Структура грошового ринку
|
3. Попит на гроші
Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд [2]:
м = рд, (з.і)
де М - кількість грошей, що перебуває в обігу (пропозиція грошей); V - швидкість обігу грошей; Р ~ рівень цін; <2 - реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або реальний обсяг виробництва.
Згідно з цим рівнянням можна визначити грошову масу, необхідну для розміщення та реалізації реального продукту:
М = Рв/У. (3.2)
Однак грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (Рд), оскільки швидкість обігу грошей становить кілька оборотів за рік.
Індекс цін:.
Р = МУ/<2. (3.3)
Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу.
Швидкість обігу грошей:
У = Р()/М. (3.4)
Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернень пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу в грошах, в їх додатковій емісії.
Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр Ми - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:
М= Р()/У (3.5)
і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V).
Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші [1].
Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.
Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсягу реального виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.
Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах: Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто, зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.
Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які
можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.
Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.
Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.
З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться.
3.4. Пропозиція грошей
Грошовий ринок, як зазначалося раніше, відображає співвідношення попиту і пропозиції на гроші. Пропозиція грошей за монетарною теорією є альтернативою щодо попиту на гроші. Тобто це дві неподільні і водночас протилежні категорії, два боки одного економічного механізму.
_ Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.
У системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник грошової бази, що часто використовується для визначення потенційних можливостей розвитку емісійного процесу та прогнозування динаміки грошової маси. Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви (касова готівка та депозити у центральному банку), а також готівкові гроші, що перебувають в обігу поза банківською системою.
Елементи, що входять до складу грошової бази (МИ), можна представити у вигляді:
МИ=КіІ + КІ+Кс + СУ, (3.7)
де Міг - грошова база; Кс{ - сума обов'язкових резервів на вкладах до вимоги; К1 - сума обов'язкових резервів за строковими вкладами; Кс - наднормативні резерви; СУ - готівка в обігу.
Створення грошової бази, що є основою емісії, здійснюється під впливом багатьох чинників.
Основні чинники, під впливом яких здійснюється створення грошової бази
збільшення зобов’язань комерційних банків за кредитами, отриманими від центрального банку; чисті іноземні активи (збільшення або зменшення сальдо іноземних активів), за умов їхньої конвертації у національну валюту викликає розширення або звуження грошової бази; чисті зобов'язання уряду (зростання фінансових зобов'язань уряду перед центральним банком, що виникають внаслідок фінансування дефіциту бюджету у вигляді облігацій державної позики),> не резервні зобов'язання банківських установ (капітал і прибуток від емісійної діяльності, некласифіковані активи і пасиви, інші зобов'язання) [3,4]. Отже, значна кількість чинників, що впливають на обсяги грошової бази, визначається загальноекономічними обставинами і тому не може регулюватися безпосередньо центральним банком, тобто шляхом адміністрування. Тут треба використовувати економічні важелі, й ефект кредитного мультиплікатора підтверджує цей важливий для теорії грошей і емісійної практики висновок.
Ефект кредитного мультиплікатора, що у теорії грошей має назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, який здійснюється за рахунок багаторазових примножень сформованих у банківській системі нових резервів і характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому.
Процес мультиплікації пов'язаний з надходженням нових грошей (депозитів) до комерційних банків. Надходження можуть бути:
> готівкою;
> ві0д. операцій на відкритому ринку цінних паперів до скарбниці;
> чеками, виписаними на інший банк; кредитами центрального банку.
Розглянемо механізм мультиплікаційного ефекту. Наприклад, у банку А на депозитному рахунку розміщено поточний вклад у сумі 10 000 грн. Дійсна норма обов'язкового резерву становить 10%. У цьому разі 1000 грн. треба перерахувати на резервний рахунок, а решта суми - 9 000 грн. становитиме наднормативний резерв банку, тобто його власний емісійний фонд. Надалі банк А може розмістити свій наднормативний резерв (9 000 грн.) в іншому банку Б, який отримає нову депозитну суму - 9 000 грн. Дії банку Б схожі на дії банку А: він також перераховує зі суми вкладу на рахунок резервного фонду десять відсотків, які становлять 900 грн., а решта - 8100 грн. - стає наднормативним резервом банку Б і також може бути розміщена в іншому банку - банку В і т.д.
Ефект кредитного мультиплікатора виникає не лише у міжбанківських операціях, а й під час надання кредиту не банкам, а клієнтам - підприємствам і комерційним організаціям. Ускладниться лише процес надходження кредитних ресурсів. Якщо припустити, що всі грошові ресурси, отримані небанківським сектором від комерційних банків, повернуться назад у банківську систему, то зрештою, ефект кредитного мультиплікатора виявиться таким самим, як і в міжбанківському кредитуванні.
Величину грошового мультиплікатора можна виразити математично. Грошово-кредитний мультиплікатор (т) є показником, обернено пропорційним нормі обов'язкового відсотка або нормі резерву (;•). Звідси:
Грошово-кредитний мультиплікатор надає коефіцієнт самозростання грошей. Коефіцієнт т називають ще коефіцієнтом експансії депозитних вкладів. Він визначає максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку Морісе утворити кожна одиниця наднормативних резервів за певного показника норми резерву.
Таким чином, грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.
Тоді пропозиція грошей (Ми) прямо пропорційна грошовій базі (Міг) і залежить від величини грошового мультиплікатора (т):
М=Ж-т. (3.9)
Він визначає категорію грошей, котра може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто належить до найважливіших показників діяльності банківської системи з погляду впливу на ситуацію, що складається на грошовому ринку.
За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки у сейфах (залишків кас банків) і резервів комерційних банків, що перебувають на рахунках у центральному банку.
Зміна пропозиції грошей (Мз) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.
Оскільки грошова база (МУ) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку - операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку.
Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливвати на обсяг пропозиції грошей [1]. Такими чинниками можуть бути зміни:
> норми обов'язкових резервів;
> облікової ставки;
> типової ринкової процентної ставки;
У процентної ставки за депозитами до запитання;
У обсягу багатства економічних суб'єктів;
У тонізації підприємницької діяльності;
У стану довіри до банків, банківської паніки.
Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта мультиплікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення у готівці, що призводить до зменшення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі відбувається збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонного чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності.
Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не достатньо відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.
Т 4. Грошова система
Питання :
5. Сутність грошової системи та основні її елементи.
6. Види грошових систем та їх еволюція.
7. Становлення та розвиток грошової системи України.(самостійно)