Методи вивчення змісту праці та затрат робочого часу

Весь робочий час працівників поділяється на час чдііісисння виробничого процесу (роботи) (Тр) і час перерв (Ти).

Час роботи - період, протягом якого працівник чдіиеіпос тру­дову діяльність. Час перерв - це час, протягом якого трудовий процес не здійснюється незалежно від причин і виконавець ніяких трудових дій не виконує.

Час роботи поділяють на час виконання виробничого завдання і час зайнятості іншими видами робіт.

Виходячи зі змісту праці робочий час поділяють на підготовчо-завершальний час (Тпз), час оперативної роботи (Топ) і час обслу­говування робочого місця (Тобс).

Підготовчо-завершальний час — це час, який витрачається на підготовку до виконання заданої роботи і дії, пов'язані з її завер­шенням (отримання інструментів, технологічної та планово-облі­кової документації, інструктаж про проведення робіт, здавання інструменту й документації, для ІТР і службовців - час на отри­мання завдання, звіт про виконання робіт, приймання і здавання зміни тощо).

Час оперативної роботи охоплює час основної роботи (То) і час допоміжної роботи (Тдоп). Час основної роботи — цс час, протягом якого працівник видозмінює форми і якість предмета праці. За характером праці час основної роботи можна поді­лити на:

- час ручної роботи - час на виконання технологічних опера­цій з оброблення предмета праці без використання машин та об­ладнання) ;

- час машинно-ручної роботи. Працівник здійснює технологічні операції з використанням машин або пересування предмета праці за допомогою спеціальних механізмів;

- час спостереження за роботою обладнання.

Час допоміжної роботи — це час на забезпечення виконання основної роботи.

Час обслуговування робочого місця - це час, протягом якого здійснюються роботи з нагляду за обладнанням і підтриманням робочого місця в нормальному стані. Він поділяється на час тех­нічного обслуговування робочого місця тех) і час організаційного обслуговування робочого місця орг).

Час технічного обслуговування робочого місця — це час на до­гляд за робочим місцем, пов'язаний із виконанням конкретних операцій.

Час організаційного обслуговування робочого місця - це час на підготування робочого місця до виконання всього обсягу робіт протягом зміни.

Перерви поділяють на регламентовані й нерегламентовані. Час регламентованих перерв (Тпр) є об'єктивно необхідним і заздале­гідь передбаченим. До нього належать:

Час перерв з організаційно-технологічних причин пот) - Це пе­рерви в роботі, передбачені технологією виробництва певного ви­ду продукції.

Час перерв на відпочинок, особисті потреби воп). Цей час пе­редбачено законодавством для запобігання втомі, підтримки нор­мальної працездатності та особистої гігієни.

До нерегламентованих перерв відносять час перерв, які вини­кають унаслідок порушення встановленої технології та організації виробництва (Тпнот), наприклад, перебоями в постачанні, несправ­ністю обладнання. Крім того, до нерегламентованих перерв відно­сять і час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни (Тптд),- запізнення на роботу, передчасне залишення робочого міс­ця, прогули тощо (рис. 8.1).

 

Рис. 8.1. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

Методи вивчення змісту праці й затрат робочого часу

Для виявлення резервів раціонального використання робочого часу працівників застосовують такі методи його вивчення.

1) Анкетне та усне опитування. Його проводять із метою ви­вчення стану організації праці на виробництві; раціональності ви­користання робочого часу; виявлення та узагальнення пропозицій працівників про можливі заходи з покращення використання фон­ду робочого часу.

Для проведення анкетного опитування визначають коло питань та осіб, що будуть опитуватися, розробляють анкету. До анкети можуть бути внесені, наприклад, такі питання:

а) Чи чітко визначено коло ваших обов'язків?

б) Чи доводилося вам виконувати невластиві для вас роботи?

в) Чи раціонально організовано ваше робоче місце?

На основі оброблення та аналізу даних анкетного опитування розробляють заходи, спрямовані на покращення використання фонду робочого часу.

2) Самофотографія робочого дня. Передбачає облік робочого часу, що проводиться самим працівником. За результатами попе­реднього ознайомлення розробляють робочу програму досліджен­ня, в якій визначають: об'єкт дослідження; тривалість проведення робіт; коло осіб, відповідальних за здійснення самофотографії. Особливу увагу в проведенні самофотографії робочого дня слід приділяти визначенню переліку елементів затрат праці. Для зруч­ності проведення подальшого аналізу ефективності використання робочого часу дані, отримані в результаті самофотографії робочо­го дня, можна оформити в табл. 8.1.

Таблиця 8.1 Аналіз затрат робочого часу

 

 

 

 

 

 

 

 

Елементи затрат праці Тривалість роботи Аналіз затрат часу Пропо­зиції
Поча­ток Закін­чення Всьо­го необхідні роботи інші роботи
Скоротити
не можна можна  
                 
                 

 

На основі виявлених даних розробляють заходи, спрямовані на вдосконалення організації праці з урахуванням виявлених вад.

3) Фотографія робочого дня. Також є обліком робочого часу, але, на відміну від самофотографії, вона проводиться спеціально призначеною особою. Фотографія робочого часу може бути суціль­ною, коли фіксуються всі затрати робочого часу протягом зміни, а також вибірковою. Остання застосовується для вивчення затрат робочого часу з окремих видів робіт і операцій, що повторюються, або окремих періодів робіт. Проведення фотографії робочого дня потребує ретельної підготовки (визначення мети і об'єкта дослі­дження, періоду проведення робіт, детального вивчення їхнього змісту і т. ін.). Фотографія робочого часу може проводитися з ви­користанням анкети, подібної до картки самофотографії.

4) Метод моментних спостережень. Умовно його можна від­нести до вибіркової фотографії робочого часу. Його суть полягає в тому, що відбувається фіксація стану працівника в досліджуваний період часу, причому це може відбуватися як через рівні проміжки часу, так і у випадково обрані моменти. Для визначення затрат часу на кожний елемент праці застосовують формулу:

де Тк - затрати робочого часу на кожний елемент праці;

К - кількість спостережень за цим елементом;

п - загальна кількість спостережень за досліджуваний період;

То - фонд робочого часу, за яким визначають затрати праці на к-й елемент (зміна, місяць тощо).

Дані, отримані в результаті моментних спостережень, заносять до листа індивідуальної фотографії робочого часу і складають баланс робочого часу. Потім аналізують затрати робочого часу, визначають нераціональні його затрати і втрати робочого часу, виявляють причи­ни їх виникнення. Після цього складають нормативний баланс робо­чого часу, з якого виключають усі втрати і нераціональні його затрати.

5) Хронометраж — метод вивчення затрат робочого часу, використовуваний для вивчення трудомісткості елементів трудового процесу, що повторюються, а також для аналізу раціональності способів праці. Як і фотографія робочого часу, потребує серйозної підготовки до проведення (вибір об'єкта спостереження, поділу робіт на окремі елементи, визначення кількості спостережень, під­готовку спеціальної документації тощо). Результати хронометраж­них спостережень використовуються в основному для нормування праці робітників і службовців. Проводити хронометраж доцільно в тих випадках, коли норма виробітку не виконується на виробницт­ві; тоді, провівши спостереження за затратами праці працівника, можна встановити причини невиконання норм. Матеріали хро­нометражних спостережень можуть бути підставою для перегляду норм виробітку.

 

 

Сутність нормування праці

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин об'єктивно зростає роль нормування праці як однієї з суттєвих ланок економічного механізму, що визначає ефективність діяльно­сті підприємства. Як свідчить досвід, ефективність використання праці тісно пов'язана з загальними економічними результатами діяльності підприємства, тому надзвичайно актуальним є прове­дення систематичної роботи зі зниження питомих витрат праці, а тому значно зростає роль і значення нормування праці на підпри­ємстві. Використання прогресивних норм праці в сучасних умо­вах господарювання стає однією з найважливіших умов еконо­мічного добробуту підприємства і конкурентоздатності й,ого про­дукції.

