Основні компоненти суспільства як соціальної системи. Категорії соціальності суспільства

Категорії соціальності

Що означає поняття соціальне як одна з важливих категорій соціолога? Слово соціаль­не — латинське. Socialis — спільний, суспільний. Поняття соціальне слу­жить для з'ясування суті суспільного життя людей, відображення специфіки соціальних форм руху матерії суперечливої єдності людини як суспільного і разом з тим біологічного організму. Соціальне використовується для з'ясу­вання структури суспільних систем з точки зору оптимізації їх функціону­вання та розвитку. Проблема визначення соціального проходить через всю історію філософії і соціології. Спроби змістовного визначення поняття соці­альне проводяться в двох основних напрямках. По-перше, намагання з'ясу­вати суть соціальних зв'язків, тобто того, що змушує людей жити спільно. По-друге, прагнення визначити природу соціальної реальності.

На початку соціальність вважалась вродженим почуттям людини до спіль­ності, стадності, як іманентно, тобто як внутрішньо властива якість, окрім волі і бажання людей об'єднуватися в спільності, співдружності. Проте не всі вчені вважали, що людина має вроджене почуття соціальності. Соціологи Томас Гоббс, Нікколо Макіавеллі вважали людину істотою агресивною, несоціальною, яка вступає в об'єднання, спільності тільки через загрозу знищен­ня, загибелі, з метою самозбереження. Соціолог Еміль Дюркгейм і представ­ники його школи намагались з'ясувати соціальний зв'язок як колективне прагнення, як органічну солідарність, а соціальну реальність як реальність особливу, суть якої становлять міфологічні та духовні соціальні факти. Соці­олог Макс Вебер ввів в соціологію поняття соціальна дія, розуміючи її як людську поведінку, що має суб'єктивний зміст, сенс і орієнтовано на іншу людину.

Розуміння соціального в традиції марксизму, характеризується тим, що соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття соціальне зв'язується із становищем людей в суспільстві, їх способом життя. В марксизмі відкривається поняття суспільний лад і суспільні відносини, коли мова йде про суспільство, про взаємодію його складових елементів, сфер — економічної, політичної, духовної та ін. Якщо ж досліджувалась, аналізувалась природа відносин людей одного з одним, общини з людиною, становище людини і її роль в суспільстві, то застосовувались поняття соці­альне, соціальні відносини.

У вітчизняній соціології відсутність чіткого розмежування між поняття­ми суспільне і соціальне обумовлено деякими мовними традиціями. Трива­лий період поняття соціальне розглядалось як синонім поняття суспільне і громадське. Проте з розвитком соціології термін соціальне набуває самос­тійного значення. За давньою традицією, що йде ще від філософів-утопістів, поняття соціальне часто зв'язується з нерівністю людей і прагненням її усунен­ня. Звідси не тільки ототожнення понять соціальне і нерівність, а й уявлення про відмирання соціального з усуненням нерівності. Це, мабуть, помилко­вий підхід. Справді, поки існують нерівноправні за становищем в суспільстві соціальні спільності, соціальні верстви, групи, соціальна взаємодія деформу­ється і тому основним є усунення нерівності, неоправданих привілеїв одних за рахунок інших тощо. Але соціальна рівність — це неоднаковість людей, їх здібностей, а рівні горизонти життєвого простору особи, тобто реальних і повних можливостей самоіснування кожної людини. Спочатку терміни соціальне, соціальні відносини застосовувались ученими для визначення таких принципово нових явищ, що властиві тільки людині, які виникають тільки в об'єднаннях людей. Це якісно новий тип зв'язку, обумовлений не інстинкта­ми, а необхідністю спільної діяльності забезпечення засобів для життя.

Сучасне розуміння соціального має специфіку. В широкому розумінні соціальне означає все те, що стосується суспільства взагалі на відміну від природи і є синонімом суспільного. У вузькому розумінні соціальне означає аспект суспільних відносин з яких складається суспільство, стосується ставлення людей один до одного і суспільству. Соціальне в узькому розумін­ні відображає метод взаємодій між соціальними групами, верствами та інди­відуумами як представниками груп, верств, спільностей, їх становище і роль в суспільстві, способі і укладі життя, забезпечення умов для повної реалізації їх потреб та інтересів. Відмінність між поняттями суспільне і соціальне є не лише теоретичне, а й практичне. Суспільні відносини, що характеризу­ють взаємодію особи через соціальні спільності із суспільством є важливим аспектом економічних, політичних, культурних відносин. Щоб уникнути ото­тожнення соціального і суспільного, в соціології процеси і явища, характер­ні для суспільства, прийнято називати соціальними. Соціальне виражає пев­ний тип зв'язку між людьми — зв'язки соціальні.

