Буття людини між життям і смертю
Гайдеггер уважає, що автентичність людини розкривається в процесі прийняття смерті. Смерть – це той онтологічний вимір, у якому людина відкриває сама себе. Смерть відкриває час. Загалом за Гайдеггером, людське буття – це буття-до смерті.
Сартр зазначає, що людина не може уникнути: бути, робити, бути серед інших, бути смертною. Смерть не з’являється на основі нашої свободи, вона може тільки відібрати у життя всяке значення. Саме існування смерті цілковито відчужує нас у нашому власному житті на користь іншого. Бути мертвим – це бути здобиччю для живих. Самогубство абсурдність, що занурює наше життя в минуле. Завдяки смерті для-себе перетворюється на у-собі. Сартр не приймає гайдеггерівської позиції, що людське буття – це буття-до-смерті. Смерть не є онтологічною структурою людського буття, такою структурою є скінченність. Людська реальність залишалася б скінченною, навіть як би була безсмертною, оскільки вона завжди робить вибір, вона робиться скінченною, вибравши себе людиною. У людини завжди залишаються нереалізовані можливості, життя не можна повторити.
Альбер Камю (1913-1960) уважає, що у філософії існує лише одна справді важлива проблема – це проблема суїциду. Чи варте життя того, щоб прожити, чи воно взагалі того не вартує, відповівши на це питання, ми розв’яжемо глобальну проблему філософії. Камю намагається розглянути зв’язок між суїцидом і абсурдом. Чи призводить абсурд до смерті? Абсурд виникає при зустрічі людини зі світом. Я розумію, зазначає Камю, дві реальності: моє прагнення до абсолюту й єдності; неможливість звести світ до принципів раціональності та розумності. Ці дві протилежності неможливо об’єднати. Абсурд не веде до суїциду. Цінність життя визначається бунтом. З абсурду випливає три наслідки: мій бунт, моя свобода, моя пристрасть. Призначення людини – весь світ, і вона єдиний його господар.
Ключові категорії, поняття, терміни:екзистенція, есенція, тривога, межова ситуація, екзистенційна ситуація, свобода, у-собі-буття(у-собі), для-себе-буття (для-себе), буття-для-іншого, das Man, Dasein, темпоральність, неантизація, ніщо.
Семінар 5. Проблема людини у філософії екзистенціалізму
1. Екзистенційна сутність людини.
2. Соціокультурні виміри екзистенціалізму.
2. Буття людини на межі буття і ніщо: життя як абсурд; подолання абсурду.
Література
1. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм //Сумерки богов. – М.,1990.
2. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто //Философские науки. – 1989. – №3.
3. Камю А. Миф о Сизифе. Бунтующий человек. – Минск, 2000.
4. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.
Додаткова література
1. Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода //Вопросы философии. – 1992. – № 8.
2. Дорофеев Д.Ю. Хайдеггер и философская антропология //Мартин Хайдеггер: Сб. статей. /Сост. Д.Ю. Дорофеев. – СПб., 2004.
3 Задубрівська О.М., Козьмук Я.Р. Онтологічний та антропологічний аспекти філософії М.Гайдеггера. – Чернівці, 2007.
4. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /За ред. І.В.Бичка. – К., 1994.
Обов’язкові для опрацювання такі тексти: Сартр “Екзистенціалізм – це гуманізм”, Сартр “Буття і ніщо” (фрагмент) та праця Камю “Міф про Сізіфа.
Читаючи працю “Екзистенціалізм – це гуманізм”, зверніть увагу на такі питання:
1. Що Сартр вважає першим принципом екзистенціалізму?
2. Чи завжди людина свідомо реалізує проект власного буття?
3. Чому людина відповідальна не тільки за себе, але і за всіх людей?
4. У чому смисл “тривоги Авраама”?
5. Що таке “закиненість”?
Прочитавши працю А.Камю “Міф про Сізіфа” дайте відповідь на питання:
1. Яку проблему у філософії Камю вважає справді найбільш важливою?
2. Як пов’язані між собою суїцид та абсурд?
3. Що є причиною абсурду?
