Пошук нових орієнтирів і сприятливих перспектив

Історичний розвиток підвів людство до якісно нового і надзвичайно відпо­відального рубежу. Зростаюча акуму­ляція знань, гігантський науково-тех­нічний (у тому числі й воєнно-технічний) прогрес, безпрецедентний ріст можливостей свідомого впливу людини на природні ресурси, близькість вичерпання невідновлювальних природних ресурсів, поглиблення диспро­порції між видобуванням, виробництвом і споживанням ін­ших їх видів, зміна кліматичного балансу планети, колосальне забруднення навколишнього середовища, різка зміна демо­графічної ситуації, голод, злидні й епідемії, війни — все це та

багато іншого різко збільшує міру відповідальності людини за наслідки своїх дій. Людство практично вже не має права на по­милку. Масштабність і гострота несприятливих наслідків по­милкових дій неминуче набувають глобального масштабу. Але небезпеку становлять не тільки помилкові дії, а й утримання від дій, спрямованих на вирішення гострих проблем людства.

Те, що глобальні проблеми існують і їх треба розв'язувати, сум­нівів ні в кого не викликає, але питання шляхів їх вирішення до­сить дискусійне. Певно, що найбільшою потенційною помилкою будь-яких прогнозів є досить вузьке проекціювання в майбутнє сьогоднішніх можливостей науки. Дійсно, нерідко не просто пе­редбачити нові наукові відкриття, створені на їх основі технічні проекти, які ведуть в принципово новий світ, якісні параметри якого просто неможливо уявити сьогодні. Але звернення до май­бутнього — не самоціль. Пошуки нових орієнтирів і сприятливих для людства перспектив, нових рішень старих і нових виникаю­чих проблем призводять до того, що потенційне майбутнє почи­нає відчутно впливати на сучасність. Тому звернення до майбутнього, зокрема, до межі III тисячоліття (а більшість поки що звертається саме до цих часових параметрів передбачуваного майбутнього) грає все більшу роль у світовій політиці. Воно орі­єнтується на інтенсивний пошук шляхів і методів подолання труднощів і загроз, які набули останнім часом глобального рівня.

Футурологічний бум навколо рубежу тисячоліття, пов'язаний з виходом книги Г. Кана і Е. Вінера "Рік 2000" і збірника доповідей Американської академії наук і мистецтв під керівництвом Д. Белла "Назустріч 2000", безперервно зростає. З 1974 р. існує Всесвітня фе­дерація досліджень майбутнього. Створено і міжнародний науковий центр "Людство у 2000 році", а також міжнародна неурядова футуро­логічна організація "Римський клуб", доповіді якого присвячені, го­ловним чином, глобальним проблемам, викликають великий інте­рес і схвалення. Розглядом цих проблем займається і Міжнарод­ний інститут життя, деякі інші організації.

Водночас у пропонованих "рецептах" вирішення най-гостріших проблем сьогодення єдності немає. Залежно від прогнозів усі концепції можна умовно розділити на пе­симістичні і помірковано оптимістичні.

Технократичні концепції

Значна частка прогнозів обстоює по­зицію "соціально-екологічного песи­мізму", доводячи, що світ нібито дося-

гає апогею в розвитку виробництва, зростанні продовольства, деградації навколишнього середовища, споживанні невіднов-

лювальних природних ресурсів, і в недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чимало спеціалістів вважають, що люд­ство має вибирати між матеріальним прогресом і продовжен­ням життя на Землі. Заклики припинити розвиток і встанови­ти межі зростання населення, виробництва і споживання знайшли широкий відгук, особливо на Заході. Про це досить яскраво свідчить праця О. Тофлера "Шок майбутнього" як хвороблива реакція на ті нові явища, які несуть з собою НТР і загострення глобальних проблем.

