Діалекти — це відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина народності; нації, племені. 4 страница

.

План:

1. Особливості правопису слів іншомовного походження.

Література:

О. Пономарів "Стилістика сучасної української мови с. 145-148

Іншомовні слова в діловому тексті повинні вживатися лише в разі потреби, коли їх не можна замінити українськими словами з тим самим значенням. Слід критично ставитись до їх вживання: у документації рекомендується вживати лише ті іншомовні слова й терміни, які або одержали міжнародне визнання, або не мають еквівалента в нашій мові.

До міжнародних належать такі терміни:

· юридичні (суверенітет, екзекуція, унітарність, прокуратура, конституція);

· фінансові (акредитив, аудитор, валюта, вексель, біржа, кредит, депозит, емісія, рентабельність);

· бухгалтерського обліку (бюджет, дебет, штраф, пеня, );

· поштово-телеграфних зв’язків (бандероль, бланк, телеграма, телетайп, факс);

· діловодства (віза, гриф, реквізит, договір, оригінал, факсиміле);

· зовнішньої торгівлі (аташе, брокер, дилер, девальвація тощо).

Проте не всі терміни, вживані в зовнішньоторговельній і західноєвропейській кореспонденції, мають право широко застосовуватись у ділових паперах. У словник вітчизняних термінів ділових паперів повинні увійти лише ті іншомовні терміни, які набули міжнародного визнання й давно використовуються у вітчизняній практиці діловодства. До таких не належать, наприклад, терміни оферта, акцепт, референція, фактура та ін. (хоч їх і можна зустріти в листуванні з питань постачання).

Правильне й доречне вживання іншомовних слів у діловому тексті потребує певних зусиль з боку укладача документа, вимагає від нього знання таких правил:

1. Іншомовне слово повинне бути необхідним, тобто у нього в українській мові не має бути відповідників з тим самим обсягом значення. Так, не слід вживати (не як терміни, а як загальновживані слова) запозичення типу координувати(бо є погоджувати), пролонгувати (є продовжувати), лімітувати (є обмежувати), превалювати (є переважати), домінувати (панувати, переважати), фіксувати (записувати, запам’ятовувати), локальний (місцевий), апелювати (звертатися), репродукувати (відтворювати, відтворити), прерогатива (перевага), симптом (ознака), анархія (безпорядок) та ін.

Застерігаємо, що тут ідеться про вживання типу: є пропозиція припинити дебати (треба обговорення), бо нас лімітує (треба обмежує) час. Ще приклад невдалого вживання слова “лімітувати”, трохи складніший: “Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати”. Оскільки “ліміт” – це “гранична норма”, то лімітуються кошти, а не витрати.

2.Іншомовне слово повинне вживатися правильно й точно – саме в тому значенні, з яким воно запозичене. Розглянемо таке речення: Необхідно ліквідувати відставання на фронті реєстрування посадових осіб, які прибувають з відрядження або вибувають у відрядження. Із трьох вжитих тут запозичених слів два – зайві(ліквідувати і фронт); до того ж слово фронт вжите недоречно: у переносному значенні воно вживається тоді, коли йдеться про якісь дії великого масштабу, поширені на значній площині: фронт збирання колоскових, широким фронтом ідуть весняні польові роботи; “фронт реєстрування” – на площі однієї сторінки – недоречність. Отже, слід було написати: Усі посадові особи, які прибувають з відрядження або виїздять у відрядження, повинні бути зареєстровані. У тексті залишилося одне запозичене слово, але воно тут необхідне, бо його український відповідникзаписаний потребувало б додаткового роз’яснення (повинні бути записані до спеціальної книги, яку веде секретар установи за статутною формою), а це значно обтяжило б текст.

3.Запозичене слово в тексті документа повинно бути зрозумілим для тих, хто буде знайомитися з цим документом, опрацьовувати його.

