Закон заперечення заперечень

Закон заперечення заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення поступальності й повторюваності в процесі розвитку Гегелю вдалося відкрити й осмислити цей закон.

З метою обґрунтування й осмислення цього закону Гегель запроваджує категорію "діалектичне заперечення", яка відображає момент зв'язку, момент розвитку (заміни старої якості новою). Як уже зазначалося, він виходив з того, що річ є суперечністю, оскільки містить у собі свою протилежність, а тому й має у собі своє заперечення. Воно проявляється в "протистоянні" підпорядкованої сторони визначальній, у формі якої існує сама річ. Заперечення є моментом (результатом) "боротьби" між протилежностями. Ф. Енгельс називав заперечення рушійним началом розвитку. "Істинне, природне, історичне і діалектичне заперечення... і є саме рушійне начало всякого розвитку — поділ на протилежності, їх боротьба і розв'язання". Будь-яка з протилежностей предмета є носієм заперечення. Оскільки кожна річ, крім основних (провідних), має ще й неосновні протилежності, а отже й суперечності, є їх сукупністю, то це означає, що и заперечень всередині предметів, процесів, явищ теж багато. Проте при дослідженні напряму розвитку важливо встановити відношення тієї сторони речі до своєї протилежності, яка є носієм майбутнього.

Уже наголошувалося, що матеріалістична діалектика вважає розвиток саморозвитком, а заперечення — самозапереченням. Ф. Енгельс зазначав, що не зовнішні сили призводять до заперечення, а процеси, які відбуваються в сутності речей, їх іманентні закони розвитку. Кожна річ містить у собі своє заперечення, яке є зародком нового. Останнє зумовлює перетворення певної речі в щось інше. заперечення охоплює триєдиний процес: деструкції (руйнування, подолання тощо) попереднього, кумуляції (часткове збереження, спадкоємність, наступність) і конструкції (формування, творення нового). У різних сферах матеріальної і духовної реальності заперечення проявляються по-різному. Ф. Енгельс з цього приводу писав: "Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень і понять, існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток"2. Розуміння того чи іншого типу заперечення передбачає як знання заперечення загалом, так і знання конкретної сфери реальності. Саме заперечення проявляється всередині речі. Воно існує доти, доки існує сама річ. В остаточному підсумку це заперечення призводить до перетворення речі у свою протилежність, до появи нової речі. На основі цієї речі теж може виникнути й виникає наступне (друге) заперечення. І так далі. Заперечення речі своєю протилежністю призводить до розв'язання відповідної суперечності шляхом зруйнування й перетворення її у свою протилежність. Та розвиток на цьому не припиняється. З виникненням нової речі народжується й нова суперечність, нове заперечення, яке виступатиме рушійною силою подальшого розвитку.

2. Визначте структуру свідомості.

Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (ког-нітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяль-ності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізна-вальних здатностей людини належить також увага і пам'ять.
Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.
Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб'єкта в єдності зі здіб-ностями у досягненні цілей.
Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття.

Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мо-тивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати.

Завдання 3.

А) Людина, на яку направлене пізнання, визначається як …суб’єкт

Людина, яка пізнає оточуючий світ і саму себе, визначається як…об’єкт.

Б) «Соціальний дарвінізм» – це напрямок у позитивізмі, який розповсюджує закономірності природного добору і боротьби за виживання, виявлені Чарльзом Дарвіном в природі, що поширюються на відносини в людському суспільстві. За цією теорією, панування правлячих класів виправдовувалося їх біологічною перевагою.

ВАРІАНТ № 19

1. Розкрийте основні ідеї твору Рене Декарта «Міркування про метод» та обґрунтуйте її роль у розвитку теорії пізнання.

Рене Декарт є родоначальником раціоналізму. він розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схолас­тичного знання, сліпої віри, з іншого — на пошу­ки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мисли­мого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину.

Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивіду­альний акт мислення. Сам сумнів є процесом мис­лення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсо­лютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую". Істинність цього суб'єктивного принципу гарантована Богом, який вклав у людину природ­не світло розуму. Декарт стверджує, що основою, фундаментом пізнання людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Ці ідеї людина повинна усвідомити за допомогою раціоналістич­но-дедуктивного методу і на їх основі будувати всю систему знання. Вродженими ідеями, напри­клад, є ідея Бога — найдосконалішої істоти, — ряд загальних ідей та аксіом математики тощо.

У праці "Міркування про метод" Декарт фор­мулює чотири правила, які є сутністю його дедук­тивного методу:

— принцип очевидності, зрозумілості і вираз­ності в судженнях і уявленнях про предмети. Істинні судження — це судження, що не викли­кають ніякого сумніву, вони очевидні. Для цього слід на початковому етапі пізнання піддавати все сумніву;

— розчленування труднощів, що зустрічають­ся, на часткові, простіші проблеми з тим, щоб прий­ти до очевидних і зрозумілих речей;

— додержання порядку в мисленні, переходя­чи від речей менш складних до більш складних, від доведеного до недоведеного. Цей процес спи­рається на інтуїцію. Звідси базовими елементами раціоналізму Декарта є дедукція та інтуїція;

— ретельний огляд поля дослідження і поря­док його проведення, щоб позбавитися втрати і випадіння логічних ланок.

