Пізнавальні процеси особистості. соціального чинника на процес мислення, то тут відомий ефект соціальної інгібіції — погіршення продуктивності діяльності


 


соціального чинника на процес мислення, то тут відомий ефект соціальної інгібіції — погіршення продуктивності діяльності, її швидкості та якості у присутності сторонніх осіб, як реальних, так і уявних. Відомий також ефект соціальної фасилітації, який вияв­ляється у покращенні розумової діяльності індивіда у присутності групи. До соціальних чинників відносять також ситуацію змагань, яка в окремих випадках може спричинити стрес і в результаті не­гативно вплинути на процес мислення. Однак, у деяких людей змагання позитивно впливає на перебіг мислення.

13.2. Основні теоретичні підходи до вивчення мислення

Активні психологічні дослідження проблеми мислення розпочались ще у XVII ст. З часом вони оформились в низку тео­ретичних підходів. Основними з них є механістичний, телео­логічний, цілісний, генезисний, особистісний (мотиваційний), історичний та діяльнісний.

У механістичному підході(Г. Мюллер, Е. Толмен, Г. Саймон та ін.) відсутнє розуміння специфіки мислення порівняно з іншими психічними процесами. Тут визнається зумовленість мисленнєво-го процесу лише зовнішньою ситуацією; людина ж пасивно підко­ряється або власним дифузним асоціаціям, або об'єктивним стимулам, або алгоритмічній програмі. Власна внутрішня ак­тивність людини не досліджується, бо визнається несуттєвою.

Основним у телеологічному підході(від лат. telos — мета), який представлений такими вченими, як О. Кюльпе, К. Бюллер, О. Зельц та ін., є розуміння мислення як самостійного психічного процесу, специфіка якого полягає у внутрішній спрямованості суб'єкта на досягнення мети, яку сформульовано в задачі. Отже, мислення — це активний процес розв'язання задачі. Активність мисленнєвого процесу надає йому усвідомленого характеру та спонукає шукати суттєве в умовах задачі. Джерелом та основою розв'язку задач є минулий досвід суб'єкта.

Основним питанням у цілісному підході(М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Дункер та ін.) є питання про структуру та механізми розв'язання творчих задач. Мислення тут трактується як раптове розуміння суттєвих відношень у проблемній ситуації. Це дося-


гається завдяки тому, що частини проблемної ситуації починають сприйматися у нових відношеннях. У результаті проблемна ситу­ація переструктуровується і предмети сприймаються у новому світлі, виявляють нові властивості. Суть розв'язання задачі якраз і полягає у тому, щоби розкрити ці нові властивості об'єкта. Рапто­ве розуміння проблеми, або осяяння, В. Келлер назвав інсайтом (від англ. insight — проникнення у суть). Минулий досвід у розв'язанні проблемної ситуації не відіграє вирішальної ролі.

Генезисний підхід(Ж. Піаже) розглядає мислення як цілісний системно організований вищий пізнавальний процес, який фор­мується під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища. Це одночасно є і біологічний, і логічний процес. Становлення мислен­ня проходить чотири стадії свого розвитку: сенсомоторну, доопе-раціональну, конкретних операцій та формальних операцій. Важливим поняттям теорії Ж. Піаже є поняття схеми — гнучкої ментальної структури, яка відображає уявлення людини про ре­альність. Упродовж розвитку людини схеми можуть змінюватися як кількісно, так і якісно. Початково схеми мають сенсомоторний характер, однак пізніше стають когнітивними.

Сутність особистісного (мотиваційного)підходу (3. Фройд, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) полягає у тому, що розумова діяльність людини розглядається як така, що скерована її мотива­ми: або несвідомими, зокрема сновидіннями і дотепністю, або свідомими, зокрема самоактуалізацією. Так, 3. Фройд сновидіння розглядає як різновид мимовільного образного мислення, а про­дукт мислення як такий, що залежить від емоційних станів та спо­собів подолання внутрішніх конфліктів. На думку А. Маслоу, для досягнення самоактуалізації необхідно активізувати мисленнєву діяльність.

Основна ідея історичного підходу(Е. Дюркгейм, Л. Леві-Брюль, Л. Виготський, А. Лурія та ін.) до вивчення мислення полягає у визнанні його суспільно-історичної зумовленості. Мислення, по суті, ототожнюється зі свідомістю людини. Так, основним меха­нізмом розвитку мислення людини Л. Виготський вважав засвоєння соціально та історично сформованих видів і форм діяль­ності. На його думку, у ході суспільно-історичного розвитку люди­ни природні механізми психічних процесів перетворюються на


Розділ IV