Зовнішня торгівля як історично перша форма міжнародного бізнесу, її суб’єкти та складові елементи
Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між народами і країнами, яка відображає зв'язок між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом.
Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:
1.етап — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.)
2.— друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914 р.)
3. — період між двома світовими війнами деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі.
4. — повоєнний (50—60-ті роки)
5. — сучасний (з початку 70-х років)
Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими чинниками міжнародного середовища, як посилення міжнародної конкуренції, зміцнення існуючих і поява нових інтеграційних угруповань, індустріалізація більшості країн, що розвиваються, проблема заборгованості як цих країн, так і постсоціалістичних (перехідних) економік, розпад світової соціалістичної системи господарства.
*** Суб'єктами міжнародних економічних відносин є учасники відносин, які можуть активно та відносно незалежно діяти для здійснення власних економічних інтересів. До них належать фізичні, юридичні особи, держава, міжнародні організації та деякі специфічні суб'єкти.
Під фізичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, розуміють окремих правоспроможних та дієспроможних індивідів, котрі виступають від свого імені (тобто не є представниками ніяких фірм чи організацій), ціллю яких є задоволення індивідуальних інтересів (наймані працівники, туристи, комерсанти-індивідуали).
Під юридичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, слід розуміти організації, фірми,корпорації, які існують постійно, мають власне майно, мають право купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами власності, право бути позивачем та відповідачем у суді, є носіями самостійної майнової відповідальності і займаються зовнішньоекономічною діяльністю (акціонерні, командитні товариства, товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, одноосібні підприємства).
Державає головним суб'єктом системи світового господарства, саме тому має безпосередній вплив на функціонування цієї системи. Головна роль держави — створення поля для діяльності інших суб'єктів різних рівнів через укладання угод та договорів про двостороннє чи багатостороннє співробітництво. До специфічних суб'єктів міжнародних економічних відносин належать багатонаціональні корпорації, міжнародні спільні підприємства та ін.
На сучасному етапі головними суб'єктами міжнародних економічних відносин є національні господарства, регіональні інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації.
До складу основних інфраструктурних елементів світової торгівлі належать:
• матеріально-технічна база (склади, бази, що обладнані необхідним устаткуванням);
• спеціалізовані підрозділи, що забезпечують допродажне та післяпродажне технічне обслуговування;
• організації, що забезпечують проведення розрахункових операцій;
• транспортна мережа світу;
• інформаційне забезпечення зовнішньоторговельних зв'язків тощо.
Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують три важливі параметри: загальний обсяг (товарообіг), товарна структура і географічна структура.
Зовнішня торгівля (ЗТ)- це вид зовнішньоекономічної діяльності, функціональна форма міжнародного бізнесу, система економічних відносин суб'єктів підприємницької діяльності з приводу купівлі- продажу товарів, послуг, капіталу та робочої сили.
ЗТ на сучасному етапі перетворилась у важливу сферу економіку будь-якої крани, зростає її вплив на світовий економічний розвиток.
Підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни проходять при нестійких міжнародних торговельних зв’язках. Внаслідок цього в структурі товарообігу та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни.
Структура ЗТ за формами ЗТ:
Традиційна торгівля – це торгівля між суб”єктами за традиційними правилами: гроші – товар.
Торгівля продукцією у рамках кооперації – це спосіб реалізації продукції між суб”єктами міжнародної виробничої кооперації, яка здійснюється, як правило, за трансфертними цінами у пільговому режимі.
Зустрічна торгівля – це сукупністьміжнародних торговельних угод, при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів, з метою досягнення балансу експортноімпортних операцій:
а) бартер – це оцінені і збалансовані товарообмінні операції за єдиним договором-контрактом без грошового еквівалента.
б) зустрічна закупівля.
в) компенсаційні угоди – це довгострокові угоди(10-20 років), при яких покупець оплачує вартість товарів постачанням інших товарів або наданням послуг, а при необхідності різницю доплачує грошима.
г) кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов”язань.
д) угода “світч” – передача зобов”язань, угоди з багаторазовим перепродажем товарів.
е) угода “оффсет” – це поєднання обміну товарів та послуг з вкладанням капіталу, який використовується головним чином для підтримки реалізації товарів на світовому ринку: для реклами, для поеращення упаковки.
Біржова торгівля – це оптова торгівля масовими товарами, що мають стійкі та чіткі якісні параметри, при посередництві бірж. Коньюнктура біржової торгівлі та ситуація на фондовій біржі є одним з найважливіших і достатньо достовірних показників динаміки світових товарних та валютних ринків.
