Наливайко Наталія, АЕ – 02
Quot;Зелений кіт" Ф. Панчук
Найбільше з побачених мною картин в музеї мені сподобалась картина Панчука «Зелений кіт». Одразу ж постає питання: чому? На це в мене є кілька причин.
По-перше: картина першою привернула мою увагу, так як вона дуже яскрава.
По-друге: я дуже люблю тварин, а зелений кіт автором бездоганно, на мій погляд, намальований дуже незвичайно, ще і з вогнено-червоними очима.
І по-третє (найголовніше): ця картина, тобто образ кота – це є образ природи, а червоні очі закликають людей до її захисту (що, до речі, співпадає з моєю майбутньою спеціальністю). Картина надихнула написати поезії:
Сидить зелений кіт,
Мов в засідці стрілець.
Усякий звір від його ока мчиться.
Не криється, нікого не боїться,
Показує, хто в чому є митець.
Серце почуттям взяло,
Як побачила його.
Картина вразила ота
Про зеленого кота.
Уособлює природу,
Всю її незламну вроду:
І великії ліси,
І маленькії сади,
І комашку і тварину,
Всю пташину і … людину.
Очі полум’ям горять.
Що він хоче нам сказать?
Може, хоче налякати,
Щоб вночі не дати спати?
Та це на автора не схоже –
Малювати це негоже.
Після довгих міркувань,
Зібрання до купи знань,
Звичайно, відповідь знайшла.
Думаю вона така:
У природи є потреба -
Захищати її треба.
Ось що каже «мудрий» кіт
На стіні вже кілька літ.
Писаренко Наталія, АЕ -2
"Мистецтво Поділля"
Кожна людина в душі митець. І, я вважаю, не важливо, чи вона художник, чи скульптор, чи бард. Адже свої думки можна виразити через будь-який твір мистецтва.
Виставка, яку я переглянула, змусила мене замислитися про ті проблеми, про які раніше не думала. Саме їх намагалися освітити справжні митці. Мені закарбувалися в пам’яті твори вінничанина В. І. Рибачка «Перша могила на цвинтарі в серці», «Ще не вечір» та «Забуття» із серії «Анатомія душі», Шиніна «Дзиґа», Панчука «Зелений кіт» та інші. Всі картини – чудові, але один з художників привернув мою увагу найбільше. Це Олег Карпович Довбощук.
Його розуміння світу, на мою думку, є дуже цікавим і незвичним. Його твори сповнені таємничості, непевності, аномалії. Подивившись вглиб кожної з його картин, я побачила, що наші світогляди дещо співпадають. Зрозуміло, що кожному притаманне власне бачення того чи іншого твору, але мене він привабив саме своєю оригінальністю. Власно кажучи, коли мені погано чи просто немає настрою, я намагаюсь виразити свої думки віршами чи малюнками, тематика яких дуже схожа на тематику Довбощука. («Занурений у мовчання» (1996), «Передчуття» (1991), «Ностальгія по червоному» (1997). Ці твори – графіка. Можливо, тому моїм улюбленим твором став його твір «Ностальгія по червоному» (1997).
На полотні я бачила не тільки чітко виражені червоні лінії та чорні плями, але й сховані на задній план тіні. Саме вони змусили мене замислитись про роль людини в цьому світі, проте, що вона – не тільки пасажир сліпого корабля, що несеться назустріч ночі, а щось більше… свої думки я спробувала висловити у вірші:
Як важко жити в цьому світі!
Де біль, криваве пекло, страх,
Де кожен змушений творити
Свої страждання, сміха прах.
Багато ліній – всі червоні,
Багато поглядів, очей,
Не білі, а криваві скроні
Дідів, знедолених дітей.
Чужі страждання, чужі лиха –
Одне найбільше з людських бід.
Лише для диявола це втіха,
Кожна сльоза – його це слід.
Саме тому на цій картині
Бачу я диявола в куті;
Він заподіяв лиха й нині
Вже є у кожному житті.
