В& Регулюючий тип фінансової політики

Внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років XX століття, виникла необхідність перегляду фінансової політики.

У цей період в західних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики. (Дж. М. Кейнс 1883-1946р.р.)

Основний постулат регулюючої фінансової політики можна сформулювати як необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки

Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає використовувати фінансовий механізм для регулювання економіки та соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення.

Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють скасуванню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб'єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Велика увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

64 Тема З


В цілому кейнсіанська регулююча фінансова політика довела свою порівняльну ефективність у західних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

Однак, на зміну кейнсіанській політиці у 70-х роках прийшла неоконсервативна стратегія, яка базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

Цей різновид фінансової політики, не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу.

Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:

> економічне зростання та зайнятість; Р грошовий обіг;

> валютний курс;

> соціальні фактори економіки;

> структурна перебудова господарства.

+ Фінансовий механізм за цих умов працює на:

© скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через фінансову систему;

© зниження бюджетного дефіциту;

® стимулювання росту накопичень як джерела виробничого інвестування.

Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня прогресивності оподаткування.

Слід зауважити, що різновиди регулюючої фінансової політики досить тісно пов'язані між собою. Саме тому однакові або схожі інструменти фінансового механізму застосовуються в різних країнах, які використовують як кейнсіанську, так і неоконсервативну систему регулювання, що веде до їх конвергенції.

bs- Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне управління усіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами.

Мета фінансової політики за цих умов - забезпечення макси
мальної концентрації фінансових ресурсів державою (в першу чергу
Фінансова політика та механізм її реалізації65


центральними органами влади та управління) для їх подальшого перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану.

Основним завданням фінансового механізму, що відповідає планово-директивній фінансовій політиці, було створення інструментів, за допомогою яких відбувалося вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів.

Вилучення коштів відбувалося в державних підприємств, населення та органів місцевої влади.

Для державних підприємств було утворено механізм двоканального вилучення чистого доходу (з подальшими незначними змінами). Чистий дохід державних підприємств вилучався в бюджет спочатку за допомогою податку з обігу в галузях, де за рахунок цін, встановлених державою, утворювався надлишковий дохід (легка, харчова промисловість, автомобілебудування). Сам податок з обігу встановлювався як різниця між роздрібною та оптовою ціною підприємства. Наприклад, оптова ціна автомобіля "Москвич - 412" становила у 1987 році 2500 карбованці, а його роздрібна ціна - 7400 карбованців, отже податок з обігу складав майже 5000 карбованців. При цьому ціни на електроенергію та на металопрокат фактично до 1992 року залишалися на рівні 1967 року. Ще одним прикладом може служити виробництво дублянок. Закупівельна ціна однієї підготовленої шкірі становила 12 карбованців, для виробництва жіночої модельної дублянки потрібно три шкіри, добавимо інші виробничі витрати, отримаємо оптову ціну підприємства 60 карбованців. У роздрібну торгівлю модельна жіноча дублянка надходила за ціною, починаючи від 175 крб. Навіть враховуючи торгівельні надбавки та транспортні й складські витрати, податок з обігу складав 100 і більше карбованців.

Другим каналом вилучення доходів підприємств була частина прибутку або доходу підприємства. При цьому визначався граничний розмір всіх витрат підприємства за рахунок прибутку. (Визначалися фонди, що утворювалися за рахунок прибутку, нормативи їх формування та напрями використання. У випадку, якщо кошти будь-якого фонду не використовувалися протягом поточного року, їх залишок стягувався до резервного фонду міністерства або відомства, у підпорядкуванні якого знаходилося підприємство. Переміщати кошти між визначеними фондами суворо заборонялося.) Тобто держава цілком регулювала весь фінансовий механізм державних підприємств. В окремі роки у державних підприємств вилучалося приблизно 80% їх чистого доходу.

Тема З


Така ситуація породила стан, коли підприємствам стало невигідно показувати власні доходи і працювати рентабельно. Фактично, чим краще працювало підприємство, тим більше доходів воно мало віддавати на користь держави та міністерства. Натомість, збиткові й нерентабельні підприємства отримували фінансову допомогу через централізовані фонди держави та відомств. У видатках державного бюджету навіть з'явилася стаття "Витрати на утримання планово-збиткових підприємств". Що вже само по собі є парадоксальним явищем.

Регулювання використання грошових доходів населення здійснювалось за допомогою прибуткового податку. Окрім того, частина коштів вилучалася за рахунок розміщення фактично примусових державних позик. (Так, заробітна плата або її частина могла видаватися облігаціями внутрішньої державної позики). Вільні кошти населення, що знаходилися на рахунках в ощадних касах, також спрямовувалися до бюджету у вигляді соціальної безоблігаційної позики.

Приблизно такий самий механізм вилучення доходів застосовувався і до кооперативних підприємств.

Вилучення коштів у місцевих органів влади забезпечувалось обмеженнями щодо встановлення самостійних джерел доходів місцевих бюджетів. Сама система бюджетного планування передбачала такий підхід: спочатку всі податкові та неподаткові платежі спрямовувалися до державного бюджету, потім відбувався перерозподіл коштів за республіканськими бюджетами та бюджетами міст союзного підпорядкування, далі формувалися бюджети автономних республік та областей, і так - до формування найнижчої ланки бюджетної системи. Місцеві бюджети не мали власних джерел фінансування і отримували кошти за залишковим методом. Система місцевих доходів вміщувала невеликі за обсягом доходи, питома вага яких у бюджеті не перебільшувала 10-15% від загальної суми доходів. У зв'язку з цим рівень доходів місцевих, бюджетів цілком залежав від обсягу коштів, які виділялися їм вищими бюджетами у відповідності з порядком бюджетного регулювання.

Слід зазначити, що на тлі негативних явищ в економіці, які породжувала планово-директивна фінансова політика, вона мала і деякі позитивні результати.

Так, максимальна концентрація фінансових ресурсів в руках держави мала позитивні наслідки:

'Ь у вітчизняній війні, коли було необхідним швидке прийняття рішень щодо маневрування всіма видами ресурсів;


 


Фінансова політика та механізм її реалізації



Ч> у повоєнні роки, коли відбувалася відбудова народного господарства;

% при ліквідації наслідків екосоціальних катастроф, до яких можна віднести аварію на Чорнобильській А ЕС.

Особливості формування та становлення фінансової політики України

Фінансові перетворення в Україні в основному повторюють союзні заходи. Однак масштаби несприятливих фінансово-кредитних проявів, що пов'язані насамперед з недостатнім урахуванням проблем переходу до ринкових відносин, завищеною оцінкою ролі товарно-грошових відносин у саморегулюванні економіки перехідного періоду, практичною втратою управління всіма фазами процесу відтворення, значно збільшили масштаби фінансової кризи.

Головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але і запобігти створенню соціальної напруги в суспільстві і максимально пом'якшити труднощі переходу від однієї системи відносин до іншої.

Напруга в суспільстві залежить від полярності матеріального становища окремих груп населення, і чим багаточисельнішою буде та частина, яка програє від соціальних змін, тим вище ступінь непередбачуваності результатів політичних та економічних перетворень.

В основі визначення меж перерозподілу фінансових ресурсів має бути необхідність формування оптимальної структури економіки, що забезпечує не лише обороноздатність держави, але і цивілізовані умови та гідний рівень оплати праці громадян.

Розробка фінансової політики на 1991-1995 p.p. здійснювалась вумовах суворої необхідності невідкладних заходів щодо фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:

*" підвищення ролі банківського кредиту в стимулюванні підприємств до ефективного використання позичкових коштів;

~" більш гнучкий підхід до надання кредиту;

~~ формування банківських резервів;

*" формування фінансового ринку (купівля та продаж цінних паперів);

*" припинення необгрунтованого переливу грошей із безготівкового обігу в готівковий;

Тема З


<*" поетапне переведення зовнішньоекономічних зв 'язків на умови

світових цін і розрахунків у вільно конвертованій валюті; *" реорганізація ощадної та страхової справи тощо.

Фінансова політика, таким чином, визначалась якісно новими підходами щодо функціонування господарства з урахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування та самофінансування регіонів; реформи цін; оплати праці; податкової та кредитної систем і була спрямована на формування фінансового механізму ринкової економіки.

У 1996-му році відбувся остаточний перехід від регулювання економіки на мікроекономічному рівні до монетарної політики. Ця політика не втратила актуальності й сьогодні.

Посилення ролі та значення децентралізованих фондів фінансових ресурсів, підвищення самостійності регіональної фінансової політики, розмежування функцій управління фінансами різних рівнів державної влади не призвели до одночасного посилення ролі фінансового впливу на економіку країни.

Необхідність забезпечення централізованих фінансових ресурсів для впливу на вирішальні пропорції єдиного процесу відтворення, змушували уряд посилювати податковий прес, що не лише перетворює податкову політику в гальма структурних перетворень в економіці, але і призводить до занепаду виробництва.

Таким чином, боротьба з інфля-" "цією, здолання занепаду виробництва, підвищення^ соціальної захищеності населення - першочергові завдання, що постають перед сучасною фінансовою політикою^ України.