Тема 3. Ринок праці. Безробіття

Основним компонентом національної економіки і найважливішим об’єктом макроекономічного аналізу є ринок праці. Ринок праці можна розглядати в двох аспектах: як економічну категорію та як економічне явище.

Ринок праці як економічна категорія являє систему соціально- економічних відносин між найманими працівниками та роботодавцями з приводу купівлі-продажу робочої сили.

Ринок праці як економічне явище являє собою систему економічних механізмів та суспільних інститутів, які здійснюють регулювання відповідних соціально-економічних відносин між продавцями та покупцями на ринку праці.

Виходячи з цих визначень, можна зробити висновок, що об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є робоча сила (або трудові послуги чибезпосередньо праця).

Суб’єктами ринку праці є продавці робочої сили – наймані робітники – та її покупці – роботодавці. Важливу роль на ринку праці відіграють також профспілки, союзи підприємців та держава.

Ринок праці виконує наступні функції:

Ø розподільчу – розподіл працівників за професіями, кваліфікацією, галузями та регіонами;

Ø інформаційну – надання суб’єктам ринку інформації щодо пропозиції робочих місць, якості та наявності вільної робочої сили, рівня заробітної плати, умов найму тощо;

Ø врівноважуючу – встановлення рівноваги між попитом та пропозицією праці в межах країни в цілому, або в межах окремих галузей, регіонів, спеціальностей тощо;

Ø стимулюючу – конкуренція на ринку праці сприяє підвищенню якості та ефективному використанню робочої сили;

Ø соціальну – сучасний ринок праці передбачає наявність механізмів підвищення рівня зайнятості та захисту безробітних.

Ринок праці формують пропозиція та попит на робочу силу. Основним чинником, що визначає попит та пропозицію на ринку праці є заробітна плата, яка виступає ціною робочої сили, тобто є ціновим чинником попиту і пропозиції робочої сили. Окрім рівня заробітної плати попит ринку праці визначається наступними чинниками:

Ø динамікою попиту на товари і послуги та обсягів національного виробництва;

Ø технологіями виробництва продуктивністю праці;

Ø можливістю взаємозаміни факторів виробництва.

Пропозиція робочої сили, окрім рівня заробітної плати визначається такими чинниками, як:

Ø чисельність населення, його статево-вікова структура та територіальний розподіл;

Ø кваліфікаційний рівень та рівень освіченості населення;

Ø рівень добробуту в суспільстві;

Ø ступінь та інструменти державного регулювання ринку праці; впливовість профспілок;

Ø традиції, культура, звички, релігія, основні мотиви до праці в суспільстві тощо.

Основними параметрами ринку праці є пропозиція праці, попит на працю, ціна праці, чисельність зайнятих.

Пропозиція праці (LS) – це чисельність населення, яке бажає пра- цювати при різних ставках заробітної плати. Пропозиція праці залежить від таких чинників:

Ø чисельності населення;

Ø чисельності трудових ресурсів країни;

Ø частки працездатного населення в загальній його чисельності;

Ø середнього обсягу відпрацьованих годин одним робітником за рік;

Ø якості застосованої праці (рівень освіти, кваліфікація працівників, продуктивність їх праці);

Ø міграційних процесів.

Попит на працю (LD) – потреба підприємців у певному ресурсі при різних ставках заробітної плати, що визначається кількістю вільних робочих місць і залежить від таких чинників:

Ø масштабів національної економіки;

Ø її структури, тобто частки трудомістких галузей в економіці;

Ø ринкової кон’юнктури (співвідношення попиту і пропозиції на товарному ринку).

При ставці заробітної плати (W/P)0 (рис. 3.1.) ринок праці знаходиться в рівновазі на рівні повної зайнятості робочої сили (Lf). Якщо ставка заробітної плати буде встановлена на рівні (W/P)1, то обсяг пропозиції праці L1 перевищить обсяг попиту на працю, і кількість найнятих робітників відповідатиме L1.

Різниця між L1 і Lf визначить безробіття очікування, яке може зникнути тільки при умові, що ставка заробітної плати знову дорівнюватиме рівноважній (W/P)0.

Рис. 3.1. Класичний ринок праці

Представники кейнсіанського напрямку в економічній теорії заперечують можливість добровільного безробіття і вважають, що безробіття має вимушений характер, обумовлений недостатністю сукупних витрат, тобто сукупного попиту, що призводить до спаду в економіці (рецесії).

Отже, в кейнсіанській моделі як вимушене (рис. 3.2) розглядається тільки циклічне безробіття. Негнучка заробітна плата не може автоматично зрівноважити попит на працю і пропозицію праці. Для зниження безробіття необхідна експансійна фіскальна політика. У країні з високою часткою зовнішньої торгівлі підвищення заробітної плати в порівнянні з країнами-партнерами призводить до безробіття, тому що підвищуються витрати на виробництво вітчизняної продукції, а імпортна продукція стає відносно дешевшою.

LS має L-подібну форму. Нижче точки повної зайнятості лінія майже горизонтальна, що пояснюється нееластичністю заробітної плати до пониження.

Рис. 3.2. Кейнсіанська модель ринку праці

Отже, одним із головних чинників пропозиції на ринку праці є чисельність населення. Все населення країни можна поділити на дві групи: інституціональне та неінституціональне населення

Рис. 3.3. Класифікація населення за рівнем економічної активності

Інституціональне населення об’єднує осіб, що не досягли працездатного віку (в Україні – 16 років), та тих, що вийшли на пенсію за віком (жінки у віці 55 років і старші, чоловіки – 60 років і старші) або на пільгових умовах, знаходяться в тривалій ізоляції, інваліди І та ІІ груп та інші групи населення, що різних причин не можуть працювати.

Працездатні та дієздатні особи, тобто ті, що не увійшли до складу інституціонального населення, формують неінституціональне населення, яке, в свою чергу, також можна розбити на дві групи: економічно активне та економічно неактивне.

Рис. 3.4. Класифікація населення за рівнем економічної активності

Економічно неактивне населення об’єднує осіб, які не відносяться до групи інституціонального та не працюють, не шукають роботу, не готові до неї приступити. Економічно активне населення включає осіб, що бажають працювати, як тих, хто має роботу (зайнятих), так і тих, що зараз роботи не мають, але шукають її та готові до неї приступити (безробітних).

За методологією МОП, зайнятими є особи у віці 15-70 років, які:

Ø працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

Ø працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

Ø особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж певного періоду з обставин, які від них особисто не залежать.

