Отож розглянемо людину детальніше. 4 страница

3.3. Право людини на екологічно безпечне життєве середовище

Люд­ство за ко­рот­кий іс­то­рич­ний пе­рі­од дес­та­бі­лі­зу­ва­ло бі­ос­фе­ру, нас­лід­ком чо­го є гло­баль­на еко­ло­гіч­на кри­за. Внас­лі­док іс­ну­ючих в бі­ос­фе­рі внут­ріш­ніх зв'яз­ків ця дес­та­бі­лі­за­ція заг­ро­жує і са­мій лю­ди­ні ("ефект бу­ме­ран­га": "лю­ди­на приг­ні­чує са­ма се­бе че­рез приг­ні­чен­ня при­ро­ди"). За за­ко­на­ми при­ро­ди рес­та­бі­лі­за­ція сис­те­ми не­ми­ну­ча і по­вин­на від­бу­ва­ти­ся в ос­нов­но­му за ра­ху­нок лю­ди­ни і її тех­нос­фе­ри, бо ін­ший стан екос­фе­ри, який прин­ци­по­во від­різ­няється від до­ан­тро­по­ген­но­го, але при­дат­ний для жит­тя лю­ди­ни, не­мож­ли­вий. Лю­ди­на са­ма ство­ри­ла не­без­печ­не для се­бе се­ре­до­ви­ще.

Ви­ді­ля­ють тех­но­ген­ну і еко­ло­гіч­ну не­без­пе­ку. Еко­ло­гіч­на не­без­пе­ка – це еко­ло­гіч­ні впли­ви, які мо­жуть вик­ли­ка­ти змі­ни в нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі та, як нас­лі­док, змі­ни умов іс­ну­ван­ня лю­ди­ни. У гло­баль­но­му мас­шта­бі при­род­ні дже­ре­ла не­без­пе­ки нез­нач­ні по­рів­ня­но з ан­тро­по­ген­ни­ми. То­му особ­ли­во­го зна­чен­ня на­бу­ває за­без­пе­чен­ня еко­ло­гіч­ної без­пе­ки – ста­ну за­хи­ще­нос­ті сус­піль­ства і при­ро­ди від еко­ло­гіч­ної (зок­ре­ма тех­но­ген­ної) не­без­пе­ки.

Без­пе­ка склад­ної сис­те­ми виз­на­чається не стіль­ки суб'єкта­ми за­хис­ту чи чин­ни­ка­ми зов­нішньої за­хи­ще­нос­ті, скіль­ки внут­ріш­ні­ми влас­ти­вос­тя­ми – стійкіс­тю, на­дійніс­тю, здат­ніс­тю до ав­то­ре­гу­лю­ван­ня. Найбіль­шою мі­рою це сто­сується са­ме еко­ло­гіч­ної без­пе­ки. Лю­ди­на, сус­піль­ство, дер­жа­ва не мо­жуть бу­ти га­ран­та­ми влас­ної еко­ло­гіч­ної без­пе­ки до то­го ча­су, по­ки про­дов­жу­ють по­ру­шу­ва­ти стійкість і бі­отич­ну ре­гу­ля­цію нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща.

Ін­тег­раль­ни­ми кри­те­рі­ями еко­ло­гіч­ної без­пе­ки для бі­ос­фе­ри в ці­ло­му є сту­пінь від­по­від­нос­ті за­галь­но­го тех­но­ген­но­го на­ван­та­жен­ня на те­ри­то­рію її еко­ло­гіч­ній тех­ноємнос­ті – гра­нич­ній стійкос­ті до пош­ко­джу­валь­них тех­но­ген­них впли­вів; для ок­ре­мих еко­сис­тем го­лов­ни­ми кри­те­рі­ями без­пе­ки є ці­ліс­ність, збе­ре­жен­ня ви­до­во­го скла­ду, бі­оріз­но­ма­ніт­нос­ті і струк­ту­ри внут­ріш­ніх взаємозв'яз­ків; для ін­ди­ві­ду­умів кри­те­рієм еко­ло­гіч­ної без­пе­ки є збе­ре­жен­ня здо­ров'я і нор­маль­ної життєді­яль­нос­ті.

Здо­ров'я на­ції є од­ним з по­каз­ни­ків ци­ві­лі­зо­ва­нос­ті дер­жа­ви і ві­доб­ра­жає со­ці­аль­но-еко­но­міч­ний стан сус­піль­ства та його ста­лий роз­ви­ток.

Кри­те­рії еко­ло­гіч­ної без­пе­ки зак­ріп­ле­ні сис­те­мою еко­ло­гіч­них нор­ма­ти­вів, се­ред яких цен­траль­не міс­це по­сі­да­ють нор­ма­ти­ви гра­нич­но­до­пус­ти­мих кон­цен­тра­цій заб­руд­ню­ючих ре­чо­вин у во­ді, по­віт­рі, ґрун­ті, хар­чо­вих про­дук­тах, тва­рин­них кор­мах; до­пус­ти­мих рів­нів шкід­ли­вих фі­зич­них впли­вів на нав­ко­лишнє при­род­не се­ре­до­ви­ще. Впро­ва­дже­ні нор­ма­тив­ні ви­мо­ги до об­ся­гів ви­ки­дів кож­но­го ти­пу ста­ці­онар­но­го дже­ре­ла заб­руд­нен­ня і тран­спор­тних за­со­бів.

Дот­ри­ман­ня нор­ма­ти­вів і пра­вил еко­ло­гіч­ної без­пе­ки за­без­пе­чується дер­жа­вою шля­хом ство­рен­ня сис­те­ми су­час­но­го за­ко­но­дав­ства, ефек­тив­но­го ад­мі­ніс­тра­тив­но­го кон­тро­лю, впро­ва­джен­ня еко­но­міч­но­го ме­ха­ніз­му при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня, фор­му­ван­ня еко­ло­го-пра­во­вої куль­ту­ри гро­ма­дян.