У статті "Майбутнє світового безладдя. Структурний контекст кризи" Д. Белл окреслив широкий соціально-політичний кон­текст ймовірного розвитку міжнародної системи, виходячи із структурних змін її, що мали місце після другої світової війни. Він стверджує, що разом із прискореним розвитком світової еко­номіки відбувся "несподіваний розвал старого міжнародного по­рядку і з'явилось велике число нових держав різного типу із своїми специфічними інтересами, внаслідок чого підтримування міжнародної стабільності пов'язано з великими складностями. Це пов'язано із структурними змінами в економіці, із демографіч­ним "вибухом", фінансовою заборгованістю, поділом світу на бага­ті та бідні країни". Шлях вирішення існуючих проблем бачиться автору в реформуванні політичних структур на основі "викорис­тання ринкових принципів, механізму цін в соціальних цілях".

У праці відомого американського соціолога Г. Кана із спів­авторами "Наступні 200 років. Сценарій для Америки і для всього світу" припускається, що весь світ піде по шляху США з деякими модифікаціями. Автори рішуче відкидають теорії, які пророкують людству темне майбутнє, їм чужі песимістичні настрої з приводу перспектив подальшого економічного, тех­нічного і промислового розвитку. Навпаки, вони беззастере­жно вірять у майбутнє, яке, на їх думку, забезпечується НТР. Саме в НТР Г. Кан і його співавтори вбачають головну і довго­часну тенденцію розвитку західної культури, загального перехо­ду до майбутнього "супер"- і "постіндустріального" суспільства.

Що стосується колективної праці "Європа 2000", створеної під керівництвом професора П. Холла, то її автори пов'язу­ють майбутнє Західної Європи з вирішенням глобальних проблем — насамперед охорони навколишнього середовища, економії природних ресурсів і пов'язаної з нею енергетичної проблеми, зростання народонаселення і забезпечення його харчовими продуктами, урбанізації та ін. Це потреба, на їх думку, відмови від споживацьки зорієнтованої системи цінно­стей. На перше місце виводяться стимули, які відповідають "істинно людським потребам". До них відносяться задоволе­ність працею і охорона здоров'я, міжнародна система плану­вання і прогнозування, зменшення крайніх проявів нерівності. Вирішення проблем бачиться в переході до нової "культурної реальності", при якій люди будуть розглядатись вже не як засіб досягнення абстрактних цілей, а як мета сама по собі. Формула досить приваблива, але і вона нівелюється заявою авторів, що їх ідеал — параметри економічного і соці­ального розвитку СІЛА, а саме — класичного "споживацького суспільства", причому надзвичайно ресурсовитратного і еко­логічно брудного.

М. Рішон'є в праці "Метаморфози Європи з 1769 по 2001 рік: прогноз на завтра" майбутнє бачить в наступі "технотронної ери", "царстві мікроелектроніки і біотехнолош". Машини посту­пово витіснять людину із усіх сфер економічної діяльності. Але "технотронна ера" викличе і нові проблеми. Різко загостриться екологічна проблема, оскільки зростає населення Землі, а ре­сурси виснажуються. Повсюдний перехід до біотехнологій тіль­ки прискорить ці процеси. Проти людини спрямовані також роботизація, бюрократизація, "штучний інтелект". Головні проблеми будуть полягати в створенні ефективної системи зай­нятості, тому, вважає автор, радикальним шляхом подолання безробіття є перехід всіх працюючих на неповний робочий день (20 годин на тиждень) без зниження заробітної плати. Але вихід для Європи — в її об'єднанні. Потрібно налагодити ефективну систему взаємного економічного співробітництва і протиста­вити її наступу американських і японських монополій. Май­бутнє Європи М. Рішон'є бачить у створенні "Сполучених Штатів Європи", "Європейської держави-нації" з новими по­літичними і економічними відносинами, що заодно дозво­лить ліквідувати технологічне відставання від США і Японії. Своє місце знаходить в праці не така вже й безпідставна, як здавалося раніше, ідея "конвергенції" капіталізму й соціалізму.