Щодо визначення статусу безробітного, то слід зазначити, що з цього питання в Україні вирізняють два підходи. Так, за визначенням МОП, безробітною є особа у віці 15-70 років, яка:

Ø не працює за грошову винагороду;

Ø докладає активних зусиль задля пошуку роботи: шукає роботу за наймом або докладає зусиль до організації власної справи; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних за методологією МОТ також відносять осіб, які мають приступити до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Відповідно Закону України «Про зайнятість» безробітними вважаються особи, що відповідають усім наступним характеристиками:

Ø знаходяться у працездатному віці (жінки у віці 16-55 років, чоловіки – 16-60 років);

Ø з причин, які від них не залежать, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи;

Ø дійсно шукають роботу та готові до неї приступити;

Ø зареєстровані у державній службі зайнятості.

Рівновага на ринку праці визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції праці. Оптимальною для економіки є ситуація, коли встановлена рівновага відповідає повній зайнятості.

Співпадання попиту і пропозиції на ринку праці мають своїм результатом зайнятість.

Зайнятість – сукупність економічних соціальних, правових, релігійних, національних відносин, що виникають між суб’єктами ринку праці у процесі забезпечення населення робочими місцями та безпосередньої їх діяльності задля одержання доходу.

Розрізняють поняття ефективної та фактичної зайнятості.

Ефективна зайнятість виникає за умови такого розподілу трудових ресурсів, за якого забезпечується найбільший можливий обсяг національного виробництва.

Фактична зайнятість відповідає існуючому розподілу трудових ресурсів, об’єднує прояви як ефективного, так і неефективного розподілу робочої сили.

Фактична зайнятість практично ніколи не дорівнює ефективній, що пояснюється, в першу чергу, недосконалістю конкуренції на ринку ресурсів.

Рівень зайнятості (Lˆ ) визначається за формулою:

де R – чисельність економічно активного населення (робочої сили);

L - чисельність зайнятих;

F - чисельність безробітних.

Існує декілька форм прояву зайнятості: самозайнятість; робота за наймом; стандартна повна зайнятість; неповні форми зайнятості, до яких відносять: часткову зайнятість, тимчасову зайнятість, випадкову зайнятість.

Відповідно до класифікації МОП до категорії самозайнятих відносять: підприємців; людей вільних професій; членів виробничих кооперативів; неоплачуваних робітників сімейних підприємств.

Стандартна повна зайнятість передбачає регулярну роботу лише в одного підприємця, роботу у виробничому приміщенні роботодавця та стандартнее навантаження робітника протягом робочого дня, тижня, року.

Часткова зайнятість також є регулярною, але, на відміну від повної, передбачає роботу протягом неповного робочого дня або тижня.

Тимчасова зайнятість має місце тоді, коли в трудовому договорі визначається термін його закінчення. Найчастіше тимчасова зайнятість має місце при виконанні сезонних робіт.

Випадкова зайнятість не передбачає наявності оплачуваної роботи протягом певного терміну, йдеться про виконання окремих робіт, потреба в яких виникає нерегулярно.

Однією з функцій ринку праці є врівноваження попиту та пропозиції робочої сили. Однак, на практиці практично ніколи не встановлюється точна якісна та кількісна тотожність між наявними трудовими ресурсами та потребоюв них. Диспропорції на ринку праці можуть набувати наступних форм: залишаються незайняті робочі місця з причини неможливості знайти робітника необхідної кваліфікації, соціального статусу, досвіду роботи тощо; частина економічно активного населення не може знайти роботу відповідно до власних вимог оплати праці, графіку роботи, службових обов’язків тощо. В результаті виникає проблема безробіття.

Безробіття – соціально-економічне явище, що проявляється у відставанні попиту на робочу силу від її пропозиції, тобто у незайнятості частини економічно активного населення.

Для аналізу безробіття використовують наступні показники:

1. Рівень безробіття, який у загальному вигляді розраховується за формулою:

де R – чисельність економічно активного населення (робочої сили);

L - чисельність зайнятих;

F - чисельність безробітних.

Причому сьогодні органи державної статистики розраховують рівень безробіття за двома підходами:

Відповідно до методології МОП рівень безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку.

Відповідно до законодавства України рівень зареєстрованого безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до середньорічної кількості населення працездатного віку (жінки у віці 16-55 років, чоловіки – 16-60 років).

Тривалість безробіття – середній термін, протягом якого особиперебувають у статусі безробітних.

Існує декілька видів безробіття, які можна класифікувати за різними ознаками:

І. За співвідношенням кількості безробітних та кількості робочих місць:

Ø абсолютне – має місце, коли в цілому в національній економіці пропозиція робочої сили перевищує попит на неї;

Ø відносне – має місце, коли в межах національної економіки попит і пропозиція праці врівноважені, але в одних галузях або регіонах має місце надлишок робочої сили, а в інших – нестача.

ІІ. За залежністю від волі працівників:

Ø добровільне – виникає, якщо працівник звільняється за власним бажанням з причин низької заробітної плати, незадовільних умов роботи тощо;

Ø вимушене – виникає не з бажання працівника, ініціатором звільнення виступає адміністрація фірм.

ІІІ. За відкритістю прояву:

Ø відкрите – проявляється як наявність економічно активного населення, яке не має роботи, яка б приносила їм дохід;

Ø приховане – проявляється як неповне використання робочої сили, в свою чергу поділяється на види:

Ø вимушена неповна зайнятість – коли робітник працює неповний робочий день, тиждень або місяць, рік (якщо з ініціативи адміністрації надаються відпустки за рахунок робітника);

Ø кваліфікаційне безробіття – коли робітник виконує функції, які не відповідають його рівню майстерності, розряду, спеціальності;

Ø функціональне безробіття – коли працівник присутній на роботі, але не виконує своїх службових обов’язків з причини відсутності роботи.

ІV. За тривалістю: тимчасове, тривале та сезонне безробіття.

V. За причиною виникнення: фрикційне, структурне та циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття, на відміну від структурного та циклічного, пов’язане не з відсутністю робочих місць для робітників певної кваліфікації та досвіду роботи. Основною його причиною є намагання робітника знайти кращі для себе умови роботи (більш високу заробітну плату, більш зручний графікроботи, кращий клімат в робочому колективі тощо). Фрикційне безробіття об’єднує також осіб, що шукають роботу вперше, та осіб, що втратили роботу внаслідок закриття або зменшення масштабів діяльності фірм (якщо такі зміни викликані чинниками випадкового характеру).