Соціальний зв'язок породжується і відтворюється самими умовами жит­тя людей, які спонукають їх до об'єднання з іншими людьми в колективній праці по виробництву всього того, що необхідно для задоволення життєвих потреб. Без такого соціального зв'язку неможливе самозбереження, вижи­вання людини. Соціальний зв'язок — норма і найголовніша умова існування суспільного життя. Соціальний зв'язок проявляється у виникненні соціаль­них спільностей, які є одним з основних предметів соціологічного аналізу. Адже соціальна спільність — це об'єктивно обумовлене об'єднання людей, основою внутрішнього зв'язку між якими є територія проживання, матері­альні цінності, що знаходяться в їх розпорядженні і цінності культури, що визнаються ними. Соціальні спільності людей відносно стійкі, що історично склались і відрізняються роллю і місцем в системі соціальних зв'язків сус­пільства.

Соціальні спільності виникають на базі об'єктивних умов існування, пев­ного рівня і ступеня розвитку суспільства. Так, на певному етапі розвитку суспільства виникли рід, племена, а з поділом праці появились професійні спільності, а з появою приватної власності — класи. З появою потреб в освоєнні і передачі знань, формуванні певних якостей особи і розвитку ін­новаційного характеру діяльності створюються соціальні групи учителів, учених та ін. Отже, соціальні спільності формуються, створюються на базі певних об'єктивних обставин: наявністю внутрішніх зв'язків між

спільностями, які об'єднані територією проживання; матеріальні цінності, що є в їх розпорядженні і визнані ними цінності культури. Поняття соціаль­на спільність — базова категорія соціології, містить вирішальну якість, влас­тивість саморуху, розвитку соціального, його джерел. В категорії соціальна спільність поєднуються макро- і мікрорівні соціологічного аналізу: поведін­ка людей, масові процеси, культури, соціальні інститути, відносини власнос­ті і влади, управління, функції, ролі сподівань, надій тощо.

Сучасна соціологія соціальну спільність визначає з урахуванням терито­ріальної специфіки соціокультурних факторів. Найпоширенішим на Заході в соціології визначення соціальної спільності є запропоноване американським ученим Джоном Мерсером: «людська спільність — це внутрішнє функціо­нально зв'язане об'єднання людей, які живуть на певній географічній тери­торії в певний період, мають спільну культуру, що утворюють певну соціаль­ну структуру і які проявляють почуття своєї єдності у складі окремої спіль­ності». Американський соціолог Толкотт Парсонс визначає суть поняття спіль­ного як соціальну систему, що об'єднує діючих осіб, які мають певний тери­торіальний простір як базу для існування здебільшо їх повсякденної дій­сності. Соціальні спільності охоплюють все можливе становище і форми буття людини. Сучасне суспільство це система, що складається з окремих рівнів соціальних спільностей.

При соціологічному аналізі в основному вивчаються суб'єкти чо­тирьох рівнів спільності.

По-перше, фундаментальний рівень формування, утворення сус­пільства — це людство, яке формує свої інтереси, свої потреби, як єдина цивілізація.

По-друге, соціальні інститути. Соціальний інститут — стійка, ор­ганізаційна форма діяльності соціальних спільностей людей, груп, верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, що забезпечує функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного поділу праці і суспільних відносин в межах соціальної організації суспільства. їх діяльність поширюється на внутрішню і зовнішню сфери. Зовнішні соціальні інститути — це сукупність осіб, установ, що мають певні матеріальні засоби і здійснюють конкретну соціальну функцію. Зміст діяльності і соціальних інститутів — певний набір стандартів поведін­ки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інсти­тут характеризується наявністю мети, діяльності, конкретними фун­кціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також систе­мою санкцій, що забезпечують заохочення бажаного і придушення відхилень поведінки. Сучасне суспільство складається з системи соці­альних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності базових і надбудовних суспільних відносин.

По-третє, рівні соціальної структури суспільства — це класи, со­ціальні спільності (верстви, групи або страти).

По-четверте, рівень окремого індивіда, тому що для соціології сама особа є предмет вивчення як суб'єкт і об'єкт соціальних відно­син, їх узагальнення.

Соціальні відносини — це відносно самостійний, специфічний вид суспільних відносин, що відображає діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового становища в суспільстві та ролі в суспільному житті. Поняття соціальні відносини і суспільні відносини не рідко ототожнюються. Проте таке ототожнення пра­вомірне лише в тому випадку, коли соціальні відносини розуміють широко протиставляючи їх природним відносинам. Соціальні від­носини не є статичними формами соціальної взаємодії; вони зав­жди взаємозв'язані з іншими відносинами із системи суспільних відносин. Щоб виділити власне соціальні відносини із системи сус­пільних відносин варто встановити з приводу чого вони сформу­валися. Відомо, що кожний вид суспільних відносин формується і реалізується між соціальними суб'єктами, з приводу того чи іншо­го матеріального та духовного об'єкта. Якщо ж відносини виника­ють з приводу засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні відносини, юридичних норм — пра­вові відносини тощо. Соціальні відносини вузько формуються з приводу реалізації власне соціальної взаємодії, що виникає між різними соціальними спільностями (верствами, групами) та інди­відами, особою. Соціальні відносини завжди відображають стано­вище людей і їх спільностей в суспільстві, тому що це завжди відносини рівності — нерівності, справедливості — несправедли­вості, владарювання — підкорення.

