БЕЗПОСЕРЕДНЬО СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО
Таке виробництво розвивається здебільшого на основі одиничного поділу праці як у межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). Великі фірми мають свої філії в багатьох країнах. Усі філії працюють за єдиним технологічним планом, розробленим головною (материнською) компанією, дотримуються єдиного ритму виробництва, вимог щодо якості продукції тощо. Продукт кожної такої філії, або дочірньої фірми, перестає бути товаром у повному значенні цього слова.
Аналогічні процеси, як правило, відбуваються у відносинах між окремими великими компаніями та десятками тисяч дрібних та середніх підприємств — постачальників окремих деталей, вузлів. Так, японська компанія "Тойота" закуповує в інших фірм понад 70 % деталей та матеріалів до автомобіля. Але вони перестають бути класичним товаром, який власник вивозить на ринок, щоб знайти покупців. Головна фірма укладає контракт, запроваджує для підприємств-постачальників обмежений комерційний розрахунок, контролює затрати виробництва, якість продукції тощо. Певною мірою товарне виробництво підривається виконанням компаніями державних замовлень. У всіх цих випадках філіали компаній або не виготовляють товар, або його виробництво набуває планомірного й організованого характеру та орієнтується на заздалегідь відомий ринок (за наперед узгодженими цінами, якісними параметрами продукції тощо). Найповнішого розвитку суспільне виробництво набуде в умовах високо розвинутого інформаційного суспільства, в якому відпаде необхідність у грошах.
Безпосередньо суспільне виробництво — безтоварне планомірне високоорганізоване виробництво продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму.
Сучасні економісти не виокремлюють найвищу форму суспільного виробництва, тим самим антиісторично підходячи до проблем товарного виробництва.
Окремі ознаки товарного і безпосередньо суспільного виробництва розкриваються при аналізі товару та товарного виробництва в сучасних умовах.
ЗАКОНИ ГРОШОВОГО ОБІГУ
Випуск (емісія) грошей в обіг не може здійснюватися у будь-яких масштабах. У цій сфері розвитку економічної системи діють об'єктивні економічні закони. Якщо держава не дотримується цих законів, відбувається поступовий розпад усієї економічної системи, знижуються рівень виробництва, життєвий рівень населення та ін.
Закон грошового обігу - особливий економічний закон (діє в кількох формаціях), який відображає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, та вартістю грошей.
де Кп — кількість необхідних для товарного обігу грошей у певному році; СЦ — сума цін товарів; О — середнє число оборотів за рік кожної грошової одиниці.
Відповідно до різних форм грошей та виконуваних ними функцій розрізняють певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості та засобу обігу, а також за умов металевого грошового обігу, насамперед золотого монометалізму, закон грошового обігу в його найбільш абстрактній формі виражався формулою з цієї формули, кількість грошей, яка обслуговує товарообіг, перебуває у прямопропорційній залежності від суми цін сукупної товарної маси і в оберненопропорційній — від швидкості обороту грошей.
За функціонування повноцінних грошей в обігу знаходиться лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконує функція грошей як засобу нагромадження скарбів. При зменшенні потреби в грошах частина їх випадає з обігу, перетворюючись на скарб; навпаки, при зростанні потреби в грошах додаткова кількість їх надходить в обіг із скарбу.
Загалом зміст закону обігу паперових грошей в умовах золотого стандарту полягає у тому, що їх випуск повинен обмежуватися тією кількістю, за якої в обігу знаходилося б лише представлене ними золото.
Виникнення грошей є тривалим об'єктивним (а отже незалежним від волі та свідомості людей) процесом, зумовленим суспільним поділом праці й необхідністю регулярного обміну товарами.
Гроші є особливим товаром, який слугує загальним еквівалентом (тобто має здатність до загальної обмінюваності, а отже ліквідності) за обміну товарів і завдяки цьому посилює економічні зв'язки між товаровиробниками, вирішує значною мірою суперечність між приватною і суспільною працею у сфері обміну.
Двома основними функціями грошей є міра вартості та засіб обігу. Інші функції — засіб утворення скарбів та нагромадження, засіб платежу та світові гроші.
Протягом кількох тисячоліть роль загального еквівалента поступово переходила від окремих широко уживаних та цінних товарів (худоба, шкури, сіль тощо) до золота та срібла, а від них — до кредитно-паперових грошей, насамперед чеків. Паперовими грошима є казначейські білети.
В обігу за сучасних умов знаходяться наявні (монети, банкноти) та безготівкові (кошти клієнтів на безготівкових рахунках у банках або депозити, цінні папери та ін.) гроші.
Кількість грошей в обігу визначають закони грошового обігу, які загалом перебувають у прямопропорційній залежності від суми цін товарної маси і в обернено-пропорційній — від швидкості обороту грошей.