Науковому методу Декарт надавав універсаль­ного значення, вважаючи, що за його допомогою можуть бути пізнані всі закономірності природи, де явища механічно взаємопов'язані й одне випли­ває з іншого.

2.Визначте національне та загальнолюдське в культурі.

Розглядаючи національну культуру, можна визначити її як синтез національно-особливого, і загальнолюдського, переробленого й освоєного національним. Звідси спостерігається два види розвитку кожної національної культури: по-перше, як неповторної, унікальної за формою, і, по-друге, як частини світової культури, що усвідомлює і виявляє себе в ній. Але й у тім, і в іншому випадку вона містить і виражає в тій чи іншій формі загальнолюдський початок. Кожна з культур йде своїм оригінальним і своєрідної шляхом, але до загальнолюдських цінностей. Зусилля суспільства по зміцненню національних культур зустрічають опір різних суспільних сил, наприклад, як це ні парадоксально, - націоналістичних сил, що декларують "волю націй". Утрирування національних цінностей у суспільстві, що трансформується, насамперед, пов'язано з загальною економічною і соціальною кризою країни, посиленням групових інтересів, що найчастіше прикриваються національними мотивами. Гасла про пріоритетність корінної нації і її особливих прав на своїй території, дискримінація інших націй несуть велику небезпеку для загальнокультурного простору і культур народів і народностей. Доречно тут згадати, що такої тенденції не спостерігається, наприклад, у релігії. Релігійні навчання не замикаються на вузькому розумінні національності. Ні християнство, ні іслам, ні буддизм не поділяють людей за національною ознакою. Націоналістичні тенденції виявлялися і раніш, а в епоху змін стають сприятливим ґрунтом для ідей націоналізму. Це відбувається, тому що позбавлена загальнолюдських соціальних ідеалів людина висуває на перший план ідеологію національну, причому, зазвичай, вакуум заповнюється широко доступною, дохідливою ідеологією націоналізму. Треба визнати, наприклад, що ідея "національної винятковості" є сьогодні частиною нашого життя, коли навіть самих реалістично мислячих людей приваблює ідея національної винятковості, і на жаль, це не є ідеєю національної самосвідомості. На формування загальнонаціональних та загальнолюдських культур впливаю перш за все їх цінності. Філософський аналіз категорії "цінність" передбачає її загальність. Аристотель підкреслював, що цінності людьми сприймаються по-різному. Загальнолюдські цінності можуть осягатися лише через національні, вони повинні не протистояти, а підкреслювати своєрідність і самобутність кожного народу. Вони створюються загальними зусиллями всіх народів, тому будь-яка і кожна національна культура є невід'ємною частиною світової культури 6, 123. Співвідношення загальнолюдського і національного являє собою процес діалектичної взаємодії: національне відноситься до загальнолюдського як одиничне, особливе - до загального. Загальнолюдське проявляється в національному і через нього, і вони не суперечать один одному, оскільки ґрунтуються на однакових принципах гуманізму. Н. Бердяєв вважав, що «людина входить у людство через національну індивідуальність, як національна людина - більше, а не менше, ніж просто людина, у неї є родові риси людини взагалі і ще є риси індивідуально-національні". Загальнолюдське, неукорінене в національному, приречене на духовну бездомність, а загальнонаціональне, не відбите в конкретно-національному, відривається від гуманізму

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Світогляд – це сукупність поглядів людини на світ. Світогляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності.

В) Онтологія – це вчення про першооснови буття , його основи, принципи, структуру та закономірності.

 

ВАРІАНТ № 20

1. Розкрийте фундаментальні суперечності всесвітньої історії.

Фундаментальні суперечності всесвітньої історії можна поділити на декілька так би мовити сходинок. Перша це економічні суперечності. Суть економічної суперечності. Значення суперечностей у розвитку природи і суспільства досить ґрунтовно досліджував видатний німецький філософ першої половина ХІХ ст. Г. Гегель. Він розвинув думку про суперечність як принцип «усякого саморуху», як внутрішнє джерело дійсного розвитку. «Суперечність, — писав Гегель, — ось що насправді рухає світом…»

Існування в економічному явищі взаємопротилежних сторін, їх боротьба і їх злиття в нове економічне явище (закон, категорію, економічний лад тощо) становить сутність економічного руху і прогресу.

За характером економічні суперечності в одних випадках виступають як об’єктивні (наприклад, суперечність між виробничими відносинами і продуктивними силами), в інших — як суб’єктивно-об’єктивні (між потребами людей — суб’єктивним фактором і виробництвом — об’єктивним фактором). Суперечність суб’єктивно-об’єктивного характеру виступає, наприклад, як боротьба, яку людина веде з природою (об’єктом) у процесі відтворення свого життя. З точки зору характеру економічні інтереси можуть складатися з двох типів: неантагоністичних та антагоністичних.

Ознаками антагоністичних суперечностей є: а) наявність непримиренних інтересів між власниками засобів виробництва та трудящими; б) неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної економічної системи; в) тенденція до вибору гострих форм боротьби. Слід зазначити, що часто антагоністична суперечність виникає лише тому, що вона несвоєчасно вирішується.

Історія свідчить, що революційний метод вирішення суперечностей призводить, як правило, до глибоких руйнівних процесів у масштабі всього суспільного виробництва, різкого погіршання життєвого рівня народу.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних інтересів суб’єктів суспільного виробництва, проте, ці суперечності діють в умовах, за яких корінні інтереси членів і соціальних верств населення даного суспільства своєчасно розв’язуються. Якщо з тих чи інших причин неантагоністичні суперечності протягом років не розв’язуються, то вони, як правило, переростають в антагоністичні.

Наступна сходинка - соціальні фундаментальні суперечності. До них можна віднести еміграцію,демографічні проблеми, занепад та інше.

Далі до фундаментальних суперечностей можна віднести політичні та культурні суперечності .

2. Визначте основні риси сучасної цивілізації.

Суттєвою особливістю нашого часу є те, що темпи життя сучасних народів, в тому числі і конкретних індивідів, постійно зростають.. Процес глобалізації - об'єктивне і закономірне явище в історії людства, адже світ рухається в напрямку посилення його цілісності у всіх сферах функціонування. Ослаблення національно-державного чинника.1Перехід до нового типу раціональності. Глобалізація несе в собі нову нормативно-теоретичну парадигму, що, з одного боку, припускає свободу різноманіття і тому знаходить своє втілення в теорії "мультикультуралізму", 2Зміна системи цінностей. 3Глобалізація породила ланцюг "глобальних проблем людства": екологічних, демографічних, політичних... У кожній сфері життя суспільства глобалізація активізує цілий комплекс проблем:
у виробничо-економічному вимірі це - лібералізація ринку і символіка фінансової сфери, а також необхідність захисту стратегічно важливих галузей від економічної неефективності;в соціальній сфері це - динаміка багатства і бідності, проблема нерівності, безробіття, неконтрольована міграція та "викачка мізків", демографічні, а також викликані техногенною дію-льністю екологічні проблеми;в політичному вимірі - деетатізація (тобто проблема прозорості державних кордонів), протистояння глобалізму і антиглобалізму, феномен міжнародного тероризму;в культурному вимірі - проблеми культурної, релігійної та національної ідентичності, проблема віртуалізації, уніфікація і такі її наслідки як массовізація і соціокультурна шаблонізаціі.

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Футурологія – це наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій.

Б) Категорія «міра» розкриває сутність закону взаємного переходу кількіс­них і якісних змін.

 

ВАРІАНТ № 21

1. Розкрийте основні концепції та історичні типи цивілізацій.

З розвитком філософської думки поняття "цивілізація" набувало різного значення. Так, у ХГХ-ХХ ст. були поширені такі тлумачення цього терміна:

· Л.Морган «Цивілізація як ступінь історичного розвитку людства, що слідує за варварством»

· Шпенглер «Цивілізація як стадія занепаду локальних культур»

· Тойнбі «Цивілізація як синонім культури»

· Данилевський «Цивілізація як пік розвитку культури»

· Сорокін «Цивілізація як певний ступінь розвитку культури окремих народів і регіонів»

Культура - більш давнє поняття, адже культурна діяльність починається з формування людини, суспільства. Цивілізація -. більш пізнє явище, це активне і функціональне вираження смислу, при­значення культури, її буття. У цьому розумінні цивілізація становить соціокультурне утворення.

Історичні типи цивілізації:

· Критерії національної цивілізації: китайська, індійська,єгипетська, грецька, російська, українська, білоруська, японська та інші цивілізації;

· Критерій майбутнього у розвитку сучасного людства: постіндустріальна, інформаційна, комуністична цивілізації;

· Критерій історичних умов виникнення, географічного положення, специфіки традицій народів: західна, східна, арабська, латиноамериканська, африканська,європейська тощо

· Критерій розподілу народів за релігійно-конфесійною приналежністю: християнська, мусульманська, буддійська;

· Критерій рівня розвитку техніки: до індустріальна,, постіндустріальна, технотронна, інформаційна.

У прийдешньому світі не може бути єдиної універсальної цивілізації, а будуть різні, і кожна з них має свою цінність і право на існування. XXI століття формується під впливом взаємодії існуючих цивілізацій.

2. Сформулюйте основні функції філософії.

Функції філософії:
1. Світоглядна ф-я. (сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу, місця людини в ньому)
2. Методологічна ф-я (виробляє основні методи пізнання довколишнього світу (дійсності)
3. Гносеологічна ф-я (має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності, механізми істинного пізнання)
4. Аксіологічна ф-я (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об’єктивної дійсності з погляду цінностей (етичних, естетичних, соціальних тощо) конкретного історичного періоду.
5. Критична ф-я (спрямована на критику різноманітних систем знань про світ, пошуки нових істин через розв’язання суперечностей між тим, що вже пізнане, й тим, що ще не пізнане.
6. Виховна, гуманітарна ф-я (сприяє генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвитку гуманітарної культури, допомога окремій людині знайти себе)
7. Прогностична ф-я (дає змогу осмислити перспективу розвитку світу)

 

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Діяльність – це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини.

Б) Поняття «економічна людина» у науковий обіг ввів А. Сміт у науковій праці "Дослідження про природу і причини багатства народів"(1776).

ВАРІАНТ № 22

1.Розкрийте сутність суб’єктів та рушійних сил суспільного розвитку.

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей.

Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілому надзвичайно велику амплітуду коливань — від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютизацією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтаризму) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та голосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та соціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діалектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.

 

2. Сформулюйте основні відмінності місця і ролі свідомості в ідеалістичній та матеріалістичній філософії.

проблема свідомості була однією з основних проблем філософської думки з самого початку її виникнення. Наукові теорії походження свідомості пов’язані з формами пізнання, які вивчають людину як високоорганізовану істоту. Але біологія чи анатомія людини можуть пояснити лише структурно-природні передумови, які є необхідними для виникнення свідомості. Наприклад, різні відчуття того або іншого кольору наука пояснює різною довжиною світлових хвиль, що існують поза сітківкою ока, поза людиною і незалежно від неї. Відчуття залежить від мозку, нервів, сітківки тощо. Але природничі науки не можуть пояснити причини походження свідомості, тому що такі причини – суспільно-виробнича, предметно-практична діяльність людини – не входять у предмет природничого пізнання. Неправомірність такого розширення предмету пізнання особливо гостро проявилося у науці про фізіологію вищої нервової діяльності, в якій походження свідомості пов’язувалося з нейрофізіологічними процесами мозку. Тобто засади виникнення свідомості виводилися за межі суспільної практики і переводилися у площину біологічної форми матеріального руху. Отже, ця галузь пізнання втратила зв’язок з найвищими здобутками класичної і сучасної психології. Психологія як наука у доробках таких вчених, як С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонт’єв, Л. С. Виготський та ін., доводила, що зародження психіки залежить від особливої форми діяльності, яка властива лише людині, а не від її фізіології.

Виведення суттєвих характеристик свідомості відбувалося протягом усієї історії філософії. Принциповою засадою у тлумаченні свідомості стала концептуальна позиція філософів за принципом матеріалістичного (визнання первинності матеріального, що породило з себе ідеальне) та ідеалістичного (визнання первинності ідеального, що породило з себе матеріальне) світорозуміння. У такому вигляді “основне питання філософії” (щодо взаємовідношення мислення та буття і можливості пізнання світу) сформувалося в античній філософії через протиставлення Демокритом і Платоном методологічних основ способу їх філософування (як було показано у першій темі). Отже, матеріалістичний напрямок в історії філософії виводив свідомість з матеріального, а ідеалістичний напрямок виводив матеріальний світ з свідомості. Більше того, в обґрунтуванні природи свідомості матеріалістичний напрямок характеризувався глибокими суперечностями механістичного і діалектичного матеріалізму (див. тему № 1), а ідеалістичний напрямок – суперечностями суб’єктивного і об’єктивного ідеалізму.

Представниками механістичного матеріалізму (конституювався у мануфактурному періоді філософії Нового часу) свідомість тлумачиться через її безпосередній зв’язок з фізіологічними процесами мозку. Отже, ці філософи пояснювали свідомість з позицій природознавства.

Представники діалектичного матеріалізму доводять, що біологічні властивості людини (наявність вищої нервової системи, мозку, підкірки) є лише природними умовами виникнення свідомості, але не є її безпосередніми засадами. Мислить не мозок людини сам по собі – мислить людина за допомогою мозку, який формується як орган, що мислить, лише в процесі практичної, матеріально-виробничої взаємодії людини з природою. В процесі виробництва умов свого існування людина відрізняється від тварини тим, що не пристосовується до навколишнього середовища і не обмежується одним видом діяльності, на який запрограмована кожна тварина. Людина підпорядковує природу своїм потребам і в цьому процесі засвоює будь-який вид діяльності – за своїми здібностями вона стає універсальною. Отже, свідомість виникає як універсальна форма відображення тільки внаслідок зміни форм діяльності.

Суб’єктивний ідеалізм тлумачить свідомість як таку, що передує об’єктивній реальності у вигляді індивідуальної свідомості. Так, у філософа німецької класичної доби І. Г. Фіхте первинним є “Моє Я”, яке продукує з себе “Не-Я” – об’єктивну реальність у всій сукупності її складових. Очевидно, що таке тлумачення свідомості породжує цілу низку питань: чи слід розуміти, що індивідуальна свідомість є первиною і стосовно фізичного тіла цього індивіда? І чому Фіхте був змушений поставити питання про “перше Я”, яке тлумачилося вже не як суб’єктивна свідомість і тим самим здійснив перехід до об’єктивного ідеалізму Шеллінга і Гегеля.

Отже, об’єктивний ідеалізм тлумачить свідомість як існуючу до і незалежно від матеріального світу у вигляді певної Об’єктивної Ідеї, Розуму (Платон, Гегель). Метою такої свідомості є її самопізнання, яким, за Гегелем, завершується розвиток

3. Надайте відповідь на тестове .

Співставте поняття та їх визначення:

1.Монізм Б б) філософський напрямок, згідно з яким різні типи і форми буття врешті зводяться до єдиного першопочатку;

2.Субстанція В в) незмінна першооснова всього сущого.

