Будова системи філософського знання
Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії .
| Сфери реальності | Структура філософського знання |
| Природа, світ, космос | Онтологія Натурфілософія Космологія |
| Суспільство та суспільна теорія | Соціологія Соціальна філософія Філософія історії Культурологія Етнофілософія |
| Сама людина з її особливостями, здібностями, властивостями | Філософська антропологія Антропософія Структурна антропологія Соціобіологія |
| Сфера духовних або інтелектуальних процесів (сфера свідомості) | Логіка Гносеологія Етика Естетика Філософія релігії Філософія права Історія філософії Ноологія |
На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія). На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу). Філософське осмислення людини приводить до формуваннятаких філософських дисциплін, як філософська антропологія (на відміну від просто антропології – науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об’єкта), інколи – антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структкрну антропологію та соціобіологію. І, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості, сюди входять логіка, гносеологія (чи епістеміологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії. Уже з характеристики структури сучасного філософського знання випливає висновок, що філософія є частиною культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства.
Поняття методу.
Метод (від грец.-шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Кожна наука, кожна форма освоєння дійсності має свої методи. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція.
Діалектика - метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з врахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.
Метафізика — метод, протилежний діалекціку, при якому об'єкти розглядаються:
• відособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язаної) ;
• статично (ігнорується факт постійних змін, саморуху, розвитку);
• однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям, не усвідомлюється їх єдність).
Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку.
Позитиві́зм — парадигмальна 0 TD-гносеометодологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання; програмно-сцієнтистський пафос полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що володіє в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання синтезуючим і прогностичним потенціалом. Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — наука, що займається визначенням правил інтерпретації текстів.