Транспортна діяльність: сутність і основні поняття
Діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов'язана із проблемами реалізації каналів поставки сировини, напівфабрикатів і розподілу готової продукції у рамках певної логістичної системи. При цьому особливе місце займає питання організації зовнішніх і внутрішніх перевезень: вибір виду транспорту, метод організації перевезень, тип транспортних засобів і т. ін. Все це охоплюється транспортною діяльністю підприємства.
Транспортна діяльність — переміщення вантажів і людей з одного місця в інше, при якому не відбувається ніяких фізичних перетворень транспортованих об'єктів.
На відміну від інших логістичних функцій, транспортування не прив'язане до якого-небудь географічного пункту. Сфера транспорту — велика кількість видів послуг, пов'язаних з розподілом товарів між виробником і споживачем, а також взаємодією між різними рівнями виробництва у розподілі продукції.
Незалежно від того, наскільки глибоко інтегрована транспортна діяльність у виробничу сферу діяльності (чи є вона основною для підприємства чи ні), існують певні основні підходи до її організації та управління.
Основні завдання транспортної діяльності:
• вибір виду і типу транспортного засобу;
• оптимізація транспортного процесу під час змішаних перевезень;
• визначення раціональних маршрутів доставки;
• забезпечення технологічної єдності транспортно-складського процесу;
• координація транспортного й виробничого процесу.
Основні положення транспортної діяльності:
• розмір транспортних витрат безпосередньо залежить від місця розміщення підприємства, складів, постачальників і споживачів;
• вид використовуваного транспортного засобу прямо впливає на вид і розміри виробничих запасів;
• кожний вид транспорту визначає вимоги до тари, а тип вантажу диктує вибір способу упакування;
• обрані вантажні транспортні засоби визначають вид завантажувально-розвантажувального устаткування, а також тип і оснащення завантажувально-розвантажувальних площадок і естакад;
• максимально можлива консолідація вантажів для загальних пунктів доставки дозволяє підприємству виділити більше вантажу своїм перевізникам і вигравати на знижках за рахунок замовлення більших обсягів перевезення вантажів;
• вибір постачальником вантажного перевізника визначається цілями обслуговування споживачів.
За кількістю видів транспорту, що приймає участь у доставці вантажів розрізняють одновидову (юнімодальну), багатовидову (мультімодальну та інтермодальну) системи перевезення
Юнімодальна система перевезення — прямі перевезення вантажу тільки яким-небудь одним видом транспорту.
Мультімодальна система перевезення — прямі змішані перевезення вантажу принаймні двома різними видами транспорту і, як правило, у межах країни.
Інтермодальна система перевезення — система доставки вантажів у міжнародному сполученні декількома видами транспорту за єдиним транспортно-вантажним документом і передачею вантажів у пунктах перевалки з одного виду транспорту на іншій без участі його власника у єдиній вантаженій одиниці або транспортному засобі.
Основні принципи функціонування систем перевезення вантажів:
• єдиний комерційно-правовий режим;
• комплексне рішення фінансово-економічних аспектів;
• використання систем відстеження руху вантажів;
• інформаційне забезпечення і зв'язок;
• єдність усіх ланок транспортного ланцюга в організаційно-технологічному аспекті;
• комплексний розвиток транспортної інфраструктури різних видів транспорту.
Концепція транспортної діяльності припускає розширення змісту процесу перевезення — від відправника вантажу до вантажоотримувача, включаючи вантажопереробку, упакування, зберігання, розпакування та формування інформаційних потоків, які супроводжують перевезення.
Єдиний технологічний процес транспортування вантажів — комплексна технологія, у рамках якої здійснюється чітка взаємодія всіх елементів логістичної системи на всіх етапах доставки вантажів: «точно вчасно», із найменшими витратами ресурсів і на основі інтеграції виробництва, транспорту і споживання.
Єдиний технологічний процес транспортування вантажів припускає інтеграцію виробництва, транспорту і споживання. Його зміст визначають наступні фактори:
• транспортні характеристики вантажу (фізико-механічні і фізико-хімічні властивості: обсяги і маса, вид тари і упакування та ін.);
• кількісні характеристики вантажу (масові вантажі, дрібнопартіонні вантажі, вантажі у пакетах, контейнерах, на піддонах та ін.);
• видові характеристики транспортних засобів і їх перевізні можливості;
• характеристики виробничих і інших об'єктів, що відносяться до формування транспортних ланцюжків.
Кожний вид перевезення вантажів характеризується специфічними особливостями в технології, організації і управлінні. Але при цьому вони мають загальну технологічну основу у вигляді конкретних технологічних схем доставки.
Технологічний процес транспортування описується наступною залежністю:
де Т — загальний час знаходження автомобільного транспорту в пункті завантаження/розвантаження;
— тривалість очікування автотранспорту завантаження/вивантаження;
— тривалість обслуговування автотранспорту;
— тривалість маневрування;
— тривалість завантаження/вивантаження;
— тривалість оформлення документів.
Процес транспортування виходить з певних правил обслуговування транспортних засобів. При незайнятості поста завантаження — автомобіль обслуговується негайно. У випадку формування черги завантаження, набувають чинності основні принципи політики контролю й обслуговування:
• Принцип 1: «перший прийшов — перший обслуговується» FCFS (First Come – First Served)
• Принцип 2: «останній прийшов — перший обслуговується» LIFO
(Last In – First Out) (політика пріоритету).
Кожний з елементів і ланок циклу транспортного процесу має кількісні характеристики і описується певним порядком. Узгоджуючись між собою, вони впливають на закономірності та характеристику розподілення загальної тривалості циклу транспортного процесу.
Консолідація вантажу — об'єднання різних вантажів у один з доставкою споживачам, які знаходяться на одному транспортному маршруті.
Зниження витрат на транспортування досягається за рахунок того, що тарифи на перевезення консолідованого вантажу менші із розрахунку на один кілограм такого вантажу. За таких умов транспорт забезпечує перевезення невеликих партій вантажів через короткі інтервали часу відповідно до змін потреб споживачів і умов виробництва. Невеликими вважаються вантажі, які мають масу від 50 до 250 кг. У цих умовах у найбільш вигідному положенні знаходяться транспортні підприємства, які займаються збором і розподілом вантажів на регіональному рівні. Вони, як правило, здійснюють перевезення вантажів невеликими партіями і дають економію витрат за рахунок використання власних розподільних центрів замість залучення складських потужностей підприємства-виробника. Це приводить до скорочення тривалості доставки невеликих партій вантажів на 25-50 % і більше, залежно від виду мережі, що обслуговується.
Перевага такого підходу полягає, насамперед, у можливості адаптувати канали руху товарів до потреб споживачів. Відмова від жорстких тарифів і відсутність традиційних контрактів, забезпечують більшу гнучкість таких підприємств у відносинах зі споживачами.
Найбільш ефективно працюють транспортні підприємства невеликих розмірів — не більше 50 автомобілів, а іноді менше ніж 20 одиниць. До недоліків таких підприємств відносять можливу залежність від великих замовників і територіальні обмеження (один-два регіони країни, дуже рідко в масштабі всієї країни або на міжнародному рівні).