4. У чому сутність “філософського суїциду”? Як ставиться до нього Камю?
5. Що визначає цінність життя?
6. Як розуміє Камю свободу?
7. Які три наслідки Камю виводить з абсурду?
8. Розкрийте сутність поняття “людина абсурду”.
9. Що має на увазі Камю під поняттям “творчість абсурду”?
10.Чому Камю звертається до образу Сізіфа?
11. Що спільного між поглядами Камю та Кафки?
Самостійна робота
1. Проблема часу у філософії екзистенціалізму.
Рекомендована література
1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.
2. Задубрівська О.М., Козьмук Я.Р. Онтологічний та антропологічний аспекти філософії М.Гайдеггера. – Чернівці, 2007.
3. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /За ред. І.В.Бичка. – К., 1994.
Тематика рефератів
1. Відповідальність людини за свободу.
2. Екзистенційні засади правових гарантій прав людини на свободу.
3. Проблема часу в екзистенціалістській філософії.
4. Проблема самогубства.
5. Екзистенціалізм – це гуманізм.
6. Проблема відновлення дійсного буття людини.
7. Екзистенціалістська філософія в українському контексті.
8. Антропологічний аспект онтології М.Гайдеггера.
9. Герменевтична феноменологія як метод “Буття і часу” М.Гайдеггера.
10. Релігійний екзистенціалізм.
Контрольні запитання та завдання
1. Визначте поняття “екзистенціалізму”.
2. Яка причина втрати людиною її буття на думку екзистенціалістів?
3. Дайте визначення понять “тривоги” та “межової ситуації” в екзистенціалізмі.
4. У чому суть проблеми часу в філософії екзистенціалізму?
5. Яке обґрунтування наявності свободи в екзистенціалізмі Сартра?
6. Чому, на думку Сартра, людина відповідає не лише за свої дії, але і за всіх людей?
7. Як Сартр характеризує почуття відповідальності, тривоги, що таке “тривога Авраама”?
8. Дайте загальну характеристику філософії екзистенціалізму.
9. Які, на думку екзистенціалістів, причини “бездомності” людського існування?
10. Як розглядається проблема свободи та відповідальності у філософії Сартра?
11.Що таке “екзистенційна ситуація”, “тривога”, “страх”. У чому полягає відповідальність людини за її буття та буття світу?
12. У чому полягає проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів?
13. Що називає Сартр першим принципом екзистенціалізму?
14. Які особливості релігійного екзистенціалізму?
15. Чому Гайдеггер говорить про мову як про “домівку буття”?
Контрольні питання до модулів
Модуль 1
1. Предмет і функції філософії.
2. Методи філософії.
3. Міф як тип світогляду.
4. Релігія як тип світогляду.
5. Філософія як світоглядне знання.
6. Філософія та наука.
7. Філософія як спосіб духовного самовизначення людини.
8. Парадигми філософського мислення “on he on”, “cogito” “existenz”, “affirmo”.
9. “Софійний” та “епістемний” способи філософування.
10. Етноментальні характеристики філософії.
11. Принциповий історизм філософського знання.
12. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
13. Космоцентризм і натурфілософія докласичного періоду. Мілетська школа.
14. Філософії піфагорійців.
15. Учення Геракліта.
16. Філософські погляди представників елейської школи (Ксенофан, Парменід, Зенон ).
17. Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
18. Антропоцентризм класичного періоду античної філософії. Учення Сократа.
19. Вчення про ідеї Платона.
20. Політичні та етичні погляди Платона.
21. Енциклопедична філософія Аристотеля.
22. Праця Гегеля “Хто мислить абстрактно?”
23. Праця Платона “Крітон”.
24. Загальна характеристика середньовічної філософії: апологетика, патристика, схоластика; реалізм і номіналізм.
25. Загальна характеристика філософії Відродження. Гуманізм і реформація.
26. Раціоналізм у філософії Нового часу. Філософія Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Ляйбніца
27. Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія Ф.Бекона, Дж.Локка, Т.Гоббса.
28. Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза.
29. Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” І.Канта.
30. Морально-етичне вчення Канта.
31. Панлогізм і діалектика Гегеля.