Соціальне життя

Що ж означає соціальне життя? Поняття соціальне життя появилось і стало вживатись в політичних науках і, зокрема, в соціології лише в сере­дині XX ст. Соціальне життя — сукупність багатоманітних видів та форм спільної діяльності людей, спрямованій на забезпечення умов та засобів існування реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Органі­зованість у взаємодії, соціальних зв'язках передбачає систему соці­альних статусів, ролей, цінностей, що надають взаємодії, соціальним зв'язкам цілеспрямований, регулярний, стійкий характер. Норматив­ність відображається в тому, що соціальні норми є обов'язковим ком­понентом соціального інституту. Норми функціонують у вигляді зви­чаїв, традицій, принципів, законів та ін., забезпечуючи узгоджені дії, стандарти. Застосовується соціальний контроль, тобто норма не ли­ше проголошується, а й забезпечується системою санкцій. Норма­тивне та організаційне зміцнення, упорядкування зв'язків і означає інституалізацію.

В повсякденному житті відбуваються найрізноманітніші процеси, явища тощо. Появляються нові соціальні спільності, зайняті спеціалізованою діяльністю. Поява соціальних норм, що регулюють діяль­ність установ, організацій, забезпечує захист певних інтересів. В су­часних умовах в суспільстві України інституалізація нових форм гос­подарської діяльності зв'язана з появою норми законів, що сприя­ють їх розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підго­товкою, оформленням нових форм шляхом приватизації, захистом інтересів нових власників тощо. Соціальні інститути надають стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Це дозволяє розглядати соціальні інститути як різновидність особливих соціальних зв'язків, певні компоненти соці­ального життя тощо. В складній системі суспільних відносин соціальних зв'язків філософи, соціологи намагалися виділити головні, виз­начальні. Так, головним, визначальним у системі суспільних відно­син Гегель вважав правові відносини, тому що правові відносини сполучали всі види зв'язків в єдине ціле. Роль головних визначаль­них у системі суспільних відносин філософ Іммануїл Кант відводив моральним відносинам. А Карл Маркс — глибинним економічним від­носинам. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що формуються в процесі виробництва мате­ріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто цілісність суспільству надає певна ієрархічність взаємозв'язків. І Макс Вебер вважав основним фактором цілісності типові переконання, що відоб­ражають потреби, інтереси, а Еміль Дюркгейм вказував на колектив­ну свідомість, бо саме послаблення загальних вірувань і почуттів оз­начає послаблення соціальних зв'язків та загрожує дезінтеграцією суспільства. Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором у соціальному житті: об'єднувати або ж відображати роздробленість, розчленування, або ж вказувати на системи зовсім протилежних цін­ностей. Цінності ж не явища природи і суспільства, що проявляють­ся повсякденно в соціальному житті, а є благами життя і культури людей в суспільстві.

Регулювання поведінки і соціальний контроль за поведінкою в процесі різноманітних видів і форм спільної діяльності людей, спрямованих на реалізацію потреб та інтересів, здійснюють саме соці­альні норми. Це не тільки відображення думок, а й вираз волі. До того" ж, на відміну від індивідуального волевиявлення, соціальні норми ви­ражають типові соціальні зв'язки, дають типовий зразок поведінки. Норми не лише оцінюють і орієнтують подібно ідеям, ідеалам, а й пропонують. Характерною рисою соціальних норм є імперативність, тобто начальна вимога. Соціальні норми правила, що відображають вимоги суспільства, соціальної спільності до поведінки особи, груп в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством. Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють ме­жі, форми поведінки, характер мети і способи її досягнення.

Отже, соціальне життя у всій різноманітності соціальних проце­сів і явищ, соціальних зв'язків і соціальних дій — один з найважливі­ших проявів діяльності людей, спрямованих на забезпечення умов та засобів існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб породжує і ба­гатоманітність соціальних норм, потреб і певну поведінку. Головна особливість соціального життя спільний характер, обумовлений взаємодією індивідів, які утворюють через свої зв'язки і відносини соціальні відносини. Суб'єктами соціального життя виступають не тільки особи і соціальні спільності, верстви, групи, а й суспільство.

Отже, в суспільстві діють соціальні закони різних видів і струк­турних рівнів. Ці закони загальні, специфічні і часткові, окремі. Сис­тема законів є ніби скелет, до якого приростає все тіло суспільного організму. Соціальний закон — це об'єктивний стійкий і повторюючий причинний зв'язок між соціальними явищами, процесами, всебічне суспільне життя, що виникає, проявляється і реалізується завдяки

масовій діяльності і через масову діяльність людей. Форма прояву соціального закону відображає результат реалізації мети соціальної спільності, верстви індивідів та ступінь збігу його соціальної мети з метою суспільства. Загальні соціальні закони — це закони становлен­ня та функціонування, розвитку та зміни суспільних систем. Закони виражають чітку причинну залежність економічних, соціальних, по­літичних та ідеологічних явищ.