Висвітліть процес скасування автономії Лівобережної України у складі Російської імперії у другій половині 18ст

1) 1654—1708 роки — перехід від протекторату до автономії України, поступове, постійне обмеження її прав;

 

2) 1708-1727 роки — форсований наступ на українську автономію;

 

3) 1727-1764 роки — чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України — звідси то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску;

 

4) 1764-1781 роки — остаточна ліквідація української автономії.

У сер. ХУIIIст. в Україні було відновлено гетьманство. У 1744 р. імператриця Єлизавета Петрівна оголосила про обрання гетьмана Кирила Розумовського.

1747 р. було видано царський указ „О бытии в Малороссии гетьману по прежним правам и обыкновениям". 22 лютого 1750 р. в Глухові Кирило Розумовський став гетьманом (1750 - 1764 рр.).

Розумовський хотів у Батурині заснувати університет, просив дозволу встановити дипломатичні стосунки з країнами Західної Європи, хотів звільнити козацьке військо від участі у війнах, прямо не пов'язаних з українськими інтересами, домагався права вільно розподіляти землі в Гетьманщині, але царський уряд йому відмовив. У 1754 р. бюджет Гетьманщини перейшов під російський контроль, митні кордони з Росією були скасовані.

Новообраному гетьманові вдалося дещо розширити автономію України. Відання її справами та зносини з нею на деякий час були передані з Сенату до Колегії закордонних справ. Запоріжжя і Київ знову підпорядковувалися гетьманові. Але одночасно законодавчо було ліквідовано кордон між Україною і Росією, припинено функціонування державних митниць у цьому районі, в усій Гетьманщині запроваджено загальноімперську митну систему.

За гетьманування К. Розумовського зміцнилися позиції старшини, яка поступово перетворюється на шляхетський стан. Роль старшини зростає.

Це була доба її політичного панування в Гетьманщині. Часто проводилися старшинські з'їзди. К. Розумовський часто бував в Петербурзі, тому його заміняла генеральна старшина.

У 1763 р. в Глухові старшинська рада розробила петицію про повернення колишніх вольностей і створення в Гетьманщині шляхетського парламенту. К. Розумовський звернувся до Катерини ІІ з пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його роді. Але 10 листопада 1764 р. гетьманство в Україні було скасоване.

У тому ж році було відновлено Малоросійську колегію (1764—1786), яка спрямувала свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії.

Наступним кроком царату стало зруйнування Запорізької Січі.

По-перше, в імперії не виникло сумнівів, що Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі залишатиметься гальванізатором антифеодальних виступів.

По-друге, не могло не турбувати зростання економічного потенціалу Запоріжжя, а головне — великі можливості козацьких господарств що, по суті, були викликом кріпосницькій політиці імперії.

По-третє, царат не влаштовували демократичні, республіканські традиції, які суперечили загальноімперським порядкам.

Військову скарбницю, зброю з припасами та кошовий архів вивезли. Близько половини всіх запорізьких земель розподілили між російськими вельможами, а решту передали німецьким і сербським колоністам.

Після того вся територія "Вольностей" увійшла до Азовської та Новоросійської губерній, Запорізька Січ припинила існування.

Лише 5 тис. козаків зуміли втекти за Дунай, де в межах турецьких володінь заснували Задунайську Січ. Ще 12 тис. запорожців, що залишилися .в підданстві Російської імперії, утворили т.зв. Військо вірних козаків. У 1790 р. його перейменували на Чорноморське козацьке військо і після участі в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. переселили на Кубань.

Ліквідувавши Запорізьку Січ, російський царат приступив до скасування решток автономних прав України. У 1781' р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії.

Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак національної держави, свій оригінальнийполітичний устрій, автономні права і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії.

В усіх губерніях замість українських заведено російські адміністративні та податкові установи. У1783 р. скасовано давній військовий устрій; козацьке військо було реорганізовано у 10 кавалерійських полків. Тоді ж в Україні запровадили загальне кріпацтво, селян остаточно прикріпили до землі.

Отже, до кінця XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію. Українська провідна верства, задобрена імператорською "Жалуваною грамотою дворянству" (1785), відповідно до якої вона звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах із російським дворянством, мовчки сприйняла ці зміни. Хоча певні спроби протесту були, зокрема, у 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії у намаганнях відновити Гетьманщину, але такі дії були поодинокими й істотно не впливали на загальну ситуацію.