Суспільство і особистість. Соц. роль, соц. статус

Соц. статус особистості — це певне місце людини в сусп. ієрархії, яке обумовлене його походженням, професією, віком, статтю, сім. станом.

Кожна людина має не один соц. статус, оскільки включена не в один соц. зв'язок і здійснює різні соц. функції. Так, суч. людина може мати одночасно статуси громадянина певної держави, студента, члена сім'ї, члена політ. партії і т.п.

В соціології розрізняють предписані статуси і статуси набуті. Предписані статуси дані людині від народження. Прикладами, предписаних статусів можуть бути стать, національність, місце народження. Набуті статуси — ті, які набуваються людиною протягом життя (освіта, профе­сія, кваліфікація).

Ієрархія соц. статусів фіксується поняттям престижу, яке відображає значимість в суспільстві або соц. спільності положення, яке займає людина. Престижними можуть бути професії, посади, види діяльності.

Наприклад, професія юриста в суч. умовах є дуже престижною, тобто індивід, який має таку професію, має і досить високий соц. статус.

Соц. роль відображає динамічний аспект соц. статусу. Соц. роль — це модель поведінки, яка об'єктивно задана соц. позицією особистості в системі сусп. або міжособистісних відносин.

Кожний соц. статус має свій ролевий набір, тобто дотримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають із соц. статусу. Наприклад, статус лікаря — це певні права і обов'язки, пере­важно закріплені законом. Соц. ж роль лікаря включає конкретні правила поведінки в спілкуванні з колегами, пацієнтами, адміністрацією, вимоги до рівня освіти, культури і т. д.

Зрозуміло, що кожна людина виконує багатоманітні ролі. Це породжує і внутр. конфлікти особистості, які називаються ролевими кон­фліктами, тобто існує не тільки ієрархія ролей, а й ієрархія статусів. Наприклад, ситуація: міліціонер затримує злочинця, який виявляється його сином. Відбувається ролевий конфлікт, при якому статус батька, ві­рогідно, переважить статус міліціонера.

Питанням соц. статусу і соц. ролі багато уваги приділяв Ральф Лінтон (1893-1953), ам. антрополог, більшість робіт якого були етнологічними і присвячувались Мадагаскару і Полінезії.

В своїй роботі «Про статус і роль» він пише про те, що функціонуван­ня суспільства залежить від наявності певних зразків (моделей) відповідної поведінки індивідів або груп індивідів. Різні позиції в цих моделях (зразках) поведінки називаються статусами. Поняття статусу означає певну позицію в окремій структурі. Таким чином індивід має багато статусів. Статус конкретного індивіда складається з суми всіх статусів, які він займає. Так, наприклад, статус містера Джонса — це комбінація всіх його статусів, які він має як громадянин, як юрист, як чоловік місіс Джоне.

Статус, який займає індивід, це простий набір прав і обов'язків. Для нас досить складно утримувати дистанцію між статусом і людиною, яка його має і використовує права і обов'язки, що його складають. Взаємовідносини між статусом і індивідом схожі на взаємовідносини між водієм автомобіля і місцем водія в машині. Місце водія є постійним з його можливостями дії і контролю, а водій може бути членом будь-якої сім'ї і може використовувати ці можливості дуже добре або дуже погано. Тобто статус — як би постійний, а індивіди можуть змінюватися.

Роль являє собою динамічний аспект статусу. Кожний індивід має своє соц. призначення, тобто має призначений йому набір статусів. Коли він використовує права і виконує обов'язки, які складають його статус, він грає роль. Роль і статус є нероздільними. Не існує ролей без статусів, як і статусів без ролей. Кожен індивід має серію ролей, які витікають з різних структур, в яких він бере участь. Ці ролі визначають те, що він повинен робити для суспільства і що суспільство може очікувати від нього.

Статуси і ролі невід'ємні від тих структур, які їх задають. Так, наприклад, якщо ми є футб. командою, то позицію захисника недоцільно відокремлювати від ін. позицій, оскільки сама по собі вона нічого не варта. Але з точки зору самого захисника вона є відокрем­леною. Ця позиція визначає, яке місце він займає в команді і що він буде робити протягом всієї гри. Ця його позиція обмежує і визначає його діяльність.

