Вимоги до нанесення штрихового кодування

Вимоги до нанесення штрихового кодування. Широкого розповсюдження набуло кодування усіх товарів, незалежно від їхньої якості і престижності фірм-виготовлювачів. Крім того, самі ШК стали об'єктом фальсифікації. У цьому зв'язку досить важливо вміти розпізнавати цей вид інформаційної фальсифікації.

Міжнародними правилами встановлені ознаки ШК, що дозволяють відрізнити справжні ШК від фальсифікованих:

кожна упаковка товару повинна мати лише один штриховий код ЕАК;
нанесення двох ШК (і ЕАИ, і \]?С) припускається, якщо товаровиробник зробив реєстрацію у двох асоціаціях, тоді ШК ЕАИ і ЦРС наносять у протилежних кінцях упаковки;
нанесення штрихового коду на упаковку може здійснюватися різними способами (офсетним, флексографічним, літографічним, наклейкою), що передбачає врахування можливостей нанесення на дану поверхню упаковки друкарського варіанта чи іншого способу маркування, який вимагає додаткової підготовки поверхні;
розмір коду, який наноситься на упаковці, повинен становити від 80 до 200% первісного базового зображення;

розміри ШК (мінімально припустимі - 21,0 х 30,0 мм, максимально припустимі - 52,5 х 74,6 мм);
розміщення штрихового коду на упаковці не повинно знижувати загальну привабливість упаковки для покупців у той же час не повинна погіршуватися якість зовнішнього вигляду товару;
по можливості намагаються розмістити код у найбільш привабливому місці упаковки, але зазвичай його наносять у правому нижньому кутку упаковки;

- відстань штрихового коду від краю упаковки має бути не меншою ніж 20 мм. Звичайно відстань від нижнього краю повинна дорівнювати 32 мм, а перший і останній штрих коду не повинен знаходитися ближче ніж за 19 мм від бокового краю;

- штриховий код повинен мати чіткі межі;

код ЕАК розміщується на задньому боці упаковки, якщо лицьовий бік вважати назвою продукту;
якщо розміщення на заданому боці неможливе, то код розміщується на правому боці в нижньому кутку, рахуючи від лицьового боку;
якщо перелічені вище пункти неможливо виконати, із-за незвичної форми упаковки товару, то код можна розмістити на будь- якому іншому боці, не знижуючи привабливість упаковки;

при виборі місця для нанесення коду на упаковці з складною конфігурацією слід враховувати, що максимальна відстань між кодом та пристроєм для оптичного зчитування має становити 12 мм;
на пластмасовій упаковці та пакетах код розміщується на найбільш рівній поверхні;
на упаковці типу "Тетрапак" та "Пюрпак" код ЕАК
розміщується у нижньому кутку правого боку упаковки;
на мішечках і товарах, які загорнуті у целофан, код розміщується на боковій стороні. Якщо ж він наноситься безпосередньо на прозорий целофан, то етикетка повинна бути світлою та прозорою;
якщо код розміщується на зігнутій поверхні, то треба переконатися, що штрихи коду є паралельними днищу упаковки та кут між поверхнею кодового маркування та тангенсом, проведеним через її зовнішню точку, не перевищує 30 градусів;
на жерстяних та скляних банках код розміщується таким чином, щоб його штрихи були паралельні днищу банки. Якщо поверхня хвиляста, то штрихи коду повинні бути у вертикальному положенні;
штрихи коду можна наносити чорним, синім, темно-зеленим чи темно-коричневим кольором. Червоний, жовтий колір та кольори, які містять червоний, наприклад світло-коричневий, неможливо застосовувати при штриховому кодуванні. Це обумовлено тим, що сканер не розпізнає усю гаму кольорів червоного кольору;
для фону штрихів найкраще застосовувати білий колір, але можна використовувати жовтий, оранжевий та світло-коричневий;
фон штрихового коду не повинен мати рисунків, тексту, ліній різання та перфорації;
якщо групові упаковки товару мають декілька індивідуальних споживчих упаковок, то код слід наносити таким чином, щоб зчитувальний пристрій міг зчитати тільки код групових упаковок.

