Західноукраїнська Народна Республіка та її роль в історії українського державотворення
18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як політичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є.Петрушевич.
Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під орудою Австрії становлять єдину етнографічну цільність; 2) тепер вони представляють окрему Українську державу; 3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів; 4) Українська Національна Рада прийме найближчим часом конституцію нової держави; 5) Українська Національна Рада приймає рішення, що на майбутній мирній конференції український народ презентуватимуть його власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не має права говорити від імені незалежної України.
Це рішення було проголошено 19 жовтня 1918 p., і цей день є початком існування ЗУНР.
Авторитет нової влади серед населення був беззаперечний. Уряд дотримувався поміркованого ліберально-демократичного спрямування, прагнув демократичних реформ зі збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини дістали широкі права, їх представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.
Із самого початку ЗУНР опинилася у надзвичайно складних політичних та міжнародних умовах. Польський заколот 1 листопада 1918 р. означав початок кровопролитної польсько-української війни, яка тривала спочатку з перемінним успіхом. У ніч з 19 на 20 листопада під польським тиском війська ЗУНР залишили Львів. Державний секретаріат переїхав до м. Тернополя.
Керівництво ЗУНР та УНР прагнули здійснити віковічну мрію українців про об'єднання своїх земель. З січня 1919 р. на сесії Української Національної Ради у Станіславі була прийнята ухвала про об'єднання (злуку) ЗУНР і УНР в одну соборну державу. 22 січня 1919 p., як уже згадувалось вище, в Києві на Софійському майдані було проголошено Акт злуки українських земель в одну незалежну Українську Народну республіку. Всі ці рішення були схвалені 23 січня 1919 р. Трудовим конгресом України. Назву ЗУНР було замінено на Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР), якій забезпечувалась територіальна автономія. Передбачалося скликання Установчих зборів єдиної держави. Але в умовах іноземного вторгнення ці рішення залишились більшою мірою нереалізованими.
У першій половині 1919 р. відбувались бої військ ЗУНР з польськими. УГА здобула низку перемог. В районі м. Чортків 25 тис. українських вояків примусили відступити 100-тис. польську армію. Успішно діяли українські загони на Волині, загрожуючи от-от перервати залізничне сполучення єдиного острівця польського урядування - м. Львова з Польщею. Становище різко змінилося навесні 1919 p. після прибуття з Франції декількох польських дивізій під командуванням генерала Галлера. Навчені й озброєні державами Антанти, зокрема Францією, дивізії розпочали великомасштабний наступ на ЗУНР. Попри відчайдушний опір УГА, українських партизанських загонів в середині липня польські війська окупували Галичину, Західну Волинь, змусивши УГА та уряд ЗУНР відступити за р. Збруч. Було ліквідовано структуру української державності, будь-який опір польській адміністрації придушувався. Керівники Антанти і США схвалили рішення, згідно з яким польському урядові надавалася свобода дій, аж до застосування збройних сил у Східній Галичині.
Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпаття увійшло до складу незалежної України. Там почали виникати ради робітничих депутатів, розгорнулася боротьба селян за землю. Однак на початку 1919 р. західну частину Закарпаття захопила Чехословаччина, а південно-західну - Румунія.