Найваж­ли­ві­ший нап­ря­мок еко­ло­гіч­ної кон­цеп­ції Ук­ра­їни – охо­ро­на се­ре­до­ви­ща іс­ну­ван­ня лю­ди­ни – тіс­но пов'яза­ний з ідеєю ство­рен­ня спри­ят­ли­вих еко­ло­гіч­них умов для життєді­яль­нос­ті, пра­ці і від­по­чин­ку лю­ди­ни. Це та­кож є го­лов­ним зав­дан­ням ді­яль­нос­ті з охо­ро­ни нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, яка охоп­лює ком­плекс між­на­род­них, дер­жав­них та гро­мадсь­ких за­хо­дів що­до за­без­пе­чен­ня фі­зич­них, хі­міч­них і бі­оло­гіч­них па­ра­мет­рів фун­кці­ону­ван­ня при­род­них сис­тем у не­об­хід­них з пог­ля­ду здо­ров'я лю­ди­ни ме­жах.

Пра­во гро­ма­дян на спри­ят­ли­ве нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще про­го­ло­ше­но в Дек­ла­ра­ції про дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет Ук­ра­їни.

У стат­ті 3 Кон­сти­ту­ції Ук­ра­їни заз­на­че­но, що "лю­ди­на, її жит­тя і здо­ров'я, честь і гід­ність, не­до­тор­кан­ність і без­пе­ка виз­на­ють­ся в Ук­ра­їні найви­щою со­ці­аль­ною цін­ніс­тю".

Еко­ло­гіч­ні пра­ва й обов'яз­ки гро­ма­дян Ук­ра­їни ста­нов­лять сис­те­му юри­дич­но зак­ріп­ле­них за гро­ма­дя­на­ми прав та обов'яз­ків в еко­ло­гіч­ній сфе­рі. Стат­тя 50 Кон­сти­ту­ції Ук­ра­їни про­го­ло­шує: "Ко­жен має пра­во на без­печ­не для жит­тя і здо­ров'я дов­кіл­ля та на від­шко­ду­ван­ня зав­да­ної по­ру­шен­ням цього пра­ва шко­ди. Кож­но­му га­ран­тується пра­во віль­но­го дос­ту­пу до ін­фор­ма­ції про стан дов­кіл­ля, про якість хар­чо­вих про­дук­тів і пред­ме­тів по­бу­ту, а та­кож пра­во на їх по­ши­рен­ня. Та­ка ін­фор­ма­ція ні­ким не мо­же бу­ти за­сек­ре­че­на".

Стат­тя 16 Кон­сти­ту­ції Ук­ра­їни виз­на­чає як обов'язок дер­жа­ви за­без­пе­чен­ня еко­ло­гіч­ної без­пе­ки і під­три­ман­ня еко­ло­гіч­ної рів­но­ва­ги на те­ри­то­рії Ук­ра­їни, по­до­лан­ня нас­лід­ків ава­рії на ЧА­ЕС, яка має пла­не­тар­ні мас­шта­би, і збе­ре­жен­ня ге­но­фон­ду ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду.

Пра­во­вою ос­но­вою еко­ло­гіч­них прав та обов'яз­ків гро­ма­дян є при­пис Кон­сти­ту­ції Ук­ра­їни, у яко­му зак­ріп­ле­но, що ком­плекс та­ких прав пе­ред­ба­че­но За­ко­ном Ук­ра­їни "Про охо­ро­ну нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща" (стат­ті 9-12). Від­по­від­но до цього за­ко­ну гро­ма­дя­ни Ук­ра­їни ма­ють пра­во на без­печ­не для жит­тя і здо­ров'я дов­кіл­ля; об'єднан­ня в гро­мадсь­кі при­ро­до­охо­рон­ні фор­му­ван­ня, одер­жан­ня у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку пов­ної й дос­то­вір­ної еко­ло­гіч­ної ін­фор­ма­ції то­що.

Сут­ність еко­ло­гіч­них прав гро­ма­дян по­ля­гає в юри­дич­ній мож­ли­вос­ті, спря­мо­ва­ній на за­до­во­лен­ня пот­реб гро­ма­дян у га­лу­зі ви­ко­рис­тан­ня при­род­них ре­сур­сів, охо­ро­ни нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща й за­без­пе­чен­ня еко­ло­гіч­ної без­пе­ки. Ці пра­ва ха­рак­те­ри­зу­ють­ся влас­ти­ви­ми їм особ­ли­вос­тя­ми: во­ни яв­ля­ють со­бою ком­плек­сну пра­во­ву ка­те­го­рію; фор­му­ван­ня сис­те­ми цих прав пе­ре­бу­ває у ста­ні ста­нов­лен­ня й роз­вит­ку, при­чо­му її підґрун­тя – це до­ко­рін­ні, за­галь­но­людсь­кі і при­род­ні пра­ва лю­ди­ни. Обу­мов­ле­ність еко­ло­гіч­них прав, які на­ле­жать до кон­сти­ту­ційних прав лю­ди­ни, виз­на­чається її со­ці­аль­ною цін­ніс­тю.

Се­ред еко­ло­гіч­них прав гро­ма­дян мож­на роз­різ­ня­ти ті, що ре­алі­зу­ють­ся пе­ре­важ­но на га­лу­зе­во­му, а та­кож на між­га­лу­зе­во­му рів­нях. У пер­шо­му ви­пад­ку йдеть­ся про пра­во гро­ма­дян на без­печ­не для жит­тя і здо­ров'я дов­кіл­ля, участь у про­ве­ден­ні гро­мадсь­кої еко­ло­гіч­ної ек­спер­ти­зи, здійснен­ня за­галь­но­го й спе­ці­аль­но­го ви­ко­рис­тан­ня при­род­них ре­сур­сів, на одер­жан­ня пов­ної й дос­то­вір­ної ін­фор­ма­ції про стан нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща та його вплив на здо­ров'я лю­дей то­що. До дру­го­го різ­но­ви­ду еко­ло­гіч­них прав на­ле­жить пра­во на от­ри­ман­ня еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти, об'єднан­ня в гро­мадсь­кі при­ро­до­охо­рон­ні фор­му­ван­ня, по­дан­ня до су­ду по­зо­вів про від­шко­ду­ван­ня шко­ди, зав­да­ної здо­ров'ю гро­ма­дян, їхньо­му майну в ре­зуль­та­ті не­га­тив­но­го впли­ву на дов­кіл­ля.