Компонентні знаки

Одна з вимог, якау запропоновано щодо інформації про товари у законі України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" - це дані про склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників, із зазначенням назв, компонентів, використаних у процесі виготовлення продуктів харчування, харчових добавок, барвників, інших речовин або сполук. У міжнародній практиці для цієї мети використовуються компонентні знаки. Добавки - це речовина чи сировина, яка добавляється до харчового продукту з метою поліпшення його споживчих властивостей. Харчові добавки широко використовуються у харчовій промисловості і передбачені рецептурою продуктів. На упаковці більшості імпортних товарів позначені індекси, що означають дозволені харчові добавки.

Відповідно до визначення, даного Всесвітньою організацією охорони здоров'я (\\ГНО), "харчова добавка - це речовина, що не використовується для їжі у чистому вигляді і не є типовим інгредієнтом харчових продуктів незалежно від того, має ця речовина поживні властивості чи ні, а яка навмисне вводиться до харчових продуктів з технологічною метою (включаючи органолептичні) у процесі їх виготовлення, обробляння, виготовлення, пакування, транспортування чи зберігання, або яка може безпосередньо чи опосередковано забезпечити потрібний результат і вплинути на характеристики таких продуктів". До харчових добавок не належать сторонні речовини (контамінанти), які випадково потрапляють до харчових продуктів і забруднюють їх у процесі вирощування рослин та відгодівлі тварин або внаслідок агротехнічних та ветеринарних заходів, а також внаслідок контакту з обладнанням, тарою, зовнішнім середовищем під час виробництва, перероблення, приготування, пакування, зберігання, транспортування та реалізації продукції.

Дозвіл на застосування харчових добавок видається спеціалізованою міжнародною організацією - Об'єднаним комітетом експертів ФАО/ВООЗ з харчових добавок та контамінантів ( ШСРА). У рамках Європейського Співтовариства працює аналогічна комісія та Постійній комітет з харчових продуктів. В індексах харчових добавок літера Е походить від скороченого слова "Еигоре". В особливих випадках після індексу може стояти величина типу 50 ррт, яка означає що на 1 млн. вагових (об'ємних) частин продукту припадає 50 частин харчової добавки (ррт - початкові літери виразу "рагі рег тііііоп" - мільйонна частка).

Комітет експертів ФАО/ВООЗ визначає так зване допустиме (прийнятне) добове надходження харчових добавок до організму людини: максимальна кількість безпечної в експерименті на тваринах речовини (яка претендує на роль харчової добавки), повинна бути не менше ніж у 100 разів (інколи в 500 - 1000) меншою.

На практиці можливий рівень харчових добавок у різних видах харчових продуктів установлює та вносить у свої кодекси діюча в рамках ФАО/ВООЗ Комісія з розроблення єдиних стандартів на продовольчі товари (Сойех Аіітепіагіиз) як Міжнародну цифрову систему кодифікації харчових добавок Ш8 (Іпіегпаііопаі №тЬегіп§ Зузіет).

За призначенням харчові добавки умовно поділяються на такі класи:

1. Барвники.Для забарвлення харчових продуктів використовуються барвники, які містять природні пігменти рослинного або тваринного походження - природні барвники, а також синтетичні або штучні барвники, які містять синтезовані хімічним способом пігменти, що не зустрічаються у природі. Для синтетичних барвників обов'язково, а до натуральних - вибірково встановлюються максимально допустимі рівні. Синтетичні барвники можуть застосовуватися як окремо, так і у поєднанні між собою. При цьому сумарна доза барвників у продукті не повинна перевищувати концентрацію того барвника, який має меншу межу.

Консерванти- речовини, які здатні збільшувати термін зберігання харчових продуктів завдяки захисту їх від мікробіологічного псування. Не дозволяється вводити хімічні консерванти у продукти масового споживання, таких як: молоко, борошно, хліб, свіже м'ясо, спеціалізовані дієтичні продукти і продукти дитячого харчування, а також до виробів, які позначаються як "натуральні". Для консервування продуктів можна використовувати комбінації не більше, ніж з двох хімічних консервантів. При цьому сумарна концентрація консервантів у продукті не повинна перевищувати концентрацію того консерванта, який має меншу межу.

