Семінар 5. Культура епохи Відродження

План

1. Передумови епохи Відродження.

2. Гуманізм як ідеологія Відродження.

3. Італійське мистецтво.

4. Національні література і театр.

Теми рефератів

Новаторство митців періоду Раннього Відродження.
Відкриття Леонарда да Вінчі.
Венеціанський період італійського Відродження.
Творчий геній Мікеланджело Буаноротті.
Іспанська література й театр доби Ренесансу.

Список рекомендованої літератури

1. Баткин Л.М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности/ Л.М. Баткин. – М.: Наука, 1989. – 272 с.

2. Білик Б. І. Культурологія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Б. І. Білик ; Київський національний торговельно-економічний ун-т. - К. : КНИГА, 2004. - 408 с.

3. Бокань В. А. Культурологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. А. Бокань ; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К. : МАУП, 2000. - 134 с.

4. Гуковский М. А. Итальянское Возрождение. - 2-е изд./ М.А. Гуковский. – Л.: ЛГУ,1980. – 624с.

5. Культурологія : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. І-ІV рівнів акредитації / М. С. Кравець [та ін.] ; заг. ред. В. М. Піча. - Л. : Магнолія плюс, 2003. - 236 с.

6. Культурологія: українська та зарубіжна культура : навч. посіб. / М. М. Закович [та ін.] ; ред. М. М. Закович. - К. : Знання, 2004. - 567 с.

7. Лобас В. Х. Українська і зарубіжна культура : навч. посіб. для студ. вищ. закладів освіти / В. Х. Лобас ; Міжрегіональна Академія управління персоналом. - К. : МАУП, 2000. - 221 с.

8. Лосєв І. В. Історія і теорія світової культури. Європейський контекст: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / І. В. Лосєв. - К. : Либідь, 1995. - 224 с.

9. Рутенбург В.И. Титаны Возрождения [из истории мировой культуры]/ В.И. Рутенбург. – Л.: Наука,1976. – 153 с.

1. Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги “Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих”. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. Серед учених тривають дискусії про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження. Серед інших обговорюється, зокрема, і питання про те, чи є Відродження суто європейським явищем (можна зустріти міркування про китайське, японське Відродження тощо).

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу. Студентам треба дати пояснення щодо визначення суті Відродження за словами відомого вченого Б.Р. Віппера: “Епоха Відродження, одна з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини . Ренесанс був не стійкою і спокійною, а бурхливою і суперечливою епохою. Ренесанс - це період становлення буржуазного суспільства, період, коли спадають окови середньовічного укладу, але обмежуючі умови капіталістичного суспільства ще не встигли оформитися”. Чому саме Італія стала батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її виникнення? В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне положення, що зробило її головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, в тому числі і в Криму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія - батьківщина банківської справи (слово “банк” походить від італійського “банко” - лава, - малася на увазі лава міняйл). Разом з тим починається корінний поворот у промисловості - з'являються мануфактури виробництво. Наприклад, у Флоренції на початку XIV ст. сукнодільчі мануфактури виробляли продукцію, вартість якої в 3 рази перевищувала весь міський бюджет, на деяких підприємствах працювало до 100 чоловік.

Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від кріпосної залежності в XIII ст. Селяни, отримуючи особисту свободу, втрачали земельний наділ. Швидко йшло розкладання цехового ладу. Ремісники, які розорилися, і селяни поповнювали нову верству - найманих робітників. У свою чергу багата верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість ранньої буржуазії - складна економічна база (торговельні, банківські операції, мануфактура, земельна власність). Стара знать втратила свій політичний вплив. В багатьох італійських містах встановилося республіканське правління. Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників, поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах росла потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з'являється інтеліґенція, яка зіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, безумовно, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси. Але в той же час поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов'язана з традиціями народної культури.

2. Нова епоха принесла новий світогляд. Студентам необхідно визначити ідейний зміст культури Відродження, що відобразився в наукових, літературних, художніх, філософських творах, склав гуманістичне світобачення. Гуманізм такої своєрідної культурної епохи, як Відродження, мав цілий ряд особливостей. Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення древніх рукописів, пам'ятників мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя.

Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея “гріховності” людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм (“антропос” грецькою - людина). Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури - всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов'ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями. Один з італійських гуманістів того часу Піко делла Мірандолла услід за античним автором вигукував: “Велике чудо є людина!”. У своєму трактаті “Про достоїнство людини” він писав: “Бог створив людину, щоб вона пізнавала закони Всесвіту, любила його красу, дивувалася його величчю . Людина може рости, удосконалюватися вільно. У ній знаходяться начала найрізноманітнішого життя”.

Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації - общини в селі, цеху в місті і ін. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов'язано. Це мало безперечно прогресивне значення. Однак гуманісти схилялися насамперед перед “сильними” особистостями, їх ідеал мав на увазі лише вибраних і не поширювався на народну масу. Цей світогляд приховував у собі схильність до утвердження особистого успіху, самоутвердження будь-якою ціною.

Гуманісти пішли далеко вперед від філософських і моральних переконань феодально-церковної культури. Новий світогляд об'єктивно містив заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. Однак не можна спрощувати взаємовідносини гуманістів і церкви. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ релігії, відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму, інш.). Серед гуманістів було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком став Франческо Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи римські, ставали меценатами. Багато творів мистецтва надихалося біблійними сюжетами. Нерідко художники, архітектори працювали на замовлення римського двору, збільшуючи вплив католицької церкви (Сикстинська капела, собор Св. Петра). Внутрішнє розкріпачення, вільнодумство цілком поєднувалося у гуманістів з вірою в Бога, конфлікту з католицькою церквою дуже довго не виникало. Символом епохи Відродження, її найвищим злетом, безумовно, є мистецтво. Ніколи в історії, навіть в Стародавній Греції мистецтво не мало такого всеосяжного значення. Насамперед у мистецтві знаходив втілення новий гуманістичний світогляд.

3. Розкриваючи третє питання студенти повинні визначитися з іншими особливостями мистецтва Ренесансу, зазначити його світський (нецерковний) характер і активне використання наукових досягнень. Саме образотворче мистецтво послужило могутнім стимулом вивчення анатомії людського тіла. Пошук шляхів передачі глибини простору в живописі призвів до відкриття законів лінійної перспективи.

Треба пам’ятати, що в італійському мистецтві епохи Відродження прийнято виділяти такі періоди: XIV ст. – Передвідродження (або Проторенесанс), XV ст. – раннє Відродження, кінець XV- XVI ст. – високий Ренесанс, кінець XVI - початок XVII ст. – пізнє Відродження.

Проторенесанс. Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто (1266-1337). У своїх творах, написаних на релігійні сюжети, він починає відходити від середньовічного площинного, двомірного зображення. Застосовує світлотінь для надання фігурам об'ємності. Розташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображення. Його сучасник Петрарка писав, що відчував перед витворами Джотто “захоплення, яке доходило до заціпеніння”. Найбільш чудовими є фрески в капелі дель Арена в Падуї (ця капела - невелика церковна споруда для молитов однієї сім'ї або зберігання реліквій - побудована на арені античного амфітеатру, звідки і назва). На Джотто було покладено керівництво будівництвом головного флорентійського собору Санта Марія дель Фьоре. За його проектом була побудована знаменита дзвіниця, розцвічена смужками білого, зеленувато-чорного і рожевого мармуру.

Раннє Відродження. Флоренція була найбільшим культурним центром Італії того часу, у XV ст. тут розгорнулися бурхливі події. Скидається республіканський лад, встановлюється тиранія родини Медічі. Правління одного з них - Лоренцо Медічі, прозваного Пишним, відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв, а паралельно з цим - зростанням народного невдоволення. Народний гнів вилився у велике повстання, очолене ченцем Савонаролою, який полум'яно проповідував простоту і помірність. Раннє Відродження пов'язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо. Студентам необхідно пояснити ідеї нового художнього мислення, які знайшли своє відображення у будівничий творчості Філіппо Брунеллескі (1377-1446). Найбільшу славу принесло Брунеллескі будівництво купола собору Санта Марія дель Фьоре у Флоренції. Вже згадувалося про те, що будівництво собору почалося за півстоліття до Брунеллескі, ще Джотто спорудив дзвіницю, було закладено підмурівок основної будівлі, зведено стіни. Наслідуючи готичну традицію, собору надали восьмикутну форму. Брунеллескі змінює задум, ставить і вирішує технічно найскладніше завдання - перекриває отвір діаметром в 42 метри куполом. Це була перша після середньовіччя купольна будова в Європі. Брунеллескі створив новий архітектурний стиль, який характеризується стрункою гармонією і пропорційністю частин, впорядкованістю будови. Для розвитку живопису поворотне значення мало відкриття Брунеллескі законів лінійної перспективи.

Силою, пристрасністю і реалізмом просякнуті роботи скульптора Донателло (1386-1488). У своїй сфері мистецтва він виступив істинним новатором. Він відродив типи скульптурних зображень, які не створювалися з часів античності: круглу статую, зображення оголеної фігури, кінний пам'ятник, скульптурний портрет. У живопису роль новатора належить Мазаччо, який прожив дуже коротке життя - всього 27 років. Він продовжив традиції Джотто і завершив його реформи. Його головним твором стали розписи капели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у Флоренції.

Великою своєрідністю відзначається творчість Сандро Боттічеллі (1445-1510). Він часто звертався до античної міфології, яка нещодавно була під церковною забороною. Його твори (“Весна”, “Народження Венери”) пронизані тонкою поетичністю, вишуканістю художнього стиля. Він вважається неперевершеним майстром лінії як засобу виразності.

Високий Ренессанс. Початок XVI ст. був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження (або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).

Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452-1519), найнезвичайніша постать в історії світової культури. Він втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів про мистецтво, які після його смерті були видані під назвою “Книга про мистецтво”. Він займався анатомією, фізіологією, зоологією, ботанікою, географією, геологією, механікою, гідравлікою, математикою - цей список можна продовжувати. Багато з його ідей на сторіччя випередили свій час (ось тільки деякі з них: ідея літального апарата важчого за повітря і парашута, конструкція баштового підйомного крану, гвинтового домкрату, роликового підшипника і ін.). Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато. Пояснення криється в тому, що до всього Леонардо підходив як дослідник, сам процес вивчення, пізнання цікавив його більше кінцевого результату.

Треба довести, що у мистецтві високого Відродження центральне місце остаточно зайняла людина. Образ прекрасної, гармонійно розвиненої, сильної тілом і духом людини стає головним змістом мистецтва. Прикладом має слугувати творчість Рафаеля Санті (1483-1520), чий геній з'єднав, синтезував творчі досягнення попередників і перевершив їх у майстерності композиції. Рафаель прожив усього 37 років, але здійснив дуже багато, довів до кінця великі починання, смерть перервала останню його роботу - керівництво будівництвом храму Св. Петра в Римі.

Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) прожив довге і трагічне життя, повне великих звершень. Те, що він створив, - грандіозне і за масштабом витворів, і за силою образів. Відданий гуманістичним ідеалам, він прославляв силу і свободу людини. Мікеланджело став свідком краху цих ідеалів, знищення республіки, розгрому Риму. Головною темою його творчості стає пафос боротьби. Мікеланджело вважав себе насамперед скульптором. Його прославила мармурова статуя “Давид”. Вазарі писав, що вона “забрала славу у всіх статуй: сучасних і античних, грецьких і римських”. Спеціальна комісія найвизначніших художників вирішила встановити цю статую перед палацом Синьорії у Флоренції, що закріпило за нею громадянське значення, зробило символом боротьби за республіку і незалежність.

Довше за інші райони Італії незалежність зберігала Венеція, де склалася яскрава і самобутня художня школа. Зеніт венеціанського Ренесансу - творчість Тіціана (1477-1576), який залишив величезну спадщину. Він написав безліч портретів. Це був новий крок у портретному мистецтві. Тіціан створює образи складні, суперечливі, особливо в пізніх роботах. Багато художників вчилися у Тіціана майстерності зображення світла, розлитого по всій картині. Його ідеал життєрадісний, життєстверджуючий. Головна особливість живопису Тіціана - багатство колориту (“Венера”, “Любов земна” і “Любов небесна”, “Магдалина, яка кається”). Одна з останніх картин Тіціана - “Св. Себастьян” за трагізмом співзвучна останнім роботам Мікеланджело.

До кінця XVI ст. саме в живописі найвиразніше виявлялася криза епохи Відродження. Напрям в мистецтві того часу називають ман'єризм: художники копіювали технічні прийоми високого Ренесансу, повторювали образи, використовували живописні відкриття, але колишнього пафосу, сили думки, гуманістичної глибини вже не було. Все більшу роль починає відігравати зовнішня нарядність, декоративність. Італійське мистецтво справило глибокий вплив на Німеччину (А.Дюрер), Північну Європу (П.Брейгель-старший, І.Босх), Іспанію (Ель-Греко).

4. Національні література і театр.

Слід зазначити, що Відродження охопило всі галузі культурного життя. Новою за формою і за змістом стає в цей час і література, завдяки своїм можливостям вона найповніше виразила свою епоху. Саме в епоху Відродження з'являються національні літератури (іншими словами - літературні твори національними мовами). Наприклад, в італійській літературі на грані між старим, церковно-феодальним і новим, гуманістичним світоглядом - кінець XIII-початок XIV ст. - знаходиться творчість Данте Алігьєрі (1265-1321). Данте був не тільки письменником, але і політичним діячем, прихильником демократичних сил. Коли його партія зазнала поразки, він став вигнанцем до кінця життя. Тоді він і пише свою “Комедію”, яку пізніше Бокаччо назвав “Божественною комедією”, ця назва й увійшла в історію літератури. Першими в повному розумінні гуманістами в італійській культурі були Франческо Петрарка і Джованні Бокаччо, які разом з Данте є творцями італійської літературної мови. Студентам треба розповісти про їхнє життя і творчість.

Література Німеччини, Франції, Іспанії також зазнала змін. Німеччина - батьківщина Реформації, і німецькі письменники були тісно пов'язані з ідеями і настроями своєї країни. Головну увагу вони приділяли релігійно-філософським, морально-етичним проблемам. Причому в їх творах поєднувалися різка критика порядків, які існували, і боязнь активності народних мас. Багато про що говорять вже назви книг: “Корабель дурнів” Себастьяна Бранта, “Похвала дурості” Еразма Роттердамського, “Листи темних людей” Ульріха фон Гуттена.