Ре­алі­за­ція еко­ло­гіч­них прав гро­ма­дян за­без­пе­че­на юри­дич­ни­ми га­ран­ті­ями, що ста­нов­лять сис­те­му юри­дич­них за­со­бів за­без­пе­чен­ня здійснен­ня еко­ло­гіч­них прав у сфе­рі еко­ло­гіч­ної без­пе­ки, ра­ці­ональ­но­го при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня й охо­ро­ни нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща.

Еко­ло­гіч­ні пра­ва гро­ма­дян охо­ро­ня­ють­ся за­ко­ном. По­ру­ше­ні пра­ва під­ля­га­ють від­нов­лен­ню. По­нов­лен­ня в пра­вах здійснюється міс­це­ви­ми ра­да­ми згід­но з їх ком­пе­тен­цією, а та­кож су­да­ми. Фор­ми за­хис­ту еко­ло­гіч­них прав гро­ма­дян різ­но­ма­ніт­ні і зас­то­со­ву­ють­ся за­леж­но від кон­крет­них об­ста­вин.

По­ряд із пра­ва­ми За­кон Ук­ра­їни "Про охо­ро­ну нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща" пок­ла­дає на гро­ма­дян і пев­ні обов'яз­ки. Так, гро­ма­дя­ни зо­бов'яза­ні: бе­рег­ти, охо­ро­ня­ти й ра­ці­ональ­но ви­ко­рис­то­ву­ва­ти при­род­ні ба­гат­ства; не по­ру­шу­ва­ти еко­ло­гіч­них прав ін­ших суб'єктів; ком­пен­су­ва­ти зав­да­ні ни­ми збит­ки і т.д. Се­ред обов'яз­ків гро­ма­дян у сфе­рі еко­ло­гії роз­різ­ня­ють­ся і спе­ці­аль­ні еко­ло­гіч­ні обов'яз­ки, пе­ред­ба­че­ні цим За­ко­ном, сис­те­мою еко­ло­гіч­но­го за­ко­но­дав­ства, обу­мов­ле­ні пра­вом при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня, влас­нос­ті на при­род­ні ре­сур­си, а та­кож ті, що вип­ли­ва­ють із ре­алі­за­ції гро­ма­дя­на­ми еко­ло­гіч­но не­без­печ­ної ді­яль­нос­ті.

Ос­тан­ні, у свою чер­гу, мо­жуть по­ді­ля­ти­ся на обов'яз­ки майно­во­го і не­майно­во­го ха­рак­те­ру. Майно­ви­ми обов'яз­ка­ми є, нап­рик­лад, вне­сен­ня пла­ти за заб­руд­нен­ня дов­кіл­ля і по­над­лі­міт­не ви­ко­рис­тан­ня при­род­них ре­сур­сів, ефек­тив­не ви­ко­рис­тан­ня при­род­них ре­сур­сів, здійснен­ня ком­плек­су за­хо­дів що­до від­тво­рен­ня при­род­них ре­сур­сів та ін. До не­майно­вих на­ле­жать: дот­ри­ман­ня вис­нов­ків дер­жав­ної еко­ло­гіч­ної ек­спер­ти­зи, пе­ре­да­ча еко­ло­гіч­но не­без­печ­них об'єктів на еко­ло­гіч­ну ек­спер­ти­зу то­що.

Кож­ний гро­ма­дя­нин має пра­во от­ри­ма­ти еко­ло­гіч­ну ін­фор­ма­цію про: сти­хійні ли­ха; ава­рії та ка­тас­тро­фи, не­без­печ­ні при­род­ні яви­ща; над­зви­чайні по­дії, що заг­ро­жу­ють без­пе­ці гро­ма­дян; стан здо­ров'я на­се­лен­ня; якість хар­чо­вих про­дук­тів і пред­ме­тів по­бу­ту; ви­ки­ди, що сто­су­ють­ся нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща; фак­ти по­ру­шен­ня прав лю­ди­ни, у то­му чис­лі еко­ло­гіч­них.

Чин­ним за­ко­но­дав­ством ус­та­нов­ле­но, що уза­галь­не­на ком­плек­сна ін­фор­ма­ція про еко­ло­гіч­ну, ра­ді­аційну си­ту­ацію і стан зах­во­рю­ва­нос­ті на­се­лен­ня по­вин­на оп­ри­люд­ню­ва­ти­ся на те­ри­то­рії

Ук­ра­їни за по­дан­ням Мі­ніс­тер­ства еко­ло­гії та при­род­них ре­сур­сів, Мі­ніс­тер­ства охо­ро­ни здо­ров'я Ук­ра­їни че­рез Ук­рін­форм дві­чі на рік: за пер­ше пів­річ­чя – до 15 ве­рес­ня, за весь рік – до пер­шо­го квіт­ня нас­туп­но­го ро­ку.

Від­мо­ва у на­дан­ні еко­ло­гіч­ної ін­фор­ма­ції, фаль­си­фі­ка­ція чи пе­рек­ру­чен­ня да­них про стан нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, якість про­дук­тів хар­чу­ван­ня, зах­во­рю­ва­ність на­се­лен­ня, дже­ре­ла заб­руд­нен­ня, при­хо­ву­ван­ня ви­пад­ків ава­рійно­го заб­руд­нен­ня є по­ру­шен­ням еко­ло­гіч­них прав лю­ди­ни.

