Людина як предмет філософського аналізу
Головним предметом філософських міркувань є людина та її існування в світі. Усі філософські проблеми, якими абстрактними вони б не здавалися, так чи інакше пов’язані з людиною.
Людина є складним цілісним утворенням, котре належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно-історичного та духовного світу.
Європейська середньовічна філософія висувала на передній план релігійно-моральні проблеми людського існування, розробляла ідею суперечності людської природи, яка поєднує в собі земне, гріховне начало і божественну сутність Саме тут вперше з’являються ідеї унікальності, неповторності і самоцінності людини як духовної істоти.
Епоха Відродження залишила нам зразок обожнення самої людини, сповнену пафосу ідею про самодостатність і автономію особистості, віру в її безмежні творчі можливості.
Класична філософська традиція вважала істинно людськими в людині те, що робить її представником всього людства, тому зосереджувала увагу на її всезагальній природі, соціальній сутності, універсальності. Новоєвропейська філософія ХVII століття особливе значення приділяє розуму як специфічній особливості людини.
Сучасна епоха стала епохою глобальних соціальних, політичних, культурних , екологічних змін, здійснюється уніфікація і стандартизація особистості з боку суспільства та його масової культури. Філософія ХХ століття стурбована втратою людською особистістю справжньої свободи та індивідуальної автономії. Тому сучасна філософія на місце людини як представника людства ставить індивіда, який в своїй неповторності і унікальності не піддається загальним визначенням. Виникають багатоваріантні ірраціоналістичні концепції, які домінуючими рисами людини проголошують поза розумові властивості (почуття, волю, підсвідоме, інтуїцію тощо). У філософії екзистенціалізму і персоналізму проблема особистості стає центральною проблемою, проголошується неповторність духовного самовизначення людини.
49. Проблема антропосоціогенезу
Тема походження людини і суспільства (антропосоціогенез) неосяжна і є предметом як філософії, так і низки спеціальних наук.
тема власного походження чомусь завжди непокоїла людство, що відбилося в усіх історичних типах світогляду. У міфах і первісних релігіях кожного народу світу є уявлення про виникнення людей.
У розвинутому релігійному світогляді теж неодмінно зберігається тема походження людей. В християнстві вона висвітлюється так, що Бог на Свій образ та подобу створив людину.
Отже, філософія й наука просто продовжили одвічне прагнення людини знати себе. Філософський світоглядний підхід був одразу орієнтованим не на віру, а на раціонально обґрунтовану думку і з моменту виникнення сучасної науки прагнув спиратися на об’єктивні дані наукових досліджень. Наукові ж здобутки з проблеми походження людей з’явились не раніше, ніж в науку проникла ідея розвитку, прогресу, послідовної якісної зміни рослинного й тваринного світу на Землі. Першою гіпотезою стала «трудова теорія», згідно з якою людина за допомогою праці перетворилася з мавпи на людину.
Трудова концепція походження людини не є єдиною серед учених і філософів. Наведемо для прикладу ще два підходи до вирішення проблеми, котрі хоч і не заперечують саму еволюційність, на заміну якої слід було б визнати якесь раптове творення, однак звертають увагу на дещо інші витоки й фактори еволюції. Один підхід належить французькому філософу й науковцю П’єру Тейяру де Шардену, де він розглядає в контексті загальнокосмічного еволюційного процесу від стадії “дожиття”, через стадію “життя” і до “феномена людини”.
Другий підхід належить американському філософу й соціологу Льюісу Мемфорду .Автор вважає, що визначення людини як тварини, котра використовує знаряддя праці, фіксує тільки нинішній зв’язок людей з технікою і перекидає цей факт також і у давнину, щоб показати роль знарядь праці у антропогенезі. Мемфорд вважає, що не було нічого унікально людського в стародавній технології до тої пори, доки вона не була видозмінена лінгвістичними символами, соціальною організацією й естетичними задумами. На цій стадії виробництво символів значно обігнало виробництво знарядь і в свою чергу сприяло розвитку більш яскраво вираженій технології. Людина є головним чином тварина, що використовує розум, виробляє символи, самоудосконалює себе, а основний акцент її діяльності – власний організм.
Ще донедавна серед вітчизняних філософів і науковців домінувала думка, що зі становленням людини й суспільства, коли наші предки від пристосування своєї тілесної природи до кожної суттєвої зміни довкілля перейшли до перетворення навколишнього світу шляхом застосування засобів виробництва, їх біологічна еволюція припинилась. Нині такі висновки вже не настільки категоричні. Скоріш за все в якихось формах біологічна природа людини змінюється. Вчені вбачають еволюцію людини в таких напрямках: удосконалення мозку (зростання стресостійкості, збільшення швидкості реакцій);
- брахікефалізація, або розширення голови (збільшення випадків появи людей з сферичним черепом, що однак не стосується зміни лиця);
- граціалізація (стоншення черепної коробки).
Ці напрямки еволюції стосуються мозку й безпосередньо залежать від зростання інформаційного потенціалу суспільства, а значить і його тиску на людину.