Регулятори кислотності- речовини, які змінюють або регулюють кислотність або лужність харчових продуктів.

Антиоксиданти- речовини, що подовжують термін зберігання харчових продуктів шляхом захисту їх від псування (наприклад, прогірклість жирів і зміна кольору) завдяки окисленню. Введення антиоксидантів у жири допускається тільки у виробництві харчових жирів, призначених для тривалого зберігання (понад З місяці). В одному харчовому продукті може використовуватися тільки один антиоксидант, не зважаючи на присутність синергістів.

Емульгатори- речовини, що сприяють створенню або збереженню гомогенної суміші двох або більше несумісних фаз (наприклад, рослинної олії і води) у харчовому продукті.

Стабілізатори- речовини, що сприяють підтримці незмінного фізико-хімічного стану харчового продукту, дозволяючи зберігати у продукті гомогенну дисперсію двох або більше речовин, що не змішуються. До них відносяться також речовини, які стабілізують, зберігають або посилюють наявний колір харчового продукту.

Згущувачі - речовини, що підвищують в'язкість харчового продукту.

Модифіковані крохмалі- речовини, одержані способом однієї (або більше) хімічної обробки їстівних крохмалів, які могли бути піддаш фізичній або ферментативній обробці і які можуть бути розрідженими лугом, кислотою або відбіленими.

Желетворні агенти- речовини, які надають харчовому продукту густини із-за утворення гелю.

Глазуруючі агенти - речовини, які при нанесенні на зовнішню поверхню продукту харчування надають йому блискучого вигляду або створюють захисне покриття.

Зволожувачі - речовини, які попереджують висихання харчового продукту завдяки протидії впливу атмосфери з низькою відносною вологістю або сприяють розчиненню порошку у водному середовищі.

Антиспікаючі агенти- речовини, що послаблюють тенденцію до злипання окремих частинок продукту. Використовуються для попередження злежування або грудкування деяких сипучих продуктів у процесі зберігання. При цьому додавання антиспікаючих агентів не повинно змінювати органолептичних властивостей продуктів або прозорості солі.

Агенти для обробки борошна та поліпшувачі борошна і хліба - речовини, що використовуються з метою підвищення хлібопекарських якостей пшеничного борошна.

Наповнювачі- речовини, що збільшують об'єм харчового продукту без істотного збільшення його енергетичної цінності.

Підсилювачі смаку і аромату- речовини, що підсилюють властивий харчовому продукту смак або аромат.

Запашні речовини:

— натуральні ароматизатори та ароматичні речовини — це препарати та окремі речовини, що можуть допускатися для споживання людиною, одержані винятково фізичними процесами з рослинної сировини, іноді - з тваринних тканин, або - в їх природному стані, або - у переробленому вигляді;

- натурально-ідентичні ароматичні речовини - це речовини, хімічно ідентичні речовинам, які містяться у натуральних продуктах і призначені в обробленому або у необробленому вигляді для споживання людиною.

Штучні ароматичні речовини - це такі речовини, які до цього часу не були ідентифіковані у натуральних продуктах, призначені в обробленому або необробленому вигляді для споживання людиною. Харчові продукти та напої, ароматизовані синтетичними запашними речовинами (есенціями), повинні мати на споживчій упаковці інформацію про наявність у продукті ароматичних харчових есенцій або окремих запашних речовин.

Підсолоджувачі - це група харчових добавок, які використовуються з метою надання солодкого смаку харчовим продуктам. Етикетка кожної пакувальної одиниці харчового продукту з підсолоджувачем повинна містити інформацію про нього, а для аспартаму - попереджувальний надпис: "Містить джерело фенілаланіну". Продукти для дитячого харчування не повинні містити підсолоджувачів.

Ферментні препарати - це речовини, що використовуються у харчовій промисловості з метою інтенсифікації технологічних процесів і підвищення якості харчових продуктів. Це препарати мікробіологічного синтезу, отримані з культур бактерій, дріжджів мікроскопічних і пліснявих грибів.