Найвидатнішим представником французького гуманізму був Франсуа Рабле (1494-1553). Народився він в сім'ї адвоката, в юності поступив у монастир, потім покинув його, вивчав медицину і природничі науки, був лікарем, вів філологічні дослідження. У циклі сатиричних романів “Гаргантюа і Пантагрюель” він ввів у літературу образи, прийоми народної сміхової культури. Унікальний твір залишив Мішель де Монтень (1533-1592). Біля двадцяти років він записував свої спостереження, міркування, думки. Ці записи склали три томи афоризмів “Досліди”. Вони увібрали і дух своєї епохи, і думки “на всі часи”.

Засновником нової іспанської літератури став Мігель Сервантес (1547-1616), з чиєю творчістю пов'язане завершення перетворення кастільського діалекту на літературну мову. “Дон Кіхот”, недостатньо оцінений сучасниками, в XIX-XX ст. був оголошений одним з найбільших творінь людської думки. Задуманий як пародія на рицарські романи, “Дон Кіхот” насправді виявився глибоким, багатоплановим твором. Ідеали і цілі Дон Кіхота високі, він висловлює гуманістичні ідеї, але виглядає безглуздо, зазнає поразок. Прекрасні ідеї несумісні зі світом матеріальних інтересів. Роман відобразив кризу ренесансного гуманізму, ввів у мистецтво тему “донкіхотства” - вірності своїм поглядам і боротьби за них всупереч усьому.

Театр. Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри - містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XV ст. Лише в середині XVI ст. в Італії виникає перший професіональний європейський театр епохи Відродження - комедія “дель арте”, комедія масок. Із спектакля у спектакль переходили маски-типи: слуги - Брігелла, Арлекін, Коломбіна, безглуздий і жадібний купець Панталоне, фанфарон і боягуз Капітан, говорун і тупиця Лікар. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.

Однак сучасний по суті театр зміг з'явитися, коли, крім нових письменників, з'явилися і нові глядачі. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI – на початку XVII ст. настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії. Так, в Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися бурхливим масовим успіхом. З'являються постійні театри, типу “Глобуса” в Лондоні, приватні антрепризи. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.

Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В.Шекспіра (1564-1616). Студентам треба визначити джерела оновлення театру, які творчість Шекспіра зібрала воєдино й надала драматургії принципово іншого звучання. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з'єднує в своїх п'єсах і серйозне, і смішне. Бідність декорацій сучасного йому театру він заповнив багатством, образністю мови, діалогів. Шекспір створює знамениті трагедії: “Гамлет”, “Ромео і Джульєтта”, “Отелло”, “Макбет”, “Король Лір”, “Антоній і Клеопатра”. При тому, що його п'єси створювалися для конкретної трупи театру “Глобус”, коли враховувалися навіть особистісні риси акторів, їх кількість, Шекспір піднявся до загальнолюдських узагальнень, охопив безліч життєвих психологічних колізій. Часова дистанція тільки збільшує популярність драматургії Шекспіра.

У висновках треба підкреслити революційну, поворотну роль епохи Відродження в історії світової культури. Не можна назвати таку сферу культури, в якій би не виникли явища, процеси, що визначили весь подальший розвиток, аж до сучасного їх стану:

- на зміну церковному світогляду, який панував неподільно, приходить новий погляд на світ, в центрі якого стоїть людина, гуманізм;

- в науці замість умоглядності, далеких від дійсності логічних побудов виникає дослідне природознавство і, як результат цього, здійснюється величезний крок уперед у пізнанні навколишнього світу і самої людини, виникає спеціалізація у науці;

- об'єктом вивчення стає і саме людське суспільство, починаються пошуки шляхів його справедливого устрою;

- утворюються сучасні національні європейські літератури і професіональний театр;

- унікальним є історичний феномен ренесансного мистецтва, яке дало людству найвеличніші твори.

Тестові завдання

1. Батьківщина Відродження:

а) Франція;

б) Італія;

в) Англія.

2. Автор літературного твору “Утопія”:

а) Томас Мор;

б) Томмазо Кампанелла;

в) Ян Гус.

3. Книгодрук в Європі винайшов:

а) Кузанський;

б) Везавій;

в) Гутенберг.

4. Автор розписів Сікстинської капели у Ватикані:

а) Леонардо да Вінчі;

б) Рафаель;

в) Мікеланджело.

5. Першими перейшли від фарб на воді до олійних фарб:

а) брати Ван Ейки;

б) Босх і Дюрер;

в) Рафаель і Тиціан.

6. Зачинатель літератури Ренесансу:

а) Петрарка;

б) Бокаччо;

в) Рабле.

Семінар 6. Культура епохи Реформації і Просвітництва в Європі (XVII–ХVIIІ ст.)

План

1. Нові тенденції культурного розвитку в епоху Реформації.

2. Італійське бароко та його поширення у Західній Європі.