Нормування праці на підприємстві — система засобів і методів установлення міри праці, необхідної для об 'єктивної оцінки його ефективності й відповідного рівня його оплати. До засобів норму­вання праці відносять централізовано розроблені нормативні мате­ріали, засоби вимірювання та аналізу трудових процесів, комп'ю­терну техніку. Що стосується методів нормування, то вони, влас­не, є технологіями встановлення й застосування норм праці.

Метою нормування праці на підприємстві є забезпечення ефек­тивного використання його матеріальних і трудових ресурсів, кон­курентоздатності продукції на основі цілеспрямованих заходів щодо зниження трудових витрат у результаті впровадження досяг­нень науки і передового досвіду.

Нормування праці на підприємстві покликано вирішувати такі завдання:

- забезпечувати науково обґрунтовану базу для внутрішнього виробничого планування та організації праці;

- сприяти виявленню й використанню резервів росту продуктив­ності праці та зниження собівартості продукції;

- стимулювати підвищення кваліфікації працівників на основі наукового узагальнення і масового розповсюдження передового виробничого досвіду;

- сприяти вдосконаленню оплати праці, встановленню пов­нішої відповідності між мірою праці та мірою винагороди за працю.

Основні положення нормування праці можна звести ось до чого:

1) Обсяг виробництва продукції багато в чому залежить від якості норм, наукового обґрунтування технологічних нормативів, покладених в їх основу.

2) Значний вплив на тривалість виконання роботи здійснює ор­ганізація виробництва, тому форма організації виробництва по­винна бути такою, щоби тривалість операційного, технологічного і виробничого циклів була найменшою за конкретних умов.

3) Рівень кваліфікації та виробничого досвіду, рівень загальної та професійної освіти здійснюють значний вплив на успішність трудової діяльності, тому наукове вивчення, узагальнення і масове розповсюдження передового виробничого досвіду є засобами під­вищення ефективності праці, що повинні максимально використо­вуватись у практиці нормування на підприємствах.

4) Режими праці й відпочинку можуть бути науково обґрунто­ваними тільки на основі психофізіологічного аналізу, а для забез­печення змістовності й привабливості праці потрібен і соціальний аналіз трудових процесів.

Що повніше ці моменти враховано в розробленні норм, то ви­щим буде рівень їх наукового обґрунтування.

 

Види норм праці

 

У період переходу до ринкових відносин надзвичайно важли­вим стає вивчення затрат праці. Найбільш узагальнюнальним їх вимірником виступає робочий час.

Міра праці - суспільно необхідні затрати робочого часу, які складаються в умовах ринку. Міра праці відображає неличину ринкових затрат і виражає затрати абстрактної праці.

Норма праці - конкретне вираження міри праці на кожному підприємстві. Вони можуть бути більшими або меншими міри праці, кожне підприємство зацікавлене у зниженні норм праці на виготовлення продукції, що дає можливість зменшити витрати виробництва.

Обґрунтування норм праці передбачає всебічне врахування факторів, які впливають на їх величину в певних організаційно-технічних умовах.

Норма праці визначає величину і структуру затрат робочого часу, необхідних для виконання певної роботи, і є еталоном, з яким порівнюються фактичні затрати праці з метою встановлення їхньої раціональності. У нормуванні праці робітників і службов­ців застосовуються такі види норм праці: норми часу, норми ви­робітку, норми обслуговування, чисельності, керованості, нормо­вані завдання.

Оскільки загальним вимірником праці слугує робочий час, усі норми праці є похідними від норм часу.

Норма часу - кількість робочого часу, необхідна для виконання одиниці певної роботи (операції) одним працівником або групою працівників відповідної чисельності й кваліфікації в найбільш раціональних для підприємства організаційних, технічних і госпо­дарських умовах з урахуванням передового виробничого досвіду.

Норма часу визначається в людино-годинах, людино-хвилинах, людино-секундах. Щоб установити норму часу, необхідно з'ясу­вати склад затрат робочого часу і конкретні їх величини для вико­нання певної роботи.

Склад норм часу можна представити такою формулою:

Всі затрати робочого часу (крім підготовчо-завершального) встановлюються на операцію або на одиницю (штуку) виробу і в сумі складають норму штучного часу шт), визначувану за формулою:

Тобто, норма часу складається з норми підготовчо-завершаль­ного часу і норми штучного часу.

Штучно-калькуляційний час визначається за формулою:

де n - кількість виробів у партії.

Норму часу на виготовлення всієї партії виробів або виконання всього завдання визначають таким чином:

де Тпарт - час на виготовлення партії виробів.

Норма виробітку - кількість натуральних (штук, метрів, тонн) чи умовних одиниць, які повинні бути виготовлені за одиницю часу (зміну, місяць) у певних організаційно-технічних умовах одним або групою працівників відповідної кваліфікації. Для визначення норм виробітку застосовують формулу:

де Нч - встановлена норма праці на одиницю виробу.

У тих випадках, де підготовчо-завершальний час, час на обслу­говування робочого місця, на особисті потреби й відпочинок нормуються на зміну, норму виробітку можна обчислити за фор­мулами:

Між нормою часу і нормою виробітку існує зворотна залежність. Між змінами норм часу і нормами виробітку існують такі спів­відношення:

Норма обслуговування - встановлення кількості одиниць облад­нання (кількість робочих місць, квадратних метрів площі і т. ін.), яке повинно обслуговуватися одним працівником або групою ро­бітників відповідної кваліфікації за певних організаційно-техніч­них умов протягом зміни. Вона є похідною від норми часу. Для розрахунку норм обслуговування необхідно визначити норму часу обслуговування.

Норма часу обслуговування — кількість часу, необхідна за пев­них організаційно-технічних умов на обслуговування протягом зміни обладнання, квадратногометра виробничої площі і т. ін.

де Но - норма обслуговування;

Нч.0 - норма часу на обслуговування одиниці обладнання, оди­ниці виробничої площі;

К - коефіцієнт, що враховує виконання додаткових функцій, не врахованих нормою часу, а також час на відпочинок і особисті потреби.

Різновидом норм обслуговування є норма керованості, яка ви­значає чисельність працівників і кількість структурних підрозділів, що припадають на одного керівника.

Норматив чисельності - заздалегідь установлена розрахункова величина, яка визначає чисельність працівників для виконання одиниці конкретної роботи чи обслуговування конкретних об'єк­тів. Норматив чисельності відрізняється від норми чисельності працюючих. Під останньою розуміють чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для вико­нання виробничого завдання.

Норма чисельності працюючих визначається за формулами:

або

де О - загальна кількість одиниць обладнання, що обслуговується;

Но - норма обслуговування.

На основі норм праці інколи працівникам можуть установлюва­ти нормовані завдання. Нормоване завдання - встановлений обсяг роботи, що його працівник або група працівників повинні викона­ти за певний період із дотриманням певних вимог до якості про­дукції.

Обсяг роботи, встановлюваний нормованим завданням, може бути вираженим у трудових (нормовані людино-години) або нату­ральних (кг, шт, м) показниках. Залежно від організації виробни­цтва і характеру робіт, що виконуються, нормоване завдання може встановлюватися на зміну, місяць або на період виробництва зада­ного обсягу робіт.

 

 

Види нормативів з праці

Нормативи для нормування праці — вихідні величини режимів роботи обладнання, затрат праці і часу перерв у роботі, розроб­лені на основі заздалегідь проведених досліджень і призначені для багатократного використання при розрахунку конкретних норм затрат праці стосовно визначення організаційно-технічних умов.

Розрізняють такі види нормативів: нормативи режимів роботи обладнання, нормативи часу, нормативи часу обслуговування і нор­мативи чисельності.