Якщо в інструкції сказано: Відходи транспортуються спеціальними агрегатами до місця ліквідації їх, то до тексту такої інструкції потрібен ще переклад: “Сміття відвозиться самоскидами до місця звалища”. Або ще: Ефективність заходів, які паралізують вплив вищезгаданих директив, залежить від ступеня стабільності відповідних факторів і від координування цих заходів; Уніфікація, типізація, нормалізація і стандартизація процесів виробництва гарантують рентабельність і продуктивну ефективність індустріальної реконструкції. Виникає цілком слушне запитання: навіщо вживати стільки малозрозумілих запозичених слів, коли те саме можна сказати простіше, зрозуміліше, а головне – точніше? Очевидно, на мову ділових документів впливає мова науки, але, як бачимо, не завжди цей вплив може викликати схвалення.

4.Не рекомендується в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власномовне слово (конвенція – умова, екстраординарний – особливий, патент – авторське свідоцтво). Автор документа мусить зупинити свій вибір на одному з двох слів і користуватися лише обраним.

Культура мовлення особистості виявляється у вмінні користуватися всім багатством насамперед рідної мови, недоречним є “засмічення” висловлювання чи тексту невдалими й непотрібними запозиченнями: чим освіченіша людина, тим глибше зобов’язана вона знати мову свого народу. А отже, і необхідність хапатися за іншомовне слово в того, хто наважується писати статті чи книжки, повинна траплятися значно рідше, ніж у людини з недостатньою освітою.

Добре знання української чи російської мови дасть змогу, наприклад, відповісти на питання, чи слід вживати словосервіс, чи краще його замінити незапозиченим (укр. обслуговування, рос. обслуживание). Виявляється, що “сервіс” – це не просто “обслуговування”, а “обслуговування побутових потреб населення”, тобто тут заміна (однослівна) неможлива, тому слово сервіс все ширше входить у нашу мову.

Таким чином, добір іншомовного слова в діловому документі диктується кількома обставинами й повинен вирішуватись кожного разу з урахуванням конкретної ситуації мовлення.

.

План:

1. Способи стилістичної реалізації слова в усному і писемному діловому мовленні.

2. Значення слова у діловодстві.

Література:

Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.102-105

Слово(лексема) – одиниця мови, що служить для найменування предметів, дій і процесів, властивостей.

Групування слів за різними ознаками:

Коли у мовця виникають труднощі під час написання, з’являються сумніви з приводу наголошення того чи іншого слова, він може швидко відшукати потрібне місце в словнику, правописі чи довіднику, знайти правила, в яких узагальнюються всі схожі випадки. І зовсім інша річ, коли ці труднощі пов’язані з вибором або вживанням того чи іншого словосполучення в конкретній мовній ситуації. Тут не допоможуть універсальні правила та аналогії. У кожному конкретному випадку знову й знову доведеться шукати відповіді, гортаючи словники, звертаючись до власного мовного досвіду, пригадуючи прочитане й почуте.

Наприклад, виникла потреба перекласти російський текст, в якому є слово свидетельство. Російсько-український словник дає кілька відповідників: свідоцтво, свідчення, посвідчення, посвідка, доказ. Не одразу легко розмежувати ці слова. Найпростіше визначається посвідка, бо це лише документ, і доказ, бо це має бути або матеріальний доказ, або логічний аргумент. Трохи більше сумнівів викличе посвідчення, бо одразу ж пригадується й засвідчення, й простосвідчення. Різницю ж між свідоцтвом і свідченням визначити буває ще важче. І лише переглянувши відповідні статті у кількох словниках, робимо остаточний висновок: довідка (документ) може зватися і свідоцтвом, і посвідченням, і посвідкою (залежно від її характеру); підтверджений факт зветься доказом і свідченням (за свідченням очевидців, історичні свідчення тощо).

Ще один приклад. В українській мові є два близьких за значенням слова – продовжуватися і тривати. Коли вживається кожне з них? Чи можна їх вільно замінювати одне одним? Виявляється, що при всій близькості їх значень вони далеко не тотожні.

Слово продовжуватися найчастіше виступає тоді, коли дія виходить за раніше встановлені часові або просторові межі, наприклад: Прийом заяв... продовжується у зв’язку з... на 20 днів; Строк подання документів на конкурс продовжено до 1 січня 2004 року тощо.