Головною ознакою фрикційного безробіття є його нетривалість.

У межах фрикційного безробіття виділяють безробіття очікувань та спекулятивне безробіття. Безробіття очікувань має місце, якщо особа припиняє чинні трудові відносини заради нових з більш високою оплатою праці, до яких можна приступити лише через певний час. Спекулятивне безробіття виникає, якщо за умов зниження реальної заробітної плати працівники тимчасово відмовляються від роботи, сподіваючись на підвищення рівня оплати праці в майбутньому.

Структурне безробіття пов’язане із галузевими та територіальними зрушеннями в економіці: за одними видами діяльності обсяги виробництва знижуються, за іншими, навпаки – зростають, одні галузі зникають, інші – з’являються, одні регіони розвиваються випереджальними темпами порівняно з іншими.

Циклічне безробіття пов’язане з циклічними коливаннями економіки, воно виникає в період економічного спаду, продовжує своє існування в період депресії та зменшується на фазах пожвавлення та підйому. Відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції зумовлює економічний спад, який проявляється у зменшенні обсягів виробництва та банкрутстві фірм, що, в свою чергу, приводить до зменшення потреби у трудових ресурсах, тобто до вивільнення працівників. Тому циклічне безробіття часто називають безробіттям, пов’язаним із дефіцитом попиту.

Виділяють також інституціональне безробіття, яке зумовлене діяльністю державних інститутів на ринку праці. Зокрема причинами інституціонального безробіття є наступні:

Ø високі соціальні виплати у зв’язку з безробіттям, з одного боку, сприяють зниженню пропозиції праці (люди відмовляються працювати, обираючи життя за рахунок соціальних виплат), з іншого, дозволяють більш довгий час шукати гідну роботу, що сприяє підвищенню рівня безробіття;

Ø висока мінімальна заробітна плата викликає збільшення витрат виробництва, зменшення сукупної пропозиції, зниження обсягів виробництва і, як наслідок, збільшення безробіття;

Ø недостатньо якісна робота служб зайнятості, коли безробітні не отримують належної інформації про наявні вакантні місця;

Ø високі прогресивні ставки оподаткування доходів зменшують стимули підвищення зайнятості працівників, адже за таких умов, чим вищі доходи, тим більша їх частка вилучається державою і менша залишається робітникові. Тобто додаткова зайнятість приносить все менший дохід.

Виділяють і інші види безробіття, зокрема: технологічне (пов’язане з тим, що впровадження нової автоматизованої техніки дозволяє значно скоротити потребу в живій робочий силі); регіональне (безробіття, що має місце в окремих регіонах країни); молодіжне (серед молоді) тощо.

Природний рівень безробіття не є сталою величиною; він є різним для різних країн та періодів часу.

З розвитком економіки величина природного рівня безробіття зазвичай підвищується. Це відбувається через декілька причин. По-перше, підвищується частка жінок і молоді у загальній кількості зайнятості, а серед них питома вага безробітних завжди вище. По-друге, посилюється рівень соціального захисту безробітних, зокрема підвищується розмір виплат з безробіття, внаслідок чого проблема пошуку роботи перестає бути для людини такою гострою, як раніше, що сприяє продовженню тривалості фрикційного безробіття.

Перевищення фактичного безробіття над природним становить циклічне безробіття.

Рис. 3.5. Класифікація безробіття

Саме воно має значні негативні наслідки які умовно можна поділити на дві групи: економічні та соціальні наслідки.

Економічні негативні наслідки безробіття:

1. Недовиробництво ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено, що існує взаємозв'язок між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення циклічного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 %;

2. Зменшення податкових надходжень до державного бюджету;

3. Збільшення державних витрат на утримання безробітних.

Соціальні негативні наслідки безробіття:

1. Зниження рівня життя населення;

2. Декваліфікація робочої сили;

3. Підрив стереотипів трудової поведінки, коли людина втрачає мотиви і прагнення повернутися на ринок праці.

4. Зростання показників "соціальної патології" (психічні захворювання, злочинність, самогубства і вбивства, хвороби і т.п.);

5. Негативні зміни демографічної ситуації (зниження народжуваності, підвищення смертності, зменшення кількості шлюбів та зростання кількості розлучень);

6. Підвищення соціальної та політичної нестабільності;

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує і об'єктивно не може існувати механізму, який би забезпечував повну зайнятість і попереджав безробіття, виникає потреба в цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

Методи державного впливу на рівень зайнятості можна розбити на дві групи: активні та пасивні.

Активні пов’язані із допомогою держави в забезпеченні безробітних робочими місцями, а саме:

Ø створення та підтримка функціонування служб зайнятості;

Ø перепідготовка і підвищення кваліфікації;

Ø сприяння в пошуку роботи, зокрема надання інформації про вільні робочі місця;

Ø сприяння в заповненню вакансій підприємствами;

Ø стимулювання створення нових робочих місць, зокрема надання пільг суб’єктам малого підприємництва;

Ø надання допомоги при відкритті власної справи;

Ø організація суспільних робіт;

Ø сприяння мобільності робочої сили.

Пасивні пов’язані з наданням допомоги особам на час їх безробіття, серед яких слід виділити такі:

Ø виплати вихідної допомоги і допомоги по безробіттю;

Ø стипендії на період перепідготовки і підвищення кваліфікації;

Ø неоплачувані відпустки;

Ø дострокове оформлення пенсій по віку.

Тестові завдання

1. Що впливає на ринок праці?

А) чинники попиту на робочу силу;

Б) чинники пропозиції робочої сили;

В) профспілки;

Г) усі відповіді правильні.

2. Елементами ринку праці є:

А) робітники та роботодавці, правові акти, кон’юнктура ринку;

Б) служба зайнятості, інфраструктура ринку праці;

В) система соціальних гарантій;

Г) усі відповіді правильні.

3. У яких галузях традиційно профспілки більш поширені?

А) аграрному секторі;

Б) промисловості;

В) сфері послуг;

Г) усі відповіді правильні.

4. Обсяг ринку праці переважно визначається:

А) заробітною платою;

Б) пропозицією робочої сили;

В) попитом на робочу силу;

Г) впровадження нових технологій у виробництво.

