Романтичне спрямування філософських та суспільно-політичних поглядів українських письменників, Кирило-Мефодіївське товариство
До романтичного світогляду зробили значний внесок діячі української культури Микола Іванович Костомаров (1817–1885), Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897), Тарас Григорович Шевченко (1814–1861) та ін., які склали основу таємної організа-ції — Кирило-Мефодіївського товариства, заснованого в січні 1846 р. Батьком цього товариства був історик, поет М. Костомаров, який зі-брав навколо себе гурток молодих ентузіастів, романтиків. — скла-дали програми своєї діяльності, виробили «Статут», установчу «Записку». Програма кирило-мефодіївців складалася з двох частин —зовнішньої і внутрішньої. Зовнішня частина вміщувала думки про перебудову слов’янського світу на основі єднання, зближення окре-мих слов’янських народів, а внутрішня спиралася на розвиток освіти, визволення українського народу, його національне відродження, про-відними ідеями були: ідея єднання слов’янських народів та федерація на основі непорушної автономності кожного народу. Вирахування прав, свобод особи, поширення освіти, літератури тощо. Але 28 люто-го 1847 почалися арешти братчиків.
«Книги буття українського народу», підготовлена М. Косто-маровим стала історичною програмою спасіння людства через любовдо єдиного Бога, який є поряд з людиною. У момент найбільшого падіння роду людського він дає початок для його відродження, по-силаючи на землю Христа, земне життя якого є поворотним пунктом в історії людства: «Змилувався Господь, Отець небесний, над родом чоловічим і послав на землю Сина свого, щоб показати людям Бога, Царя і Пана. І прийшов Син Божий на землю, щоб одкрити людям іс-тину. Народ виступає спадкоємцем, що несе божественну спадщину. Сама ж Україна повинна стати вільною, незалежною і посяде почесне місце в Союзі Слов’янськім. Так соборно, разом з визволенням усіх слов’янських народів, мислилось визволення українського народу. У «Книзі буття» автор висловив думку про українську народну пісню, поезію, які пронизані глибоким духовним сенсом.
У філософській праці «Дві руські народності» (1861 р.) через по-рівняння характерів двох східнослов’янських народів (росіян і укра-їнців) він змальовує низку відмінностей, а саме: 1) панування загаль-ного (Бог і цар) над особистістю у росіян; в українців більшу цінність
— 137 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
складає окрема людина, ніж загал; 2) для росіян характерним є «не-терпимість до чужих вір, презирство до чужих народів, погорда думка про себе». В Україні ж поважають і чужу мову, і не цураються людей з іншим обличчям, з іншими звичаями. В Україні панував «дух тер-пимости», неприязнь в українців до інших народів вибухала «лише тоді, коли українці помічали, що чужинці ображали його власні свя-тощі»; 3) росіяни — «народ матеріалістичний, українці здатні до фан-тазії, до одухотворення всього світу; 4) з цим зв’язане те, що росіяни мало люблять природу, мають навіть якусь «холодність до краси при-роди», а українці люблять природу, тому «українська поезія нероз-ривна від природи, вона оживлює її...», в ній «усе дихає, мислить, по-чуває разом з людиною, усе одзивається до неї чарівним голосом то участи, то надії, то осуду»; 5) так само і любов до жінки — матеріальна у росіян, духовна в українців; 6) в релігії — у росіян увага та інтерес звернені на зовнішність, форму, на «букву»; в українців «неможливо, щоб повстав якийсь розкол через обряд, череза букву», їх ставлення до Бога є внутрішнім, таємним, а обряди, формули їх не цікавлять; 7) в суспільному житті у росіян панує «стремління до тісного сполу-чення частин, знищення особистих ідей під владою загальних, неру-шима законність загальної волі і придушення особистої волі, а для українців такий порядок є тяжким і неприємним, вони віддають пере-вагу «особистій свободі», добровільному об’єднанню тощо.
Через всю творчість Костомарова проходить ідея духовного від-родження людини, ідея вільного духу. Це і є основою його романтич-ного світорозуміння.
Розглядаючи творчість ще одного члена Кирило-Мефодіївського братства, романтика, українського письменника, історика, фолькло-риста, етнографа Пантелеймона Куліша, який відводив особливу роль
в становленні української державності національній культурі, про-світі, де важливим є етнографічне самовизначення. Провідна ідея — це ідея України. Весь світ для Куліша розділився на дві протилежні сторони, дві групи: ті, що за Україну, і ті, хто проти неї. Це привело його до принципу «подвійности людини, двох природ, двоякого єства душі». Так виникає у нього ідея «внутрішньої людини» і зовнішнього
в ній. Головну свою увагу він спрямовує на «внутрішню людину», в якій найсуттєвішою є глибина душевна, яку Куліш називає «серцем». «Серце» є «глибокий таємний колодязь», «невідомий нікому». Через «серце» людина спілкується з Богом, та й воно саме є божественним,
— 138 —
МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ
воно є найкращим даром Бога. Тому важливим є очистити серце від усякої скверни, зробити його храмом Божим. Саме «селянська» філо-софія іде прямо з Євангелія, з цієї вічної книги, з цієї істинної науки. Тому він закликає втікати від міського життя і йти на село, на «ху-тір», тобто до життя серця:
Про геніального українського народного поета, художника, мис-лителя Т. Г. Шевченка протягом усього радянського періоду формува-лась думка як про революціонера-демократа, борця за соціальне ви-зволення трудового народу, ідеолога селянської революції. Шевченко показаний не тільки як викривач і борець проти соціальної неспра-ведливості, а й як палкий прихильник національної ідеї, національ-ного визволення українського народу. Виступав за дружні стосунки з братніми народами, проповідуючи принцип рівності та чесності у таких стосунках. Проблема людини займає у нього центральне місце, людина знаходиться в центрі всього буття. Природа — це віддзерка-лення внутрішнього життя людини. У його творчості людина і при-рода, природні явища і земля прагнуть гармонії, з’єднання частин в єдине ціле, де панує глибока моральність, налаштованність на очи-щення і всепрощення. Але автор висловлює протест Всевишньому, оскільки загострилася проблема соціальної несправедливості, на тлі якої страждають покірні і добрих людей. Негативно поет ставився до пишності та церемоніальності церковних служб, де священики пово-дили себе непристойно, забуваючи про істинну віру, в якій людина прагне досягти божественного Абсолюту, а, той, в свою чергу, намага-ється наблизитися до людини.
Запитання та завдання для самоконтролю
1. Хто такі книжники? Як позначився їх вплив нна становлення української філософської думки?
2. В чому полягає ідея «сродної праці» у філософії Г. Сковороди?
3. Який вплив здійснило Кирило-Мефодієвське товариство на розвиток вітчизняної філософії?
4. Що таке «селянська філософія»? Яке місце посідає в ній лю-дина?
5. Сформулюйте філософську позицію Т. Шевченка щодо внут-рішнього життя людини.
— 139 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