Слово тривати вживається тоді, коли йдеться про дію, яка повторюється, поновлюється, продовжується без часових і просторових обмежень, наприклад: прийом заяв триває, конкурс триває, зустрічі на рівні голів... тривають та ін.

Окрім того, що вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим в українській літературній мові нормам, він повинен бути вмотивованим. Адже тільки продумане, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Перевіряється мотивованість вживання слова у тексті таким чином: якщо вся увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма (словесне його вираження) сприймається читачем як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього, – значить, добір у цьому тексті мотивований, доцільний. Якщо ж увага читача раз у раз відривається від змісту, якщо окремі слова ділового папера викликають у нього зневіру, здивування, обурення, сміх – то це означає, що укладач документа не продумав його до кінця, не вибрав найдоцільніших у цій ситуації слів, що його вибір не був мотивованим, а скоріше випадковим (це може пояснюватись і недостатніми знаннями автора документа, і його мовною невправністю, і його байдужістю до стильових якостей документа).

Наприклад, дієслово бути у теперішньому часі в українській мові має форму є (вживається найчастіше у ролі дієслова-зв’язки при іменному складеному присудку: Основним завданням ревізії є перевірка фінансових і господарських операцій, матеріальних цінностей, стану обліку). Проте дехто в таких випадках абсолютно невмотивовано користується дієсловом являється.

Освічений читач звик до того, що дієслово являтися в українській мові звичайно вживається на позначення “ввижатися у сні, під час марення”; “поставати перед кимось”, “з’являтися надприродним способом”; воно вимагає після себе іменника (найчастіше в давальному відмінку), порівняйте: “Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні?”(І.Франко); “Сніг лежав на дахах, на гілляк дерев, на огорожах. Чистою, незайманою явилась природа перед людьми.” (А.Хижняк).

Тому дивним, незвичним, навіть кумедним буде здаватися таке речення: Акт являється документом, який ґрунтується на незаперечних доказах... (читач, замість того, щоб повністю зосередитися на змісті прочитаного, зупиниться на підкреслених словах, посміхнеться й подумає: “Мабуть, акти шахраям у снах являються”... Проте службовий документ менш за все розрахований на те, щоб розважати його читачів).

Немотивований добір слова є часто результатом квапливості, намагання нашвидкуруч, похапцем укласти документ, не завдаючи собі зайвого клопоту пошуками потрібного слова. Скільки разів, наприклад, доводиться зустрічати вислівпідписка на газети, журнали, в той час як по – українському це передплата, а підписку – письмове зобов’язання про щось – дають про невиїзд та ін.

Чим вища загальна й мовна культура службової особи, тим меншим стає для неї “діапазон” вибору слова: для такої людини між словами повістка і порядок (денний) вибору нема; це два різних слова, яких не можна замінити одне одним: повістка – 1) коротке письмове повідомлення про щось; 2) попереджувальний сигнал (на залізниці); порядок денний – перелік питань, які обговорюються на зборах, засіданні, нараді.

Чуття мови у такої освіченої людини вестиме її все ближче до того єдиного слова, яке в цьому контексті якнайточніше передаватиме потрібний відтінок думки; усі інші варіанти будуть здаватися їй недосконалими або просто неграмотними. Якщо, скажімо, для людини, яка не дуже глибоко знає українську мову, слова напрям і напрямокабсолютно тотожні, то для людини, яка досконало оволоділа нормами української літературної мови, це не зовсім тотожні слова: так, коли йдеться про шлях розвитку чогось, про ідейне спрямування, про якусь течію в суспільному чи літературному розвитку, – вживається лише слово напрям (так само у військових документах, у картографуванні тощо). Коли ж ідеться про переміщення у просторі (фізичний рух) – тоді напрямок (він пішов у напрямку до вашої вулиці).

Висока мовна культура досягається не одразу; не можна протягом короткого часу досконало опанувати всі тонкощі вибору слова. Починати треба від найпростішого, найочевиднішого – насамперед потрібно навчитись орієнтуватися в лексичному багатстві мови.

.

План:

1. Нульова суфіксація.

2. Суфікси різних стилістичних відтінків.

Література:

Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.105-108

Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.

Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво, але: марево (не матеріал і не продукт праці).