Концепції неоглобалізму

Крім надмірно оптимістичних (техно­кратичних за своєю сутністю) концеп­цій існують і інші, які прагнуть суттєво скоригувати попередні прогнози. Доповідь "Глобальний 2000" не залишає сумніву в тому, що світ найближчим часом зіткнеться з величезними невідкладними і складними пробле­мами. Автори доповіді допускають, що:

1) ще тривалий час збережуться існуючі темпи народонаселен­ня, що призведе до перенаселення в містах. Тільки у 2000 р. в

Мехіко буде жити ЗО млн чоловік, в Бомбеї, Калькутті, Каїрі, Джакарті — від 15 до 20 млн в кожному, що породить в свою чергу проблеми санітарії, водопостачання, охорони здоров'я, постачання продовольства, будівництва житла і створення но­вих робочих місць. У слаборозвинутих країнах виробництво продовольства буде ледь-ледь встигати за ростом населення;

2) врожаї будуть рости повільніше, прискориться ерозія грунтів, їх засоленість, зменшиться площа орної землі, зни­зиться її природна родючість;

3) прискорення погіршення і скорочення ресурсів;

4) різко погіршиться якість повітряного басейну і водних ре­сурсів;

5) серед енергетичних ресурсів нафта буде посідати перше місце і взагалі зростуть витрати енергії на душу населення;

6) надскладні питання будуть породжені широким застосу­ванням пестицидів, випаданням кислотних дощів, зміною клімату внаслідок збільшення кількості вуглекислого газу в атмосфері, порушенням озонового шару і т. д.

Потрібні термінові і рішучі зміни в політиці держав, щоб уникнути або звести до мінімуму ці проблеми, перш ніж вони стануть некерованими, потрібні нові сміливі ідеї і готовність запроваджувати їх в життя — такий головний висновок авто­рів цього документу: "Ера безпрецедентного співробітництва і самостійності — ось що необхідно".

Сім альтернативних сценаріїв розвитку майбутнього — від досить сприятливих до вкрай несприятливих — відображені в праці П. Хоукена, Дж. Огілві і П. Шварца "Сім варіантів май­бутнього. На шляху до керованої історії". Автори вважають, що після багатьох років віри в автоматичний прогрес багато хто втратив надію на економічне зростання і процвітання. "Американська мрія" стала вмираючою релігією, хоч у неї ще і залишились проповідники. Проблеми, що наростали посту­пово, досягай якісно нового рівня і викликали масовий песи­мізм, незадоволеність і недовіру до основних інститутів суспільства. Авторам здається, що істинну трансформацію сус­пільства у бік його поліпшення може викликати лише шок, яким у сучасних умовах може бути ядерна криза. А тому в одному із сценаріїв "Апокаліптична трансформація" передбачається ядер­ний конфлікт із загибеллю мільйонів людей. Тільки після цього Всесвітня конференція глав держав збирається негайно і розпо­чинає процес ядерного роззброєння. Ядерна криза викликає пе­реоцінку цінностей, посилюються гуманістичні тенденції, на зміну нестримній конкуренції і конфронтації приходить співробітництво і взаємодопомога, США починає грати роль парт­нера, а не диктатора, утверджується рівність і помірність у способі життя. Чи не занадто дорогою ціною прокладає собі дорогу ця міфологія на глобальному рівні?

Стурбованість безвихідними ситуаціями породжує спроби підійти до аналізу глобальних проблем з більш широких по­зицій, вийти за рамки "чистого" технологізму. Про це свідчить колективна праця німецьких вчених "Енциклопедія майбут­нього. Спонукання до практичного формування майбутньо­го", автори якої пропонують відмовитись від існуючих глобальних економічних систем, заснованих на прагненні до максимального зростання виробництва і споживацтва, і закли­кають до "творчого аскетизму", який виражається в переносі акценту з матеріальних благ на внутрішній світ людини.

Автори справедливо вважають, що майбутнє може бути за­безпечено тільки за умови всезагального роззброєння, відмо­ви людини від нещадної експлуатації природи, створення альтернативних видів технологій, які дозволили б поєднувати високу ефективність з вимогами економії ресурсів і захисту навколишнього середовища.

