Соціалізація: визначення, принципи, види та агенти. Відмінності між соціалізацією дорослих та дітей. Випадки „мауглі” та госпіталізм
Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.
Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи спільнот( група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Агентами соціалізації є сім’я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурновиховні, референтні групи тощо.Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну ( соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюється, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє „Я” особистості).Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості. З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації :
- імітація – усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;
- ідентифікація – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних.
- Почуття сорому і провини – негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.
Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості.
Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала(концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років). 4. Соціалізація дорослих.
Процес соціалізації особи має дві форми соціальну адаптацію та інтериоризацію Поняття адаптація введено в біології для визначення пристосування структури та функції організмів до умов існування і звикання до них. Адаптація – обовязковий етап включення людини в систему суспільних відносин.
Ученим відомо не так вже й багато дітей-мауглі. Перший документально підтверджений випадок дитини, яка прожила перші роки свого життя поза сферою так званих нормальних людських контактів, датується 9 січня 1800р., коли „з лісу, неподалік від села Сен-Серен у південній Франції, вийшло дивне створіння”. Як незабаром з”ясувалося, то був хлопчик віком років 11-12, але хоч він ішов на двох ногах , всеж більше скидався на дикого звіра, ніж на людину. Ві видавав лише дивні звуки і гарчання.
Інший приклад – це справжній випадок мауглі. Англійські місіонери в Індії знайшли дівчинку у віці приблизно 8 років. Вважається, що батьки кинули її напризволяще ще тоді коли вона була ще грудною дитиною; також вважається , що вижила дівчинка завдяки вовкам. Коли її знайшли ,то цілком природно, дівчина вкрай вороже ставилася до інших людей, бігала без одягу просто неба та споживала сире м’ясо.
Далі хронологічно і змістовно йдуть 2 схожих випадки: Анна та Ізабелла. Внаслідок несприятлих сімейних обставин обидві дівчинки були насильно ізольлвані від інших людей та обмежені в емоційних стосунках з батьками.
Зважаючи на ці дані, соціобіологи останнім часом дещо відійшли від своїх попередніх, як виявилося, спрощених уявлень. Так повертаючись до дітей –мауглі, Ст. Пінкер, один з провідних психолінгвістів, визнає : „Серед тих дітей –мауглі, яких знаходять по лісах або в домівках психічно неповноцінних батьків після пубертатного віку, деякі опановують слова... проте вони ніколи не бувать здатні на те, щоб опанувати граматику мови в повному обсязі”.