Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія

…Чи назвеш ти мені такого, хто цінував би час, хто знав би, чого коштує день, хто розумів би, що вмирає з кожним часом? У тому-то й лихо наше, що смерть ми вбачаємо попереду; а більша частина її у нас за плечима,— адже скільки років життя минуло, все належить смерті, ...не гай часу. Утримаєш у руках сьогоднішній день — менше будеш залежати від завтрашнього. Інакше, доки будеш відкладати, все життя спливе. Все у нас, Луцілію, чуже, один лише час наш. Тільки час, що вислизає і втікає, дала нам у володіння природа, але й його, хто хоче, той і відбирає. Смертні ж безглузді: отримавши будь-що мізерне, дешеве і таке, що, напевно, легко відшкодовується, вони дозволяють пред'явити собі рахунок; а ті, кому приділили час, не вважають себе боржниками, хоча лише час не поверне навіть найбільш вдячний.

...Треба бути філософом! Чи пов'язує нас непорушним законом фатум, чи божество встановило все у світі за своїм свавіллям, чи випадок без усякого порядку шпурляє і мече, як кості, людські справи,— нас повинна охороняти філософія. Вона дасть нам силу добровільно підкоритися божеству, стійко чинити опір фортуні, вона навчить слідувати велінням божества і зносити мін­ливі випадковості.

…Є одне благо, і в ньому джерело і запорука блаженного життя: покладатися на себе. ... Зроби сам себе щасливим! …

Що ж є благо? Знання. Що є зло? Незнання.

...Не зробить тебе блаженним ні сила, ні краса: і те, й інше поступається перед старістю. Треба шукати дещо таке, що не підпадає день за днем усе більше під владу, що не знає перепон. Чи можливо назвати це інакше, як богом, що знайшов притулок у тілі людини? Така душа може виявитися і у римського вершника, і у вільновідпущеника, і в раба.

…Уникнути неминучого неможливо — його можна тільки перемогти. .. Цей шлях відкриває перед тобою філософія. Звернись до неї, якщо хочеш не зазнати лиха, бути безтурботним, щасливим і, головне, вільним. Іншим шляхом цього не досягнеш. Глупство — річ принизлива, мерзотна, огидна, рабська, підвладна багатьом жорстоким пристрастям. Але від цих обтяжливих повелителів, котрі карають то по черзі, то всі разом, звільнить тебе мудрість, вона ж — єдина свобода. До неї веде одна пряма дорога: з неї не зіб'єшся, крокуй впевнено! Якщо хочеш взяти владу над усім, віддай розумові владу над собою. Багато над чим будеш ти панувати, якщо розум буде панувати над тобою.

...Виклавши основоположення філософії, можна і схильних до добра швидше підняти до вершини, і тому, хто слабкіший, допомогти і звільнити від нечестивих думок. ...А основоположення — це те, що зміцнює наш дух, зберігає наш спокій і безтурботність, охоплює все життя і всю природу.

...Одне і те ж може бути і ганебним, і чесним: важливо, чому і як воно діється. Але ж усе буде робитися чесно, якщо ми віддані самій лише чесності і вважаємо, що в справах людських тільки те і благо, що з неї витікає. Решта — благо лише на цю мить. Таке переконання повинно міцно укоренитись назавжди; його я і називаю основою. ...Отож, поставимо собі за мету — найвище благо, щоб прямувати до неї щосили і мати її на увазі в кожній справі, в кожнім слові... Хто живе без цілі на майбутнє, той завжди блукає. А якщо неодмінно треба поставити собі мету, то стають необхідними і основоположення. Я вважаю, ти погодишся, що немає видовища ганебнішого, ніж непевна, нерішуча, боязка людина, що лякливо тремтить. Але ми виявимося такими у кожній справі, коли не звільнимося від усього, що сковує і стримує нам душу і не дає вкласти в неї всього себе.