Незважаючи на багато правильних ідей, автори "Енциклопе­дії майбутнього" не відкривають обґрунтовану перспективу іс­торичного розвитку. Скоріше навпаки, такі футурологічні думки спрямовані не вперед, а назад, оскільки ключовими га­лузями промисловості майбутнього автори бачать інтенсивне землекористування і садівництво у поєднанні з ремеслом. Це начебто призведе до нового перерозподілу населення між мі­стом і селом, внаслідок чого зникне проблема перенаселення.

Подібні мотиви звучать і в книжці Т. Розака "Особа — пла­нета. Творча дезінтеграція індустріального суспільства", яка присвячена аналізу майбутнього в умовах економічної, соці­альної, екологічної і духовної кризи. Сучасне суспільство, на думку автора, являє собою розпад і дезінтеграцію: ріст зло­чинності, криза сім'ї, плинність робочої сили та інші явища, в основі яких лежить криза особистості, пошуки нового "я", сенсу життя. Причини цього — відчужуючий характер урбані­стично-індустріальної системи.

У людини, відчуженої як від мети, так і від результатів своїх дій, зникає почуття індивідуальної відповідальності. Мегапо-ліс — це загибель істинно міської культури.

Потреба у самовираженні, у відкритті свого "я" стала, за сло­вами Т. Розака, головною тенденцією нашого часу. А в міру того, як поглиблюється почуття особистості, росте почуття екологічної відповідальності, виникає гостріша ^занепокоє­ність за долю біологічних основ нашого життя. "Екологічна відповідальність, — вважає він, — стала центром політичної боротьби і фундаментом нової етики". Основну причину еко­логічної кризи він вбачає в ідеології нового часу, яка перетво­рила природу в об'єкт влад і маніпуляцій. Проти цієї ідеології і створеного нею образу природи, як проти хибних цінностей людини, треба вести боротьбу. Зв'язок двох рухів, гуманісти­чного і екологічного, в основі котрого лежить зв'язок особа — планета, Т. Розак визначає як фундамент можливої нової еко­номічної і екологічної політики.

Т. Розак відкидає ідеологію індустріалізму й урбанізації й тому його проекція в майбутньому пролягає тільки через сі­м'ю, через домашню економіку і відродження ремесел. Див­ний парадокс: в пошуках шляхів, що ведуть у майбутнє, мислителі нерідко приходять до ідеалізації далекого минулого. І автори "Енциклопедії майбутнього" і "Особа — планета", по суті, приходять до висновку: майбутнього немає! Науково-те­хнічний і економічний прогрес — це не шлях вперед, а дже­рело неминучих катастроф. Потрібно повернутись назад, в епоху монастирів, ремісників і дрібних сільських господарів. Тільки тоді, мовляв, людство знайде порятунок. Так, зовніш­нє, — це парадокс, а по суті — відображення безвихідного ха­рактеру розвитку цивілізації. Звідси — чорний песимізм, що ігнорує реальність, або туга за минулим, коли людство ще не знало сучасних бід.

Відому еволюцію ідейних позицій пройшов і "Римський клуб" — від песимістичних до більш-менш оптимістичних. В доповіді "Маршрути, що ведуть у майбутнє", підготовленій під керівництвом Б. Гаврилишина, висувається концепція створен­ня загального "світового порядку", в рамках якого людство, мов­ляв, зможе справитись з вже наявними проблемами і з тими, які виникнуть у майбутньому. Б. Гаврилишин висловлює низку до­сить тверезих і достатньо обґрунтованих міркувань: заклик до відмови від гонки озброєнь, до встановлення нормального спів­робітництва між державами з різними суспільними системами тощо. "Людство, — стверджує Б. Гарилишин, — продовжить свій рух по звивистих шляхах протягом останніх десятиліть. Але з часом ці шляхи зійдуться. Ми не в змозі покинути нашу Зем­лю. Ми не бажаємо знищити її. Жодна частина людства не змо­же привласнити її. Ми повинні пристосувати себе до її меж на основі законів, котрі будуть управляти всіма нами в єдиному світовому ладі — нашій спільній долі".