Подібним чином у випадку взаємозв'язку роботодавця і найм. працівника: їх статуси визначають, що вони повинні знати і що робити. Роботодавцю не обов'язково знати прийоми праці найм. працівника, а найм. працівнику зовсім не потрібно знати методи управління.

Чим краще індивіди пристосовані до своїх статусів, тим стабільніше буде функціонувати суспільство.

Індивідів заздалегідь готують до певного статусу, але він може відповідати одному статусу і зовсім не відповідати іншому.

В кожній соц. системі є ролі, які неможливо просто привити, для успішного їх виконання вони потребують більшого. Так, наприклад, досконалі методи не роблять скрипаля великим, як і повне знання такт. прийомів не роблять великим генерала. Використання особли­вого таланту індивідів є дуже важливим для суспільства, але до більшості ролей індивіда можна підготувати.

 

Суспільство стикається з дилемою розвитку двох статусів: предписаних і набутих.

Предписані статуси — це ті, які надані індивідам безвідносно до їх вроджених відмінностей або здатностей.

Набуті статуси — ті, які потребують як мінімум особливих якостей. Вони досягаються завдяки змаганням і індивід. зусиллям.

В кожному суспільстві є певні фактори, які використовуються як основа для приписування статусу.

Найпростішим і найбільш універсальним є стать. Вік використовуєть­ся майже так само часто, оскільки всі індивіди проходять цикл росту, зрілості і старості, і статуси, які будуть обумовлені віком, можна перед­бачити і підготувати до них. Сім. зв'язки також можуть бути основою для приписування цілої серії статусів. Нарешті, такою підставою може бути народження в особливих соц. групах, таких як клас або каста.

Але статуси приписуються всією сукупністю цих факторів.

Більшість робіт Ральфа Лінтона були етнологічними, він довгий час вивчав звичаї різних народів. Ось як він описує приписування статусів у зв'язку з статтю.

Всі суспільства приписують різні установки для діяльності чоловіків і жінок. Більшість з них намагаються обгрунтувати це фізіолог. відмінностями і різними ролями у відтворенні. Але порівняльне вивчення статусів, які приписуються чоловіку і жінці в різних культурах, свідчать про те, що це приписування обумовлене майже повністю культурою.

Якщо належність до певної статі є підставою для приписування певного виду діяльності, то можна виявити відмінності в різних суспільствах.

Наприклад, жінки племені Арапахо (індіанське плем'я, США) постійно переносять вантажі, тоді як чоловіки цим не займаються, вони вважають, що «голови жінок більш сильні і більш тверді». А наприклад, на Маркизьких островах (Тихий океан, Полінезія) приготу­вання їжі, прибирання оселі і виховання дітей — заняття, властиве чоловікам, а жінки більшу частину свого часу проводять лише причепу­рюючись. Навіть таке звичне для нас твердження, що жінка не може займатися багатьма видами діяльності через вагітність, має ряд виклю­чень. Так, серед жителів Тасманії полювання було жін. заняттям. В будь-якому положенні жінки підкрадалися до тварин і вбивали їх.

Якщо ж у певній діяльності жінки і чоловіки об'єднуються, сфера активності кожного суворо обмежена. Так, на Мадагаскарі чоловіки займаються розсадою рису, а жінки пересаджують його на поля, що є тяжкою роботою. Жінки також очищують поля від бур'янів, але збирають врожай чоловіки. Жінки потім перевозять його на тік, де чоловіки мо­лотять його, а жінки віють. Нарешті, жінки вже готують його.

Використання віку як підстави для приписування статусу — універсальне. Всі суспільства визнають три вікові категорії як мінімум: діти, зрілі люди і старі.

Таким чином, основними підставами для приписування статусу, на думку Ральфа Лінтона, є стать і вік, хоча це приписування значною мірою обумовлене культурою того суспільства, в якому це відбувається.