32. Загальні основи класичного марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс).
Модуль 2
1. Філософія вселенського песимізму А.Шопенгауера.
2. Філософсько-антропологічне вчення Ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
3. Проблема нігілізму та категорія “воля до влади” у філософії Ніцше.
4. Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.
5. Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології.
6. Неоромантизм у філософії культури О.Шпенглера.
7. Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом З.Фройда та аналітичною психологією К.Г.Юнга.
8. Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
9. Основні категорії психоаналізу З.Фройда та поняття “сублімації”.
10. Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
11. Основні засади аналітичної психології К.Г. Юнга.
12. Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології К.Г.Юнга.
13. Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу К.Г.Юнга.
14. Неофройдизм Е.Фромма.
15. Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням Е.Фромма.
16. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
17. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
18. Причини “бездомності” людського існування. Проблема відновлення справжнього буття людини.
19. Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
20. Екзистенційна ситуація, тривога, страх. Відповідальність людини за її буття та буття світу.
21. Буття людини між життям і смертю. Проблема самогубства. (Гайдеггер, Сартр, Камю).
22. Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів.
23. Праця Ф.Ніцше “По той бік добра і зла” (фрагмент).
24. Праця А.Камю “Міф про Сізіфа”.
25. Праця З.Фрейда “Основні категорії психоаналізу”
26. Праця К.Г.Юнга “Про архетипи колективного несвідомого”
27. Праця Е.Фромма “Некрофіли та Адольф Гітлер”
28. Праця Л.Шестова “Добро в учении гр. Толстого и Ф.Ницше”
29. Праця Ж.П.Сартра “Екзистенціалізм – це гуманізм”
30. Праця Ж.П.Сартра “Буття і ніщо” (фрагмент).
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ
1. Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
2. Особливості східної парадигми філософування (індійський варіант).
3. Особливості східної парадигми філософування (китайський варіант).
4. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
5. Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
6. Елейська школа (Ксенофан, Парменід, Зенон).
7. Основні риси філософії піфагорійців.
8. Натуралізм і стихійна діалектика Геракліта.
9. Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
10. Антропоцентризм філософії Сократа.
11. Система об’єктивного ідеалізму Платона.
12. Енциклопедична філософія Аристотеля.
13. Загальна характеристика середньовічної філософії: апологетика, патристика, схоластика; реалізм і номіналізм.
14. Загальна характеристика філософії Відродження. Гуманізм і реформація.
15. Раціоналізм у філософії Нового часу. Філософія Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Ляйбніца
16. Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія Ф.Бекона, Дж.Локка, Т.Гоббса.
17. Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза.
18. Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” І.Канта.
19. Морально-етичне вчення Канта.
20. Панлогізм і діалектика Гегеля.
21. Загальні основи класичного марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс).
22. Філософія вселенського песимізму А.Шопенгауера.
23. Філософсько-антропологічне вчення Ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
24. Проблема нігілізму та категорія “воля до влади” у філософії Ніцше.
25. Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.
26. Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
27. Неоромантизм у філософії культури О.Шпенглера.
28. Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом З.Фройда й аналітичною психологією К.Г.Юнга.
29. Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
30. Основні категорії психоаналізу З.Фройда та поняття “сублімації”.
31. Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
32. Основні засади аналітичної психології К.Г. Юнга.
33. Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології К.Г.Юнга.
34. Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу К.Г.Юнга.
35. Неофройдизм Е.Фромма.
36. Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням Е.Фромма.
37. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
38. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
39. Причини “бездомності” людського існування.
40. Проблема відновлення справжнього буття людини.
41. Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
42. Екзистенційна ситуація, тривога, страх. Відповідальність людини за її буття та буття світу.
43. Буття людини між життям і смертю. Проблема самогубства. (Гайдеггер, Сартр, Камю).
44. Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів.
45. Праця Ф.Ніцше “По той бік добра й зла” (фрагмент 1-2 глави).
46. Праця З.Фройда “Основні категорії психоаналізу”.
47. Праця К.Г.Юнга “Про архетипи колективного несвідомого”.
48. Праця Е.Фромма “Некрофіли та Адольф Гітлер”.
49. Праця Л.Шестова “Добро в учении гр.Толстого и Ф.Ницше”
50. Праця Ж.П.Сартра “Екзистенціалізм – це гуманізм”.
51. Праця А.Камю “Міф про Сізіфа”.
52. Праця Ж.П.Сартра “Буття і ніщо” (фрагмент).
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ
Оцінка “відмінно” (A – 90-100) виставляється студенту, який справді виявив “відмінні” знання від стандартно-формального освоєння певною частиною студентів навчальної дисципліни, що передбачає:
- ґрунтовне знання основної та додаткової літератури лекційних тем курсу;
- глибокий осмислений аналіз філософських першоджерел, передбачених курсом семінарських занять;
- уміння актуалізації історико-філософської проблематики;
- аргументація власної позиції з актуальних дискусійних проблем сучасної філософії;
Оцінка “добре” (B – 82-89) виставляється студенту, який з формальної позиції освоює цілісність курсу філософії в її концептуальному значенні, що передбачає:
- освоєння студентом обов’язкового обсягу програмного матеріалу, основного переліку літературних джерел із лекційного та семінарського курсів філософії;
- осмислене розуміння категоріально-понятійного апарату дисципліни;
- здатність порівняльного аналізу різних філософських учень;
- застосування найбільш універсальних філософських методів у наукових дослідженнях.
Рівень підготовки студента вище середнього рівня.
Оцінка “добре” (C – 75-81) виставляється студенту, який з формальної позиції освоює цілісність курсу філософії в її концептуальному значенні, що передбачає:
- освоєння студентом обов’язкового обсягу програмного матеріалу, основного переліку філософських джерел;
- осмислене розуміння категоріально-понятійного апарату дисципліни;
- здатність порівняльного аналізу різних філософських учень;
- застосування найбільш універсальних філософських методів у наукових дослідженнях.
Рівень підготовки кваліфікується як загалом добра робота.
Оцінка “задовільно” (D – 69-74) виставляється студенту, який освоїв “контрольний пакет” програмного матеріалу і передбачає:
- орієнтацію в переважній більшості філософської проблематики;
- здатність розрізняти поетапність історії філософії та загальні відмінності сучасної філософії;
- опрацювання певної (до 50 %) частини першоджерел та репродукції змісту тексту лекцій викладача.
Рівень підготовки кваліфікується як непоганий.
Оцінка “задовільно” (E – 60-68) виставляється студенту, який освоїв “контрольний пакет” програмного матеріалу, що передбачає:
- орієнтацію в переважній більшості філософської проблематики;
- здатність розрізняти поетапність історії філософії та загальні відмінності сучасної філософії;
- опрацювання певної (до 50 %) частини першоджерел і репродукції змісту тексту лекцій викладача.
Рівень підготовки студента кваліфікується як такий, що відповідає мінімальним критеріям.
Оцінка “незадовільно” (Fx – 35-59) виставляється студенту, який не освоїв курсу філософії, що проявляється в:
- не розумінні філософії, її предмета та функцій;
- не орієнтується в філософській проблематиці та категоріально-понятійному апараті предмета;
- не освоїв першоджерел, довідниково-посібникового та лекційного матеріалу.
Рівень підготовки незадовільний, необхідне повторне перескладання.
Оцінка “незадовільно” (F – 0-34) виставляється студенту, який не освоїв курсу філософії, що проявляється в:
- не розумінні філософії, її предмета та функцій;
- не орієнтується в філософській проблематиці та категоріально-понятійному апараті предмета;
- не освоїв першоджерел, довідниково-посібникового та лекційного матеріалу.
Рівень підготовки незадовільний, надалі необхідна серйозна робота.
ТЕСТИ
1. Творцем першої філософії людини вважають:
1) Фалеса;
2) Сократа;
3) Піфагора;
4) Аристотеля;
5) Парменіда.
2. Протагор – представник:
1) Софістів;
2) Атомістики;
3) Кініків;
4) Кіренаїків;
5) Перипатетиків.
3. У чому вбачав основу світу Демокріт?
1) вода;
2) вогонь;
3) апейрон;
4) повітря;
5) атом.
4. Прихильники якої філософської позиції вважають, що першооснова світу – духовна, ідеальна?
1) матеріалізм;
2) реалізм;
3) деїзм;
4) ідеалізм;
5) пантеїзм.
5. У чому полягає внесок Коперніка у науковий і філософський світогляд?
1) заперечення існування Бога;
2) відкриття Чумацького шляху;
3) геоцентрична будова світу;
4) відкриття фаз Венери;
5) геліоцентрична будова світу.
6. Думку про рух як спосіб існування світу висловив фразою “Все тече, все змінюється”:
1) Платон;
2) Геракліт;
3) Томас Аквінський;
4) Джон Локк;
5) Мартін Лютер.
7. Філософська позиція, що визнає в основі світу одне першоначало називається:
1) дуалізм;
2) монізм;
3) плюралізм;
4) номіналізм;
5) реалізм.
8. Найзагальніше уявлення про місце людини у світі дає:
1) соціологія;
2) політологія;
3) юриспруденція;
4) естетика;
5) філософія.
9. Суб’єкт пізнання :
1) той, хто пізнає;
2) той, кого пізнають;
3) той, через кого пізнають;
4) той, для кого пізнають;
5) той, з ким пізнають.
10. Об’єкт пізнання :
1) той, хто пізнає;
2) той, кого пізнають;
3) той, через кого пізнають;
4) той, для кого пізнають;
5) той, з ким пізнають.
11. Наука спирається на:
1) віру;
2) розум;
3) інтуїцію;
4) випадок;
5) передбачення.
12. Наука, яка вивчає специфіку і взаємозв’язок методів пізнання називається:
1) метафізика;
2) онтологія;
3) гносеологія;
4) аксіологія;
5) методологія.
13. Засадничими категоріями моральної свідомості є поняття:
1) Бога й диявола;
2) світла й темряви;
3) добра й зла;
4) чоловічого й жіночого;
5) істини й хиби.
14. Індуктивний метод полягає у:
1) перетворенні матеріального у духовне;
2) сходження від загального до одиничного;
3) перетворення духовного в матеріальне;
4) сходженні від одиничного до загального;
5) жоден із варіантів.
15. Дедуктивний метод полягає у:
1) перетворенні матеріального у духовне;
2) сходження від загального до одиничного;
3) перетворення духовного в матеріальне;
4) сходженні від одиничного до загального;
5) жоден із варіантів.
16. Під поняттям “емпірія” розуміють:
1) знання;
2) розум;
3) пам’ять;
4) досвід;
5) відчуття.
17. Філософське вчення про природу:
1) філософське природознавство;
2) натурфілософія;
3) антропологія;
4) соціальна філософія;
5) космологія.
18. Хто з перерахованих не є філософом стародавньої Греції:
1) Сократ;
2) Августин;
3) Платон;
4) Анаксимандр;
5) Піфагор.
19. Що таке схоластика?
1) школа Платона;
2) учення про природу;
3) напрям середньовічної філософії;
4) науковий світогляд;
5) галузь педагогіки.
20. Хто не є представником німецької класичної філософії?
1) Кант;
2) Фхте;
3) Шеллінг;
4) Фарадей;
5) Гегель.
21. У перекладі з латини слово “культура” означає:
1) обробіток, плекання, освіта, виховання;
2) мистецтво, прекрасне, краса;
3) істина , справедливість;
4) мудрість навчання;
5) праця, збирання.
22. Історично перший тип світогляду:
1) наука;
2) філософія;
3) мистецтво;
4) релігія;
5) міфологія.
23. Який тип світогляду був характерний для первісного ладу?
1) культура;
2) міфологія;
3) наука;
4) релігія;
5) філософія.
24. Що таке монізм ?
1) принцип невтручання бога у людські справи;
2) учення про монади;
3) ідея одного першопочатку світу;
4) політична доктрина;
5) світогляд однієї людини.
25. Який тип світогляду історично сформувався другим?
1) міфологічний;
2) науковий;
3) філософський;
4) мистецтво;
5) релігійний.
26. Для якого світогляду характерне раціональне пізнання?
1) міфологічного;
2) ірраціонального;
3) релігійного;
4) наукового;
5) мистецького.
27. Працю «Крітон» написав:
1) Сократ;
2) Піфагор;
3) Платон;
4) Аристотель;
5) Гегель.
28. Афоризм «Платон мені друг та істина дорожча» приписують:
1) Гегелю;
2) Демокріту;
3) Аристотелю;
4) Парменіду;
5) Фалесу.
29. Хто такий Левкіп?
1) учитель Сократа;
2) увів у філософію поняття “апейрон”;
3) увів поняття атома та порожнечі;
4) засновник елейської школи;
5) вважав, що першоосновою світу є вода.
30. Вислів “буття є, небуття немає” належить...
1) Парменіду;
2) Сократові;
3) Анаксагору;
4) Зенону;
5) Аристотелю.
31. У Сократа головна тема філософських міркувань – це…
1) проблема першооснови світу;
2) проблема людини;
3) питання про нескінченність космосу;
4) гносеологічні проблеми;
5) онтологічні проблеми.
32. Сократ називає діалектикою...
1) вчення про розвиток світу;
2) суперечку, діалог у якому роблять спробу знайти істину;
3) поділ тексту на елементарні змістові частини;
4) уміння заводити співрозмовника у глухий кут;
5) навчання філософії.
33. Зенон Елейський був учнем...
1) Ксенофонта;
2) Піфагора;
3) Анаксімена;
4) Сократа;
5) Парменіда.
34. П’ять спростувань істинного руху висунув:
1) Платон;
2) Демокріт;
3) Зенон;
4) Анаксімандр;
5) Епікур.
35. Тенденція до ототожнення мислення та буття характерна для:
1) Фалеса;
2) Демокріта;
3) Парменіда;
4) Діогена;
5) Левкіпа.
36. Геракліт вважав першоосновою світу...
1) воду;
2) апейрон;
3) повітря;
4) рух;
5) вогонь.
37. Аристотель розглядає матерію як...
1) причину речей;
2) пасивний “матеріал буття”;
3) єдине начало світу;
4) активне начало з чітко визначеними характеристиками;
5) сукупність атомів.
38. “Пізнай самого себе” – вихідна теза філософії...
1) Платона;
2) Піфагора;
3) Сократа;
4) Епікура;
5) Фалеса.
39. Гармонія космосу як чисельно-кількісна упорядкованість світу мислиться...
1) Демокрітом;
2) Гераклітом;
3) Аристотелем;
4) Піфагором;
5) Парменідом.
40. Онтологія – це...
1) сукупність філософських текстів з певної проблематики;
2) вчення про людину;
3) вчення про буття;
4) вчення про закони мислення;
5) учення про правильну поведінку людини у світі.
41. Автор праці “Держава”…
1) Аристотель;
2) Платон;
3) Сократ;
4) Піфагор;
5) Епікур.
42. Фалес вважає першоосновою світу...
1) воду;
2) вогонь;
3) апейрон;
4) повітря;
5) воду, вогонь, землю, повітря.
43. Автор вчення про “апейрон”...
1) Фалес;
2) Анаксимандр;
3) Кант;
4) Анаксимен;
5) Ксенофонт.
44. Платон був учнем...
1) Аристотеля;
2) Гегеля;
3) Демокріта;
4) Сократа;
5) Анаксімена.
45. Епікур був послідовником...
1) Фіхте;
2) Демокріта;
3) Емпедокла;
4) Сократа;
5) Фалеса.
46. Грецьке слово “атом” латинською перекладали як...
1) найдрібніший;
2) індивідум;
3) елементарний;
4) простий;
5) досконалий.
47. Парменід і Зенон....
1) належали до піфагорійської школи;
2) розробляли атомістичне вчення;
3) були учнями Геракліта;
4) це представники елейської школи;
5) заснували першу філософську школу в Афінах;
48. Анаксімен вважав, що першооснова світу...
1) вода;
2) повітря;
3) апейрон;
4) вогонь;
5) атоми й порожнеча.
49. Автор притчі про печеру ...
1) Аристотель;
2) Декарт;
3) Сократ;
4) Платон;
5) Шеллінг.
50. Категорії “можливість” і “дійсність” уводить у філософію...
1) Піфагор;
2) Парменід;
3) Аристотель;
4) Епікур;
5) Демокріт.
51. Взаємодію матерії та ідеї виражав математично...
1) Сократ;
2) Левкіп;
3) Платон;
4) Піфагор;
5) Демокріт.
52. Платон був учителем...
1) Сократа;
2) Демокріта;
3) Аристотеля;
4) Протагора;
5) Фалеса.
53. Фалес, Анаксімен, Анаксімандр жили у...
1) Елеї;
2) Афінах;
3) Спарті;
4) Мілеті;
5) Ефесі.
54. Автор праці “Хто мислить абстрактно?”…
1) Гегель;
2) Кант;
3) Платон;
4) Ніцше;
5) Шопенгауер.
55. Хто вважав, що Абсолютна Ідея – першооснова буття?
1) Гегель;
2) Парменід;
3) Ніцше;
4) Сартр;
5) Фуко.
56. Автор праці “По той бік добра і зла”…
1) Аристотель;
2) Бекон;
3) Ніцше;
4) Дільтей;
5) Бергсон.
57. Категорія “воля до влади” ключова у філософії:
1) Ніцше;
2) Сартра;
3) Хайдеггера;
4) Канта;
5) Гуссерля.
58. Категорія “надлюдина” одна з головних у філософії:
1) Шопенгауера;
2) Канта;
3) Ніцше;
4) Сартра;
5) Камю.
59. “Cogito ergo sum” – теза:
1) Аристотеля;
2) Декарта;
3) Ніцше;
4) Суареса;
5) Платона.
60. Бекон, Гоббс – представники...
1) німецької класичної філософії;
2) емпіризму;
3) ”філософії життя”;
4) екзистенціалізму;
5) об’єктивного ідеалізму.
61. Декарт, Спіноза, Ляйбніц – представники...
1) раціоналізму;
2) матеріалізму;
3) екзистенціалізму;
4) мілетської школи;
5) психоаналізу.
62. Засновник класичного психоаналізу:
1) Гоббс;
2) Фромм;
3) Фройд;
4) Сартр;
5) Шопенгауер.
63. Вчення про архетипи розробив:
1) Бінсвангер;
2) Декарт;
3) Гуссерль;
4) Юнг;
5) Фройд.
64. Автор праці “Екзистенціалізм – це гуманізм”:
1) Камю;
2) Гайдеггер;
3) Ясперс;
4) Сартр;
5) Аббаньяно.
65. Термін “екзистенція” перекладається як:
1) турбота;
2) сутність;
3) страх;
4) існування;
5) проблема.
66. Гносеологія – це вчення про...
1) людину;
2) культуру;
3) пізнання;
4) буття;
5) релігію.
67. Аксіологія – це вчення про...
1) цінності;
2) науку;
3) релігію;
4) світ;
5) красу.
68. Апологетика – це період...
1) середньовічної філософії;
2) античної філософії;
3) німецької класичної філософії;
4) філософії епохи Відродження;
5) Ренесансу.
69. Поняття “Категоричний імператив” у філософію впроваджує:
1) Гегель;
2) Фіхте;
3) Ніцше;
4) Сартр;
5) Кант.
70. Автор праці “Міф про Сізіфа” :
1) Платон;
2) Аристотель;
3) Камю;
4) Шопенгауер;
5) Ясперс.
71. Вчення про два потяги несвідомого – Ерос і Танатос розробив:
1) Фромм;
2) Ляйбніц;
3) Фройд;
4) Адлер;
5) Юнг.
72. Автор праці “Падіння Заходу” ...
1) Гуссерль;
2) Ніцше;
3) Шопенгауер;
4) Дерріда;
5) Шпенглер.
73. Представник “філософії життя” - це ...
1) Сартр;
2) Ніцше;
3) Кант;
4) Фройд;
5) Аристотель.
74. Демокріт був...
1) екзистенціалістом;
2) пантеїстом;
3) агностиком;
4) атомістом;
5) стоїком.
75. Першим європейським нігілістом уважав себе:
1) Ніцше;
2) Кант;
3) Камю;
4) Гегель;
5) Ясперс.
76. Людина приречена на свободу – це вислів...
1) Демокріта;
2) Спінози;
3) Бекона;
4) Гегеля;
5) Сартра.
77. Предметом філософії є:
1) вона не має предмета;
2) взаємозв’язок людини та світу;
3) наука;
4) міфологія;
5) буденний світогляд.
78. Вчення про форму та матерію в античності розробив...
1) Аристотель;
2) Сократ;
3) Піфагор;
4) Парменід;
5) Протагор.
79. Вчення про біофілію та некрофілію розробляв...
1) Шопенгауер;
2) Ніцше;
3) Фромм;
4) Гуссерль;
5) Камю.
80. Досократівська філософія:
1) космоцентрична;
2) екзистенціалістська;
3) герменевтична;
4) антропоцентрична;
5) геоцентрична.
81. Матеріалісти вважають, що першооснова світу ...
1) Бог;
2) вода;
3) матерія;
4) природа;
5) дух.
82. У Сократа філософія ...
1) космоцентрична;
2) агностицизм;
3) скептицизм;
4) атомістична;
5) антропоцентрична.
83. Вислів “Вірую, тому що абсурдно” належить:
1) Тертуліану;
2) Канту;
3) Гегелю;
4) Камю;
5) Парменіду.
84. Аврелій Августин представник …
1) німецької класичної філософії;
2) екзистенціалізму;
3) патристики;
4) атомістики;
5) герменевтики.
85. Категоріями “буття-в-собі”, буття-для-себе”, “буття-для-іншого” користується:
1) Декарт;
2) Спіноза;
3) Сартр;
4) Шопенгауер;
5) Гоббс.
86. Автор праці “Буття і ніщо” ...
1) Кант;
2) Камю;
3) Ясперс;
4) Сартр;
5) Ортега-і-Гассет.
87. У етичному вченні поняття “гіпотетичний імператив” використовував...
1) Гегель;
2) Ніцше;
3) Шопенгауер;
4) Кант;
5) Спіноза.
88. Вчення про монади розробив ...
1) Епікур;
2) Бекон;
3) Ляйбніц;
4) Фройд;
5) Гегель.
89. Вчення про субстанційний дуалізм розробив …
1) Декарт;
2) Парменід;
3) Аристотель;
4) Ясперс;
5) Шопенгауер.
90. Метод тлумачення сновидінь використовують:
1) софісти;
2) схоласти;
3) психоаналітики;
4) екзистенціалісти;
5) матеріалісти.
91. Закони діалектики розробив:
1) Паремнід;
2) Спіноза;
3) Бекон;
4) Гегель;
5) Ніцше.
92. Проблему співвідношення сутності та існування розглядали:
1) екзистенціалісти;
2) психоаналітики;
3) атомісти;
4) досократики;
5) скептики.
93. Автор праці “Добро у вченні гр. Толстого та Ніцше”.
1) Ніцше;
2) Гегель;
3) Толстой;
4) Достоєвський;
5) Шестов.
94. Думку про те, що культура перетворила людину на невротика, висловив...
1) Камю;
2) Фройд;
3) Спіноза;
4) Руссо;
5) Кант.
95. Хто із перелічених філософів протиставляв культуру та цивілізацію?
1) Шпенглер;
2) Спіноза;
3) Бекон;
4) Декарт;
5) Парменід.
ЗМІСТ
Вступ .................................................................................. 3
Людиномірність філософського пізнання ...................... 4
Філософія античної Греції ............................................... 9
Філософія західноєвропейського Середньовіччя
та епохи Відродження ............................................... 18
Філософія Нового часу та німецька
класична філософія .................................................... 21
Антропологія західноєвропейського романтизму ....... 44
“Філософія життя” .......................................................... 52
Психоаналітичний вимір людського буття .................. 63
Проблема людини у філософії екзистенціалізму ......... 66
Контрольні питання до модулів .................................... 75
Екзаменаційні питання ................................................... 77
Критерії оцінювання ....................................................... 79
Тести ................................................................................. 81