(Найго­лов­ні­ши­ми за­ко­на­ми, що виз­на­ча­ють і ре­гу­лю­ють пра­во на от­ри­ман­ня еко­ло­гіч­ної ін­фор­ма­ції, є: За­галь­на Дек­ла­ра­ція прав лю­ди­ни; Кон­вен­ція про дос­туп до ін­фор­ма­ції, участь гро­мадсь­кос­ті у прийнят­ті рі­шень і дос­туп до пра­во­суд­дя з пи­тань, що сто­су­ють­ся нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща (Ор­хус, Да­нія, 1998 p.); Кон­сти­ту­ція Ук­ра­їни (стат­тя 50); За­кон Ук­ра­їни "Про охо­ро­ну нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща" (стат­тя 68); Вод­ний ко­декс Ук­ра­їни (стат­тя 110); За­кон Ук­ра­їни "Про охо­ро­ну ат­мос­фер­но­го по­віт­ря (стат­тя 44); Кри­мі­наль­ний ко­декс Ук­ра­їни (стат­тя 227-1); За­кон Ук­ра­їни "Про дер­жав­ну таємни­цю" (стат­тя 8); За­кон Ук­ра­їни "Про за­хист прав спо­жи­ва­чів" (стат­тя 23); За­кон Ук­ра­їни "Про ін­фор­ма­цію" (стат­тя 47); За­кон Ук­ра­їни "Про ви­ко­рис­тан­ня ядер­ної енер­гії та ра­ді­аційну без­пе­ку" (стат­тя 81); За­кон Ук­ра­їни "Про по­во­джен­ня з ра­діоак­тив­ни­ми від­хо­да­ми" (стат­тя 29); За­кон Ук­ра­їни "Про пес­ти­ци­ди і аг­ро­хі­мі­ка­ти" (стат­тя 20).

Рекомендована література:

· ос­нов­на – [42-44, 46];

· до­дат­ко­ва – [1-13, 20, 21, 24].


Тема 4. ПОПУЛЯЦІЙНА І ДЕМОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЮДСТВА

4.1. Расовий і етнічний склад сучасного людства

Всі лю­ди, що ни­ні жи­вуть на Зем­лі народилися від одних прабатьків Адама та Єви. Во­ни ут­во­рю­ють єди­ну су­куп­ність ге­но­фон­дів, спо­лу­че­них між со­бою. Ге­не­тич­них ізо­лю­ючих ме­ха­ніз­мів, що роз­ді­ля­ють будь-які ра­си лю­ди­ни, не іс­нує, і на­віть со­ці­аль­ні бар'єри ви­яв­ля­ють­ся не­ефек­тив­ни­ми там, де різ­ні ра­си по­чи­на­ють кон­так­ту­ва­ти.

Ве­ли­ка здат­ність до міг­ра­цій і не­за­леж­ність лю­ди­ни від се­ре­до­вищ­них чин­ни­ків зро­би­ли ефек­тив­ну ге­ог­ра­фіч­ну ізо­ля­цію не­мож­ли­вою. То­му за­раз всі час­ти­ни сві­ту і всі клі­ма­тич­ні зо­ни зайня­ті од­ним ви­дом. З удос­ко­на­лен­ням сис­те­ми зв'яз­ку і за­со­бів ру­ху внут­ріш­ня зв'яза­ність ге­не­тич­ної сис­те­ми лю­ди­ни пос­тійно по­си­люється.

Все­ре­ди­ні людства ви­ді­ля­ють сис­те­ма­тич­ні під­роз­ді­ли – ра­си лю­ди­ни. Ра­са – це гру­па по­пу­ля­цій лю­дей різ­ної чи­сель­нос­ті, які ха­рак­те­ри­зу­ють­ся по­діб­ніс­тю мор­фо­ло­гіч­них і фі­зі­оло­гіч­них влас­ти­вос­тей та спіль­ніс­тю те­ри­то­рій, що во­ни займа­ють. Роз­ви­ва­ючись під впли­вом іс­то­рич­них чин­ни­ків, ра­са від­різ­няється від на­ро­ду чи ет­но­су, який, ма­ючи пев­ну те­ри­то­рію роз­се­лен­ня, мо­же міс­ти­ти де­кіль­ка ра­со­вих ком­плек­сів. До од­нієї і тієї ж ра­си мо­же на­ле­жа­ти ряд на­ро­дів і но­сі­їв ба­гатьо­х мов.

Кож­на ра­са ха­рак­те­ри­зується су­куп­ніс­тю спад­ко­во обу­мов­ле­них оз­нак (ко­лір шкі­ри, очей, во­лос­ся, особ­ли­вос­ті м'яких час­тин об­лич­чя, че­реп, зріст то­що), пов'яза­них з єдніс­тю по­хо­джен­ня і пев­ною об­лас­тю по­ши­рен­ня.

Іс­нує ба­га­то кла­си­фі­ка­цій людсь­ких рас. Фран­цузь­кий вче­ний Кювьє ви­ді­ляв, зок­ре­ма, 3 ра­си – бі­лу, чор­ну і жов­ту. Де­ні­кер (1902 р.) вва­жав, що на Зем­лі іс­нує 29 людсь­ких рас. У Бри­тансь­кій ен­цик­ло­пе­дії (1986 р.) опи­сується 16 людсь­ких рас. Найбільш пов­ну і фун­да­мен­таль­ну кла­си­фі­ка­цію склав ра­дянсь­кий вче­ний А. Яр­хо (1935, 1936 р.), який опи­сав 35 людсь­ких рас.

Згід­но з кла­сич­ни­ми уяв­лен­ня­ми су­час­не люд­ство по­ді­ля­ють на 3 або 5 ос­нов­них ве­ли­ких рас. У пер­шо­му ви­пад­ку це ек­ва­то­рі­аль­на (нег­ро-австра­ло­їд­на), євра­зійсь­ка (євро­пеоїд­на), азі­атсь­ко-аме­ри­кансь­ка (мон­го­ло­їд­на) ра­си, в дру­го­му – нег­ро­їд­на, австра­ло­їд­на, євро­пеоїд­на, мон­го­ло­їд­на і аме­ри­кансь­ка ра­си. Все­ре­ди­ні кож­ної ра­си ви­ді­ля­ють під­ра­си. Так, все­ре­ди­ні ек­ва­то­рі­аль­ної ра­си – це негрсь­ка, нег­рильсь­ка, буш­менсь­ка, австра­лійсь­ка та ін.; все­ре­ди­ні євро­пеоїд­ної – ат­лан­то-бал­тійсь­ка, ін­до-се­ред­зем­но­морсь­ка, се­редньоєвро­пейсь­ка та ін.; се­ред мон­го­ло­їд­ної – пів­ніч­но-азі­атсь­ка, ар­ктич­на, пів­ден­но­азі­атсь­ка та ін.

