л. С. История Востока. В 2 т. – Т. 2. – М. Высшая школа, 2010.- 325 с.
2. Всесвітня історія. 10—11 класи: Наочний довідник / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк.— Харків: Веста, 2012. — 160 с.
3. Нова історія Азії і Африки: колоніальний Схід ( кінець ХІХ - друга третина ХХ ст.): навч. посібн. / В. І. Головченко, В. А. Рубель. – К.: Либідь, 2012. – 520 с.
4. Середницька Г. В. Всесвітня історія: 10 кл.: Опорні конспекти. – К.: Книги України ЛТД, 2012. – 416 с.
Допоміжна:
5. Вороновський О. В. Всесвітня історія ХХ ст. – Харків: Парус, 2010. – 336 с.
6. Всесвітня історія: довідник / під ред. Кіндер Г. – К.: Знання – Прес, 2010. – 664 с.
7. Губарев В. К. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2009. -496 с.
8. Давлєтов О.П. та ін. Всесвітня історія (посібник), 10 кл., 11 кл. – Просвіта, 2002.
9. Полянський П.Б. Всесвітня історія 1901-1945 рр. (посібник) 10 кл. - Ґенеза, 2002
Керівник курсу _________________ О. І. Винник