3. Французький класицизм в живопису та архітектурі.

Теми рефератів

1. Релігійні війни Європи XV – XVI ст. та формування національних церков.

2. Великі географічні відкриття.

3. Школа натюрморту в Західній Європі.

4. Північне Відродження.

5. Енциклопедисти XVIII ст.

6. Нова європейська література XVIII ст.

Список рекомендованої літератури

1. Всеобщая история искусств[под ред. А. Д. Чегодаева]. – Т. 4. – М.: Гос. изд-во «Искусство», 1963.- 1067с.

2. Мастера й шедевры. В З-х томах/ И. Долгополов. - М.: Изобраз. искусство, 1990; Т.1 – 1986. - 720с.; Т.2 – 1987. - 752с.; Т.3 – 1988. - 784с.

3. Ильина Т.В. История искусств: западноевропейское искусство/ Т.В. Ильина. – М. : Высшая школа, 1983. - 368с.

4. История зарубежного искусства [под редакций М.Т.Кузьминой и Н.Л.Мальцевой]. – М.: Искусство, 1990. – 360с.

5. Рославец Е.Н. Живопись Франции ХVІІ–ХVІІІ веков/ Е.Н. Рославец. – К.: Мистецтво, 1990. - 221с.

6. Ротенберг Е.И. Западноевропейская живопись XVII века/ Е.И. Ротенберг. – М.: Искусство, 1989. – 429 с.

7. С веком наравне: сборник статей. Книга 4;[сост.Т.М. Мартьянова]. – М.: Молодая гвардия, 1977. – 280с.

1. Реформація була широким, за соціальним складом учасників, соціально-політичним та ідеологічним рухом, що прийняв форму боротьби проти католицької церкви, форму протесту про багатьох її догм. У різних країнах Європи протестантизм мав свої особливості, лідерів і назви: в Німеччині – лютеранство; в Голандії – кальвінізм; у Великобританії – англіканство; у Франції борців проти католіцизма називали гугенотами.

Процеси Реформації охопили всі сторони життя людей, у тому числі сферу культури. Тут вони збігаються в часі з процесами Відродження, але за змістом ці два напрямки суттєво відрізняються один від одного. Як ми вже знаємо, ідеологи Відродження сприймали людину як найвищу цінність, вірили в безмежність її розуму. Прибічники протестантизму фактично переносили центр духовного життя в сферу релігії, відсунувши людину на другий план. Але реформаційний рух був прогресивним кроком у порівнянні з Середньовічними канонами церкви, її ставленням до науки, освіти, мистецтва. Тому Реформація мала загалом позитивний вплив на розвиток культури.

На семінарі слід підкреслити, що культура періоду Реформації відображала складність свого часу, зокрема інтенсивне утворення абсолютистських національних держав. Тому величність, стриманість, статичність мистецтва Ренесансу змінюється на мистецтво, яке тяжіє до динаміки. Замість ренесансного почуття міри, ясності приходить мистецтво, побудоване на контрастах, асиметрії, мистецтво, що вражає величністю та надзвичайною кількістю декоративних мотивів.

Крім того, студентам треба запам’ятати, що культуру епохи Реформації прийнято пов’язувати зі стилем бароко, але треба враховувати, що поряд з ним виник класицизм та реалізм. Місце та час розвитку бароко - це перш за все ті країни, де перемога була за феодальними силами та католицькою церквою: Італія, Іспанія, Португалія, Фландрія тощо. У Франції та Голландії стиль бароко не мав великого поширення. На початку XVIII ст. стиль бароко поступився місцем стилю рококо. Головні напрями розвитку мистецтва XVII ст. визначали провідні національні школи: італійська, іспанська, фламандська, голландська та французька.

2. Розкриваючи друге питання семінару, слід відзначити, що центром розвитку нового стилю – бароко в XVII ст. був Рим. Архітектура цього міста стала типовою і для інших міст. Архітектори бароко почали створювати міста-ансамблі, включаючи туди споруди, площі, вулиці. До речі, вулиці стають суто прямолінійними, початок та кінець їх неодмінно відзначались архітектурними (площі) чи скульптурними (пам’ятники) акцентами. В Римі вперше в історії було створено трипроменеву систему вулиць, що розходились від площі дель Пополо. Місто прикрашали обеліски, фонтани, поставлені в місцях з’єднання променевих проспектів. Особливого розмаху досягла архітектура вілл з їх багатими садово-парковими ансамблями.

В культовому зодчестві, бароко підсилило виразність та динамічність. Інтер’єр храму як місце пишного обряду католицької церкви став синтезом всіх видів образотворчого мистецтва: кольори мармуру, різьба по каменю та дереву, позолота, живопис з різними ефектами, а з появою органа додалась ще і музика.

З архітектурою в цей час тісно пов’язано використання скульптури. Вона прикрашала фасади та інтер’єри церков, вілл. міських палаццо, сади, парки, вівтарі, фонтани тощо. В бароко іноді неможливо розмежувати роботу архітектора і скульптора. Художником, що поєднував в собі ці напрямки таланту був Лоренцо Берніні (1598–1680). Як придворний архітектор та скульптор римських пап, Берніні багато зробив для слави Рима. Головним творінням майстра було спорудження грандіозної колонади собору св. Петра та оформлення величезної площі біля нього.

Для своїх творів Берніні часто використовував міфологічні сюжети, а майстерність його була безмежна. Наприклад, коли Берніні закінчив роботу над скульптурною композицією із мармуру “Апполон і Дафна” та виставив її на площі, за твердженням одного з сучасників скульптора, весь Рим зібрався, щоб побачити цей витвір мистецтва. В основу нову композиції було покладено легенду: закоханий Аполлон майже наздогнав німфу Дафну, яка не поділяла його почуттів. Щоб втекти від Аполлона вона просить свого батька – Бога річок – про допомогу і починає перетворюватись на дерево. В іншій композиції Берніні – теж драматичний сюжет: викрадення Прозерпіни, богині родючості та підземного царства.

У живопису в цей час в стилі бароко працювали брати Карраччі. Ще у 80-ті роки вони висунули ідею, що художники не повинні відображати повсякденні явища, їм належить створювати свій вищій світ, запозичуючи із життя тільки велич та пишність. Незабаром розписані в такому стилі декілька палаців в Болоньї зробили братів знаменитими. Глядачі сприймали їхнє мистецтво як чудо. Художників запросили до Рима, щоб вони оформили палац сім’ї Фарнезе. Найвідоміше їх творіння – розпис галереї в цьому будинку на основі сюжету “Метаморфоз” Овідія.

Нагадаємо, що стиль бароко (дивний, химерний, чудернацький) або римське бароко, вимагав від художників відмовитись від чітких ліній, використовувати контраст світла та тіні, поєднувати в одне ціле людину, пейзаж, різні предмети, а простір повинен тяжіти до безмежності. Брати Карраччі створили в Болоньї “Академію спрямованих на шлях істини”, в якій навчали художників такої майстерності, тому їх творчість іноді називають “болонським академізмом”.

На семінарі слід підкреслити, що антиподом академізму стала творчісгь художника Мікеланджело Мерізі, прозваного Караваджо (1573–1610), який став основоположником могутньої реалістичної течії в Західній Європі. Єдиним джерелом, з якого Караваджо вважає достойним черпати теми для мистецтва, є оточуюче середовище. Але творчість Караваджо в той час не мала успіху. Через реалістичність та схильність художника до натуралізму замовники часто відмовлялися браги його роботи.

Ідеї стилю бароко, методи зображення збагатили національні художні школи країн Європи. Іспанську школу в цей час прославив Ель Греко. Він навчався в Італії у Тиціана, Мікеланджело, а жив потім в Толедо. Він пише в основному на замовлення монастирів, церков та грандів вищої кастільської знаті. В пейзажах Ель Греко, що зображають Толедо в грозу, він підкреслює безсилля людини перед природою, а в цьому один із проявів світогляду прибічників стилю бароко.

“Золотий період” іспанського живопису пов’язаний з іменами: Хосе Рібейри, Дієго Веласкеса та Бартоломео Мурільйо. Творчість Хосе Рібейри за тематикою можна назвати драматичною. Одна з кращих його картин “Свята Інеса”. Легенда розповідає про юну християнку, приречену на смерть. Художник змальовує той момент, коли дівчину перед стратою роздягли, щоб осоромити. Але відбулось чудо – ангел приніс їй біле покривало і закутав дівчину.

Дієго Веласкес майже 40 років був придворним художником короля Філіпа IV. Тому в творчості митця багато портретів самого короля, його сім’ї та його оточення. Його пензлю належать рідкісні для XVII століття дитячі портрети, зокрема, камерні і парадні портрети інфанти Маргарити.

У Фландрії (сьогодні Бельгія), яка в XVII ст. знаходилась під владою Іспанії, центральною фігурою в живописі був Пітер Пауль Рубенс (1577–1640). Це був художник-гуманіст, один з найкращих знавців античної культури, відомий антиквар, талановитий дипломат, який володів декількома іноземними мовами. Про нього говорили: “Король живописців і живописець королів”. Його будинок був центром, де збиралась еліта художньої та наукової інтелігенції Європи.

Рубенс писав на теми пов’язані з міфологією (“Персей і Андромеда”, “Союз Землі і Води”), змальовував сцени полювання, військових дій. На замовлення французької королеви Марії Медичі, вдови Генріха IV, для оздоблення Люксембурзького палацу написав 21 картину. Теми були малоцікавими (шлюб, регентство), але геній Рубенса перетворив їх на чудові зразки монументально-декоративного мистецтва. Розписував Рубенс і банкетну залу в королівських апартаментах Лондона.

