Сформулюйте основні властивості на рівні свідомості

Свідомість - це властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільство, вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях. Основні ознаки свідомості: 1.Особливий, небіологічний тип поведінки. 2.Використання предметів культури за їх призначенням. 3. Продукування того, що не існує (творчість). 4.Цілеспрямованість дій та думок людини. 5.Оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності. 6. Мова (мовлення).

Свідомість - це найвища форма відображення матерії у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю людей. Властивості свідомості:

1. Свідомості притаманна властивість універсального відбиття дійсності. Свідомість відображає не сам по собі предмет, а його можливість принести користь людині, тобто свідомість виступає безпосередньо творчим, діяльним відображенням, а не дзеркальним.

2. Свідомості притаманна властивість цілепокладання. Безупинна зміна світу, зростан­ня потреб людини породжують прагнення особистості, суспільства розробляти все нові проекти, програми перетворення дійсності, реалізовувати поставлену мету.

3. Свідомості притаманна властивість мотиваційної оцінки дій людини, ціннісна оцін­ка думок, спонукань, потреб людини, способів та засобів їх реалізації.

4. Свідомості властиво формування певних світоглядних настанов, певної політичної, економічної, моральної, естетичної орієнтації. Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, яка є єдністю її властивостей та похідних від них форм прояву. Рівні свідомості: Емпірична,Раціональна,Буденна,Теоретична,Індивідуальна,Групова,Суспільна.

Структура індивідуальної свідомості:Підсвідоме, Самосвідомість, Емоції, Почуття; Знання, Рефлексія, Воля, Пам'ять.

Складна структура людської свідомості, що розкривається через систему актив­ної діяльності людини, втілюється також через систему функцій свідомості. Основні функції свідомості: ♦інформативна; ♦ гносеологічна, теоретико-пізнавальна; ♦ регулятивно-цілеспрямована, творчо-утворювальна; ♦ аксіологічна (оцінна); ♦ організаційно-вольова; ♦ самовиховна.

3. а)розділюється на частки, б)природознавства

 

Білет № 15

1. Декарт «Міркування про метод»

Рене Декарт – фр. філо­соф, фізик і математик; засновник раціоналізму Нового часу. "Міркування про метод" — один із найважливіших творів Декарта, у якому стисло викладено принципи його філософії. Складаєть­ся з 6 частин: про науки; про науко­вий метод; про мораль; проіснування Бога та безсмертя душі; про проблеми фізики; про засоби розвитку наук.

У першій частині Р. Декарт, визначивши розум як "...здатність правильно судити і розрізняти істинне від хибного", стверджує, що ця здатність однаковою мірою властива всім людям на відміну від тварин, які її позбавлені. Тому центральною проблемою науки і філо­софії є проблема методу, який потрібен для керування розумом та успішного просування у пізнанні природних закономірностей. Основні правила наукового методу зводяться до наступного: починати з простого й оче­видного; шляхом дедукції отримувати більш складні висловлювання; діяти при цьому так, щоб не пропустити жодної ланки, тобто зберігати без­перервність ланцюга умовиводів. Для забезпечен­ня виконання цих правил необхідна інтуїція, за допомогою якої схоплюються початкові факти дослідження, і дедукція, яка дає змогу отримувати наслідки з них. Говорячи про сутність людини, Декарт ствер­джує, що нею є душа, що мислить. Чітко проявляється раціоналізм Декарта. Він наводить приклади. Сон­це бачимо дуже чітко, але воно не такої величини, як бачимо. Можна уявити левову голову на тілі кози, але це не означає, що існують на світі химери. У п'ятій частині свого твору Декарт накрес­лив схему послідовного осягнення природних явищ — "великої книги світу". При цьому вва­жав, що правила механіки є універсальними "пра­вилами природи". Підкреслює також характерні риси людського інтелекту: користування словами, знаками й уні­версальність людського розуму. На завершення Декарт підкреслює практич­ну спрямованість нової наукової методології, вищою користю якої є сприяння тому, щоб зро­битися господарями і володарями природи. Для цього потрібно також здоров'я, турбота про благо інших, найважливішими мають бути турбо­ти не про сучасне, а про майбутнє, потрібна також свобода діяльності.