Колись картина була біла,
Було прекрасно навкруги,
А він пройшов червоним слідом –
Ми вже для нього – вороги.
Але крізь ці криваві плями
Я бачу очі, ще живі –
Очі дітей шукають маму,
З сльозами – очі матерів.
І, хоч вони повні страждання,
І з болем дивляться на нас,
Та є надії, сподівання,
Що прийде гарний день і час.
Бо не всі люди збайдужіли
Й закрили очі на чужі страждання.
Таким є цей митець – адже його картини
Збуджують зі злом змагання.
Отже, змагайся за наше щастя,
За посмішки, добро, любов,
Бо ж недаремно Бог заклав в нас
Гарячу справжню людську кров!!!
Снігур Віктор, 2ЕСЕ-00
Мистецтво Поділля
Відвідуючи музеї Подільського мистецтва, я був приємно вражений картинами які знаходяться там. Майже всі картини написані у філософському стилі, а це на мою думку головне в картинах на теперішній час. Є й картини “прямі”, тобто написані цілком зрозуміло, але над такими картинами ніхто не затримує свій погляд, тому, що над ними немає що думати та філософськи помислити.
Найбільше мені сподобалась картина Довбощука Олега Карповича “Спогади” – це саме та картина яка має філософський характер, над якою можна помислити. Ця картина одразу привернула мою увагу, тому, що вона написана в особливому стилі, не такому як всі інші яскраві картини. Вона написана ніби олівцями із зображенням сумних та веселих очей та довгих перетинаючи лініях, які мабуть символізують наше довге життя. На картині перемішуються образи різних людей, напевне дуже близьких художникові. Пишучи свою картину, художник ніби згадував всі веселі та сумні хвилини, які траплялись на його життєвому шляху. І всі ці спогади, всі образи художник втілив у свою картину. Звичайно цю картину важко зрозуміти, але можна сказати, що картиною “Спогади” художник передав нам своє буденне життя.
Художник дуже вдало підібрав назву картини – “Спогади”, але я також дав би їй свою назву – “Сон”. Чому сон? Тому, що саме у сні можуть переміщатись образи різних людей та різних часів одночасно. І так само як сон може бути іноді незрозумілим, так само, як і нам не зрозуміла повністю ця картина. Спробую пояснити свої почуття віршем:
Спогади – нема нічого
Лиш темрява і пустота.
І не згадаю я обличчя твого
Лиш знаю були разом ти і я.
Лиш пам’ятаю чиїсь очі
Страшні, німі – як пустота.
І прокидаюсь серед ночі
А навкруги – лиш тьма німа.
Ті очі – і мені так страшно
Прокинутись – один лиш я
Їх бачу, і стає так важко
Згадати все своє життя.
На кінець можна сказати, що я радий, що на Поділлі, на моєму рідному краї є такі митці, які змогли піднести мистецтво Поділля на такий високий рівень. І я можу гордитись тим, що наше мистецтво “не пасе останніх” на Україні, і за це я вдячний митцям свого рідного краю.
Федоченко Оксана, 2ЕС-99
Quot;Лики" О. Рожков
Коли я відвідувала виставку «Мистецтво Поділля» мене дуже вразила різноманітність картин. Але кожна з них була чудовою. Дивлячись картини, очі розбігаються та милуються кожною з них. Жодна картина не схожа на іншу і є неповторною. Важко сказати, яка картина сподобалась мені найбільше, тому кожна з них сподобалась мені по своєму. Але я можу впевнено сказати, яка картина мене найбільше вразила. Це картина художника Рожкова О. «Лики». З поміж інших робіт ця картина відразу кидається у вічі. Вона ніби сама притягує твій погляд, і ти сам того не помічаючи вже стоїш та роздивляєшся її. Але це й не дивно, тому що тема, на яку написана картина, дійсно вражає.
