Тема 18. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага

ІІІ. Рахунок довгострокових операцій з капіталом (див. пп.10, 11 таблиці 18.1).

IV. Рахунок короткострокових операцій з приватним капіталом (див. пп.10, 11 таблиці 18.1).

Операції категорій ІІІ та IV становлять баланс руху капіталів (БРК), оскільки вони спричиняють рух фінансових активів.

Операції категорій І,ІІ,ІІІ належать до так званого балансу руху поточних коштів та довгострокового капіталу, який називають базовим основним платіжним балансом.

V. Рахунок короткострокових операцій з офіційним (державним) капіталом відображає офіційні резервні операції і є балансом офіційних резервів (БОР) (див. п.14 таблиці 18.1).

Рівновага платіжного балансу має місце, коли надходження (доходи) та видатки збалансовані, і офіційні резерви не змінюються. Розрізняють п’ять основних джерел нерівноваги платіжного балансу:

1) сезонна та випадкова нерівновага;

2) циклічна нерівновага;

3) структурна нерівновага;

4) дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік капіталу;

5) неадекватний економічній ситуації валютний курс.

Перевищення надходжень з-за кордону над платежами за кордон складає позитивне сальдо платіжного балансу і призводить до зростання курсу національної валюти. Перевищення платежів за кордон над надходженнями складає дефіцит платіжного балансу і призводить до падіння курсу національної валюти. Скорочення офіційних резервів показує величину дефіциту платіжного балансу, а їх зростання - величину активного сальдо платіжного балансу (табл. 18.1).

Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо.

18.2. Фактори впливу на стан платіжного балансу

До економічних факторів, що впливають на стан платіжного балансу держави, належать наступні.

* Темп інфляції. В результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш привабливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій.

* Реальне зростання.Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг, Ця тенденція пояснюється тим, що підвищується рівень доходів в середині країни, частина яких може бути використана на оплату імпортованих товарів та послуг.

* Процентні ставки. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фінансові центри інших країн стають більш привабливими для інвесторів.

* Валютний курс “спот”.Валютний курс “спот” впливає на відносну вартість імпортних товарів в порівнянні з вартістю товарів, що вироблені в країні, та експортних товарів у порівнянні з товарами інших країн (в країнах – імпортерах). Високий курс іноземної валюти призводить до зростання цін імпортних товарів та здешевлення експортних товарів, і навпаки.

18.3. Регулювання платіжного балансу

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд відповідної країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому періоді країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в країну.

Ситуація ускладнюється, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з наступних заходів:

1. Запровадити дефляційну політику, спрямовану на зниження цін та доходів порівняно з іншими кранами.

2. Девальвувати національну валюту.

3. Запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів, навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від “проринкової” фіскальної та грошово-кредитної політики. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання, наприклад, імпортних квот та валютних обмежень.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (в тій чи іншій формі), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу, рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У зв’язку з цим в економічній теорії сформульовано п’ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним, то обсяг резервів поновлюється;

б) „дефіцит без сліз”, якщо валюта країни є ключовою в певній валютній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається „класичними ліками від платіжного дисбалансу” і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бретон-Вудської) − у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні;

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція балансу потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов’язань на певну дату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов’язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважається нетто-боржником.

До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни. Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця в світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв’язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави. Дану Концепцію було затверджено Постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р.

Як зазначено у Концепції, розробка і складання платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу. Інформаційну базу платіжного балансу (як і в світовій практиці) становлять такі джерела:

· дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);

· інформація про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля);

· статистичні спостереження підприємств та організацій з метою збирання повної та додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів, та одержувачів іноземних інвестицій тощо).

З квітня 1996 р. видається щоквартальник “Платіжний баланс України ”, в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан. Стан платіжного балансу України в 2005-2007 роках (див. табл.18.2, 18.3) характеризується перевищенням надходжень з-за кордону над платежами за кордон, тобто має позитивне сальдо, що відбивається у зростанні курсу національної валюти. За активним сальдо платіжного балансу зростають офіційні резерви країни.

Економічне значення сальдо торговельного балансу стосовно конкретної країни залежить від її положення у світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами й загальною економічною політикою. Для країн, що відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних коштів для оплати міжнародних зобов'язань по інших статтях платіжного балансу. Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і оцінюється як ознака слабості зовнішньоекономічних позицій країни. Для країн, що розвиваються, це відбиває недостачу валютних надходжень. Для розвинених країн це може мати інше значення. Так, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їхній ринок міжнародних конкурентів (із Західної Європи, Японії, Південної Кореї й інших країн) з виробництва товарів все більшої складності. Дзеркальним відбиттям дефіциту зовнішньої торгівлі США служить активне сальдо по цих операціях у вищезгаданих партнерів, які використовують валютні надходження для закордонних капіталовкладень, у тому числі й у США.

Баланс послуг відбиває розвиток цього сектору, що динамічно розвивається, а також поширення світових економічних зв'язків країни. Роль і вплив сектору міжнародних послуг на обсяг і структуру національних платежів і надходжень постійно зростають.

Динаміку платіжного балансу України можна відстежувати за Інтернет – адресою Національного банку України.

Основні терміни і поняття

Платіжний баланс, структура платіжного балансу, баланс торгівлі товарами, баланс торгівлі послугами, баланс руху капіталу, базовий платіжний баланс, загальний платіжний баланс, методи відновлення рівноваги платіжного балансу, баланс міжнародної заборгованості, інформаційна база платіжного балансу, нетто-інвестор, нетто-боржник, статистика платіжного балансу.

Контрольні та дискусійні питання

1. Дайте визначення платіжного балансу. В чому полягає його економічний зміст?

2. Назвіть основні рахунки платіжного балансу.

3. Визначте порядок формування рахунків платіжного баланс.

4. Охарактеризуйте структуру платіжного балансу.

5. Дайте визначення дефіциту торговельного балансу.

6. Які основні складові балансу послуг?

7. Яка структура балансу руху капіталів?

8. Наведіть класифікацію статей платіжного балансу за методикою МВФ.

9. Перелічіть основні фактори, які впливають на платіжний баланс.

10. Дайте порівняльну характеристику шляхів урівноваження платіжного балансу.

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідне поняття.

1. Система рахунків, яка відображає сукупність зовнішньоекономічних операцій країни.

2. Рахунки руху поточних коштів та довгострокового капіталу.

3. Рахунок, що відображає операції з експорту та імпорту товарів та послуг.

4. Рахунки довгострокових операцій з капіталом та короткострокових операцій з приватним капіталом.

5. Активи країни перевищують її зобов’язання.

6. Активи країни є меншими за її зобов’язання.

7. Розрахунок суми закордонних активів та міжнародних зобов’язань країни на певну дату.

8. Різниця вартісних обсягів експорту та імпорту.

9. Відплив вартості за кордон, за яким повинен слідувати компенсуючий приплив платежів в дану країну.

10. Приплив вартостей, за які резидент країни повинен здійснити платежі за кордон.

Поняття: