Особливості української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України
Ліквідація Правобережного гетьманства, що збіглася з відреченням від влади П. Дорошенка, ознаменувала поразку революції. У наступні десятиріччя, незважаючи на спроби І. Самойловича, Ю. Хмельницького, І. Мазепи, С Палія та П. Орлика відновити на Правобережжі функціонування держави та її інституцій чи домогтися возз'єднання його з Лівобережним гетьманством не вдалося.
Основні причини поразки революції:
—відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу; незавершеність процесу її консолідації навколо національної державної ідеї; гострі суперечності між окремими угрупованнями, що продовжували жорстку міжусобну боротьбу;
—переважання в ментальності значної частини еліти, козацтва та інших верств населення особистих, групових і станових інтересів над національними та державними;
— зрада національних інтересів більшістю панівного стану передреволюційного українського суспільства, яка воювала проти власного народу за польські імперіалістичні інтереси;
—несформованість на початку революції національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва в 1648 p., призвело до залишення ворогові Західного регіону, а відтак породило проблему соборності Української держави;
—розкол України на два великі регіони: козацьку Україну та Західну Україну, що стало на заваді об'єднання зусиль нації в її боротьбі за незалежність;
—розпад козацької України на два гетьманства (Лівобережне й Правобережне) та Запорожжя, що істотно послабило національно-патріотичні сили і призвело до жорсткої міжусобної боротьби;
— ліквідація встановленої Б. Хмельницьким монархічної форми правління й утвердження республікансько-олігархічної моделі, що зумовило слабкість центральної влади, запеклу боротьбу за булаву, всевладдя старшин на місцях;
—прорахунки (після смерті Б. Хмельницького) .урядів у проведенні внутрішньої політики, які загострили соціальну боротьбу і тим самим руйнували підвалини молодої держави;
—різні зовнішньополітичні орієнтації старшинських угруповань, зумовлені пошуками виходу зі складного геополітичного становища козацької України;
— постійна агресія (в різних формах) з боку сусідніх держав, спрямована на ліквідацію самостійної Української держави
До найважливіших особливостей української революції належать:
— боротьба не лише проти Речі Посполитої, але й інших ворогів української незалежності Московії та Криму;
—тісний взаємозв'язок і взаємовплив національно-визвольної, релігійної й соціальної боротьби;
— переростання соціальної боротьби в селянську війну1648—1652 pp., що завершилася утвердженням у козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин;
—революція тривала довго, її розвиток був нерівномірним і суперечливим;
—відхід з 1649 р. від боротьби Західного регіону;
—провідну роль у розвитку революції відігравало козацтво — стан дрібних емлевласників фермерського типу;
— зрада національних інтересів частиною панівного стану українського суспільства;
—слабка участь в революції міського патриціату, інтелігенції, вищого й середнього духовенства;
—домінування збройних форм боротьби, яка час від часу набирала жорсткого характеру й супроводжувалася проявами етнічних чисток;
—вкрай негативна роль геополітичних обставин, оскільки уряди найбільших сусідніх держав всіляко протидіяли вибореній Українською державою незалежності2.
Революція завершилася для українського народу поразкою. Не вдалося ні створити державу в етнічних межах України, ні відстояти незалежність козацької України, хоча за свободу було заплачено неймовірно високу ціну. Людські втрати від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселень становили до 65—70% всього населення України; зазнали руйнувань майже всі міста та села; великої шкоди було завдано розвитку ремесел, промислів і торгівлі. Усе це — жахливий негатив революції.
Значення революції полягало в тому, що вона:
—привела до тимчасового створення національної держави, частина якої на теренах Лівобережжя на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII ст.;
—сформувала і проголосила національну державну ідею;
—відіграла значну роль у формуванні нової політичної еліти;
—стала імпульсом для розвитку національної самосвідомості.
— зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ»;
—збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;
—справила глибокий і тривалий вплив на розвиток усної народної творчості, історичної, художньої літератури;
— протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани користувалися плодами соціально-економічних завоювань в роки революції.