Органічні розчинники - використовуються у виробництві харчових продуктів і допоміжної харчової сировини; для приготування екстрактів, есенцій, для екстракції з подальшим звільненням продукту від екстрагенту.

Розчинники носії - речовини для розчинення, розрідження, дисперсії або для іншої фізичної модифікації харчових продуктів без зміни його технологічної функції (носії не повинні мати власного технологічного ефекту), призначені для поліпшення обробки, застосування і споживання харчового продукту.

Сорбенти, освітлювачі, матеріали для обробки - речовини, що необхідні у випадках, коли з технологічних міркувань потрібно видалити з продукту будь-який компонент (способом фільтрації, обробки іонообмінними смолами, комплексонами та ін.).

Консервуючі гази - це гази, що вводяться в упаковку до, під час і після розміщення в ній харчового продукту.

Пропеленти - гази, що виштовхують харчові продукти з упаковки.

За своїм призначенням харчові добавки умовно поділяються індексами літери Е:

Е100 - Е182 - барвники

Е200 і далі - консерванти

ЕЗОО і далі - антиокислювачі /антиоксиданти/

Е400 і далі - стабілізатори

Е500 і далі - емульгатори

Е600 і далі - підсилювачі смаку та аромату

Е700 -Е800 і далі - запасні індекси Е900 і далі антифламінги /знижувачі піни/ Е1000 і далі - глазируючі агенти, підсолоджувачі, інші. В Україні, до прийняття Закону про якість та безпеку харчових продуктів, перелік добавок дозволених для використання у харчових продуктах затверджувало Міністерство охорони здоров'я. З 480 вивчених харчових добавок - 371 були дозволені, заборонені Е121, Е123, Е239 та Е240. Відповідно до Закону на сьогодні перелік харчових добавок має право затверджувати тільки Кабінет Міністрів України. Постановою від 4 січня 1999 р. затверджено новий перелік харчових добавок, якою дозволяється використовувати 155 харчових добавок, інші продовжують вивчати. У Росії заборонені Е 121, 123, 240, 924А та 9246. Багато з дозволених харчових добавок співпадають з Ш8, у той же час є деякі відмінності.

У багатьох засобах масової інформації нашої країни часто зустрічається інформація про харчові добавки позначені кодами Е ("Стій - небезпека", "Не все те золото що блищить" та ін.), які можуть нести в собі небезпеку. Розглянемо деякі з них. Е150 - "підозрілий" -цукровий колір, Е152 - "заборонений" - активоване вугілля, Е210 -"ракоутворюючий" - бензойна кислота, Е211 - "ракоутворюючий" -бензойнокислий натрій, Е322 "підвищений холестерин" - лецетин, ЕЗЗО - "ракоутворюючий" - лимонна кислота та ін. Цей перелік "небезпечних добавок" можна було продовжити далі, але думаємо, що цього достатньо. Чи можливо обійтись без харчових добавок - ми вважаємо, що ні і нема необхідності. Майже усі перероблені харчові продукти мають у своєму складі додаткові хімічні речовини, які допомагають зберегти продукти, що швидко псуються, надати приємного кольору чи смаку. Запобігти цьому можна, якщо крім номера добавки давати її назву.

Поряд з Е-компонентними знаками, що дозволяють ідентифікувати харчові добавки, існують компонентні знаки, які свідчать про склад непродовольчих товарів. До них відносяться лакофарбові товари, мийні засоби. Наприклад, М-11 позначає, що це фарба масляна (М), для зовнішніх робіт (1) на натуральній оліфі (1), а М-15 - фарба масляна для зовнішніх робіт, але на комбінованій оліфі (5). Слово "біо" або літеру Р або Р у поєднанні з назвою миючого засобу вказують на те, що в ньому містяться ензими, що покращують видалення білкових забруднень із будь-якої поверхні.

Озмірні знаки

Розмірні знаки— знаки, призначені для позначення визначених фізичних величин, що означають кількісну характеристику товару.