3.Дуалізм А а) філософський напрямок, який вихідним вважає рівноправні та протилежні начала (матерію та дух);

ВАРІАНТ № 23

1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій суспільства.(соц. філософія)

XVII — XVIII ст. широке розповсюдження дістала натуралістична концепція тлумачення суспільного життя. Натуралістичний філософський принцип вимагає роз'яснення соціальних явищ винятково дією природної закономірності: фізичної, географічної, біологічної та ін. Французький соціаліст — утопіст Шарль Фур'є, наприклад, намагався створити соціальну науку, виходячи із законів всесвітнього тяжіння Ісаака Ньютона. Завдання свого життя він бачив у формуванні соціальної теорії як частини теорії всесвітньої єдності, що ґрунтується на принципі тяжіння за пристрастю, всезагальною закономірністю, що обумовлює природну схильність людини до якого-небудь виду колективної праці. Найвищі форми буття натуралізм зводить до нижчих. Так, людину зводив до рівня суто природної істоти. Такий підхід притаманний всім формам метафізичного матеріалізму. Основна помилка полягала у приниженні людської активності і заперечення людської свободи. Справді, якщо суб'єкт розглядається тільки як природне явище, розчиняється у природі, позбавляється якісної визначеності, це неминуче приводить до жорсткого включення людської поведінки у ланцюг природних причин та наслідків. Тут вільній волі не залишається місця, а концепція соціальних подій неминуче набуває фаталістичного забарвлення. Заперечуючи свободу і принижуючи духовну суть людини, матеріалізм стає антигуманним, ворожим людині. Так, у системі Томаса Гоббса свободі відводиться надто скромне місце.

Ще одна вада натуралістичного підходу до суспільства — те, що людина уподібнюється соціальному атому, а суспільство — механічному агрегату індивідів — атомів, що зосереджуються винятково на власних інтересах.

Важливий напрямок у підході до вивчення суспільних процесів — ідеалістична концепція суспільства. Ідеалізм на відміну від натуралістичних концепцій занадто одухотворяє людину, відриває її від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя на самостійну субстанцію. Таке розуміння історії виникає як результат абсолютизації духовного фактора у людському бутті.

Негативні наслідки ідеалістичного розуміння суспільства полягають у відриві слова від діла, теорії від практики, ідеалу від інтересу, формування відчужених фетишистських форм свідомості, що починають панувати над людьми. Інакше, ідеалістичне розуміння історії небезпечне тим, що породжує соціальну міфологію і приречує соціальні суб'єкти, що потрапили під вплив міфу, на погоню за міражами. Коли символ панує над буттям, будь це образ світлого майбутнього, ідеального наукового знання або всемогутньої техніки, мета неодмінно підмінюється засобом, а мудрість — Розумом. Сучасна наука пішла на зближення з технікою і відокремилася від людини. Проте живою культуру робить моральність, а не культ науки та техніки, що спустошує її, впливає на неї.

Матеріалістичне розуміння історії починається з вирішення основного питання філософії стосовно суспільства. Свідомість людей залежить від їх буття. Основу життя суспільства і остаточно всю суспільну діяльність визначає матеріальне виробництво та інші матеріальні явища і процеси. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.

2. Визначте основні ознаки Середньовічної філософії.

Середньовічна філософія включає три етапи :
- апологетика/ Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст. н-е./.
- патристика/ Августін, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст. н.е./.
- схоластика / 9-15 ст. н.е./. Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії.
Коротко, ці риси можна звести до наступних:
1. Засилля в усіх сферах життя релігії;( Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування;
3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль).
4. Геоцентризм;
5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії;
6. Слабкі паростки матеріалізму.

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Рух – це спосіб існування матерії.

Б) Філософів, які визнають первинність свідомості по відношенню до матеріального світу, але у формі існуючої об’єктивно, незалежно від кожної окремої людини ідеї, відносять до ідеалізму.

 

ВАРІАНТ № 24

1.Розкрийте сутність філософських уявлень про мораль в історії філософії

Усвідомивши свої потреби, запити й інтереси, намагаючись осмислено реалізовувати їх, людина вступала у сферу взаємодії з потребами, запитами, інтересами, вчинками щодо їх задоволення інших осіб.

Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом. Вона є складним, багатоаспектним феноменом, пізнання сутності якого неможливе без глибокого і всебічного розуміння природи, структури, сфери та особливостей функціонування. У всі часи, як стверджує сучасний російський дослідник Олександр Титаренко, вчені по-різному тлумачили сутність моралі: як досвід житейської мудрості; як школу виховання людини, навчання її доброчесності; як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості; як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою; як найкоротший шлях до щастя; як самоцінне служіння честі; Мораль — система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Структура моралі. Осмислення сутності моралі передбачає з´ясування її основних компонентів і характеру їх взаємозв´язків. Структурно мораль утворюють дві сфери — моральна свідомість і моральна практика, кожна з яких має свою будову.

Моральна свідомість. Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки, акти міжособистісної комунікації не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх із власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням. Проте моральна свідомість сама по собі ще не є повноцінним, самодостатнім моральним феноменом. Моральна свідомість — вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна практика. Моральна практика в певному розумінні історично передує виникненню моральної свідомості. У первісному суспільстві, особливо на перших порах, мораль вичерпувалась реальною практикою взаємин між людьми. Однак у зв´язку з рефлексивним характером людської діяльності, що породжує її усвідомлення й одночасно все більше визначається усвідомленням, з поглибленням диференціації суспільства і відповідним ускладненням стосунків між людьми мораль віддаляється від реальної практики, поведінки людей, переміщуючись в ідеальну сферу. Моральна практика — сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.

Моральну практику утворюють моральна діяльність і моральні відносини. Моральна діяльність — особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої. Вона становить собою значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги.