На картині зображені молоді люди, які, на мою думку є втіленням неповаги до минулого й байдужості до майбутнього. Вони живуть лише своїми розвагами, навіть на мить не задумуючись, що їх чекає через кілька десятків років. Обличчя Бога на фоні цих молодих ніби закликає нас замислитись що ми робимо?, навіщо живемо? Тільки заради розваг? Думаю що ні. Цей образ закликає людей озирнутися і подивитися, що вони наробили та на кого перетворилися. Можливо, святе обличчя засуджує нас, але водночас воно надає нам знати, що ще не пізно урятувати себе від загибелі та світ, в якому ми живемо.
Хом’ячук Юлія, 1ІТІ-00
Quot;Лики" О. Рожков
Всякий человек, который хоть немного различает семь цветов радуги, некогда не пройдёт мимо художественного полотна. И не потому, что художественное произведение красочно, эффектно смотрится, выполнено в модном современном стиле. Вовсе нет. Каждый холст выражает чувства, мысли, душевное состояние, отношение к жизни и к проблемам общества художника.
Картина Рожкова О.А. «Лики» произвела на меня действительно ошеломляющее впечатление. И не потому что с холста на меня «смотрела» безглазая масса, а то, что очень четко показано какой растёт наша молодежь.
Складывается впечатления, что кроме побрякушек они нечего не видят в жизни. Иисус Христос умер на кресте и понёс на себе всю вину и наказание за наши грехи. Со скорбью в сердце и слезами в глазах Он смотрит на «Безглазую массу», и не видет ни капельки ихней души, а ведь душа человека отображается в его глазах. Он ждёт у двери нашей жизни. Он не желает насильно вторгаться в наши сердца и души. Он войдёт к нам только по нашей просьбе. И тогда каждый человек станет новым твореньем, его глаза откроются, а душа прозреет. А в этом зале появится ещё одна нова картина…
Сегодня весь наш мир окутан тьмой,
И в нём не вижу я, ни будущего, ни просвета.
А как хотелось бы чтоб наша молодёжь
Всё шла вперёд, вперёд на встречу свету.
Но нет, она стоит на дне,
На дне глубокого ущелья
Без лиц, без душ, вся в темноте!
И лишь искра от сигарет дает им свет.
Но этот свет, увы, не даст им той тропинки,
И не растопит сердце ото льда…
Но, всё же есть надежда,
Что упавшая слеза
Бальзамом станет для «Безглазой массы»!?
Хом’ячук Ю.
Гудима Олександр, 1ЕСЕ-02
Творча робота на картину „Інфанта”
Одного разу відвідавши картинну галерею у нашому Університеті я наштовхнувся на одну дуже цікаву картину Штельмаха Віктора Володимировича „Інфанта”, яка одразу захопила мій погляд. Мене вразила та незвичайна дівчина, яка дивилася на мене своїми сумними від горя очима. Я думаю, що очі її сумні, тому що її батьки загинули і залишили її саму боротися з таким жорстоким для її віку життям.
Очі її мов два бездонних озера. Лише спробуй заглянути в них і потонеш в їх безмежності. З якої сторони я б не ставав її погляд переслідував мене, навіть виходячи з галереї я помітив, як її погляд проводжає мене.
Подивившись на назву картини, я не зрозумів чому автор підібрав саме цю назву „Інфанта”. Наприклад я пов’язав би назву цієї картини з безмежно-блакитними очима дівчини. На мою думку картину треба було б назвати „Очі з запитанням” або „Погляд смутку”.
Дивлячись на дівчину з чорними, як вугілля волоссям та такими очима сповненими жалем та смутком, можна подумати, що вона кличе на допомогу, або просить залишитись з нею, щоб не бути на самоті.
Ще мене вразило те, що автор змальовує дівчину сумною і нещасною в той час як небо він малює блакитним і лише де-не-де пропливають невеликі хмаринки. Цим він напевне хотів показати, що життя триває не дивлячись ні на що.
Схожу картину змальовує у своїх віршах Олександр Олесь:
Бліда, і ніжна, і сумна
Серед людей ти як в пустелі.
І ти на цілий світ одна,
І ти, як мак на сірій скелі.
Тележкіна Юлія, 3КС-02