У нашій країні розмірні знаки раніше не застосовувалися. Для позначення фізичних величин застосовувалася їхня повна назва. Починаючи з 1980 р., ці розміри стали вказуватися відповідно до Міжнародної системи одиниць фізичних величин (СІ). Проте і сьогодні можуть зустрітися імпортні товари, на упаковці яких розмір може бути виражений у національних одиницях. Наприклад, у США і Великобританії масу вказують в унціях (1 унція =28,35 г). Поява на українському ринку імпортних товарів, на маркуванні яких були нанесені незвичні для нас розмірні знаки, змусило вітчизняних виготовлювачів застосовувати деякі з цих знаків, тим більше що вони дуже коротко характеризують фізичну величину, назва якої складається з одного або декількох слів. Наприклад, замість маси нетто - є (від англ. - "ехасїіу", нім. - "ехагі", перекладених як "точно, рівно, однаково"), замість обсягу - V.

Код розмірних знаків надзвичайно простий. До умовного позначення фізичної величини "є, V" інших) добавляється фактичний розмір цього розміру в прийнятих одиницях виміру.

Розмірні інформаційні знаки, які проставляються на упаковці товару чи на самому товарі у вигляді номера, літери або графічних зображень, вказують розмір одягу, взуття, або довжину, обсяг стегон для колготок.

Експлуатаційні знаки

Для багатьох непродовольчих товарів велике значення має інформація про правила їхньої експлуатації або способи догляду, поводження за ними, що забезпечує зберігання їхнього функціонального призначення протягом тривалого часу. Для доведення такої інформації до споживача і застосовуються експлуатаційні знаки.

Експлуатаційні знаки - знаки, призначені для інформування споживача про правила експлуатації, способи догляду, монтажу і налагодження споживчих товарів.

Такі знаки наносяться на етикетки, ярлики, бирки, упаковки, контрольні стрічки або безпосередньо на товар. Найбільшого поширення набули міжнародні символи, прийняті для текстильних виробів. Багато експлуатаційних знаків для текстильних виробів настільки наочні, що не потребують особливих пояснень (тазик для прання з покажчиком температури води, праска із покажчиком температури прасування.

Різновид експлуатаційних знаків - це знаки керування, які можна зустріти на досить складнотехнічних товарах, а також на експлуатаційних документах. Наприклад, на деяких електропрасках різні режими прасування позначають у вигляді однієї, двох і трьох точок із відповідним поясненням у супровідних документах.

На побутових холодильниках і морозильниках кількість зірочок служить інформаційним знаком про діапазони температур, що можливо досягти під час експлуатації холодильника.

У багатьох електропобутових приладах показані стрілками або іншими умовними позначеннями місця вмикання в електромережу, переключення програм, регулювання гучності й іншої інформації.

У країнах Європейського співтовариства приділяється велика увага проблемам раціонального використання електроенергії при експлуатації побутової техніки. Для цього використовуються спеціальні етикетки, що інформують потенційних покупців про кількість споживаної електроенергії конкретним виробом.

Манілуляційні знаки

Маніпуляційні знаки- знаки, призначені для інформації про способи поводження з товарами. До цього часу маніпуляційні знаки вважалися покажчиками способів поводження з вантажами і наносилися в основному на транспортну тару. їх символіка, найменування, призначення регламентуються ГОСТ 14192-77 "Маркування вантажів".

Маніпуляційні знаки наносяться на кожне вантажне місце в лівому верхньому кутку на двох сусідніх стінках тари. Як правило,

маніпуляційні знаки повинні бути чорного кольору, але допускається нанесення знаків "Крихке. Обережно" та "Тропічне пакування" -червоного кольору, "Вантаж, що швидко псується " - блакитним кольором на світлому фоні.

Маркування експортних вантажів необхідно наносити латинським шрифтом, або за погодженням з клієнтом, на мові, яка вказується ним у документації. Крім того в додатку англійською та німецькою мовами наводити найбільш вживані скорочення, які використовуються у комерційній практиці.

Проте останнім часом маніпуляційні знаки з'явилися і на споживчій упаковці. Так, знак "Відчиняти тут" можна побачити на коробках із молоком, пральними порошками та ін. Все це свідчить про розширення сфери застосування маніпуляційних знаків.

