Наукові методи аналізу територіальної організації продуктивних сил

Тема 1

Предмет, метод і завдання науки про регіональну економіку та про розміщення продуктивних сил

Продуктивні сили — система матеріальних елементів та людських ресурсів, а також відносин між ними, які в процесі економічної діяльності забезпечують виробництво матеріальних благ та послуг для задоволення потреб суспільства.

Радикальна економічна реформа — система організаційних, господарсько-економічних заходів, спрямованих на докорінну зміну існуючих у країні економічних відносин, управління та всього господарського механізму.

Розміщення продуктивних сил — процес наукового обґрунтування та втілення в практику господарювання конкретних рішень щодо їх просторової (територіальної) організації.

Територіальна організація продуктивних сил — науково обґрунтоване розміщення взаємозв'язаних виробництв, сфери обслуговування та населення, яке забезпечує економічний та соціальний ефект внаслідок раціонального їх комплектування на певній території.

В сучасній ринковій економіці виникають нові, раніше не досліджувані проблеми, їх сутність полягає у такому:

1. Розвиток галузей споживчого сектора економіки та соціальної інфраструктури не відповідає реальним потребам населення.

2. Спостерігається суттєва невідповідність між сформованим у попередні роки значним економічним потенціалом окремих галузей і комплексів та неефективним його використанням в сучасних умовах господарювання, коли, по суті, відбувається руйнація раніше створеного виробничого і науково-технічного потенціалу.

3. Нераціональне розміщення промислового виробництва, галузей соціальної сфери, а також відсутність дієвого механізму підтримки нових форм господарювання призвели до порушення процесів відтворення головної продуктивної сили - людини.

4. Інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв'язків потребує розвитку принципово нових форм територіальної організації продуктивних сил.

Вирішення зазначених вище проблем і є завданням науки про РПС. Першорядне з них полягає в обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил з точки зору врахування усіх передумов і факторів, що сприяють розвитку спеціалізації господарства, її відповідності ринковій кон'юнктурі, задоволенню соціально-економічних потреб населення та його екологічній безпеці, розвитку міжрегіональних економічних зв'язків.

Тема 2

Наукові методи аналізу територіальної організації продуктивних сил

У сучасних наукових дослідженнях слід розмежовувати поняття „підхід” та „метод”. Підхід показує, в якому напрямі потрібно спрямовувати дослідження, як, розпочинаючи науковий пошук, підійти до вивчення будь-якого процесу або явища. Метод пізнання будь-якої науки можна визначити як сукупність розумових прийомів i практичних операцій щодо збору, опрацювання i подання інформації, потрібної для вирішення певних завдань.

Галузевий підхід полягає в дослідженні різних чинників, що впливають на територіальну організацію галузей народного господарства. При цьому найбільш скрупульозно аналізується вплив транспортного чинника.

Регіональний підхід зосереджує увагу на вивченні специфічного для цього регіону просторового поєднання продуктивних сил, враховує те, що відрізняє один район від іншого.

Системно-структурний підхід у широкому розумінні передбачає аналіз складних об'єктів. Системно-структурний підхід пов'язаний з необхідністю дослідження розміщення продуктивних сил на всіх територіальних рівнях, аналізу відносин і різноманітних зв'язків, які інтегрують окремі компоненти продуктивних сил в єдине ціле, а також поєднують їх з Іншими територіальними системами вищого або нижчого рівня.

Історичний підхід дає можливість відстежувати розгортання процесу розміщення продуктивних сил у часі, виявляти закономірності та принципи цього процесу з точки зору певних історичних умов, певної епохи.

Комплексний підхід орієнтує дослідника на всебічний аналіз розміщення продуктивних сил у взаємозв'язку з внутрішніми і зовнішніми чинниками та процесами, передбачає визначення збалансованості та пропорційності розвитку і розміщення продуктивних сил, виявлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між усіма їхніми компонентами.

Екологічний підхід розкриває процеси взаємодії територіальних соціально-економічних систем і навколишнього природного середовища з позицій необхідності досягнення динамічної рівноваги між людиною, її діяльністю і природою.

Проблемний підхід передбачає дослідження існуючих або прогнозованих суперечностей суспільного розвитку, форм їхнього прояву в господарському житті. Проблеми, що виникають на тому чи іншому етапі соціально-економічного розвитку країни або окремих регіонів, мають вирішуватися в певний термін.

