Теоретико-методологічні положення дослідження
В основі методології палеоландшафтознавства лежать принципи розвитку, історизму, взаємодії та відбиття (Веклич, 1990). Принципи розвитку, історизму, причинності реалізуються в історико-генетичному підході; принципи цілісності, взаємодiї – у системному підході; принцип аналогії явищ – у порівняльно-географічному та порівняльно-історичному методах. Принцип актуалізму застосовується ретроспективно та у природознавчій прогностиці. Базовим поняттям методології палеоландшафто- знавчих досліджень є реконструкція як пізнавальна процедура відтворення давніх ландшафтних комплексів за їх матеріальними рештками на основі принципу відбиття. Понятійно-термінологічний апарат реконструкцій має базуватися на генетичному зв’язку між давніми ландшафтами, їх пам’ятниками та індикаторами.
Якщо виходити з розуміння ландшафту як єдності зі сталою просторово-часовою системою функціонування, то відклади, сформовані в одному ландшафтному таксоні, мають бути трактовані як генетично однорідні (ступінь однорідності залежить від рангу таксону). Генетично однорідна верства є індикатором певного ландшафтного таксону часу її формування та пам’ятником етапу розвитку ландшафтів – інтервалу існування сталих ландшафтних умов, якісно відмінних від інших відрізків історії їх розвитку. Пам’ятником палеоландшафту як тримірного утворення є літогенне (педолітогенне) тіло, що матеріалізує площу поширення та умови залягання генетично однорідної верстви відповідного віку. Це поняття близьке до концепції геологічного тіла, що розглядається як дискретна у часі та просторі частина геологічного середовища з генетично визначеними формою, структурою та складом (Косигін, 1983; Матошко, Чугунний, 1993). Літо(педо)генне тіло є найадекватнішим матеріальним втіленням ландшафту часу його формування: його ареал відповідає площі ландшафту; форма залягання є пам’ятником давнього рельєфу; підстелюючі породи – пам’ятником літогенної основи; генетичний тип відкладів є виразом екзогенних процесів у ландшафті, викопні грунти та біотичні рештки – пам’ятниками давніх грунтів, рослинності, фауністичних комплексів та, разом з гіпергенними породами, – індикаторами клімату. Літо(педо)генне тіло є матеріальним виразом інваріанту палеоландшафту, тобто сталості у часі його просторових структуроутворюючих взаємозв’язків. Латеральні сполучення геологічних тіл та їх послідовність у розрізі відображають просторово-часову диференціацію палеоландшафтів.
Для реконструкції зональних палеоландшафтів провідне значення має вивчення індикаторів давнього клімату і пам’ятників кліматично зумовлених компонентів ландшафту. Вплив кліматичних факторів найкраще виражено у елювіальних і транселювіальних ландшафтах, тому основним об’єктом дослідження стали субаеральні четвертинні відклади. У кліматостратиграфічних схемах різнорангові стратони є пам’ятниками різнорангових палеоетапів та індикаторами інваріантів зональних типологічних ландшафтних комплексів різного рангу. Відповідно до зменшення генетичної однорідності ландшафтних комплексів із підвищенням їх рангу змінюється і генетична однорідність палеогеографічних пам’ятників (iндикаторів) зональних компонентів, зокрема, викопних грунтових утворень, гіпергенних порід та їх спорово-пилкового складу. Ступінь генетичної однорідності давніх зональних ландшафтних комплексів, виражений через їх таксономічний ранг, приймається як палеоландшафтний критерій виділення таксонів етапності розвитку ландшафтів. Критерієм виділення відповідних стратонів є ступінь генетичної однорідності грунтових утворень, гіпергенних відкладів та їх спорово-пилкового складу. Пропонуються наступні співвідношення таксонів етапності та стратонів у їхній ієрархічній послідовності.
Найнижчий таксон етапності відповідає літологічно однорідній верстві з одним напрямком та інтенсивністю грунтоутворюючого (гіпергенного) процесу та одним спорово-пилковим комплексом, що відображає наявність однієї рослинної формації. Таку верству визначаємо як фазоліт, а відповідний таксон етапності як фазу. Фазоліт є індикатором інваріанту кліматично однорідного типологічного ландшафтного комплексу – підтипу (надряду) ландшафту.
Вищий таксон етапності – підстадія – відповідає одному зональному типу грунту, що переважно є результуючою кількох грунтоутворюючих процесів, та одній палінозоні. Матеріальний вираз підстадії – відповідний стратон у межах кліматоліту визначаємо як стадіоліт І. Він є індикатором інваріанту інтегрального зонального типу ландшафту. Підстадія включає фази, що відображають ландшафтні сукцесії протягом існування зонального типу ландшафту, з амплітудами змін переважно в межах його інваріанту. Матеріальний вираз сукцесій називатимемо субкомплексом відкладів.
Стадія визначається за інтенсивністю педогенезу для теплих етапів (початкова, оптимальна, заключна стадії грунтоутворення) чи за інтенсивністю і сталістю лесоутворення для холодних етапів (Веклич та ін., 1979). Стадії оптимумів включають сукцесії ландшафтів, що різняться змінами інваріантів переважно на рівні зонального типу, але в межах однієї системи (підсистеми) ландшафтів. Послідовність відкладів стадії утворює комплекс/педокомплекс стадіоліту ІІ, який є індикатором інваріанту системи (підсистеми) ландшафтів.
Вищий таксон – підетап – виділяється за типом субаерального гіпергенезу (грунтоутворення чи лесоутворення) і включає перебіг стадій, що охоплюють переходи від клімаксу ландшафтної сукцесії певного типу до її протилежностей. Зміни інваріантів ландшафтів відбуваються переважно на рівні систем. Матеріальним виразом цих послідовностей є підсвіти грунтів і відкладів, що формують субкліматоліт.
Палеогеографічний етап включає підетапи грунтоутворення і породоутворення, тип його визначається за переважанням одного з цих процесів. Цикли субаерального грунтоутворення – породоутворення обумовлені зміною глобальних станів ландшафтної оболонки – інтергляціалів і гляціалів з їх підрозділами (стадіалами та міжстадіалами). Підетапи є відображенням інваріантів глобального стану ландшафтів. Пам’ятником послідовності ландшафтних інваріантів етапу є літо(педо)генна світа відповідного кліматоліту.
Матеріальним втіленням ландшафтних комплексів різнорангових етапів є літо(педо)генні тіла відповідних стратонів. Палеогеографічні етапи відносяться до рівня макроетапності, таксони від підетапу до підстадії включно належать до рівня мезоетапності, а в межах підстадії відображають мікроетапність.