Попереджувальні знаки

Попереджувальні знаки— це знаки, що призначені для забезпечення безпеки споживача і навколишнього середовища під час експлуатації потенційно небезпечних товарів шляхом попередження про небезпеку або нанесення даних, що вказують на дію щодо попередження небезпеки.

Попереджувальні знаки поділяються на два види:

ті, що попереджають про небезпеку;
ті, що попереджають про дію щодо безпечного використання.

Відповідно до міжнародних вимог з класифікації і маркування

небезпечних речовин і матеріалів, розроблених органами ООН і Міжнародною організацією праці (МОП), кожному виду попереджувальних знаків відповідає визначений символ, що складається з літери "К." - для знаків, що попереджають про небезпеку, або "8" - для знаків, що повідомляють про дії для запобігання небезпеки, і двозначного номера-коду, що вказує на конкретну небезпеку, наприклад: Я 12 - надзвичайно небезпечно, К. 34 - викликає опіки.

Попереджувальні знаки доповнюються символічним зображенням небезпеки.

Зазначені інформаційні знаки є частиною попереджувального маркування, що служить для зосередження уваги користувачівнебезпечних товарів до їхніх властивостей. Метою попереджувального маркування є інформування про наслідки їхнього шкідливого впливу, наявність даних про способи і засоби захисту, що забезпечують безпечне поводження з небезпечним товаром.

Попереджувальне маркування може містити також інформацію про надання першої допомоги при небажаному контакті з небезпечним товаром, що може завдати шкоди здоров'ю споживача.

Випуск і реалізація небезпечних товарів без відповідного маркування забороняються.

До небезпечних товарів відносяться: вибухові, отруйні, вогненебезпечні, їдкі (що роз'їдають), інфекційні, радіоактивні речовини, окислювачі, а також шкідливі речовини, що мають канцерогенну, мутагенну, тератогенну дію, інгібізуючий вплив, що впливає на репродуктивну функцію.

Якщо говорити про споживчі товари, то найбільша кількість небезпечних речовин містить група товарів побутової хімії. Для них попереджувальне маркування є обов'язковим. Інші групи продовольчих і непродовольчих товарів також можуть містити окремі небезпечні речовини (наприклад, нікотин у тютюнових виробах, сивушні масла в алкогольних напоях і т.п.). Але кількість їх не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій, інакше реалізацію цих товарів буде заборонено. У зв'язку з цим попереджувальне маркування для таких товарів, що є по суті безпечними, не застосовується. Дня тютюнових виробів попереджувальне маркування зводиться до напису: "Мінздрав попереджує, що паління небезпечне для здоров'я".

Попереджувальне маркування повинне включати:

найменування небезпечної речовини, включаючи торгову марку і загальновизнані синоніми;
серійний номер ООН і класифікаційний шифр речовин по ГОСТ 19433-88;
символи небезпеки; сигнальне слово, що виділяється масним шрифтом і використовуване залежно від ступеня небезпеки:

"НЕБЕЗПЕЧНО! " - для притягнення уваги до більшого ступеня ризику, що характеризується високою можливістю смерті або важких ушкоджень;

"ОБЕРЕЖНО!" - для притягнення уваги до середнього ступеня і потенційної погрози ризику нанесення збитку для здоров'я людей і навколишнього середовища.

Символи небезпеки повинні супроводжуватися написами, що характеризують вид небезпеки. Вони виконуються чорним кольором на жовтогарячому або жовтому фоні.

Екологічні знаки

Однією з найактуальніших проблем сучасності є охорона навколишнього середовища і забезпечення безпеки людини. 15 березня 1962 р. президент США Дж.Кеннеді проголосив основні права споживача: безпечність товарів, послуг, повна інформація про них, право на відшкодування завданої шкоди. Пізніше, у 1973 р., Рада ЕС прийняла основні принципи споживчого руху, які були сформульовані Генеральною Асамблеєю ООН, в яких основну увагу було приділено захисту здоров'я та безпеки споживачів. У США компанії щорічно витрачають близько 80 млрд. доларів на додержання правил з охорони навколишнього середовища, що становить 1,5-1,7% валового внутрішнього продукту країни. За оцінкою низки фахівців, 89% американських споживачів дбають про вплив споживаних товарів на навколишнє середовище, а 79% готові платити більшу ціну за вироби, якщо вони "сприятливі" для навколишнього середовища.