До кращих його робіт належить автопортрет з молодою дружиною Ізабелою Брандт. Молоде подружжя зображено в саду біля квітучого куща, їх обличчя переповнені щастям. У постаті самого художника вгадується горде усвідомлення свободи та впевненості. Художник чудово передав блиск очей, фактуру тканини. Через багато років після смерті Ізабели художник взяв за дружину Олену Фоурмен, що стала його музою в останній період творчості.

Рубенс помер в розквіті творчих сил. У нього було багато учнів. Найбільш відомим з них став Антоніс ван Дейк (1599–1641). Син багатого антверпенського комерсанта, він все життя прагнув долучишся до родової аристократії, тому в його портретах та автопортретах завжди підкреслено аристократизм моделі. Саме таким вишуканим пестуном долі бачимо ми його на автопортреті: стомлений вираз обличчя, старанно виписані ретельно доглянуті руки, аристократично недбалий костюм, романтично розпущене волосся.

Головним жанром творчості ван Дейка був портрет. Спочатку мін писав у суворо реалістичній манері, а потім перейшов до парадних портретів. В 1632 році він поступив на службу до англійського короля Карла І. Король дав йому звання головного живописця. А ван Дейк “відплатив” створенням цілої галереї парадних портретів придворної аристократії.

Голландія в XVII ст. була визначним центром європейської культури. Перемога в боротьбі за національну незалежність, перемога Протестантизму (у формі кальвінізму) мали вирішальне значення у розвитку мистецтва. У голландських художників були зовсім інші замовники: бюргери, голландський магістрат, а їх картини невеликих розмірів прикрашали житло та громадські будови. Одним з провідних жанрів став побутовий живопис, творці якого в історії одержали наймення “малих голландців”.

Визначним портретистом у цей час був Франс Хальс (1580–1666). Спочатку він працював у жанрі групового портрета. Це були зображення стрілецьких гільдій - корпорацій офіцерів для охорони та оборони міст. На полотнах художник передав не схожість з моделлю, її зобразив ідеали молодої республіки, почуття свободи, рівності, товариства. Індивідуальні портрети можна назвати жанровою картиною. Наприклад, портрет старої жінки, “гарлемної відьми”, з совою на плечі та пивним кухлем у руці, до того ж п’яної. В кінці творчого шляху Хальс знову повертається до групового портретів, тільки пише їх в реалістичній манері, що не подобається замовникам.

Значного розвитку в голландському живопису набули пейзажний жанр та натюрморт. Студенти повинні звернути увагу на творчість “малих голландців”.

Вершиною голландського живопису стала творчість “великого голландця” Рембрандта. Славу йому принесла картина “Урок анатомії” (1632). Через два роки Рембрандт одружується і потрапляє в патриціанське середовище. Це був найбільш щасливий період його життя. В будинку митця бували кращі представники духовної аристократії, багаті замовники. Весь цей період життя позначений почуттям романтизму. Про це свідчить його робота “Автопортрет з Саскією на колінах”. Автор в цей час знаходиться під впливом італійського бароко. Розкажіть про інші твори Рембрандта, згадавши “Нічний дозор”, “Данаю”, “Святе сімейство”, “Портрет Хенрікьо”, його офорти. Зверніть увагу на картину “Блудний син”, яку можна вважати епілогом творчості Рембрандта.

На закінчення зазначимо, що Рембрандт мав великий вплив на всіх живописців Голландії, мав багато учнів, але жоден з них не зміг перевершити учителя. Наприкінці XVII ст. голландська живописна школа занепадає.

3. Починаючи обговорення третього питання, є сенс підкреслити, що XVII століття - це час формування єдиної французької держави, французької нації. В другій половині століття Франція стала наймогутнішою абсолютистською монархією в Західній Європі. В цей же час формувалась національна школа образотворчого мистецтва, але основу її склав інший стиль – класицизм. Відтоді Франція вважається батьківщиною класичного напрямку в західноєвропейській культурі. Французький класицизм сприймався як зразок, як мрія про доцільність у формуванні нації, влади, способу життя, культури. Основою культури класицизму знову-таки стала античність. Але мистецтво Відродження, що будувалось на традиціях античності і класичне мистецтво відрізнялось одне від одного. Класицизм - це велич, але холодна, раціональна.

Щоб підтримати престиж королівської влади Людовик XIII вирішив перетворити Париж на найвеличніше місто в Європі. Були побудовані нові палаци, замки, особняки, що вражали розкішністю інтер’єрів. Для цієї роботи були запрошені відомі архітектори, художники, скульптори. За цих обставин першим художником короля стає Симон Вує. Всі художники намагалися писати як Вує. А писав він ефектно, надаючи композиції динамічність, використовуючи яскравий колорит та контраст світлотіні. Його стиль був еклектикою, але він подобався знатним французам. Тому ще тривалий чає у тому чи пішому різновиді цей стиль буде панувати в мистецтві абсолютистської Франції.

