Соціальна природа цінностей
Цінність - філософське поняття, з допомогою якого і характеризується соціально-історичне значення певних явищ дійсності для суспільства, індивідів. Цінності виконують роль споконвічної, вхідної основи вибору потреб, інтересів, переживання, мети, засобів їх реалізації, результатів діяльності і тих умов, в яких здійснюється вибір. Зовні цінності виступають як властивість предмета або явища. Проте притаманні вони предмету або явищу не від природи, не просто через внутрішню структуру об'єкта самого по собі, а тому, що об'єкт втягнутий у сферу суспільного буття людини і стає носієм певних соціальних відносин. У ставленні до суб'єкта - людині цінності служать об'єктами ЇЇ інтересів, а для її свідомості здійснюють роль повсякденних орієнтирів в предметній і соціальній, дійсності, визначення різноманітного практичного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ. На питання: в ім'я чого здійснюється та або інша діяльність, відповіддю є цінність, тобто основа вибору суб'єктом-людиною мети, засобів, результатів і умов діяльності. Сам процес і процедура вибору на базі цінностей називається оцінкою. Добром для суб'єкта виступає і сам результат вибору. Спрямованість діяльності суб'єкта (людини) на певну цінність називається ціннісною орієнтацією. пристрасті. Внутрішнє засвоєння життєвих ситуацій відбувається в процесі емоційних переживань. Саме емоційне ставлення сприяє виникненню почуття значимості явищ, суб'єктивної оцінки їх. Але й цінності надають емоціям глибину, значимість, перетворюючи їх в стійкі почуття. Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси і емоційні переживання утворюють єдине соціальне явище - цінності. Визначаються цінності як об'єктивна значимість явищ, ідей, речей, що зумовлена потребами і інтересами соціального суб'єкта.
Цінності є чимось вищим, аніж звичайна зацікавленість людини. Саме існування цінностей і саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби і відрізняється від тварин. Культура є предметним полем формування цінностей, і цінності складають фундамент культури. Через систему цінностей і ідей, що служать для регулювання поведінки індивідів, людини, і визначається культура.
Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності - осередком духовного життя суспільства.
73. Ієрархія цінностей:
Підходячи до світогляду з міркою цінності, напевно, краще зіставляти місце, займане світоглядом, не з пріоритетами, а з ієрархією цінностей. Ієрархія - річ, існуюча не менш реальніша, аніж пріоритети. Більш того, ці дві категорії дуже подібні одна до одної: там і тут йдеться про якусь черговість. Нарешті, пріоритети і ієрархія нерідко просто співпадають у повсякденній свідомості. Для голодного вища цінність -хліб. Отут-то нібито йдеться про поглиблення мети, її ієрархію. Але це не так. Адже отут-то йдеться про цінності, що відрізняються від мети та інших станів свідомості, керуючих діяльністю функціонально, за своєю роллю, в управлінні діями.
Пріоритети звичайно існують там і захоплюють свідомість: Ієрархія фундамен-тальніша і не залежить від швидкоплинних кон'юнктур, а подібна до єгипетських пірамід, яким сорок століть. І вершину ієрархії завжди займають цінності світоглядні. Світоглядні цінності і виникали-то, коли первісна людина, як правило, старик, який здобув вільний час, розвантажившись від пріоритетів. Для філософа Іммануїла Канта вищими цінностями і вічно дивними речами стали «зоряне небо наді мною і моральний закон в мені».
Рятівною властивістю людства, буквально його щастям, завжди ставала та обставина, що остаточно своїми робила цінності своїх кращих, а не гірших представників. Мабуть, тут криється колективний інстинкт самозбереження, людство не прожило б довго, якщо б на вершині ієрархії його цінностей виявився культ сили. Поряд з предметними цінностями, що виступають об'єктами спрямованих на них інтересів, до цінностей належать також деякі явища суспільної свідомості, що виражають інтереси в формі поняття добра і зла, справедливості і кривди, ідеали, моральні нормативи і принципи. Такі форми свідомості описують якісь дійсні або удавані явища реальності, а виносять їм оцінку, схвалюють або засуджують їх, вимагають їх здійснення або усунення, тобто, виступають нормативними за своїм характером.