В Україні право людини на здоров'я, навколишнє середовище закріплено в Конституції, законах про охорону навколишнього середовища та захист прав споживачів. Наявність сертифіката відповідності, який гарантує якість товарів, вже не задовольняє суспільство, оскільки необхідно гарантувати не тільки безпеку людини, але й навколишнього середовища.

У світовій практиці екологічна сертифікація вже починає отримувати законодавчу та нормативно-правову базу. Це насамперед англійський стандарт В8 7750, прийнятий в 1992 р., директива ЕС 1836/93, яка набула чинності з 10.04.1995 р., міжнародні стандарти ІСО серії 14000. У різних країнах розроблено спеціальну систему знаків та позначень, яка отримала назву екологічне маркування

Загалом введення національних систем екомаркування та екосертифікації може створити нетарифні торговельні бар'єри. Вирішуються ці питання шляхом їх взаємного визнання.

Екологічні знаки досить часто зустрічаються на імпортних товарах, але останнім часом деякі транснаціональні знаки стали використовувати і українські виготовлювачі, оскільки в Україні поки ще не розроблено єдині екологічні знаки.

Екологічні знаки (ЕЗ) - це знаки, які призначені для інформації про екологічну чистоту споживчих товарів або екологічно безпечні засоби їхньої експлуатації, використання або утилізацію.

Група ЕЗ поділяється на три підгрупи:

- знаки, що інформують про екологічну чистоту товару або безпеку для навколишнього середовища;

- знаки, що інформують про екологічно чисті способи утилізації товарів або упаковування;

- знаки, що інформують про небезпеку продукції для навколишнього середовища.

Перша підгрупа ЕЗ інформує про безпеку продукції або окремих її властивостей для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього середовища. До неї відноситься "Блакитний ангел", який вперше з'явився в 1978 р. в Німеччині. Центральну фігуру якого взято з емблеми ООН з навколишнього середовища. Він є практичним символом екологічно чистого продукту, тільки в Німеччині ним марковано понад 5000 товарів. "Білий лебідь" наноситься на продукцію у скандинавських країнах. Екознак японської асоціації з охорони навколишнього середовища інформує про те, що даний виріб найменше забруднює і руйнує навколишнє середовище. Цим знаком можуть бути марковані будь-які японські товари,, у тому числі аерозолі, у яких відсутні речовини, що руйнують озон. Низка країн застосовує екознак, що інформує про безпеку холодильного устаткування для озонового шару.

Стандартом держави Ізраїль передбачено знак, який вказує на "дружні взаємовідносини" виробу з навколишнім середовищем.

Поряд з екознаками, які застосовують у міжнародній та національній практиці, окремі фірми створюють власні емблеми екологічної чистоти. І таких символів досить багато.

Основні підходи до екомаркування були розроблені Радою ЄС у 1992р. В ЄС питаннями екологічного маркування займається спеціально створена структура - Міжнародна асоціація по стандартизації (підкомітет ПКЗ ІСО/ТК207 "Етикетування (маркування) в галузі навколишнього середовища").

Екомаркування, рекомендоване Радою ЄС, включає знак, який може бути двох кольорів: і зеленого, і блакитного або нанесений чорним або білим кольором відповідно на білий або чорний фон. Призначенням екомаркування є забезпечення споживачів достовірною інформацією про екологічність придбаного продукту, а також стимулювання виробників відносно дотримання норм та вимог щодо охорони навколишнього середовища. Це екомаркування не поширюється на харчові продукти, напої і лікарські препарати.

Рішення про присвоєння екознака приймається після попередньої оцінки екологічності виробу-кандидата. Всі витрати, пов'язані з оцінкою, і спеціальний збір за використання екомаркування у випадку позитивного рішення сплачує здобувач цього маркування.

Другу підгрупу ЕЗ призначено для інформації про засоби, що запобігають забрудненню навколишнього середовища. Це можуть бути, наприклад, дані про те, що дану упаковку отримано з вторинної сировини. Екознаки цієї підгрупи можуть містити заклики не забруднювати навколишнє середовище упаковками, здавати їх на повторну переробку або складати в спеціальні сміттєзбиральники.

Знак "ресайклінг", який використовується у США, Німеччині, Великобританії, скандинавських та інших країнах, для маркування продукції з вторинної сировини, а також продукції, яка може бути перероблена.

Нанесення знака ресайклінга - "петлі Мебіуса", має декілька значень. Якщо на упаковку нанесено символ із зігнутими плоскими стрілками, то це значить, що знак зареєстрований Міжнародною асоціацією стандартів (150), а якщо - у вигляді трикутника із стрілками - то він зареєстрований німецькою групою стандартів ОГК. У Німеччині цей знак наноситься з конкретним номером, який вказує тип пластмаси, для більш якісного сортування.

Зараз Радою ЄС розробляється директива "Про упаковки та відходи з них", яка передбачає, що упаковки в країнах ЄС повинні мати знаки, які вказують на відсоток співвідношення вторинних матеріалів.

Одним із найпоширеніших екознаків, що набули останнім часом характеру транснаціональних, є німецький знак "Зелена крапка" ("Бег §шпе РипкГ). Він розроблений компанією "Бег §гшпе Ршткі. Биаіез 8І8Іет БеиізЬіапсі - СеяеііксЬай Гаг АЬШуегтеісшпд ипсі Зекипсіаггойї огТ де\уіппип§" (О8Б). Вперше цей знак одержав поширення у Німеччині після прийняття нового законодавства про утилізацію і повторне використання упаковок. "Зелена крапка" розміщується на упаковці і означає, що:

- на її поширюється гарантія повернення, прийому і повторної переробки маркованого упакувального матеріалу;

виробник або продавець маркованого товару підписали з фірмою Б8О контракт на використання знака "Зелена крапка" і вносять відповідну ліцензійну плату;
після використання маркованої знаком упаковки вона є власністю однієї з організацій, що діють у рамках Б8Б.

У основу діяльності компанії "Дуальна система" покладено такий принцип: від імені Б8О місцеві організації із збору й утилізації відходів здійснюють збирання використаних упаковок, їх сортування за видами матеріалу (папір, скло, метал, пластмаса й інші) і відправлення організаціям з переробки вторинних ресурсів. Фінансування цих організацій здійснюється за рахунок коштів, отриманих від продажу права маркування, пакування товарів знаком "Зелена крапка". Ліцензійна плата за використання цього знака застосовується тільки для товарів, які продаються на території Німеччини. Експортні товари не використовуються для фінансування системи, незалежно від того, марковані вони знаком "Зелена крапка" чи ні.

На сьогодні багато країн світу, особливо західноєвропейські, зацікавлені щодо впровадження у себе подібної системи. Схожі системи упроваджуються у Франції і Голландії, продовжується обговорення директив, що стосуються повторної переробки упаковок в рамках ЄС.

Окремі українські виробники теж почали маркувати свою продукцію знаком "Зелена крапка". Проте за відсутності налагодженої системи повторного використання й утилізації упаковок наявність цього знака на пакуванні не ставить за обов'язок спеціалізованим - організаціям приймати і переробляти пакувальні матеріали зі знаком "Зелена точка".

Третя підгрупа містить ЕЗ, що характеризують небезпеку продукції для навколишнього середовища. До них відносяться деякі попереджувальні символи. Наприклад, у Фінляндії прийняті в 1991 р. правила, відповідно до яких небезпечні для морської флори і фауни речовини, перевезені морським транспортом, повинні бути марковані спеціальним знаком.

У 1985 р. було прийнято Віденську конвенцію про охорону озонового шару, яка передбачила різке скорочення випуску апаратів та механізмів, у яких використовується фреон.