Серед живописців найбільш послідовним майстром класицизму був Ніколо Пуссен. Теми його полотен: міфологія, історія, релігія. Герої Пуссена - люди сильних характерів, величних справ, високого почуття обов’язку перед суспільством та державою.

Славу Пуссену принесла робота “Смерть Германіка”. Художник обрав дуже напружений момент в сюжеті. Імператор Тіберій, заздрячи славі та популярності полководця Германіка, наказав його отруїти. Перед смертю Германік прощається із сім’єю, відданими воїними. Дія відбувається на фоні суворого інтер’єру, всі дійові особи стримані. Спокійно, як і належить воїну, йде з життя Германік. Один з найбільш поетичних образів Пуссен створив в картині “Спляча Венера”. Прекрасна юна богиня спить в тіні високого дерева. Її сон охороняє тиша природи. Два пастуха, затамувавши подих, зачаровано милуються Венерою. Художник стримано та ненав’язливо пробуджує у глядача почуття замилування прекрасним.

У роботах “Ехо і Нарцис”, “Танкред і Ермінія”, “Ринальдо і Аміда” Пуссен проводить тему самовідданої любові, що вступає в боротьбу зі смертю. Дуже кохала Нарциса німфа Ехо, та коли він помер, вона злилась зі скелею, а її тужливий, повний ніжності та відчаю голос вічним ехом залишився звучати в горах. Ермінія відрізала своє волосся, щоб перев’язати рани Танкреда і тим врятувати йому життя.

Пуссена хвилює тема людини та природи. Картина “Царство Флори” стала ніби живим свідоцтвом існування нев’янучої краси. Художник зобразив античних героїв, що після смерті перетворилися на квіти. В центрі граціозна богиня рослинного світу Флора щедро посипає землю квітами. Тут Аякс, юний воїн, що кинувся на власний меч, а з крапель його крові виростуть гвоздики. Поряд з ним закохана в Аполлона німфа Клітія. Після смерті вона перетвориться на соняшник і буде, як і в житті повертати голову слідом за колесницею бога сонця. Тут присутні Нарцис, Ехо, Адоніс та інші. Майже одночасно з Пуссеном творцем класичного пейзажу був Клод Лоррен. Розглянте його роботи.

Під час розмови на семінарі про французький класицизм треба підкреслити, що з 60-тих років XVII ст., а це час довгого правління “короля-сонця” – Людовика XIV, мистецтво потрапляє під повний контроль королівської влади. Створена в 1648 році Академія живопису, скульптури, доповнена ще Академією архітектури (1671). Класицизм в архітектурі в цей час вирішує проблему співвідношення ансамблю палацу та парку. Всі знахідки в цьому плані були втілені при побудові Версаля (1668–1669).

В досить безлюдній місцевості (18 км від Парижа) з’явився казковий палац, в безводному просторі забили фонтани, виріс величезний та величний парк. Від площі перед палацом починалися три проспекти, три дороги на Париж, Сен-Клу та Со (теж резиденції короля). Палац, фасад якого тягнувся на півкілометра, має три поверхи: перший- основа, опора, важкий; другий - головний, парадний, а тому найвищий; і третій, що вінчав споруду, легкий. Зовні палац класично суворий, чергування вікон, пілястр, колон створює чіткий, спокійний ритм. Але це не виключало пишного декоративного оздоблення, особливо в інтер’єрі.

Інтер’єр палацу складався із анфілади кімнат, кульмінацією розкоші яких була спальня короля, де починався і закінчувався його день. Розкішшю вражала Дзеркальна галерея (довжина 73 м. ширина 10 м.) між “Залою війни” та “Залою миру” з вікнами, що виходили в сад, та дзеркалами, в яких увечері при світлі свічок множилося, дробилося відображення ошатного вбрання придворної публіки. Доповніть розповідь.

Таким чином, у роки Реформації були досягнуті значні успіхи в творчому пошуку майстрів різних країн, які прагнули зафіксувати досягнення свого часу. Вони прокладали шлях для подальшого розвитку культури.

Тестові завдання

1. Франсуа Буше був представником художнього стилю:

а) бароко;

б) рококо;

в) ампір.

2. Яка з опер належить Бетховену?

а) “Фіделіо”;

б) “Травіата”;

в) “Кармен”.

3. Спроектував і побудував колонаду Собора св. Петра і площу перед ним архітектор:

а) Брунелескі;

б) Пізано;

в) Берніні.

4. Послідовники протестантського вчення у Франції називались:

а) кальвіністи;

б) лютеране;

в) гугеноти.

5. Жанр міського пейзажу у мистецтві XVIII ст., що започаткували італійські художники називається:

а) ведута;

б) токата;

в) модерн.

6. Сучасники називали його “королем філософів” лишив після себе понад 70 томів творів, у різних жанрах, як ім’я цієї людини?

а) Руссо;

б) Вольтер;

в) Монтеск’є.