…Але ось інше питання — як поводитися з людьми? Що нам робити? Які давати повчання? Щоб щадили людську кров? Яка ж це малість — не шкодити тим, кому належить приносити користь. Чи повчати нам, що тому, хто тоне, слід простягнути руку, а тому, хто заблукав,— вказати шлях, з голодним же — поділитися хлібом? Коли я закінчу перелік усього, що слід робити і чого уникати? Адже я можу звести все до одного короткого правила, в чому людський обов'язок: «Усе, що ти бачиш, у чому полягає і божественне, і людське,— єдино: ми тільки члени величезного тіла. Природа, що створила нас з одного і того самого і одному призначила, породила нас братами. Вона вклала в нас взаємну любов, зробила нас товариськими, вона встановила, що правильне і справедливе, і за її визначенням нещасніший той, хто чинить зло, ніж той, що терпить, за її велінням ми мусимо простягнути руку допомоги. ...Запам’ятаймо: ми народились, щоб жити разом. І спілка наша подібна до склепіння, котре тому й утримується, що каміння не дає одне одному впасти».

...Людина — предмет для іншої людини священний...

Звернімося тепер до чеснот. ...Доброчесність є знання і себе самого, й інших речей. Треба вивчити в ній усе, щоб осягти її. Вчинок не буде правильним без правильного наміру, яким вчинок і породжується. І знову-таки намір не буде правильним без правильного строю душі, котрим і породжується намір. А стрій душі не буде найкращим, якщо вона не збагне законів життя, не визначить, як необхідно судити про кожну річ, і не дійде висновку, що вона є насправді. ...Якщо хочеш завжди бажати одного й того ж, треба бажати істинного. Але ж істини не досягти, не знаючи основоположень: вони вміщають у собі все життя...

Нарешті, якщо ми повчаємо когось ставитися до друга як до самого себе, вірити, що ворог може стати другом, прагнути в першого вселити любов, а в другому вгамувати ненависть, ми додаємо: «Це справедливо і чесно». Але в справедливості й чесності й полягає сенс наших основоположень; виходить, вони необхідні, коли ні тієї, ні іншої без них немає.

...У душах, навіть тих, що далеко сягнули у злорадстві, залишається почуття добра, і вони не тільки не відають ганьби, але й нехтують нею: адже всі приховують свої гріхи... Тільки чиста совість воліє вийти та встати на видноті; лихій вдачі і в пітьмі страшно ...Тому що перша й найбільша кара за гріх — у самому гріху, і не одне лиходійство, нехай навіть фортуна осипле його своїми дарами, хай охороняє його та опікає,— не залишається непокараним, оскільки кара за лиходійство — в ньому самому, ..лихі справи карає совість...

…Усе, що нам на благо, наш бог і отець розмістив у нас під руками і дав з доброї волі, не чекаючи наших пошуків, а все шкідливе заховав якнайглибше. ...Нам ні на кого скаржитись, окрім себе: все згубне для нас ми самі витягнули на світ, всупереч волі природи, що їх приховала. Ми прирекли душу до насолоди, а потурання цьому є початком будь-якого лиха. Передусім ти сам для себе повинен вирішити, що необхідне, а що зайве. Необхідне ти легко знайдеш усюди; зайве треба завжди шукати, віддаючи всю душу.

...Вимірюй все природними бажаннями, котрі можна задовольнити чи легко, чи за безцінь. І не смій домішувати до бажань пороки...Великий творець світу, що продиктував нашому життю закони, зробив так, щоб ми були здорові, а не розпещені. Для здоров'я все є, все під рукою; для пестощів все добувається важко і з муками. Тож використаймо це благодіяння природи, вважаючи його найвеличнішим...

...Благо є тільки у того, у кого розум... У чому воно? В тому, щоб виправити й очистити душу, котра змагалася б з богами і піднялась над людські межі, вбачаючи все тільки в собі самій. Ти—розумна істота! Що ж є твоє благо? Досконалий розум! Спрямуй його на найвищу мету, аби він доріс до неї, як тільки зможе. Вважай себе блаженним тоді, коли сам станеш джерелом усіх своїх радощів, коли серед усього, що люди викрадають, стережуть, чого жадають, ти не знайдеш не тільки того, чому віддати перевагу, але й чого б зажадати. Я дам тобі коротке правило, воно допоможе тобі оцінити себе і відчути, чи досягнув ти досконалості. Ти тоді будеш володіти своїм благом, коли зрозумієш, що найнещасніші щасливці.