Програмно-цільовий підхід передбачає визначення проблемної програми, узгодженої за матеріалами, трудовими, фінансовими ресурсами, виконавцями і термінами завершення комплексу планових заходів різного характеру, здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети або системи цілей.

Відтворювальний підхід передбачає використання в органічній єдності всіх фаз відтворювального циклу, тобто виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ у часі та просторі (наприклад, відповідність наявності ресурсів і потреби в них).

Для аналізу розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку використовують систему показників, які поділяють на такі групи: натуральні, вартісні, кількісні, якісні та техніко-економічні.

Натуральні показники обчислюють у фізичних одиницях виміру (площі, об'єму, потужності тощо). Натуральні показники є вихідними при визначенні програмного завдання, внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв'язків та пропорцій. За натуральними показниками складають матеріальні баланси.

Вартісні показники характеризують процес суспільного виробництва (з використанням поточних і незмінних цін). Зокрема, це показники обсягу реалізованої, валової, товарної продукції, чистої продукції, розмір валового національного продукту (ВНП), національного доходу.

Кількісні показники характеризують абсолютні розміри, пов'язані з виміром величини сукупності об'єктів (елементів). Це обсяг виробництва, капітальних робіт, перевезень, виконання різних робіт тощо.

Якісні показники визначають рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їхнього розвитку (ступінь використання суспільної праці, виробничих ресурсів, зростання продуктивності праці, рентабельність підприємств тощо).

Якісні та кількісні показники обґрунтовують за допомогою техніко-економічних показників. Вони відбивають рівень використання природних ресурсів і праці, а також дають змогу науково обґрунтувати розміщення галузей і виробництв.

Трудомісткість окремих видів продукції визначають як частку заробітної плати в собівартості готової продукції або частку трудових витрат (людино-годин) на одиницю готової продукції.

Матеріаломісткість виробництва – кількість матеріалів (сировини, електроенергії, палива), яка витрачається на виготовлення одиниці продукції. Матеріаломісткість виробництва включає кількість матеріалів у виробах, а також відходи, що виникають у виробничому процесі.

Енергомісткість галузей (виробництв) визначається часткою паливних витрат у собівартості готової продукції або часткою витрат палива й енергії на її виробництво.

Водомісткість суттєво впливає на локалізацію розміщення підпр». ємств тієї чи іншої галузі. До галузей з орієнтацією на великі джерела водопостачання належать металургійна, хімічна, легка промисловість.

До головних особливостей аналізу розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку з використанням системи показників можна віднести такі:

аналіз системи показників, а не якогось окремого показника чи індексу;
використання у процесі дослідження тих або інших регіональних особливостей прийому порівняння (динаміки показників цього регіону або в порівнянні з іншими регіонами);
дослідження під час аналізу взаємозв'язків і взаємозалежностей між окремими показниками та регіональними явищами;
визначення ступеня впливу окремих чинників на той чи інший загальний показник.

У результаті регіонального аналізу виявляють внутрішні резерви, прогресивні методи роботи.

Для аналізу розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил широко використовуються такі методи: економічного районування, типології і класифікації, індексний метод.

Метод економічного районування. З удосконаленням господарського механізму управління досить суттєвою стала проблема територіального упорядкування суспільного господарства, забезпечення комплексного розвитку матеріального виробництва і досягнення оптимального рівня розвитку соціальної сфери.

Галузевий економічний регіон можна визначити як територію з певним поєднанням галузей і виробництв, що відрізняється специфічними особливостями умов, структури, проблем і перспектив розвитку цих виробництв, їх територіальної організації і транспортно-географічного положення.

Виявлення й аналіз галузевих спеціалізованих регіонів мають сприяти:

забезпеченню раціонального поєднання галузевого і територіального управління;
правильному територіальному розподілу капітальних вкладень, посиленню роботи з концентрації та кооперування виробництв;
спеціалізації підприємств і раціоналізації господарських зв'язків між ними;
створенню великих об'єднань, удосконаленню територіального управління.

Різновидом галузевого економічного районування є виділення виробничо-збутових зон. Основний метод промислового і сільськогосподарського виробничо-збутового зонування – визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат на однойменну або взаємозамінну продукцію. Зонування перевезень дає змогу визначити найвигідніші зони поширення продукції.