Нормативи режимів роботи обладнання, необхідні для розрахун­ку основного машинного і машинно-ручного часу (наприклад, тем­пература печі, час знаходження виробу в закалювальній ванні тощо).

В основі розробки нормативів часу лежить вивчення техноло­гічно однорідних операцій, що складаються з певної кількості од­нотипних елементів. Ці нормативи є вихідними для встановлення обґрунтованих норм часу. В залежності від структури затрат робо­чого часу виділяють нормативи: основного (технологічного) часу; допоміжного часу; часу на обслуговування робочого місця; часу на відпочинок і особисті потреби; підготовчо-завершального часу.

Різновидом нормативів часу є типові норми, які встановлюються на виробіток одиниці продукції в умовах типового і технологічного процесу, що відбувається при конкретних організаційних і техніч­них умовах виробництва.

Нормативи часу обслуговування визначають затрати праці на обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, виробничої бригади тощо. За цими нормативами розраховується явочна чи­сельність працівників, необхідна для виконання конкретного обся­гу робіт.

Нормативи чисельності — це регламентована чисельність робіт­ників певного професійно-кваліфікаційного складу, яка потрібна для виконання одиниці або всього обсягу робіт.

Нормативи режимів праці обладнання і нормативи часу необ­хідні для визначення норм часу на виробництво одиниці продукції. Нормативи обслуговування і чисельності використовуються для розрахунку норм обслуговування і загальної чисельності працюю­чих, які виконують протягом року певний обсяг робіт з випуску продукції, управління агрегатами, апаратами тощо.

За сферою прикладання нормативи з праці поділяють на місце­ві, галузеві і міжгалузеві.

Місцеві нормативи - нормативи на види робіт і операцій, харак­терні для даного підприємства, розробляються нормативними бю­ро, відділами підприємства, науковими організаціями.

Галузеві нормативи - нормативи, які застосовуються для нор­мування праці на однорідних за типом виробничих підприємствах і враховують особливості техніки, технології, організації виробни­цтва і праці. Для однорідних підприємств нормативи розробля­ються галузевими науково-дослідними організаціями. Галузеві і міжгалузеві нормативи є рекомендаційними для підприємств.

Міжгалузеві нормативи призначені для нормування праці пра­цівників однакових професій і спеціальностей, зайнятих виконан­ням однорідних технологічних процесів на підприємствах різних галузей народного господарства. Наприклад, загально машинобу­дівні нормативи на верстатні, зварювальні, інші роботи.

В залежності від поділу структури трудового процесу на скла­дові і категорії затрат робочого часу нормативи часу поділяють на диференційовані і укрупнені.

До диференційованих належать нормативи часу на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Такі нормативи називають мікроелементними нормативами. Мікроелементне нормування засноване на тому, що найбільш складні трудові дії складаються з простих, або первинних елементів. Мікроелемент складається з одного або декількох рухів, які виконуються безперервно, і явля­ють собою елемент трудового процесу.

Укрупнені нормативи враховують поопераційну технологію, яка визначає послідовність переходів, режими роботи обладнання, властивості і конструктивні особливості інструменту тощо.

Основним методом розробки нормативів є метод дослідження, яке може проводитися як у лабораторіях НДІ, так і безпосередньо на виробництві.

Процес розробки нормативів складається з п'яти послідовних етапів:

1. складання схеми розробки нормативів;

2. проведення хронометражних досліджень;

3. графоаналітичної обробки даних хронометражу;

4. складання таблиць нормативів;

5. перевірки і коректування нормативів.

Від послідовності і ретельності розробки нормативів залежить їх якість, остання в свою чергу визначає обґрунтованість і якість норм праці. Важливість роботи по визначенню нормативів в рин­кових умовах зростає, оскільки науково обґрунтовані нормативи є основою впровадження найбільш продуктивних режимів роботи обладнання, вдосконалення організаційно-технічних умов вироб­ництва і трудових процесів.