5. До основних чинників, які визначають поведінку працівників на ринку праці можна віднести:

А) величину заробітної плати, умови праці, віддаленість роботи від місця проживания;

Б) ціни на сільськогоспода’ську продукцію;

В) чисельність та склад сімї;

Г) психологічні особливості працівника.

6. Попит на працю:

А) визначається попитом на продукт, який виробляється цією працею;

Б) безпосередньо пов’язаний з рівнем заробітної плати;

В) безпосередньо пов’язаний з пропозицією продукту, виробленого цією працею;

Г) визначається попитом на засоби виробництва.

7. Пропозицію на ринку праці формують:

А) випускники навчальних закладів;

Б) безробітні, раніше зайняті в домашньому господарстві;

В) зайняті, які з різних причин шукають нову роботу;

Г) усі відповіді правильні.

8. Ринок праці є працедефіцитним, коли:

А) попит на робочу силу дорівнює її пропозиції;

Б) попит на робочу силу менший за її пропозицію;

В) попит на робочу силу перевищує її пропозицію;

Г) усі відповіді неправильні.

9. Якщо ринок праці перебуває у стаціонарному стані, то коефіцієнт звільнення:

А) дорівнює коефіцієнтові працевлаштування;

Б) перевищує коефіцієнт працевлаштування;

В) менший від коефіцієнта працевлаштування;

Г) дорівнює коефіцієнтові заміни.

10. До економічно активного населения включають:

А) зайнятих;

Б) зайнятих і безробітних;

В) працездатних, безробітних, осіб до 16 років;

Г) працездатних пенсіонерів, студентів, домогосподарок.

11. До економічно неактивного населения включають:

А) безробітних;

Б) пенсіонерів;

В) осіб у виправних закладах;

Г) правильні відповіді (Б) і (В).

12. Людина, що сподівається незабаром знову одержати роботу:

А) відноситься до розряду зайнятих;

Б) відноситься до безробітних;

В) не враховується у складі робочої сили;

Г) розглядається як неповністю зайнятий.

13. Якщо людина хвора і не може працювати, то вона:

А) належить до незайнятих у виробництві;

Б) належить до безробітних;

В) не враховується у складі робочої сили;

Г) розглядається як неповністю зайнята.

14. До потенційного ринку праці відносять:

А) військовослужбовців;

Б) зайнятих на навчанні з відривом від виробництва;

В) пенсіонерів, які шукають роботу;

Г) правильні відповіді (А) і (Б).

15. Повна зайнятість-це:

А) надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільнокорисною працею;

Б) надання суспільством усьому працездатному та непрацездатному населению можливості займатися суспільно корисною працею;

В) зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів;

Г) зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зоорієнтована на скорочення ручної, непрестижно!', важкої праці.

16. Повна зайнятість забезпечується в умовах:

А) раціонального розподілу робочої сили;

Б) використання робочої сили за її професією;

В) відсутності безробіття;

Г) відсутності циклічного безробіття.

17. Ефективна зайнятість - це:

А) зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, орієнтована на скорочення ручної, непрестижно!', важкої праці;

В) надання суспільством усьому працездатному населению можливості займатися суспільно корисною працею;

Г) зайнятість, яка мае місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів.

18. За яких умов виникає безробіття:

А) на ринку праці попит на робочу силу перевищує пропозицію;

Б) на ринку праці попит на робочу силу менший за пропозицію;

В) попит на робочу силу дорівнює пропозиції;

Г) в країні спостерігається криза на грошовому ринку.

19. 3 погляду класичної теорії причиною безробіття є:

А) низька заробітна плата;

Б) висока заробітна плата;

В) надмірна пропозиція робочої сили;

Г) недостатній попит на робочу силу.

20. Згідно з кейнсіанською теорією причиною безробіття є:

А) негнучкість заробітної плати;

Б) низька заробітна плата;

В) недостатність сукупного попиту;

Г) надмірна пропозиція робочої сили.

Питання для самоконтролю

1.Що таке ринок праці і які функції він виконує ?

2. Що таке інституціональне і не інституціональне населення?

3. В чому відмінності в розрахунку рівня зайнятості в методології МОТ та традиційному макроекономічному аналізі?

4. Що таке безробіття та як визначається рівень безробіття?

5. Назвіть основні види безробіття та дайте визначення повної зайнятості?

6. Наведіть три пояснення, чому рівень реальної заробітної платні може лишатися вище рівня, який відповідає рівновазі попиту і пропозиції на ринку праці.

7. Наведіть три можливих способи стати безробітним.

8. Чим економісти пояснюють підвищення рівня безробіття, яке спостерігається в розвинутих країнах протягом останніх 50 років?

9. Який вид безробіття в деяких випадках є “бажаним” і чому? Чи можна сказати, що безробіття потрібне?

10. Визначте, до якої категорії (зайняті, безробітні, інституціональне населення) можна віднести:

Ø 15-річний хлопчик, що заробляє на кишенькові витрати у “Макдональдсі”.

Ø Кравчиня, що працює вдома.

Ø Вчитель, що вирішує піти зі школи та отримати другу освіту.

Ø Ваш знайомий студент-контрактник денного відділу НаУКМА.

Ø Бухгалтер, що вчиться заочно.

Ø Слюсар-сантехнік, який не може більше працювати за станом здоров’я.

Ø Шахтар, що бере участь у загальнонаціональному страйку.

Рекомендована література

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посіб.: У 2 кн. / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. – Кн. 1. Вступ до аналітичної економіки. Макроекономіка. – К.: Знання. – 2006.– 723 с.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.

3. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

4. Батура О.В., Івашина О. Ф., Новикова Л. Ф. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 236 с.

5. Вініченко І. І., Гончаренко О. В., Дацій Н. В., Корецька С. О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

6. Круш П. В., Тульчинська С. О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

7. Макроекономіка: Навчальний посібник. / О. Я. Базілінська. – К.: ЦУЛ, 2005. – 448 с.

8. Мельникова В. І., Климова Н. І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – 2-е видання, виправлене і доповнене. – К.: ВД „Професіонал”, 2005. – 400 с.

9. Мэнкью Н. Г. Принципи макроэкономики: Учебник для вузов. 2-е изд. / Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2006. – 576 с.

10. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. Вид. 3-те, стереотипне. – К.: Либідь, 2005. – 616 c.

Тема 4. Товарний ринок

Товарний ринок – це ринок товарів та послуг, на якому результати суспільного виробництва (сукупна пропозиція) за допомогою цін узгоджуються із суспільними потребами (у формі сукупного попиту).

Сукупний попит (AD) – це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а також економічні агенти інших країн світу при певному рівні внутрішніх цін. Сукупний попит є сумою таких запланованих витрат економічних агентів:

1) видатків приватного сектора країни на споживання (C) та інвестиції (I);

2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці (G);

3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорту) над внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом) – чистого експорту країни (XN):

Закон сукупного попиту: при інших рівних умовах величина сукупного попиту знаходиться у зворотній залежності від динаміки рівня цін у країні.

У макроекономічній теорії спадний нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових чинників:

Ефект реальних касових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами, наприклад, облігацій.

Рис. 4.1. Крива сукупного попиту

Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це призводить до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.

Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний дохід і величина сукупного попиту таким чином скорочуються.

Крім зміни загального рівня цін, на сукупний попит впливають інші чинники, які називаються неціновими

Неціновими чинниками сукупного попиту є різноманітні шоки – випадкові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринках, викликані заходами (неспроможністю) економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними і природними чинниками, що впливають на обсяг споживання, інвестицій, державних витрат або на обсяг чистого експорту країни.

Рис. 4.2. Класифікація цінових та нецінових чинників сукупного попиту

1. Зміни в споживацьких витратах (С), на які впливають:

Ø динаміка доходів населення країни. Зрозуміло, що коли доходи населення зростають, воно купує на національному ринку більше товарів та послуг, що призводить до збільшення сукупного попиту. І, навпаки, коли падають доходи, населення зменшує споживацький попит;

Ø ставка прибуткового податку на доходи фізичних осіб. Коли ставки прибуткового податку зменшуються, це призводить до збільшення доходів населення, що дає йому можливість купувати більше товарів та послуг.

У результаті сукупний попит в країні зростає, що графічно відображається зміщенням кривої АD вправо та вверх;

Ø очікування населенням майбутніх змін у рівні цін у країні. Якщо населення країни впевнене в стабільності цін, воно зменшує споживання, та збільшує заощадження. У разі посилення інфляційних очікувань населеннянамагається якнайшвидше витратити свої гроші, що звичайно ж збільшує і сукупний попит;

Ø рівень добробуту споживачів в цілому, який визначається ринковою вартістю всіх його активів, у тому числі цінних паперів та нерухомості. Якщо добробут населення зростає, то це призводить до збільшення сукупного попиту в країні, оскільки багате населення може дозволити собі більше споживати і менше зберігати.

2.Другою складовою частиною АD виступають інвестиційні витрати (I).

На зміни в інвестиційних витратах впливають:

Ø процентна ставка банківських кредитів. Якщо кредити банків дорожчають, то інвесторам стає невигідним отримувати такі кредити. Скажімо, ставка відсотків за кредитами –30%, а інвестор може вкласти ці гроші в інвестиційний проект, який принесе йому лише 20% прибутку. Звичайно, інвестор не буде брати такий кредит. Тому зростання ставки відсотків по кредитам призводить до зменшення як інвестиційного, так і сукупного попиту.

І, навпаки, коли в банках можна взяти дешеві кредити, інвестори вкладають ці кошти в розвиток виробництва і купують на національному ринку більше інвестиційних товарів: машин, обладнання, сировини, матеріалів, що призводить до збільшення сукупного попиту;

Ø прибутковість майбутніх інвестицій також впливає на рівень інвестиційного попиту. Якщо розрахунки підприємця показують високу прибутковість майбутніх інвестицій, то він буде вкладати в розвиток підприємства значні кошти, що призведе до зростання інвестиційного і сукупного попиту. Якщо ж інвестиції будуть приносити малі прибутки, а їх отримання є справою невизначеною і проблематичною, то сукупний попит у країні буде зменшуватись разом з інвестиційним попитом;

Ø наявність надлишкових виробничих потужностей також впливає на рівень інвестицій в країні. намагається якнайшвидше витратити свої гроші, що звичайно ж збільшує і сукупний попит;

2.Другою складовою частиною АD виступають інвестиційні витрати (I).

На зміни в інвестиційних витратах впливають:

Ø наявність надлишкових виробничих потужностей також впливає на рівень інвестицій в країні.

Сукупна пропозиція (AS) –це та кількість товарів та послуг, яку національні та іноземні виробники готові поставити на національний ринок при певному рівні цін.

Крива сукупної пропозиції також має певні особливості. Її побудова потребує врахування наступних моментів:

Ø період часу в розвитку економіки (довгостроковий або короткостроковий період).

Ø фазу ділового циклу, на якій перебуває економіка країни.

Ø наявність давньої дискусії між представниками класичної та кейнсіанської школи стосовно характеру кривої сукупної пропозиції.

На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і зміною обсягу випуску.

У загальному підході крива сукупної пропозиції об’єднує 3 відрізки – горизонтальний, проміжний, вертикальний

Рис. 4.3. Крива сукупної пропозиції

Наявність цих відрізків свідчить про неоднозначний підхід в макроекономіці до трактування еластичності пропозиції за цінами:

Ø горизонтальний (кейнсіанський) означає, що зміна обсягу пропозиції S відбувається при фіксованому рівні цін. Цей відрізок характерний для спаду в економіці, вивільнення ресурсів і можливості збільшувати виробництво при виході зі спаду без зростання цін;

Ø похилий (проміжний) відрізок кривої AS характерний для пожвавлення в економіці, коли обсяг пропозиції збільшується при певному зростанні цін. Це пояснюється тим, що в період пожвавлення у виробництво залучаються менш якісні і більш дорогі ресурси;

Ø вертикальний (неокласичний) відрізок розташований вище точки f –точки повної зайнятості. Подальше нарощування обсягу виробництва Y у короткостроковому періоді може бути досягнуте тільки за рахунок зростання рівня цін (P). Номінальний обсяг виробництва зростає лише за рахунок зростання цін. Підставою для цього є повна зайнятість робочої сили і повне завантаження виробничих потужностей.

Ø Отже, крива AS синтезує кейнсіанський та неокласичний підходи.

Зв’язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати при виробництві.

Обсяг сукупного випуску визначається такими реальними факторами, як обсяг праці та капіталу, і за інших рівних умов залишається незмінним. Цю залежність можна відобразити на основі простої виробничої функції:

де К – обсяг капіталу;

L – кількість праці.

Графічна інтерпретація довгострокової сукупної пропозиції.

Рис. 4.4. Крива довгострокової сукупної пропозиції

У короткостроковому періоді ситуація дещо інша. Найчастіше після збільшення пропозиції грошей або державних видатків в економіці протягом певного часу можна спостерігати такі процеси:

1. Рівень цін може залишатися незмінним, а обсяг виробництвазбільшуватися

2. Рівень цін підвищується по мірі збільшення сукупного випуску (основна модель). Причиною цього є негнучкість цін і зарплати. Негнучкі ціни і зарплата змінюються, але недостатньо адекватно для швидкого відновлення повної зайнятості. Економісти по-різному пояснюють негнучкість цін і зарплати.

Однак, незважаючи на ці розбіжності, прихильники основної моделі одностайні в тому, що короткострокова сукупна пропозиція залежить від того, як фактичний рівень цін відхиляється від очікуваного рівня.

Рис. 4.5. Крива короткострокової сукупної пропозиції

Очікуваний рівень цін – це рівень цін за умов повної зайнятості.

Очікуваний рівень цін є основою для ухвалення рішень підприємцями про визначення обсягів виробництва та рівня номінальної зарплати, яка повинна врівноважувати ринок праці і забезпечувати повну зайнятість. Якщо фактичний рівень цін відхиляється від очікуваного рівня, в такому ж напрямі з певною чутливістю обсяг виробництва відхиляється від потенційної величини. Це означає, що короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від ціни:

де YAS – обсяг сукупної пропозиції;

а – чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного рівня, тобто показує на скільки одиниць фактичний обсяг відхиляється від потенційного ВВП у разі відхилення фактичного рівня цін від очікуваного на один процентний пункт;

P, Pe – відповідно фактичний і очікуваний рівень цін.

На національному ринку в цілому ситуація рівноваги визначається як рівність між сукупним попитом та сукупною пропозицією (АD = AS), що і визначає рівноважний обсяг виробництва реального ВВП (фактичний або поточний ВВП) та рівноважний рівень цін у країні.

Якщо крива AD перетинає криву AS на горизонтальному відрізку, то це є графічною ілюстрацією того, що економіка країни знаходиться в кризовому стані (див. рис. 4.6 ). Кризова ситуація означає наявність циклічного безробіття та значної кількості невикористаних виробничих потужностей підприємств. У цьому випадку рівноважний обсяг виробництва реального ВВП (т ВВП ) буде відповідати ситуації рівності між сукупним попитом та сукупною пропозицією, а величина рівноважного ВВП країни буде набагато меншою, ніж потенційний ВВП.

Рис. 4.6. Крива досягнення рівноваги на горизонтальному відрізку AS

Якщо продукція підприємців знаходить своїх покупців, вони збільшують обсяги її виробництва, використовуючи наявні виробничі можливості та вільну робочу силу. осягнення рівноважного ВВП на проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції показано на рис. 4.7.

Рис. 4.7.Крива досягнення рівноважного ВВП на проміжному відрізку AS

На проміжному відрізку відображається ситуація виходу з економічної кризи, за якої величина рівноважного ВВП (т ВВП) наближається до рівня потенційного ВВП. Але процес економічного зростання супроводжується збільшенням рівня цін у країні.

Розглянемо схему досягнення рівноважного стану економіки при зростання сукупного попиту на проміжному відрізку (див. рис. 4.8).

Збільшення сукупного попиту від рівня AD до рівня AD1 на проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції призведе як до збільшення рівноважного ВВП від величини Q до Q1, так і до збільшення рівня цін у країні від Р до Р1.

Рис. 4.8.Крива збільшення сукупного попиту на проміжному відрізку AS

Це пояснюється тим, що нарощування обсягів виробництва тепер потребує від підприємців зростання інвестицій на закупку нового обладнання, нових технологій, більшої кількості сировини і матеріалів, а також зумовлює збільшення заробітної плати робітників для стимулювання їх переходу з інших підприємств на їх фірми. Витрати фірм зростають, що робить виробництво прибутковим лише за умови збільшення цін.

Досягнення рівноваги на вертикальному (класичному) відрізку кривої сукупної пропозиції ілюструє рис. 4.9. Вертикальний відрізок кривої AS відображає ситуацію досягнення економікою рівня потенційного ВВП. Рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції на цьому відрізку означає, що сукупний попит дорівнює потенційному ВВП країни.

Рис. 4.9.Крива досягнення рівноваги на вертикальному відрізку AS

На графіку рис. 4.10. видно, що збільшення сукупного попиту від рівня AD до рівня AD1 на вертикальному відрізку кривої AS не призводить до зростання рівноважного рівня виробництва, але супроводжується зростанням рівня цін від Р до Р1.

Рис. 4.10.Крива зростання рівня цін на вертикальному відрізку AS

На проміжному і вертикальному відрізках зменшення AD повинно теоретично призвести до зменшення рівня цін. Але насправді економіка країни в цьому випадку наштовхується на ефект, який отримав назву “ефекта храповика” (храповик – це механізм, який дозволяє крутитися колесу лише вперед).

Справа в тому, що на сучасному етапі розвитку економіки ціни ніколи не знижуються до початкового рівня, що пов’язано із зростанням цін на ресурси, і перш за все на трудові (номінальна заробітна плата не має тенденції до зменшення). Тому, якщо під впливом зростання AD рівень цін зростає, то при зменшенні AD обсяги виробництва падають, але ціни залишаються незмінними (див. рис. 4. 11).

Рис. 4.11. Ефект храповика

На рис. 4.11 видно, що спочатку сукупний попит зростає від рівня AD1 до AD2. Це приводить до збільшення обсягів рівноважного ВВП від рівня Q1 до Qf (тобто потенційного ВВП), але також і до збільшення цін від Р1 до Р2.

Оскільки ціни є досить жорсткими і не мають тенденції до зменшення, то коли сукупний попит у країні почне падати від рівня AD2 до рівня AD1, виникне нова рівновага в точці Q2, яка буде означати, що ціни залишились такими ж (Р2), а обсяги виробництва набагато зменшились (від Qf до Q2). Тому при проведенні економічної політики необхідно пам'ятати, що різке зменшення сукупного попиту не зменшить рівня цін в країні, але здатне поглибити економічну кризу.

Зміни рівноважного ВВП під впливом зміщення кривої AS видно на рис. 4.12. Якщо в країні зростають ціни на ресурси, зменшуєтьсяпродуктивність праці, здійснюється неефективна державна політика, то криваAS зміщується з положення AS1 до положення AS2. Зменшення сукупноїпропозиції призводить до зменшення рівноважного ВВП (з Q1 до Q2) ізростання безробіття, а також збільшення рівня цін з Р1 до Р2. Ситуаціяодночасного зростання і рівня цін і рівня безробіття називається стагфляцією, іподолати її дуже важко.

Рис. 4.12. Досягнення рівноваги при зміщенні кривої сукупної пропозиції

Навпаки, збільшення сукупної пропозиції (з AS1 до AS3) створює дуже сприятливі умови, оскільки рівноважний ВВП зростає (від Q1 до Q3), а ціни зменшуються з рівня Р1 до рівня Р3. Необхідно зауважити, що збільшення сукупної пропозиції говорить про економічне зростання в країні і збільшення потенційного ВВП, що є однією з найважливіших цілей макроекономічної політики.

Тестові завдання

1. Сукупний попит - це:

А) Обсяг номінального ВВП, який населення може купити в відповідності із своєю платоспроможністю.

Б) Обсяг реального ВВП, який населення може купити в відповідності із своєю платоспроможністю.

В) Обсяг потенційного ВВП, який макроекономічні суб’єкти можуть і хочуть закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Г) Обсяг реального ВВП, який макроекономічні суб’єкти можуть і хочуть закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

2. На сукупний попит динаміка рівня цін впливає:

А) Прямо.

Б) Обернено.

В) Незначно.

Г) Опосередковано.

3. Сукупна пропозиція - це

А) Обсяг реального ВВП, який виробники пропонують для продажу з метою отримання прибутку.

Б) Обсяг потенційного ВВП, який може бути вироблений економікою.

В) Обсяг реального ВВП, який може бути вироблений економікою за певного рівня цін.

Г) Обсяг номінального ВВП, який вироблений економікою в поточному році.

4. До нецінових факторів сукупного попиту належать:

А) Відсоткова ставка банків по кредитам.

Б) Ціни на ресурси.

В) Ціни на споживчі товари та послуги.

Г) Ціни на світових ринках.

5. В умовах повної зайнятості зростання сукупного попиту супроводжується:

А) Збільшенням номінального ВВП.

Б) Збільшенням реального ВВП.

В) Збільшенням рівня цін.

Г) Збільшенням безробіття.

6. В умовах економічної кризи збільшення сукупного попиту супроводжується:

А) Збільшенням номінального ВВП.

Б) Збільшенням реального ВВП.

В) Збільшенням рівня цін.

Г) Збільшенням безробіття.

7. До нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:

А) Збільшення рівня доходів споживачів.

Б) Збільшення рівня процентних ставок.

В) Збільшення цін на ресурси.

Г) Збільшення величини чистого експорту .

8. Згідно з кейнсіанською моделлю економіка країни перебуває в стані рівноваги якщо:

А) Доходи населення повністю направлені на споживання.

Б) Державний бюджет країни збалансований.

В) Сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції.

Г) Величина грошової пропозиції не змінюється.

9. У моделі "сукупний попит – сукупна пропозиція" зростання сукупного попиту призведе:

А) До збільшення сукупної пропозиції.

Б) До зменшення сукупної пропозиції.

В) До збільшення рівноважного обсягу реального ВВП.

Г) До зменшення рівноважного обсягу реального ВВП.

10. У моделі "сукупний попит – сукупна пропозиція" зменшення сукупної пропозиції приведе:

А) До збільшення сукупної пропозиції.

Б) До зменшення сукупної пропозиції.

В) До збільшення рівноважного обсягу реального ВВП.

Г) До зменшення рівноважного обсягу реального ВВП.

11. Зсув кривої сукупного попиту відбувається під впливом таких факторів (виберіть декілька правильних відповідей):

А) Ефекту багатства;

Б) Зміни процентної ставки;

В) Зміни у споживчих витратах;

Г) Змін в інвестиційних витратах.

12. Кейнсіанський відрізок на кривій сукупної пропозиції:

А) Представлений вертикальною лінією;

Б) Представлений горизонтальною лінією.

В) Має позитивний нахил;

Г) Має від‘ємний нахил.

13. Який чинник переміщуватиме криву довгострокової сукупної пропозиції вліво:

А) Зростання кількості трудових ресурсів;

Б) Підвищення мінімальної заробітної плати;

В) Збільшення обсягу капіталу, яким володіє національна економіка;

Г) Підвищення ефективності виробництва.

14. Якщо економіка "рухається" догори на проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції, то:

А) Збільшуються лише ціни;

Б) Збільшується лише реальний ЧВП;

В) Підвищуються ціни і збільшується реальний ЧВП;

Г) Зростають ціни, а реальний ЧВП не змінюється.

15. Класична дихотомія відображає:

А) Класичну модель макроекономічної рівноваги;

Б) Незалежність реального та грошового секторів;

В) Відсутність інфляції та безробіття;

Г) Спроможність ринкового саморегулювання.

Питання для самоконтролю

1. Крива сукупного попиту, як і крива індивідуального попиту схиляється вниз праворуч. Але причини зворотної залежності між цінами і обсягом попиту різні. Прокоментуйте.

2. Який вплив на сукупний попит має грошова маса, швидкість її обігу та інфляційні процеси?

3. Дайте визначення сукупної пропозиції. Що визначає конкретний вид кривої сукупної пропозиції в тій чи іншій національній економіці?

4. Як виглядає крива сукупної пропозиції в кейнсіанській,класичній моделі? Як пояснює класична модель одночасне підвищення ВВП і рівня цін?

5. Який зв’язок між кривою виробничих можливостей та сукупною пропозицією? Що стоїть за поняттям “потенційний випуск” національного продукту?

6. В попередній темі стверджувалося, що сукупні витрати завжди дорівнюють сукупному виробництву. Чому сукупний попит може відрізнятися від сукупної пропозиції?

7. Що означає “рівноважний ВВП”? Що це за стан економіки?

8. Чим відрізняється рівновага на макрорівні від рівноваги на ринках окремих товарів?

9. Як ви розумієте “ефект храповика”? Чи спостерігався цей ефект в економіці України?

10. Що мається на увазі під “шоками” пропозиції? Ці події носять короткостроковий чи довгостроковий характер? Як вони впливають на рівень цін і випуск продукції?

Рекомендована література

3. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

7. Макроекономіка: Навчальний посібник. / О. Я. Базілінська. – К.: ЦУЛ, 2005. – 448 с.

9. Мэнкью Н. Г. Принципи макроэкономики: Учебник для вузов. 2-е изд. / Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2006. – 576 с.

10. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. Вид. 3-те, стереотипне. – К.: Либідь, 2005. – 616 c.

Тема 5. Грошовий ринок

Серед макроринків, які вивчає макроекономіка, специфічне місце посідає фінансовий ринок. З одного боку, він є джерелом фінансових ресурсів для розвитку реального сектора економіки, з іншого – його параметри можуть впливати на рівновагу товарного ринку.

Фінансовий ринок складається з двох основних сегментів: грошового ринку та фондового ринку.

Грошовий ринок – це ринок фінансових засобів у готівковій та безготівковій формах, які обслуговують обіг реальних засобів.

Фондовий ринок включає обіг менш ліквідних фінансових засобів у формі державних та корпоративних цінних паперів. Отже, розмежування між грошовим та фондовим ринками здійснюється за критерієм ліквідності фінансових активів, що обертаються на ринках.

Об’єктами грошового ринку є :

Ø готівкові кошти;

Ø безготівкові кошти;

Ø короткострокові цінні папери з терміном дії до 12 місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

Об’єктами фондового ринку є:

Ø державні зобов’язання з терміном дії понад 12 місяців;

Ø акції;

Ø корпоративні облігації.

Основні елементи його моделі:

Ø кількість грошей, що перебувають в обігу;

Ø ставка банківського процента як ціна грошових ресурсів;

Ø пропозиція грошей;

Ø попит на гроші;

Ø рівновага грошового ринку.

Наявність усіх грошей в економіці називається грошовою пропозицією. При моделюванні грошового ринку вона встановлюється екзогенно і визначається центральним банком держави. Пропозиція грошей подається у двох формах – грошова база (MB) та грошова маса (M).

Грошова база (сильні, високоефективні гроші) – кошти, що перебувають під безпосереднім контролем центрального банку. До них належать готівкові гроші, випущені в обіг центральним банком, та резерви банківської системи, розміщені у вигляді депозитів на спеціальних рахунках у центральному банку:

де MB – грошова база;

C – готівка в обігу;

RR – банківські резерви.

На практиці структуру грошової маси утворюють більш диференційовані агрегати:

Ø М0 – готівка або гроші поза банками;

Ø М1 – кошти 1М0 плюс кошти на розрахункових і поточних рахунках в комерційних банках (депозити до запитання);

Ø М2 – кошти М1 плюс кошти на строкових рахунках у банках в національній та іноземній валюті (строкові депозити);

Ø М3 – кошти М2 плюс кошти за трастовими операціями клієнтів та цінні папери власного боргу банків, наприклад, депозитні сертифікати.

Між грошовою масою та грошовою базою існує тісний зв’язок, який здійснюється через грошовий мультиплікатор:

Грошовий мультиплікатор показує співвідношення між грошовою масою M1 та грошовою базою. Чим більше його значення, тим більш регульованою є грошова пропозиція.

Коефіцієнт депонування с відображає співвідношення готівки та депозитів до запитання у складі грошової маси M1. З його зростаннямзбільшується величина грошового мультиплікатора, а також і можливість центрального банку впливати на обсяг грошової маси.

Коефіцієнт резервування (rr) свідчить про частку банківських депозитів, які розміщені на рахунках у центральному банку.

При моделюванні грошового ринку попит на гроші задається ендогенно і становить значний інтерес для центрального банку. Існують три основні теорії визначення грошового попиту:

1) теорія уподобань ліквідності Дж. Кейнса, за якою обсяг попиту на гроші визначається схильністю суб’єктів економіки до тримання певної кількості грошей у ліквідній формі;

2) теорія портфельного вибору М. Фрідмена, за якою частка грошей у портфелі фінансових активів визначається як зважена величина між факторами ліквідності, прибутковості та ризику;

3) теорія “стоптаних черевиків” Баумоля-Тобіна, за якою кількість грошей суб’єктів економіки визначається трансакційними витратами на переведення їх з безготівкової в готівкову форму, тобто наскільки часто клієнт відвідує банк чи банкомат.

Дж. Кейнс визнавав три основні мотиви, які зумовлюють потребу суб’єктів економіки в грошах:

Ø трансакційний мотив – суб’єкти тримають гроші на руках для здійснення трансакцій, тобто купівлі-продажу товарів;

Ø мотив обережності – гроші потрібні про всяк випадок та для їх нагромадження з метою купівлі у майбутньому;

Ø спекулятивний мотив – гроші потрібні для здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

Відповідно до цих мотивів запропоновані такі види грошового попиту: трансакційний попит;

Ø спекулятивний попит;

Ø загальний попит;

Ø загальний реальний попит на гроші (реальні касові залишки).

Трансакційний, або операційний попит на гроші – це потреба в ліквідних коштах для здійснення купівлі (продажу) товарів і послуг.

Його величина дорівнює:

де MDt – трансакційний грошовий попит;

P – загальний рівень цін як дефлятор;

Y – реальний обсяг виробництва;

V – швидкість обігу грошей.

Виходячи з наведеної вище формули, можна констатувати, що трансакційний попит на гроші MDt не залежить від процентної ставки, а його лінія має вигляд вертикальної прямої.

Спекулятивний попит – це коли суб’єкти економіки тримають частину коштів для заощадження і використання на придбання цінних паперів та інших фінансових активів. Попит на гроші як елемент активів називається спекулятивним попитом. Його величина залежить від процентної ставки. Цю залежність можна пояснити за допомогою теорії портфельного вибору. Вона стверджує, що кожен власник фінансових активів тримає свої кошти в різних формах, оскільки кожен актив має свої недоліки та переваги: готівкові кошти ліквідні, але неприбуткові; цінні папери менш ліквідні, але мають властивість приносити прибуток.

Між обсягом спекулятивного попиту та процентною ставкою існує обернений зв’язок. Спекулятивний попит на гроші змінюється під впливом дій власників фінансових активів. Їхня тактика залежить від динаміки процентної ставки та дохідності облігацій.

Якщо процентна ставка низька і очікується її подальше підвищення, економічні суб’єкти продають облігації, збільшуючи спекулятивний попит на гроші. Висока процентна ставка і можлива тенденція до її зниження збільшують попит на облігації, а спекулятивний попит на гроші при цьому скорочується.

Отже, в