Організація кредитної роботи,та кредитного порфеля

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, а також забезпечують економічну стабільність. Кредитний портфель клієнтів банку складається з кредитів виданих юридичним і фізичним особам [18,564].

Теорія портфеля пропонує розглядати не кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

Кредитний портфель – це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах. Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування. У кредитному відділенні доцільну функцію кредитного аналізу відокремити від власне процесу надання та оформлення позики. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики. Обов’язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. До складу Комітетів входять керівники та провідні спеціалісти банку, які періодично збираються на засідання і колегіально вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять рішення про надання “великих” кредитів та списання безнадійних позик. Комітети не є структурними підрозділами банку.

Найзагальнішу організаційну структуру кредитної функції банку показано на ририс.рис1.3.[26,76].

Рис. 1.3 Організаційна структура кредитної функції банку.

Функції кредитного комітету.

1. Формування кредитної стратегії і кредитної політики.

2. Затвердження організаційної структури процесу кредитування.

Одним з головних завдань, що постають перед банком у сфері кредитування є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика необхідна банкам тому, що дозволяє регулювати, управляти і раціонально організовувати взаємовідносини між банком і його клієнтами при залученні ресурсів на зворотній основі. Важливо підкреслити, що кредитна політика являється основою управління ризиками в діяльності банку. Кредитна політика може бути агресивною, традиційною і класичною. В її основі лежить стратегія банку, орієнтована на ріст його капіталу, збільшення доходів і змішана стратегія.

Кредитна політика – це система заходів банку в області кредитування його клієнтів, які здійснюються банком для реалізації його стратегії і тактики в даному регіоні в певний період. Кредитна політика як основа процесу управління кредитами визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин з однієї сторони, і функціонування кредитного механізму з іншої.

Основними елементами кредитної політики комерційного банку є:

1) стратегія банку по розробці основних напрямків кредитного процесу;

2) тактика банку по організації кредитування;

3) контроль за реалізацією кредитної політики.

В зарубіжній економічній літературі не рідко пропонується розробляти документ (меморандум) по кредитній політиці, який дозволив би визначити стратегію і тактику банку в організації кредитного процесу.

Виходячи із вітчизняного і світового досвіду вимог оптимізації кредитної політики в методологічному плані можна запропонувати наступну схему формування кредитної політики комерційними банками.[13,284].

І. Загальні положення і цілі кредитної політики.

ІІ. Апарат управління кредитними операціями і повноваження працівників банку.

ІІІ. Організація кредитного процесу на різних етапах реалізації кредитного договору.

IV Банківський контроль і управління кредитним процесом.

І. Більшість банків нерідко формально до розробки власної стратегії розвитку, визначають, в основному, поточні цілі в області керування, не формуючи стратегічних задач банку і не проводячи відповідних маркетингових досліджень і інше вивчення ринку, пояснюючи це швидкою зміною ситуації на ринку банківських кредитів і депозитів. Однак, в такому випадку банк не задумується про перспективи розвитку, він не має майбутнього і не може розвиватися в змінній економічній ситуації.

Намагання розробити оптимальну, економічно обґрунтовану економічну політику спонукає комерційний банк проводити курс на подальшу диверсифікацію кредитного портфеля з ціллю мінімізації кредитних ризиків.

ІІ. Апаратні управління кредитними операціями і повноваження працівників банку.

Реалізація кредитної політики як було сказано вище походить на основі розробленої банком системи повноважень на видачу сум. Наприклад, для філій банку визначено максимальний розмір на одного позичальника, в залежності від об’єму кредитних операцій, які виконують філії, рівня кваліфікації і досвіду персоналу, наявності простроченої заборгованості за позиками, структури кредитного портфеля філії і інше.

Індивідуальні повноваження кредитного працівника в кредитному відділі (індивідуальний підпис) розглядаються на затвердженні кредитної послуги в сумі еквівалентній, наприклад, 20 тис. дол. (крім кредитів, які заслуговують особливої уваги). Слід відмітити, ще індивідуальні повноваження, часто різні в різних підрозділах навіть одного банку – залежить від рівня кваліфікації працівників банку типу, розміру, строку погашення і розміру раніш розміщених кредитів.

“Подвійний підпис” (наприклад, кредитного працівника і його начальника) потрібен в тому випадку, якщо кредитна послуга складає, наприклад, суму від 20 до 50 тис. дол. і не спричинить в майбутньому кредитного ризику. “Подвійний підпис” необхідний якщо розмір чи термін погашення позики перевищує кредитний ліміт працівника, який видає кредит і відповідає за нього. Кредити, які перевищують ліміт кредитування необхідно затверджувати на засіданнях Кредитного комітету. Така система затвердження кредиту є багатоступеневою і передбачає розгляд кредитної заяви на різних рівнях: кредитний працівник, старший кредитний співробітник та Кредитний комітет.

Недоліком цієї системи є те, що рішення приймається довше і підвищуються витрати робочого часу досвідчених спеціалістів-членів Кредитного комітету. Система затвердження Кредитним комітетом сприяє зниженню ризикованості кредитних операцій банку.

ІІІ. Організація кредитного процесу на різних етапах реалізації кредитного договору.

Організація кредитного процесу в банку може бути представлена у вигляді наступних етапів:

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.

3 етап. Прийняття рішення про доцільність видачі кредиту і форми його надання.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ним позики.

6 етап. Повернення кредиту з відсотками і закриття кредитної справи.

1 етап включає збір інформації про попит на кредит її аналіз і попередній відбір заявок. При цьому повинен дотримуватися наступний основний принцип: вся інформація, по потенційних позичальниках, яка надходить в банк повинна письмово фіксуватися кредитними працівниками і містити наступні основні дані: прізвище, ім’я, по-батькові позичальника, професія, посада, адреса і номер телефону; сума наданого кредиту, строк, на який видається кредит; цільове використання кредиту. На даному етапі роботи перед кредитними працівниками постає задача підготуватися до проведення переговорів і одержати найбільш повну інформацію про потенційного позичальника [19,104]

На 2 етапі основна ціль банку – кінцеве визначення кредитоспроможності і фінансового стну клієнта, з ціллю укладення кредитного договору на більш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником (приватним клієнтом) кредитний працівник повинен проаналізувати на скільки враховані можливі негативні зовнішні фактори з тим, щоб забезпечити повернення позики в строк.

На 3 етапі банк, досконально ознайомившись з наданими клієнтом документами, обговоривши умови позики, приймає рішення про форму надання. На цьому етапі вирішуються питання страхування позики з підвищеним ступенем ризику, укладаються, при необхідності додаткові договори про заставу. Кредитний працівник повинен підготувати кредитну пропозицію для надання відповідним керівником, і якщо мова йде про “великий” кредит надати інформацію кредитному клієнту. Кредитна пропозиція повинна містити, крім детального опису кредитного інструменту (банківська гарантія, резервний акредитив), і вкладення відносин банку з клієнтом в цілому, включаючи загальну суму наданих банком кредитів і причини, чому кредитний працівник вважає кредит привабливим для банку.

Якість техніко-економічного обґрунтування кредиту (ТЕО) – це важливий елемент в процесі оцінки кредиту. Воно висвітлює здатність кредитного працівника професіонально аналізувати заяву на кредит, а також здатність переконати керівництво банку, що даний інструмент вигідний для банку і повинен обов’язково бути використаний.

4 етап. Після прийняття рішення про видачу кредиту кредитний договір, заявка на видачу позики, строкове зобов’язання, які реєструються в “Кредитному журналі” підшиваються в папку, на обкладинці якої вказується ім’я позичальника, номер кредитного договору, номер позичкового рахунку в банку, рік укладення договору, термін зберігання справи, найменування банку і управління.

На 5 етапі банк проводить роботу з клієнтом уже після одержання ним позики. Ця робота полягає в проведенні контролю за виконанням кредитного договору і пошуку нових форм співпраці з клієнтом. В процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інструментів, позичальника). Банк приймає міри по реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження відсотків за користування нею, проводить перевірки (планові, непланові) на місцях із складанням акту перевірки. В ході таких перевірок контролюється відповідність фактичного використання позики її цільове використання, передбаченого в кредитному договорі, перевіряються накладні, договори на купівлю-продаж товарів, матеріальних цінностей і т.д. У випадку погіршення фінансового стану позичальника і виникнення ризику неповернення позики, кредитний працівник повідомляє керівництво з ціллю застосування відповідних заходів.

6 етап – повернення кредиту з відсотками і закриття кредитної справи – це завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення кредиту повинні щорічно аналізуватися (частіше повинні розглядатися випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скоректована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника і кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитної угоди і т.д.

IV. Щодо банківського контролю, то дане питання було висвітлене вище див. функції відділу кредитного нагляду.

Для того, щоб полегшити кредитний процес в банку і розробку кредитної політики доцільно було б створити “Керівництво по кредитній політиці”, тобто систематичний документ, який об’єднує ряд документів, необхідних для розробки кредитної політики. Даний документ може включати 3 основні документи:

1) кредитну політику;

2) норми кредитування;

3) інструкція по кредитуванню.

Кредитна політика має охоплювати найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, які необхідно зафіксовувати в письмовому вигляді і затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Кабінету кредитного нагляду. Кредитна політика банку є основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні кредитного портфеля. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним з ним можуть бути ознайомлені лише ті співробітники банку, які здійснюють кредитування.

У країнах, де відбуваються процеси дерегулювання банківської діяльності, документально оформлену кредитну політику, але розробка такого документа ще не стала обов’язковою для вітчизняних банків див. додаток 1. Кредитну діяльність банків значною мірою централізовано регулює МБУ, обмежуючи можливості банків щодо формування власної кредитної політики.

“Норми кредитування” повинні описувати порядок збору і аналізу фінансової інформації, встановлювати адміністративні норми і правила організації кредитного процесу, визначати порядок аналізу кредитоздатності позичальника і підготовки позики до видачі, оформлення банківських гарантій, зобов’язань і поручительств.

“Норми кредитування” американських банків складаються з 5 розділів:

1) загальні положення;

2) категорії позики;

3) різні питання кредитної політики;

4) контроль за якістю кредитного портфеля;

5) комітети банку.

“Інструкція по кредитуванню” повинна вказувати, що інформацію про погашення позичальником поточної заборгованості слід одержувати щомісячно. В даному документі описуються загальні заходи контролю за станом кредитів, представлених із загальної кредитної політики [20,336]

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної доходності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури і обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень доходності кожного виду активу. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямком розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитись на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів операцій.

В Україні із введенням в обіг ОВДП, які до фінансової кризи 1998р. мали низький ризик і середню дохідність (приблизно на рівні доходів за кредитними операціями), більшість банків перерозподіляли свої активи, збільшивши розміри портфеля цінних паперів за рахунок зменшення обсягів кредитування. В період кризи ризикованість таких банків значно зросла, а фінансовій стан погіршився.

Формуючи кредитний портфель менеджмент банку звичайно керується правилом – видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Доходність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Формування ціни на кредити принципово відрізняється від традиційного механізму ціноутворення, в основі якого виступають суспільно необхідні витрати праці на виробництво продукту. При встановленні процента за кредит комерційні банки враховують цілий ряд факторів. Ці фактори умовно можна поділити на дві групи: зовнішні, що не залежать від комерційного банку, і фактори, що безпосередньо пов’язані з його діяльністю та діяльність позичальника (див. табл.1.4)

Таблиця 1.4

Фактори, що визначають розмір плати за кредит комерційного банку.

Як відомо з переліку, на розмір позичкового процента впливає досить багато факторів, передусім кон’юнктурного характеру, що потребує зваженого підходу до управління кредитними ресурсами.

Детальніше розглянемо вплив інфляції, зміни грошової маси, розміру облікової ставки на ціну кредиту.

Комерційні банки в умовах підвищення темпів інфляції, яка є наслідком збільшення обсягу грошової маси, змушені підвищувати ціну кредиту з метою отримання додаткового реального відсотка за кредитом (різниці між ставкою відсотка за кредитом та рівнем інфляції). Крім того, підвищення темпів інфляції стимулює комерційні банки скорочувати обсяг кредитного портфеля і спрямовувати вільні кошти у сферу валютних спекуляцій, тобто скорочувати пропозицію.

До того ж в умовах інфляції, як правило зростає попит на кредит із боку потенційних позичальників, які не є товаровиробниками. Адже підприємство з коротким терміном грошового обігу (в основному торговельні) в ситуації інфляційних очікувань можуть отримувати додатковий прибуток у вигляді тієї ж різниці між кредитною ставкою і рівнем інфляції.

Сукупна дія цих чинників (інфляційних очікувань комерційних банків і позичальників, зменшення пропозицій і зростання попиту) цілком закономірно обумовлює підвищення цін кредитних ресурсів у довгостроковому часовому інтервалі.

Коли виникає ситуація, за якої обсяг грошової маси обмежується існуючим рівнем, то позичальники усвідомлюють необхідність своєчасного повернення основної суми кредиту і відсотків без допомоги “інфляції”, що значно посилює їхню відповідальність і повною мірою обмежує їхній платоспроможний попит на кредитні ресурси. Що ж до комерційних банків, то переконавшись у не рентабельності валютних спекуляцій в умовах стабільного рівня грошової маси і помірних темпів інфляції, вони змушені збільшувати пропозицію кредитних ресурсів.[21,478].

Отже, сукупна дія незначних інфляційних очікувань, збільшення сукупної пропозиції і зменшення платоспроможного попиту обумовлює зменшення ціни кредитних ресурсів у довгостроковому часовому інтервалі. Слід додати, що дешевий кредит в умовах стабільного рівня грошової маси і низької інфляції забезпечує врешті–решт орієнтацію кредитних ресурсів у сферу реального виробництва.

Залежність ціни кредиту від структури залучених коштів. Значні темпи інфляції завжди супроводжуються домінуванням у структурі залучених коштів вкладів до запитання. Поліпшення інфляційної ситуації спричиняється до зростання питомої ваги строкових вкладів. Отже, зростання строкових депозитів стає фактором розширення пропозицій кредитних ресурсів, а відтак – передумовою зниження ціни кредиту. І навпаки, скорочення строкових вкладів за рахунок зростання вкладів до запитання є негативним чинником кредитування, який зменшує пропозицію кредитних ресурсів та обумовлює зростання ціни кредиту за інших незмінних умов.

Облікова ставка – це процентне вираження ціни кредитних ресурсів, які розміщує НБУ в комерційних банках.

Збереження високого рівня облікової ставки в довгостроковому часовому інтервалі обумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва є негативним явищем для економіки в цілому.

Отже, за різних макроекономічних умов держава в особі Національного банку може використовувати, залежно від обраних цілей або політику кредитної рестрикції (подорожчання кредиту за рахунок обмеження кредитної емісії), або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитного виробництва.

Плата за кредит враховує інтереси не тільки підприємств, які одержують кредит, але й інтереси банків, які надають ці кредити.

Отже, ціна кредиту, з однієї сторони, повинна бути такою, яка б дозволяла ефективному функціонуванню реального сектора економіки і одночасно забезпечувала б кредитним установам рівень процентної маржі і премія за кредитний ризик, тобто компенсувати величину затрат, які пов’язанні з наданням кредиту – з іншої. Але в той же час не можна допускати, щоб банки практикували покриття надзвичайно високих затрат за рахунок вартості кредитів. На сьогоднішній день в більшості випадків, в банках зберігаються досить високі операційні видатки, рівень яких був ще закладений ще в початковому періоді їх діяльності, в період високих темпів інфляції і коли банки могли собі забезпечувати високу рентабельність внаслідок інфляційного прибутку. У зв’язку із зниженням темпи помітно зменшилися доходи банків, але обсяги власних видатків зменшуються набагато меншими темпами.

Тому нижня межа процентної ставки повинна бути на рівні, який би забезпечував покриття всіх затрат і отримання мінімального розміру прибутку достатнього для гарантування всіх ризиків, пов’язаних з кредитуванням. Верхня ж межа повинна бути встановлена, виходячи із основних параметрів грошово-кредитної політики НБУ і рівня процентних ставок, які склалися на грошово-кредитному ринку [23,10].

Механізм розробки оптимальної процентної ставки для комерційних банків по позиці представлено у вигляді схеми (Додаток 4)

Даний підхід у встановленні процентної ставки дозволяє більш обґрунтовано дотримуватись кредитну політику банку, зокрема орієнтуватися на середні параметри процентних ставок, тобто регулюючи їх залежно від видів кредитів та умов їх надання таким чином, щоб їх середні значення по банку не було нижчим, ніж мінімально допустимі межі і не були надзвичайно завищені внаслідок власних затрат банку.

• ⇐ Назад
6
7
8
9
10
11
12
131415
16
17
18
19
20
21
Далее ⇒