Як бачимо, ця зовнішня "глобалістськи гуманістична", а за змістом "конвергентська" позиція, хоч і не показала шляхів у майбутнє, зате передбачила злиття різних політико-економіч-них систем, більше того, навіть поглинання однієї іншою за певний проміжок часу.

Не відкривають маршрутів і "100 сторінок для майбутнього" покійного президента "Римського клубу" А. Печчеї, який ба­гато зробив для його створення і функціонування. У цій книжці, як і у попередній "Людські якості", яка отримала ве­ликий резонанс у світі, досить виразно показано кризові явища як "планетарну трагедію". "Людству, — підкреслював А. Печчеї, — загрожує моральне й економічне банкрутство з усіма незчисленними наслідками цього".

Тому на нинішньому етапі людської історії необхідний, на його погляд, радикальний перегляд цілей і критеріїв розвитку, всієї системи сучасної цивілізації.

А. Печчеї закликав якомога швидше вжити заходів для ви­рішення глобальних проблем на основі скоординованих зу­силь і широкого міжнародного співробітництва всіх країн і народів. Найважливішими серед цих проблем він вважає:

1) демографічний вибух і перенаселення, яке загострює всі інші проблеми;

2) повну відсутність програм і планів задоволення потреб величезних мас населення;

3} спустошення і деградація біосфери;

4) кризу світової економіки, яка ставить під сумнів майбут­нє самої індустріальної системи;

5) гонку озброєнь і мілітаризацію світу;

6) занепад соціальної моралі — відчуження, апатію, нарко­тики, злочинність, насилля, тероризм, — витрати і результати якого розподіляються все більш нерівномірно;

7) застарілі і "склеротичні" політичні інститути;

8) конфронтацію між Сходом і Заходом, Північчю і Півд­нем, що є наслідком політичної і психологічної незрілості людських колективів та їх керівництва;

9) моральну і політичну неспроможність лідерів, ні один із яких не говорить від імені людини і в результаті особа зали­шається без керівництва, один на один зі своєю драмою.

Не можна не визнати, що більшість характеристик і перед­бачень автора звучать досить гостро й актуально. Який же ви­сновок з цієї критичної і досить абсурдної ситуації? А. Печчеї, аналізуючи можливості науки і технології, констатує, що вони самі по собі не спроможні вирішити глобальні проблеми в інтересах людства. Він не сприймає також "традиційні економі­чні засоби", оскільки вони не вирішують існуючих проблем, зокрема, проблему зайнятості. На його думку, принцип суве­ренітету є одним із головних перешкод на шляху до колектив­ного врятування людства.

Тоді де ж вихід? У вирішенні всіх глобальних проблем ак­цент слід робити, на його думку, на проблемах і перспективах самої людини. При цьому культурна еволюція людства повин­на мати випереджувальний характер, щоб дозволити йому ви­жити і розвиватися далі. Будь-які дії повинні ґрунтуватися на таких трьох фундаментальних вимогах:

1) здійснення глобальної політики і стратегії;

2) прагнення зробити світ керованим (а воно блоковано на­пругою Схід — Захід і структурною нерівновагою між Північ­чю і Півднем), розпочати діалог цивілізацій;

3) навчитися управляти світом — значить, навчитися управ­ляти собою.

Це передбачає розвиток людини, без чого, на думку Печчеї, жодна політика, жоден майбутній проект неможливі. Він вва­жає, що розквіт усіх здібностей людини — найвища мета люд­ства, яка має абсолютний пріоритет над усіма іншими цілями. Духовні, моральні, соціально-політичні, культурні цінності і чесноти мають бути основою нового суспільства. А. Печчеї підкреслює необхідність "нового гуманізму", який знаменува­тиме "істинно людську революцію", яка і буде головною умовою виживання людства в майбутньому. Таким чином, майбутнє розглядається через призму глобальних проблем, але різними авторами прокреслюється в різноспрямованих варіантах.