ЗТ характеризують:
1) експорт;
2) імпорт;
3) торговельний баланс;
4) загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот);
5) загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг); 6) товарна структура;
7) географічна структура.
По критерію суб'єктів, що здійснюють зовнішньоторговельні операції можна виділити:
1. Зовнішня торгівля держави - це сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни.
2. Зовнішня торгівля окремих суб'єктів ЗЕД - це сукупність експортно-імпортних операцій, що здійснюється кожною з них окремо.
17. Інститут міжнародних відносин у структурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка.(стр157)
ІМВ — структурний підрозділ КНУ імені Тараса Шевченка. У 1995 році інститут було визначено головним навчально-методичним центром з підготовки фахівців для роботи у сфері міжнар. відносин і зовнішньої політики України.
Початком історії Інституту міжнародних відносин вважається 1944 рік, коли на підставі наказу наркома освіти УРСР від 18 жовтня 1944 року в Київському університеті було відкрито новий факультет - міжнародних відносин. Головна мета - підготовка практичних працівників Міністерства закордонних справ. Очолювали факультет у перші повоєнні роки І.А.Василенко, М.П.Овчаренко. Першим завідувачем кафедри історії міжнародних відносин став професор О.К.Касименко, директор Інституту історії АН УРСР.
З 1971 року підготовку фахівців-міжнародників було продовжено на відновленому факультеті міжнародних відносин та міжнародного права. Структурно факультет включав кафедру історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, кафедру міжнародного права та іноземного законодавства та кафедру російської мови для іноземців.
1972 рік. На факультеті відкрито ще одну спеціальність – «МЕВ». Незабаром було створено й відповідну випускну кафедру – МЕВ (завідувачі –професори В.С.Будкін, А.С.Філіпенко).
1975 рік. На базі факультету відкрито заочне відділення підвищення кваліфікації лекторівміжнародників з дворічним терміном навчання. На відділення зараховувалися громадяни України з вищою освітою, які займалися лекторською, викладацькою та науково-дослідною роботою.
1976 рік. Як структурний підрозділ факультету створено кафедру іноземних мов, яка забезпечувала підготовку вітчизняних студентів для роботи референтами-перекладачами з урахуванням спеціальності фахівців-міжнародників. За період свого функціонування (до 1990 року) факультет підготував понад 3500 фахівців-міжнародників (переважно з числа іноземців).
4 травня 1988 року факультет міжнародних відносин і міжнародного права було реорганізовано в Інститут міжнародних відносин і міжнародного права, який у грудні 1990 року перейменовано на ІМВ.
Якісно нова сторінка в історії інституту відкрилася з проголошенням незалежності України. Указом Президента України від 30 травня 1995 року інститут було визначено головним навчальнометодичним центром з підготовки фахівців для роботи у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики нашої держави.
Впродовж 1992-1999 років відбулися суттєві зміни у внутрішній структурі Інституту.
В Інституті започатковано підготовку фахівців за спеціальністю “міжнародна інформація”.
Ініціатором її створення і завідувачем однойменної випускної кафедри був професор В.П. Гондюл.
Новим явищем у розвитку інституту стало й відкрите у 1995 році на базі факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів відділення післядипломної освіти, де організовано навчання для здобуття другої вищої освіти за освітньо-професійними програмами магістра (керівник відділення – професор В.М.Матвієнко).
З 2000 року в Інституті функціонує Центр європейських студій (керівник– професор О.І.Шнирков). У співробітництві з університетами Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, ФРН, Франції, Швеції тут готують магістрів зі спеціальностей: „МВ”, „МП ”, „МЕВ”, „МІ” за програмами європейська політика, європейське право, економіка європейської інтеграції, європейська інформаційна безпека, європейські комунікації.
У 2002 році вперше серед вищих навчальних закладів України в Інституті розпочато підготовку студентів за спеціальністю „міжнародний бізнес” (кафедра управління зовнішньоекономічною діяльністю).
Сьогодні ІМВ – це сучасний освітньо-науковий центр з розгалуженою структурою та гнучкою системою організації навчального процесу, в якому функціонують 11 спеціальних кафедр та загальноінститутська кафедра іноземних мов, що забезпечують підготовку фахівців за п’ятьма спеціальностями:МВ, МП, МЕВ, МБ, МІ, Кр.
В Інституті навчається понад 2500 студентів, аспірантів і стажистів, майже 250 з них – іноземні громадяни з більш як 50 країн світу; понад 300 осіб здобувають другу вищу освіту заочно. Навчальний процес забезпечує висококваліфікований професорсько-викладацький колектив, що нараховує близько 200 осіб. Серед них 25 докторів наук, професорів; 80 – кандидатів наук, доцентів.