2.Дайте визначення продуктивним силам та виробничим відносинам.

Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.

Виробничі відносини - це конкретно - історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови. Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини.

3. Надайте відповідь на тестове .

Співставте наступні поняття та їх визначення:

1. Мозаїчна культура В

2. Антикультура А

3. Контркультура Б

А)концепція культури, яка актуалізує архаїчні пласти психіки людини та продукує негативне відношення до «старої культури»;

Б)концепція культури яка стала результатом соціальної мобільності і соціальної диференціації всередині суспільства;

В)концепція культури інформаційної доби, що розриває традиційний культурний простір на окремі елементи.

 

ВАРІАНТ № 25

1. Розкрийте основні концепції походження та сутності свідомості. Проаналізуйте співвідношення онтогенезу та філогенезу.

Основні концепції походження свідомості це: Об’єктивний-Ідеалізм, суб’єктивний-ідеалізм та матеріалізм.

Об’єктивний-Ідеалізм розглядає свідомість як щось духовне, те що існує поза і до матеріальних речей та розвивається спонтанно; зовнішній світ, на їх думку, визначається світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються. Метою такої свідомості є її пізнання.

Суб’єктивно-ідеалістична таких проблем як Об’єктивний-Ідеалізм не ставить та вважає справжньою реальністю лише відчуття людини.

Матеріалісти у свою чергу розглядали свідомість з точки зору матерії. Існує два напрямки матеріалізму це вульгарний матеріалізм та діалектичний. Вульгарний матеріалізм вважав, що свідомість це функція розуму, коли ж діалектичний – стверджував, що розвиток свідомості та мислення поєднується із практичної та чуттєвої діяльності людини.

Що ж до сутності свідомості, то свідомість – це здатність людини відображати світ в ідеальних образах. Вона виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона — вища форма відображення дійсності, властивість високоорганізованої матерії, тобто головного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з матеріальним середовищем, що оточує людину, і без його впливу функціонувати не може.

В різні історичні періоди у філософії свідомість розглядали по різному. Так наприклад в античній філософії старалися виявити характер свідомості, коли в середньовічній філософії розглядали свідомість як дар Божий. Для філософії відродження було притаманним вважати свідомість функцією головного мозку і т.д.

Отже, свідомість перш за все являє собою ідеальне відображення світу.

Що ж до філогенезу та онтогенезу, то це два нерозривні поняття. Онтогенез це індивідуальний розвиток організму, а філогенез це розвиток окремих груп, систем чи органів.

Крім того філогенез повністю повторює онтогенез.

2.Дайте визначення гедонізму?

Гедонізм — це напрям у римській філософії, або філософськи й напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя. Це так звана філософія задоволення, насолоди, можна сказати, що цей напрям згодом переріс у філософію розпусти.

Головним парадоксом гедонізму є твердження Епікура: Для отримання більшої насолоди необхідно себе обмежувати.

3. Надайте відповідь на тестове

Виберіть і вставте правильну відповідь:

А) «У людини існування передує………» (Сартр):

в) сутності

Б) «Мислю – це означає …………….» (Декарт).

а) існую

ВАРІАНТ № 26

1. Розкрийте основні положення праці І. Канта «Критика чистого розуму».

Основними представниками німецької класичної школи були Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель та його учні Феєрбах та Маркс.

Основні праці І. Канта (критичний період): "Критика чистого розуму" (1781 р.), "Критика практичного розуму" (1788 р.), "Критика здатності судження" (1790 р.) пов'язані єдиним задумом і становлять послідовні ступеневі обґрунтування нової сис­теми поглядів.

"Критика чистого розуму" (1781) — основна праця І. Канта — присвячена визначенню та оцінці джерел, принципів та меж наукового знання.

Кант вважав що існує світ і він собою являє буття, або ж «Річ-у-собі». Крім того він виділяв існування розуму або мислення тобто це рівно сильно тому що він існує трансцендентально та апріорі, тобто він нічим не обумовлюється, сам завжди існує. Крім того Кант зазначав що у розум так би мовити як із шарів складається із понять, категорій, законів, і що саме ці оболонки складають чистий розум, який він і розглядав у своїй праці__ крім того Кант розглядав явище схематизму. Кант його пояснював, як поєднання розуму та світу тобто ми впізнаємо у світі рівно стільки скільки розум вкладає у нього. У Канта схематизм це «зустріч» явища та свідомого розуму. Кант стверджував що після досвіду розум стає трансцендентний або апостеріорний.

Також у своїй праці Кант розглядає так званий дуалізм, або антиномію буття, свідомості та розуму. Тобто існують дві сутності, що не мають жодних співвідношень поки не зустрінуться.

І. Кант вважає, що всі форми пізнання мають апріорний характер. Він розглядає розсудок як здатність мислити, синтезувати, узагальнювати зміст чуттєвих уявлень за допомогою апріорних понять — категорій.

2.Дайте визначення філософії як теоретичному рівню світогляду.

Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе.

Теоретичний рівень світогляду включає в себе науку та філософію зокрема. Тобто його можна в деякій мірі ототожнити із філософією. Як теоретична дисципліна філософія включає в себе онтологію, естетику, гносеологію, логіку, етику та інші.

Варіант №26

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Першим рівнем пізнання є чуттєве пізнання - це фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей ………....;

Б) Агностицизм – це напрямок у філософії, який вважає за неможливе об'єктивне пізнання навколишньої дійсності за допомогою власного досвіду. Таким чином, агностицизм ставить під сумнів істинність або можливість доказу або спростування тверджень в деякій області, особливо в метафізиці і теології.

ВАРІАНТ № 27

1.Розкрийте основні ідеї твору П. Юркевича «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого»

У праці "Серце..." (1860)П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті сер­ця — переживаннях, почуттях і реакціях — вира­жається індивідуальність особистості.

П. Юркевич посилається на аргументи, взяті зі "Свя­щенного Писання". Він виділяє такі основні, на його думку, функції серця:

— серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини;

— серце є осереддям душевного і духовного життя людини;

— серце є містилищем всіх пізнавальних дій душі;

— оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця;

— серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей;

— серце є осереддям морального життя людини.

Ці положення П. Юркевич підтверджує числен­ними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення.

Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно — місце волі та бажань людини. Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини". Серце є також центром релігійних переживань людини. П. Юркевич прагне віднайти "гармонійне відно­шення між знанням і вірою", вважаючи, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства. Він ставить завдання пов'я­зати біблійне вчення про серце, згідно з яким сер­це є прихованим, але основним життям духу, з християнським началом моральності й таким чином виявити значення її для потреб практич­ної філософії.

2.Сформулюйте загрози майбутнього, про які йдеться в праці Е. Тоффлера «Футурошок».

Ще в середині 1960-х р. Е. Тоффлер стверджував, що в економіці майбутнього чільна роль буде належати інформаційних технологій. Ґрунтуючись на своїх здогадках, він зробив висновок про те, що відтепер технологічні зміни будуть відбуватися з якісно більшою швидкістю, ніж у минулому.

Автор звертає увагу на нечуваний темп, який характерний для сучасних культурних, політичних змін. Людство може загинути не через екологічну катастрофи, ядерної реакції чи виснаження ресурсів. Шок, який відчувають люди, призводить до психологічного оніміння, до самої реальної небезпеки, яка підстерігає людство. Це головна загроза. Треба усвідомити її і по можливості усунути. Автор сподівається, що запропоновані ним заходи зможуть допомогти людині вижити в новій реальності і запобігти шок майбутнього.

Концепція, висловлена Е. Тоффлер в «Future Shock», висловлювала його бачення суспільства, яке все більше і більше розривалося на частини передчасно наступаючим майбутнім. Швидкоплинність стала основною прикметою нашого життя і призвела до корінної зміни всіх її сфер - від економічної до суто особистою. На думку Е. Тоффлера, уряду і представники бізнесу повинні були бути готовими до всього і не очікувати в майбутньому нічого схожого на те, що було в минулому. У наші дні ця точка зору має значний вплив на теорію менеджменту

3. Надайте відповідь на тестове .Співставте наступні поняття та їх визначення:

1. Номіналізм - філософський напрям, що заперечує дійсне існування універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні;

2. Реалізм - філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсалії) існують в дійсності як сутності речей.

 

ВАРІАНТ № 28

1.Розкрийте сутність основних категорій діалектики.

Катерогії – це теоретичні дефініції за допомогою яких пізнаються процеси та явища у філософії

Сутність – явище. Будь-якому розвиткові властива взаємодія сутності і явища. Категорія сутності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і необхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі – випадкове й одиничне. Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного. Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності досягається шляхом пізнання явищ.

Причина – наслідок. Основну роль у філософському пізнанні відіграє принцип детермінізму. Цей принцип відображає той факт, що всі процеси в світі детерміновані, тобто виникають, розвиваються і зникають закономірно, внаслідок певних причин, обумовлені ними. Причина – це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни. Явище,породжене причиною, називається наслідком.

Необхідність – випадковість. Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії необхідності і випадковості відображають певні аспекти цього взаємозв'язку. Необхідність – це обумовлений зв'язок явищ, за якого поява "події – причини" неминуче викликає певне "явище – наслідок". Випадковість – це такий зв'язок причини і наслідку, за якого причинність допускає реалізацію будь-якого наслідку із багатьох можливих альтернатив. При цьому, який саме конкретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно передбачити і вирахувати.

Реальність – дійсність. - це два послідовних ступені, етапи становлення і розвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія реальність відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалізації можливого. Дійсність є конкретною існуючою формою предмета.

Одиничне – загальне. Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він властивий всім явищам, предметам, процесам, а також людському мисленню. Пізнання світу передбачає вміння порівнювати предмети, явища, виявляти їх подібність і різницю" усвідомлювати одиничний характер реальних предметів, класифікувати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий предмет, явище, процес, що відрізняється за своїми просторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесії.

Форма – зміст. Під змістом розуміють єдність суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного предмета, явища, процесу. Форма – зовнішнє упорядкування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існування певного змісту. Форма і зміст відображають різні, але нерозривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна.

Існування-буття Категорії «існування-буття» розглядаються Гегелем у контексті становлення закону «Взаємопереходу кількості та якості» і постають як становлення якісних та кількісних самовизначень предметів.

2.Дайте визначення понять «індивідуальність» та «особистість».