Ра­со­ві оз­на­ки ма­ли адап­тив­не зна­чен­ня і зак­ріп­лю­ва­ли­ся при­род­ним до­бо­ром в умо­вах пев­но­го ге­ог­ра­фіч­но­го се­ре­до­ви­ща. Нап­рик­лад, у пред­став­ни­ків ек­ва­то­рі­аль­ної ра­си тем­не за­бар­влен­ня шкі­ри ви­ник­ло як за­хист від об­па­лю­ючої дії со­няч­них про­ме­нів, по­дов­же­ний тип про­пор­цій ті­ла сфор­му­вав­ся як спо­сіб збіль­шен­ня по­вер­хні ті­ла від­нос­но його об'єму, що по­ліп­шу­ва­ло теп­ло­ре­гу­ля­цію в теп­ло­му клі­ма­ті.

Існує припущення, що при міг­ра­ції нег­ро­їдів на пів­ніч при­род­ний до­бір міг ді­яти про­ти ви­со­ко­го вміс­ту ме­ла­ні­ну в шкі­рі, вик­ли­ка­ючи її пос­віт­лін­ня. При нес­та­чі ультра­фі­оле­то­вої ін­со­ля­ції під­ви­ще­ний вміст ме­ла­ні­ну в шкі­рі пе­реш­ко­джав ви­роб­лен­ню ві­та­мі­ну D, що по­ру­шу­ва­ло вод­но-сольо­вий об­мін і ут­руд­ню­ва­ло ви­жи­ван­ня по­діб­них ін­ди­ві­дів. В умо­вах сте­пів і пус­тель Азії ви­ник­ли ри­си прис­то­су­ван­ня до різ­ких ко­ли­вань ден­ної і ніч­ної тем­пе­ра­тур, пі­ща­них бур та ін­ших чин­ни­ків. Де­які мор­фо­ло­гіч­ні особ­ли­вос­ті, та­кі, як плос­ке об­лич­чя, епі­кан­тус та ін­ші, ввійшли до скла­ду мон­го­ло­їд­но­го ком­плек­су ра­со­вих оз­нак.

Лю­ди­ з різним кольором шкіри аб­со­лют­но рів­но­цін­ні в бі­оло­гіч­но­му і пси­хіч­но­му від­но­шен­ні і зна­хо­дять­ся на од­но­му і то­му ж рів­ні роз­вит­ку. Пред­став­ни­ки всіх людсь­ких рас од­на­ко­вою мі­рою здат­ні до до­сяг­нен­ня ви­со­ко­го рів­ня в роз­вит­ку куль­ту­ри і ци­ві­лі­за­ції.

Від­мін­нос­ті між ра­со­ви­ми і кон­сти­ту­ці­ональ­ни­ми оз­на­ка­ми по­ля­га­ють в то­му, що ра­со­ві оз­на­ки пов'яза­ні з пев­ною те­ри­то­рією, у той час як різ­ні кон­сти­ту­ції пред­став­ле­ні в різ­них по­пу­ля­цій зем­ної ку­лі, хо­ча їх час­то­та різ­на.

Ет­нос – це особ­ли­вий вид спіль­нос­ті лю­дей, яка ут­во­ри­ла­ся і є особ­ли­вою фор­мою їхньо­го ко­лек­тив­но­го іс­ну­ван­ня. Ця спіль­но­та фор­мується й роз­ви­вається об'єктив­ним іс­то­рич­ним шля­хом, во­на не за­ле­жить від во­лі ок­ре­мих лю­дей, які її ста­нов­лять, і здат­на до стійко­го ба­га­то­ві­ко­во­го іс­ну­ван­ня внас­лі­док са­мо­від­тво­рен­ня. Ос­нов­ні якіс­ні ха­рак­те­рис­ти­ки ет­но­су – мо­ва, спе­ци­фіч­ні еле­мен­ти ма­те­рі­аль­ної та ду­хов­ної куль­ту­ри (зви­чаї, об­ря­ди, нор­ми по­ве­дін­ки), ре­лі­гія, са­мос­ві­до­мість. Ос­нов­ни­ми фор­ма ми іс­ну­ван­ня ет­но­су, іден­ти­фі­ко­ва­ни­ми на сьогод­ні, є плем'я, на­род­ність, на­ція. Го­лов­ною умо­вою ви­ник­нен­ня ет­но­су є спіль­на те­ри­то­рія (ет­ніч­ний аре­ал) та мо­ва. Ет­но­си мо­жуть ут­во­ри­ти­ся з різ­но­мов­них груп на­се­лен­ня (нап­рик­лад, в кра­їнах Аме­ри­ки). Ет­ніч­на са­мос­ві­до­мість є од­ним з найваж­ли­ві­ших ат­ри­бу­тів та мар­ке­ром ет­но­су; її ре­аль­ним ви­явом є ви­ко­рис­тан­ня спіль­ної са­мо­наз­ви (ет­но­ні­му), нап­рик­лад, ук­ра­їнсь­кий, ро­сійсь­кий, ні­мець­кий, фран­цузь­кий ет­нос (Євтух та ін., 2003 р.).

У фор­му­ван­ні, під­три­ман­ні та роз­вит­ку ет­ніч­ної са­мос­ві­до­мос­ті, як і іс­ну­ван­ні са­мо­го ет­но­су, ви­рі­шаль­ну роль ві­діг­ра­ють ін­фор­ма­ційні зв'яз­ки, що за­без­пе­чу­ють три­ва­лість ет­ніч­ної ін­фор­ма­ції. Ця особ­ли­вість бут­тя ет­но­су від­різ­няє його від на­ції, для якої виз­на­чаль­ни­ми є син­хрон­ні зв'яз­ки, що іс­ну­ють в од­но­му і то­му ж ча­со­во­му прос­то­рі (Євтух та ін., 2003 р.).

Но­вий кон­цеп­ту­аль­ний під­хід до пе­рі­оди­за­ції ет­ніч­но­го роз­вит­ку люд­ства зап­ро­по­ну­вав М.М. Ді­ков (1994 р.). Він ґрун­тується на ві­до­мо­му ді­алек­тич­но­му ме­то­до­ло­гіч­но­му прийомі спів­від­не­сен­ня фор­ми і зміс­ту ет­ніч­но­го про­це­су і ви­ді­лен­ня в ньому на цій ос­но­ві ево­лю­ційних і ре­во­лю­ційних пе­рі­одів. Цей ав­тор вип­ро­бу­вав його на прик­ла­ді ба­гатьо­х важ­ли­вих ас­пек­тів іс­то­рії

Як­що під та­ким ку­том зо­ру по­ди­ви­ти­ся на ет­ніч­ний роз­ви­ток люд­ства, то во­но ма­ти­ме виг­ляд ево­лю­ційних і ре­во­лю­ційних пе­рі­одів, що за­ко­но­мір­но чер­гу­ють­ся, тоб­то пе­рі­одів від­по­від­нос­ті чи не­від­по­від­нос­ті один од­но­му фор­ми і зміс­ту ет­но­сів, що іс­то­рич­но ви­ни­ка­ють.

Ет­но­си мо­жуть іс­ну­ва­ти ком­пак­тно й дис­пер­сно, збе­рі­га­ючи без­по­се­редньо чи опо­се­ред­ко­ва­но ін­фор­ма­ційні зв'яз­ки, у ме­жах од­нієї дер­жа­ви і в кіль­кох дер­жа­вах (ук­ра­їнсь­кий, єврейсь­кий, ли­товсь­кий та ін.). Нап­рик­лад, ви­хід­ці з Ук­ра­їни меш­ка­ють ни­ні у 38 кра­їнах сві­ту.

Струк­ту­ру ет­но­су мож­на виз­на­чи­ти за дво­ма ви­рі­шаль­ни­ми чин­ни­ка­ми: 1) за ха­рак­те­ром його роз­мі­щен­ня в су­час­но­му сві­ті; 2) за рів­нем ет­ніч­ної са­мос­ві­до­мос­ті та са­мо­іден­ти­фі­ка­ції ок­ре­мих його час­тин або ж ок­ре­мих його пред­став­ни­ків.

У струк­ту­рі кож­но­го ет­но­су ви­ді­ля­ють та­кі еле­мен­ти: 1) яд­ро; 2) мар­гі­наль­ний про­ша­рок; 3) ет­ніч­ні ка­те­го­рії.

Мо­жуть ут­во­рю­ва­ти­ся ет­ніч­ні гру­пи – су­бет­но­си, які три­ва­лий час збе­рі­га­ють від­мін­нос­ті куль­ту­ри та мо­ви в ме­жах ет­но­су. Найбільш ві­до­мі се­ред ук­ра­їнсь­ких ет­но­сів – ук­ра­їнсь­кі го­ря­ни (гу­цу­ли, лем­ки, бойки) та меш­кан­ці ук­ра­їнсь­ко­го По­ліс­ся (по­лі­щу­ки, пін­чу­ки, лит­ви­ни). Нез­ва­жа­ючи на под­ріб­нен­ня, на­яв­ність су­бет­но­сів є оз­на­кою життєздат­нос­ті ет­но­су, його струк­ту­ри­за­ції, ви­со­ких адап­тив­них якос­тей.

Взаємо­дія ет­но­сів з нав­ко­лиш­нім при­род­ним, ви­роб­ни­чим і со­ці­аль­ним се­ре­до­ви­щем здійснюється че­рез пев­ні ка­на­ли ("точ­ки аку­пун­кту­ри"), які на­зи­ва­ють ва­лен­тнос­тя­ми. Кож­но­му ет­но­су і так­со­нам, що його ста­нов­лять, при­та­ман­ні та­кі ва­лен­тнос­ті (Каз­на­чеєв В.П. и др., 2002 р.):

· від­но­си­ни з ви­роб­ни­чо-еко­но­міч­ним, про­мис­ло­во-тех­но­ло­гіч­ним рин­ко­вим се­ре­до­ви­щем, його лю­ди­нос­по­жив­чи­ми і лю­ди­ноп­ро­ду­ку­ючи­ми струк­ту­ра­ми;

· від­но­си­ни з куль­тур­но-ет­ніч­ним, мо­раль­ним, ре­лі­гійним се­ре­до­ви­щем, цін­ніс­ни­ми орієнта­ці­ями, іде­оло­гіч­ни­ми дог­ма та­ми; від­но­си­ни з фун­да­мен­таль­ною і прик­лад­ною на­укою як час­ти­ною куль­ту­ри, мис­тец­твом у його різ­них про­явах;

· від­но­си­ни з бі­оло­гіч­ним і від­тво­рю­валь­ним се­ре­до­ви­щем (ін­сти­тут сім'ї, по­пу­ля­ційна ге­не­ти­ка лю­ди­ни, життєза­без­пе­чу­валь­ні сис­те­ми);

Адап­та­ція лю­дей до се­ре­до­ви­ща іс­ну­ван­ня мо­же від­би­ти­ся в особ­ли­вос­тях їхньої ма­те­рі­аль­ної і ду­хов­ної куль­ту­ри, тра­ди­ційно­го по­бу­ту, пси­хо­ло­гіч­них рис, а та­кож в їх­ніх ан­тро­по­ло­гіч­них оз­на­ках то­що; змі­на при­род­них умов – у ви­ник­нен­ні своєрід­них куль­тур­них лан­дшаф­тів з ан­тро­по­ген­ни­ми еле­мен­та­ми (нап­рик­лад, жит­лом). Те й ін­ше пев­ним чи­ном пов'язується з ет­но­сом, на­бу­ває ет­ніч­них рис. Стійкість ет­но­сів, яка за­без­пе­чує три­ва­лість взаємо­дії кож­но­го з них з пев­ни­ми при­род­ни­ми умо­ва­ми, до­ся­гається, з од­но­го бо­ку, шля­хом на­ро­джен­ня но­вих по­ко­лінь і ство­рен­ня для них не­об­хід­них за­со­бів жит­тя (з ви­ко­рис­тан­ням тра­ди­ційних сис­тем життєза­без­пе­чен­ня), з ін­шо­го – шля­хом пе­ре­да­чі но­во­му по­ко­лін­ню в про­це­сі його со­ці­алі­за­ції мо­ви, куль­ту­ри, ет­ніч­них орієнта­цій і т.д. Важ­ли­вою умо­вою від­тво­рен­ня ет­но­сів є їх тра­ди­ційна ен­до­гам­ність, яка на­дає ве­ли­ким ет­но­сам рис по­пу­ля­цій.

При­род­не се­ре­до­ви­ще, у яко­му жи­вуть ет­но­си, мо­же бу­ти як по­рів­ня­но од­но­рід­ним, так і іс­тот­но не­од­но­рід­ним. При еко­ло­гіч­но­му ана­лі­зі ве­ли­ких ет­но­сів, які займа­ють ду­же ве­ли­кі те­ри­то­рії з різ­но­ма­ніт­ни­ми клі­ма­тич­ни­ми та ін­ши­ми при­род­ни­ми умо­ва­ми, мож­на ви­ді­ли­ти ряд по­пу­ля­ційних, куль­тур­но-по­бу­то­вих та ін­ших внут­рішньоет­ніч­них груп.

Для більш пов­но­го ро­зу­мін­ня зміс­ту ет­но­еко­ло­гії не­об­хід­но роз­кри­ти по­нят­тя життєза­без­пе­чен­ня лю­ди­ни як пси­хо­бі­осо­ці­аль­ної іс­то­ти. Життєза­без­пе­чен­ня лю­ди­ни оз­на­чає за­до­во­лен­ня її со­ці­аль­них і бі­оло­гіч­них пот­реб. До­ціль­но вра­хо­ву­ва­ти дві ос­нов­ні сто­ро­ни життєза­без­пе­чен­ня лю­дей – фі­зич­ну і пси­хіч­ну.

Життєза­без­пе­чен­ня лю­ди­ни у фі­зич­но­му ро­зу­мін­ні виз­на­чається перш за все її особ­ли­вос­тя­ми як бі­оло­гіч­ної іс­то­ти, яка ви­ник­ла пер­шо­по­чат­ко­во, ймо­вір­но, в зо­ні су­хих суб­тро­пі­ків. Фі­зич­на адап­та­ція до ін­ших при­род­них умов пот­ре­бу­ва­ла три­ва­ло­го ча­су в мі­ру роз­ши­рен­ня ойку­ме­ни. Во­на здійсню­ва­ла­ся і зак­ріп­лю­ва­ла­ся го­лов­ним чи­ном шля­хом при­род­но­го до­бо­ру і в де­яких ви­пад­ках ви­ма­га­ла ду­же ве­ли­ких життєвих сил, що не­рід­ко при­во­ди­ло до зни­жен­ня се­редньої три­ва­лос­ті людсь­ко­го жит­тя. Но­ві фі­зич­ні ри­си або якос­ті ор­га­ніз­му, що фор­му­ва­ли­ся, на­бу­ва­ли стійкос­ті, зак­ріп­лю­ва­ли­ся ге­не­тич­но; пе­ре­адап­та­ція лю­ди­ни до ін­ших умов зно­ву-та­ки пот­ре­бує три­ва­ло­го ча­су і мо­же про­хо­ди­ти ду­же важ­ко, із шко­дою для здо­ров'я.

Нез­ва­жа­ючи на ін­тен­сив­ний роз­ви­ток на­уки і тех­ні­ки, ви­со­ку су­час­ну не­за­леж­ність від без­по­се­редньо­го впли­ву при­род­но­го се­ре­до­ви­ща, у своїй бі­оло­гіч­ній ос­но­ві лю­ди­на майже не змі­нюється і її при­род­ні адап­та­ційні здат­нос­ті не без­меж­ні.

За більш-менш нор­маль­них умов іс­ну­ван­ня життєза­без­пе­чен­ня лю­дей у фі­зич­но­му від­но­шен­ні по­ля­гає в за­без­пе­чен­ні їх пов­но­цін­ною за скла­дом їжею, а та­кож за­хис­ті від нес­при­ят­ли­во­го впли­ву чин­ни­ків при­род­но­го се­ре­до­ви­ща (одяг, жит­ло); те й ін­ше до­ся­га­ють­ся в про­це­сі їх тру­до­вої ді­яль­нос­ті і зви­чайно на­ле­жать до сфе­ри ма­те­рі­аль­ної куль­ту­ри. До цієї гру­пи, ймо­вір­но, слід від­нес­ти і за­хист від пря­мої заг­ро­зи жит­тю з бо­ку будь-яких во­ро­жих ет­ніч­них груп (особ­ли­во в да­ле­ко­му ми­ну­ло­му), а та­кож ко­опе­ра­цію з друж­ні­ми гру­па­ми.

При вив­чен­ні спів­від­но­шен­ня гос­по­дарсь­кої ді­яль­нос­ті лю­дей з при­род­ним се­ре­до­ви­щем при­вер­та­ють ува­гу силь­ні адап­та­ційні здат­нос­ті лю­ди­ни, які за­без­пе­чу­ють­ся роз­вит­ком і ди­фе­рен­ці­ацією її ма­те­рі­аль­ної куль­ту­ри, найчас­ті­ше в її ет­ніч­них ва­рі­ан­тах. Са­ме в ре­зуль­та­ті цієї по­за­бі­оло­гіч­ної адап­та­ції лю­ди змог­ли прис­то­су­ва­ти­ся до найріз­но­ма­ніт­ні­ших, у то­му чис­лі і екстре­маль­них, при­род­них умов. Од­ним з яс­кра­вих прик­ла­дів є ес­кі­мо­си, які, на від­мі­ну від кро­маньйон­ців, що об­хо­ди­ли­ся без одя­гу і жит­ла, одя­га­ють­ся в глу­хі хут­ря­ні ма­ли­ці, зи­му­ють в бу­дин­ках з льодя­них плит і хар­чу­ють­ся м'ясом морсь­ких тва­рин і ри­бою. Хо­ча в та­ких спе­ци­фіч­них умо­вах куль­тур­на адап­та­ція, що три­ва­ла ба­га­то сто­літь, поєдну­ва­ла­ся з бі­оло­гіч­ною адап­та­цією, яка ви­яв­ля­ла­ся в зов­нішньо­му виг­ля­ді (ан­тро­по­ло­гіч­них оз­на­ках) і в де­яких час­тко­во вже заз­на­че­них ви­ще фі­зі­оло­гіч­них особ­ли­вос­тях; до­реч­но від­мі­ти­ти та­кож здат­ність ор­га­ніз­му ес­кі­мо­сів зас­во­юва­ти м'яс­ну їжу без під­ви­щен­ня вміс­ту хо­лес­те­ри­ну в кро­ві і ви­ник­нен­ня від­по­від­них сер­це­во-су­дин­них зах­во­рю­вань.

Зв'язок тих чи ін­ших еле­мен­тів ма­те­рі­аль­ної куль­ту­ри з зах­во­рю­ван­ня­ми іно­ді має ви­пад­ко­вий ха­рак­тер (нап­рик­лад, майже пов­на від­сут­ність одя­гу в ря­ду на­ро­дів тро­пі­ків ря­тує їх від плат­тя­них во­шей – пе­ре­нос­ни­ків ви­сип­но­го ти­фу), але в біль­шос­ті ви­пад­ків ці еле­мен­ти чіт­ко про­тис­то­ять зах­во­рю­ван­ням і смер­тнос­ті. Неп­ро­ду­ма­не по­ру­шен­ня тих чи ін­ших еле­мен­тів тра­ди­ційної ма­те­рі­аль­ної куль­ту­ри мо­же приз­вес­ти до по­ру­шен­ня здо­ров'я.

Важ­ко ска­за­ти, нас­кіль­ки дос­ко­на­ло прис­то­со­ва­ний ор­га­нізм лю­ди­ни до тих чи ін­ших при­род­них умов (пи­тан­ня це роз­роб­ле­не слаб­ко), але куль­тур­на адап­та­ція, особ­ли­во на по­чат­ко­вих ета­пах роз­вит­ку ви­роб­ни­чих сил і людсь­ких знань, при де­таль­но­му ана­лі­зі рід­ко ви­яв­ляється дос­ко­на­лою. Це про­яв­ляється як у не­пов­но­му чи не­ра­ці­ональ­но­му ви­ко­рис­тан­ні всіх мож­ли­вос­тей життєза­без­пе­чен­ня, які на­да­ють­ся при­род­ним се­ре­до­ви­щем, так і в не­пов­но­му за­хис­ті від нес­при­ят­ли­вих впли­вів цього се­ре­до­ви­ща.

Не­пов­на куль­тур­на адап­та­ція час­то по­яс­нюється не­дос­тат­ні­ми мож­ли­вос­тя­ми людсь­ких ко­лек­ти­вів при да­но­му рів­ні роз­вит­ку ви­роб­ни­чих сил. Не­пов­на адап­та­ція мо­же по­яс­ню­ва­ти­ся та­кож і тим, що ет­ніч­на гру­па прийшла в район з ін­ши­ми при­род­ни­ми умо­ва­ми по­рів­ня­но не­дав­но і не ма­ла ча­су для її за­вер­шен­ня. Є ви­пад­ки, ко­ли не­пов­на куль­тур­на адап­та­ція по­яс­нюється ет­но­ре­лі­гійни­ми за­бо­ро­на­ми.

При вив­чен­ні проб­ле­ми здо­ров'я лю­ди­ни є ба­га­то пи­тань, які ма­ють ет­но­еко­ло­гіч­ні ас­пек­ти.

4.2. Етноекологія – напрямки розвитку і завдання

Не­ра­ці­ональ­не став­лен­ня до при­род­них ре­сур­сів і про­дук­тів тру­до­вої ді­яль­нос­ті лю­дей, що зго­дом не­га­тив­но поз­на­чається на їхньо­му здо­ров'ї, про­яв­ляється у ви­го­тов­лен­ні і особ­ли­вос­тях вжи­ван­ня різ­них збу­джу­валь­них і п'ян­ких ре­чо­вин: від слаб­ких сор­тів тю­тю­ну до опі­уму та га­ши­шу і від слаб­ко­го на­ту­раль­но­го ви­на і пи­ва до міц­них спир­тних на­по­їв ти­пу са­мо­го­ну, ча­чі, – найчас­ті­ше обу­мов­ле­но ет­ніч­ни­ми тра­ди­ці­ями.

Ет­но­еко­ло­гіч­ні ас­пек­ти влас­ти­ві на­род­ній ме­ди­ци­ні, яка має різ­но­ма­ніт­ні прик­лад­ні ус­пі­хи ви­ко­рис­тан­ня ці­лю­щих сил при­род­но­го се­ре­до­ви­ща для зміц­нен­ня здо­ров'я та лі­ку­ван­ня ба­гатьо­х хво­роб.

До сфе­ри дос­лі­джень ет­но­еко­ло­гії на­ле­жать і ет­ніч­ні ас­пек­ти різ­них хво­роб лю­ди­ни, які виз­на­ча­ють­ся іс­ну­ван­ням різ­них ко­рис­них чи шкід­ли­вих для здо­ров'я зви­ча­їв, пов'яза­них з рег­ла­мен­та­цією їжі, дог­ля­дом за не­мов­ля­та­ми, особ­ли­вос­тя­ми роз­вит­ку гос­по­дарсь­кої ді­яль­нос­ті лю­дей та особ­ли­вос­тя­ми ма­те­рі­аль­ної куль­ту­ри в ме­жах тієї чи ін­шої ет­ніч­ної те­ри­то­рії.

Крім ас­пек­тів ет­но­куль­тур­ної адап­та­ції лю­дей до нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, ет­но­еко­ло­гія вив­чає та­кож і ет­ніч­ні особ­ли­вос­ті впли­ву лю­ди­ни на при­род­не се­ре­до­ви­ще в хо­ді гос­по­дарсь­кої ді­яль­нос­ті.

Ан­тро­по­ген­не се­ре­до­ви­ще, обу­мов­ле­не особ­ли­вос­тя­ми гос­по­да­рю­ван­ня і ма­те­рі­аль­ної куль­ту­ри (по­се­лен­ня, жит­ло то­що), зви­чайно нас­тіль­ки ет­ніч­но спе­ци­фіч­не, що ана­ліз куль­тур­но­го лан­дшаф­ту від­ра­зу дає зро­зу­мі­ти, хто з ет­но­сів жи­ве в цій міс­це­вос­ті. З роз­вит­ком ур­ба­ні­за­ції та­ка ет­ніч­на спе­ци­фі­ка зви­чайно силь­но змен­шується.