Для розмежування зон споживання однойменної продукції двох підприємств галузі, тобто районування раціональних перевезень, використовують формулу

X = [П₂ + LT – П₁] : 2Т,
де X – межа раціонального радіуса перевезень;
П₁, П₂ – собівартість виробництва продукції відповідно в спеціалізованому районі та районі споживання;
Т – собівартість перевезень одиниці продукції на 1 км;
L – відстань між пунктами виробництва і споживання цього виду продукції.

Метод типології і класифікації. Під типологією розуміють метод наукового пізнання, заснований на поділі за певними характеристиками або характерними властивостями певної сукупності об'єктів на групи. Застосування методу типології в регіональних дослідженнях пов'язане з необхідністю упорядкування опису множини досить однорідних об’єктів і вивчення на цій основі будь-яких закономірностей. Типологія регіонів сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних завдань прогнозування і планування регіонального розвитку.

Важливими аспектами класифікації міжгалузевих територіальних комплексів є генетичні (передумови, умови і стадії формування), структурно-функціональні (поєднання підгалузей, виробництв, спеціалізація), технологічні (завершеність виробництва, його взаємозв'язок) ознаки. Їх об'єднують три взаємопов'язані наукові підходи до типології – просторовий, економічний і технологічний.

Районна комплексність і ефективність. Забезпечення комплексності в розвитку господарства регіонів є необхідною умовою підвищення його ефективності та зростання рівня життя населення.

Комплексність як внутрішнє явище господарства району забезпечується такими чинниками:

поліпшення й удосконалення форм організації виробництва;
взаємообумовлене і збалансоване зростання матеріального виробництва та галузей інфраструктури;
послідовне здійснення принципів групового розселення, що забезпечує раціональну сферу використання праці та підвищення рівня життя населення;
раціоналізація внутрішньорайонних і міжрегіональних економічних зв'язків;
постійне вдосконалення системи охорони природи й ефективне використання ресурсів.

Фактичний рівень комплексності визначають за формулою:

,
де Р_ч – частина сукупного суспільного продукту, що споживається в межах регіону;
Р – сукупний суспільний продукт регіону.

Ефективність комплексного розвитку району визначають за такою формулою:

,
де К_еф – ефективність регіонального комплексу (відсотки);
Е – вартість продукції, що вивозиться з регіону;
І – вартість продукції, що ввозиться в регіон;
Д_р, Д_к – споживання (особисте і суспільне) продукції на душу населення відповідно в регіоні та країні в цілому.

Районна спеціалізація та її ефективність. Територіальна спеціалізація – результат раціонального використання можливостей ефективного виробництва масової, як правило, дешевої продукції, що може мати міжнародне і загальнодержавне значення.

Спеціалізація району на виробництві певної продукції може бути економічно виправдана лише за умови, що:

,
де С₁, С₂ – собівартість виробництва продукції відповідно в регіоні спеціалізації та регіоні споживання;
– сумарні затрати на транспортування продукції регіону спеціалізації до регіону споживання.

На практиці для визначення показників економічної ефективності спеціалізації регіонів використовуються два індекси – повні поточні витрати (І) для вже існуючих у районі виробництв і приведені витрати (П) для заново створених або розширених виробництв.

Індекс ефективності поточних витрат розраховують за такою формулою:

,
де С, С_р – середньогалузева собівартість одиниці продукції відповідно в спеціалізованому регіоні та по країні (або по районах споживання);
– транспортні витрати на постачання одиниці продукції в райони споживання.

У разі, якщо І < 1, спеціалізація є ефективною.

У галузевих розрахунках ефективності спеціалізації зіставляють приведені витрати на виробництво одиниці однієї продукції в різних регіонах. Приведені сукупні витрати в розрахунку на одиницю продукції (або заданий обсяг виробництва) визначаються за формулою

П = С + К * Е_н,
де С – собівартість одиниці продукції в одному районі (з урахуванням транспортних витрат на постачання в районах споживання);
К – сума капітальних вкладень на одиницю продукції;
Е_н – галузевий нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності капіталовкладень за рік (обернено пропорційний строку окупності, який визначають як відношення капітальних витрат до приросту прибутку).

Тема 3