Проаналізуйте розвиток культури та освіти Київської Русі. Та Галицько-Волинського князівства
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського королівства IX—XIV ст.
Освіта і література. Численні джерела свідчать про високий рівень розвитку освіти й літератури за часів Київської Русі та Галицько-Волинського королівства.
Письменними за княжих часів були не тільки можновладці, а й ремісники та рядові дружинники.
Піклування про освіту від часів запровадження християнства перебрали держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже діяла школа, навчалися діти оточення князя.
Існувала школа й при Софійському соборі. Тут було закладено першу відому на Русі бібліотеку й відкрито книгописну майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Візантії та Болгарії. 1086 р. заснувано в Києві в Андріївському монастирі жіночу школу.
Монастирі були центрами освіти і в Галицько-Волинському князівстві. Знахідки берестяних грамот, бронзових писал переконують, що книжна наука розвивалася не лише в стольному граді, а й у різних частинах галицької та волинської земель. Приміром, берестяні грамоти знайдено у Звенигороді та Бересті, бронзові писала для писання на воскових табличках — у Звенигороді, Перемишлі, Галичі.
Високий рівень освіченості руського населення сприяв розвиткові оригінальної літератури.
Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ», створено на початку XII ст. Продовженням «Повісті» - Київський літопис, розповідає про події в різних землях Київської Русі
Найвидатнішою пам'яткою літописання Галицько-Волинського королівства є Галицько-Волинський літопис, який є зведенням ряду літописних пам'яток (галицьких, волинських, холмських тощо).
З-поміж інших жанрів літератури варто згадати про церковні проповіді. Вони були повчальні та урочисті. Найвизначнішим автором повчальних проповідей був один із засновників Києво-Печерського монастиря св. Феодосій Печерський.
Пам'яткою світської літератури (крім літописів) є «Слово о полку Ігоревім», його випадково знайшли на початку 90-х pp. XVIII ст. в одному із рукописів XVI ст.
Розмаїття жанрів оригінальної літератури, всеосяжність думки, свідчать про високий рівень культури України-Русі IX—XIV ст. Слід тієї культури ніколи не уривався на українських землях. А такі культурні надбання княжих часів, як уважність до слова, шанобливе ставлення до книги, стали взірцем для наступних поколінь українських учених-книжників і митців слова.
Архітектура. Збережені часом пам'ятки архітектури княжої доби є оздобою багатьох міст України. Основним матеріалом у будівництві було дерево: саме з нього споруджували житла та оборонні будівлі. Камінь застосовували для будівництва храмів і князівських палаців.
Найдавніша кам'яна споруда, відому під назвою палацу княгині Ольги, на Старокиївській горі. Протягом 989—996 pp. у Києві з каменю будувався храм Богородиці, відомий під назвою Десятинної церкви.
Кам'яне будівництво пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого. У Києві було збудовано найбільший собор держави — Софію Київську, Золоті ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів (1019—1037 pp.). У Чернігові 1036 р. Спасо-Преображенський собор.
Успенський собор Печерського монастиря, збудований 1073—1078 pp. у Києві, у 1108—1113 pp. збудувано Свято-Михайлівський Золотоверхий собор, який майже точно, наслідував Успенський собор.
Сповнена оригінальності й архітектура Галицько-Волинського королівства.
У другій половині XII ст. храми й палаци в Галичині будували з білого каменю, оздоблюючи його вишуканим різьбленням. Найбільшим був Успенський кафедральний собор у Галичі (1152 p.), споруджували круглі в плані церкви-ротонди.
В архітектурі галицької школи перепліталися візантійсько-руський та романський стилі.
Нові ідеї в культовому будівництві втілились у спорудженні підкреслено урочистих храмів: церкви св. Миколая у Львові (XIII ст.), храмів св. Іоанна Богослова та св. Дмитра в Луцьку (кінець ХIII ст.), церкви-ротонди св. Василія у Володимирі (кінець XIII ст.), церкви св. Іоанна в Холмі.
Наприкінці XIII виник новий тип оборонних споруд — замки, цілком побудовані з каменю або цегли. Будівництво таких замків-фортець почалось у Луцьку, Кам'янці, Кременці, Олеську, Хотині та ін.
Образотворче мистецтво. найбільше вражають монументальні зображення — мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми.
Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського та Михайлівського Золотоверхого соборів у Києві. Фрески малювали мінеральними фарбами по мокрому тиньку.
Велике значення у облаштуванні храмів мали ікони. Іконописні майстерні існували у Києві, Чернігові, Галичі та інших містах. Найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури в іконописі княжої України є ікона Богородиці (остання третина XIII ст.) з Успенської церкви в Дорогобужі.
Шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері. Її привезли на початку XII ст. з Константинополя. Вона прикрашала храм Бориса й Гліба у Вишгороді, звідки Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира на Клязьмі (нині зберігається у Москві). Така сама доля спіткала й іншу ікону, відому нині як Ченстоховська ікона Божої Матері: у XIV ст. її було вивезено до Польщі з м. Белза в Галичині. В наш час вона є найбільшою святинею Польщі і зберігається в монастирі в м. Ченстохів.
За часів Ярослава Мудрого, коли великого авторитету набула книга, розквітла книжкова мініатюра. Так, «Остромирове Євангеліє», написане у 1056—1057 pp., оздоблене чудовими заставками і трьома витонченими мініатюрами.
Архітектурні споруди й витвори образотворчого мистецтва часів Київської Русі й Галицько-Волинського королівства відзначалися художньою довершеністю й майстерністю виконання. Більшість із них сучасні дослідники визначають як геніальні творіння. Нетлінність давньоукраїнських шедеврів — неспростовний доказ духовної єдності України сьогоднішньої та України княжої.