Тема 12. Підприємство і підприємництво. Приступаючи до вивчення цієї теми, студент повинен звернути увагу на усвідомлення місця підприємства як суб’єкта ринкової економіки

Приступаючи до вивчення цієї теми, студент повинен звернути увагу на усвідомлення місця підприємства як суб’єкта ринкової економіки. У темі 5 було показано, що суб’єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб’єктом ринкової економіки і ринкових відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб’єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає торговцем.

Місце підприємства в ринковій економіці визначається тим, що воно – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

У ринковій економіці використовуються різноманітні форми підприємств. Їх класифікують за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності [див.: Політична економія: Навч. посіб. / За ред. К.Т.Кривенка, тема 12; далі [1]; Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник, тема 12; далі [2]]

Звертаємо увагу студентів на те, що в розгорнутому вигляді місце підприємства як товаровиробника розглядається в питанні “Капітал підприємства і його кругообіг”. У ринковій економіці капітал підприємства – це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Умови виробництва – це умови відтворення. Жодне підприємство не може безпосередньо виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого валового доходу знов у засоби виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі, якщо матеріали, спожиті протягом виробничого циклу, наприклад, року, заміщуються рівною кількістю нових екземплярів того самого роду і т.д. Це буде просте відтворення.

Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економічну форму. У навчальній вітчизняній політекономічній літературі розглядається капіталістична форма відтворення, оскільки саме така форма і на початку ХХІ ст. залишається провідною в розвинутих країнах світу, у т.ч. і в Україні.

Будь-який індивідуальний капітал, тобто капітал підприємства, в процесі свого кругообігу послідовно проходить три стадії, які охоплюють виробництво і сфери обігу, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової. Використовуючи матеріали, викладені у навчальних посібниках [1, § 12.2; 2] докладно вивчить зміст кожної з стадій процесу кругообігу, їх особливості і місце у відтворювальному процесі.

Приступаючи до вивчення першої стадії кругообігу Г-Т (Р_с +Зв) зверніть увагу на те, яким чином підприємець розв’язує проблему купівлі ресурсів, тобто підбір такої комбінації ресурсів, яка забезпечує виробництво певного обсягу продукції з найменшими витратами. Виясняючи місце другої стадії – стадії виробництва …В…Т', зверніть увагу на такі аспекти: 1) чому капітал у цій стадії функціонує як продуктивний; 2) яким чином підприємець може реалізувати свою мету – максимізути прибуток; 3) чому вироблена продукція виступає у формі товарного капіталу Т'?

У діяльності підприємства як суб’єкта ринкових відносин велике значення надається третій стадії кругообігу капіталу - Т' - Г', яка характеризується як стадія реалізації виробленої продукції Т', тобто товарного капіталу на конкурентному ринку. Уясніть, чому грошовий капітал Т', який підприємець витратив на виробничі ресурси, повернувся йому з приростом Г+∆Г. Обгрунтуйте економічний зміст ∆Г.

Далі, використовуючи формулу кругообігу капіталу

ще раз проаналізуйте, в яких його стадіях капітал виступає у грошовій, продуктивні і товарній функціональній формах.

У навчальному посібнику [1, с. 214] показується, що в розгорнутому і схематичному вигляді кругообіг капіталу підприємства, що спеціалізується на виробництві готових життєвих благ, наприклад, хліба, можна подати таким чином:

Рекомендується уважно вивчити зміст цієї схеми, в якій показано тісний зв’язок кругообігу капіталу підприємства з домогосподарствами як постачальників (продавців) економічних ресурсів і споживачів (покупців) життєвих благ. На цій схемі кругообіг капіталу, усіх його функціональних форм показується в стані ринкової рівноваги, за якої існує повна відповідність між пропонуванням і попитом.

Переходячи до вивчення обороту капіталу, слід звернути увагу на його зв’язок з кругообігом капіталу та специфічні відмінності. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість (за принципом втрачених альтернативних можливостей) на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці. Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. При цьому слід запам’ятати два види зношування основного капіталу – фізичне і моральне, їх особливості і значення.

На відміну від основного капіталу, оборотний капітал представляє собою ту частину продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.

У ринковій економіці виробнича, інвестиційна, комерційна діяльність підприємства органічно пов’язана з підприємцем – одним з людських факторів виробництва. Щоб стати підприємцем у наш час не обов’язково мати реальний капітал і бути власником майна, оскільки капіталом підприємця є його господарський хист. Використовуючи свій господарський талант, підприємець може успішно вести економічну діяльність, залучаючи позичковий капітал, тобто банківський кредит або орендуючи цілісні комплекси чи використовуючи лізинг тощо. Проте зазвичай підприємець є власником, іноді великого, капіталу, а також тією чи іншою мірою менеджером. Підприємство часто визначають як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо.

У Законі України “Про підприємництво” зазначено, що підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Слід звернути увагу на три головні функції сфери підприємницької діяльності:

- ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

- організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських справ);

- творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Використовуючи матеріали [1, § 12.4; 2] необхідно вивчити ознаки підприємництва, його риси та доцільні економічні і правові умови діяльності.

Завершити тему слід аналізом проблем розвитку цивілізованого підприємництва в Україні. У цілому підприємництво в нашій країні як чинник виробництва формувалось у 90-ті роки ХХ ст. Воно утвердилось в усіх сферах економічної діяльності. Проте з точки зору цивілізаційних норм та уміння вести бізнес вітчизняне підприємництво ще далеко не досягло рівня підприємництва цивілізованих країн. Показником цього є значні обсяги тіньової економіки, приховування суб’єктами підприємницької діяльності більшої чи меншої частини доходів з метою уникнення податків, все ще широко використовуються такі негативні явища як корупція, хабарництво, рекет тощо.

В економічній теорії вважається, що основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

1) формування науково обгрунтованої законодавчої бази, сприятливої для формування ефективного і цивілізованого підприємництва;

2) удосконалення фінансово-кредитної сфери, в тому числі податкового законодавства;

3) активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньовим бізнесом; усі сфери бізнесової діяльності (доходи, обсяги оплати праці, прибутки розмір податків тощо) повинні відповідати вимогам чинних законів;

4) інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

5) стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів великого, середнього і дрібного підприємництва.

З цього випливає, що ключова роль у розвитку цивілізованого вітчизняного підприємництва належить українській державі, її центральним законодавчому і виконавчому органам.