Індивідуальність це людина що шукає загальнозначущі сенси

А особистість це спільна сутність людини, тобто це людина що вже знайшла загальнозначущі сенси

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Наукове прогнозування спирається на пізнані об'єктивні закономірності, логіку, якісну інформацію, математичні методи.

Б) Дедуктивний метод – це така форма мислення, яка виводить одиничне з загального.

 

ВАРІАНТ № 29

1.Розкрийте основні положення твору К.Маркса «Передмова до критики політичної економії».

В передмові до «До к. п. е.» Маркс дав класичну характеристику матеріалістичного розуміння історії. Він вказував, що в суспільному виробництві люди вступають у визначених, не залежних від їх волі, виробничі стосунки, які відповідають певному рівню розвитку продуктивних сил.

У цій роботі Маркса вже були закладені основи аналізу капіталістичного способу виробництва. Дослідження товарної клітинки капіталізму і її подальшого розвитку у вигляді грошей Маркс розглядав як передумову для аналізу капіталу і додаткової вартості, всієї сукупності виробничих стосунків капіталізму.

Маркс показав, що одна з характерних особливостей праці в умовах приватної власності полягає в тому, що суспільні стосунки між людьми представляються як стосунки речей. Вартість виступає як відношення між товаровласниками, прикрите речовою оболонкою.

Проаналізувавши різні функції грошей (міра вартості, засіб звернення, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші), Маркс показав, що всі ці функції розвиваються разом з розвитком капіталістичного способу виробництва. Так, функція грошей як платіжного засобу з розвитком буржуазного виробництва розширюється за рахунок їх функції як купівельного засобу (засоби звернення), а з ломкою кордонів внутрішнього звернення, з утворенням світового ринку гроша всі більшою мірою грають роль світових грошей, загального засобу обміну. Маркс сформулював закон, що визначає кількість грошей, необхідних для нормального звернення, встановлює залежність маси грошей, що звертаються, від цін товарів, від швидкості їх звернення і від суми платежів, що взаємно погашаються.

2.Визначте основні ознаки Античної філософії.

Основними представниками античної філософії є Сократ, Платон, Аристотель.

– теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду);

– відсутнє, в основному, свідоме протиставлення мислення і буття

– стихійна діалектика.

Античні філософи прагнули вирішити проблему збагнення мінливості, плинності буття.

Також античні філософи розглядали проблему співвідношення реального світу і людських думок про нього

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Індукція – це метод пізнання, у процесі якого мислення рухається від часткового одиничного до загального .

Б) Діалектика – це метод філософії, який розглядає матеріальний та ідеальний, об’єктивний та суб’єктивний світ у процесі розвитку

 

ВАРІАНТ № 30

1.Розкрийте основні положення твору Аристотеля «Метафізика».

Основні положення філософії Аристотеля найбільш повно викладені у праці «Метафізика». Через всю цю працю проходить критика вчення Платона про ідеї, а також аналізуються питання про предмет філософії, її основні проблеми, категорії філософії.
Аристотель відкидає основи системи платонівського ідеалізму. Кожна річ, за Аристотелем має матерію (яка є лише можливістю виникнення і розвитку речі) і форму (яка є причиною, дієвою силою). Усе в світі підкоряється найвищій меті — кінцевій причині, яку Аристотель назвав «формою усіх форм», першопричиною і першодвигуном всього — це Світовий Розум.
Найдосконалішою істотою матеріального світу Аристотель вважає людину, в якій, як і у будь-якому предметі цього світу, слід бачити поєднання «матері» та «форми». «Матерія» людини — це її тіло, «форма» — її душа. Найвищий елемент душі — розум.
У «Метафізиці» Аристотель виклав найвагоміші питання онтологічного характеру, визначаючи цю проблематику як першу філософію (протофілософію). Онтологія, за Аристотелем, це наука про суще, існуюче. Аристотель виділяє окремо науку логіку, розробляє теорію про закони і правила формально-логічного мислення, про методи наукового дослідження, створює класифікацію категорій.

2.Назвіть історичні типи діалектики.

Існує три історичних форми діалектики: перша народилася в античній філософії, друга це гегелівська, а третя це марксистська.

Антична: увійшла в історію як стихійна, не мала конкретно-науковий характер. У ній не йшлося про закони діалектики. Вона розвивалася у працях Аристотеля, Платона, Демокрита, Ксенофена та інших.

Гегелівська: або об’єктивно-ідеалістична. За Гегелем діалектичний розвиток суспільства перш за все стосується виключно мислення. За Гегелем діалектика це необхідна форма мислення, без якої людина не може стати особистістю.

Марксистська: або діалектичний матеріалізм. Маркс обґрунтував матеріалістичне походження діалектики та її законів. Він вважав, що діалектика це закон універсального розвитку матеріального світу. Тобто матерія приймає різноманітні форми такі як виробництво, мислення і тд.

3. Надайте відповідь на

А) Простір – це одна з основних ознак матеріальності речей: форми існу­вання матерії, що фіксує їх протяжність і порядок розташування. Субстанційна концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без матерії, реляційна (Лейбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характеристиками матерії, які без неї не існують. Простір взаємопов'я­заний з часом, визначається через час і навпаки. Якісно відмінним стру­ктурним рівням матерії притаманні якісно відмінні просторово-часові ха­рактеристики.

Б) Суб’єктивний ідеалізм є формою ідеалізму, який визначає, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів.