МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА УКРАЇНИ
Рекомендовано Міністерством освіти і науки
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Київ
Університет "Україна" 2005
ББК 67.2(4УКР)я73 3 38
Гриф надано Міністерством освіти і науки Лист № 14/18.2-2234 від 22.12.03
Рекомендовано до друку Методичною радою університету „ Україна ". (Протокол засідання від 27.10.2003 № 1)
За науковою редакцією д-ра юрид. наук А.І. Берлача
Автори: П.П. Захарченко — автор текстів вступу та модулів 1, 6; О.В. Кузьминець— автор текстів модулів 2-5, 7, 8.
Рецензенти: Б.І. Андрусишин, д-р істор. наук, проф.; /./. Дробот, д-р істор. наук, проф.; В.П. Капелюшний, канд. істор. наук, доц.
Захарченко П.П.
З 38 Історія держави та права України: Навч. посіб. для дист. навч. — К.: Університет „Україна", 2005. — 208 с
ISBN 966-7979-41-5
Навчальний посібник для дистанційного навчання з курсу „Історія держави та права України" є експериментальним виданням, в якому за модульним принципом розкриваються основні етапи формування суспільно-політичного устрою, судової та правової системи України, починаючи з її витоків до сьогодення.
Видання розраховане на студентів дистанційної та заочної форм навчання вищих навчальних закладів, гімназій, ліцеїв, коледжів, в яких вивчаються історико-правові дисципліни.
ОТам 'яті моєї матері,
Зсцарченгд (Мащренг^) Лнастасії Степанівни, навчила шанувати людей і любити 'Україну,
присвячую.
КУЗЬМИНЕЦЬ Олександр Васильовичнародився 7 вересня 1948 року на витоці р. Рось, у селі Спиченці Погребищенського району Вінницької області. Доктор історичних наук, професор, полковник міліції, заслужений працівник народної освіти України, начальник кафедри історії держави та права Національної академії внутрішнії справ України. Опублікував близько 130 наукових праць. Коло його наукових інтересів — актуальні проблеми історії держави та права, культури, освіти. Впродовж 27 років працює в національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова, пройшов шлях від викладача до професора кафедри історії України.
ЗАХАРЧЕНКО Петро Павловичнародився 6 вересня 1960 року у селі Во-лошинівці Баришівського району Київської області. У 1983 році закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював на практичній роботі в органах внутрішніх справ. Має вищу юридичну освіту. Нині — доцент кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, кандидат історичних наук, полковник міліції. Сфера наукових інтересів — доба національно-визвольних змагань українського народу 1917-1921 років, історія української державності та національного права. З даної проблематики має низку публікацій.
ISBN 966-7979-41-5
ББК 67.2(4УКР)я73
© П.П. Захарченко, 2005
© Університет „Україна", 2005
ВСТУП
Предметом науки історії держави і права України є історія виникнення, становлення, розвитку типів та форм держави і права, а також державно-правових інститутів та суспільно-політичних систем, що функціонували на території України, в їх історичній конкретності та хронологічній послідовності.
Історія держави і права України є важливою складовою історії нашого народу, яка загальними і специфічними науковими методами виявляє закономірності розвитку державотворчих процесів та правових систем. Саме тому історія держави та права, маючи чітко визначений предмет дослідження, належить до юридичних, державно-правових дисциплін. Вона охоплює розвиток усіх аспектів еволюції держави на території України — її державного механізму, форм державної єдності, права.
Історія держави і права тісно пов'язана з теорією держави і права. Проте відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави і права узагальнює найхарактерніші закономірності всієї людської цивілізації, а історія держави і права вивчає конкретні державно-правові системи, їх особливості та характерні риси, в даному випадку — на території України. Історія держави і права використовує результати узагальнень, категорії та поняття, розроблені теорією держави і права, й водночас дає конкретний історико-правовий матеріал для таких узагальнень.
Історія держави та права України перекликається з історією держави та права зарубіжних країн, вирішуючи притаманні обом дисциплінам завдання. Як одна, так і інша застосовують спільні методи дослідження, виконують аналогічні функції, використовують спільний категоріально-понятійний апарат, проте розрізняються за предметом дослідження.
Рекомендована в підручниках та посібниках періодизація історії держави і права України є достатньо умовною, на чому постійно наголошують їх автори. До викладу матеріалу в запропонованій послідовності автора змусила необхідність застосування модульної системи, яка лежить в основі дистанційного навчання. Відтак, тематика модулів є достатньо довільною, значно стислішою і не тотожною тій, що пропонується в навчальній літературі.
Методи дослідження — це способи пізнання конкретних історико-правових явищ історії держави і права України. Серед них виділяються:
порівпильпо-історичний метод— дає змогу виявити загальні закономірності розвитку держави і права у різних народів, що населяли українські землі в
різні історичні епохи;
метод правової аналоги— найчастіше застосовується у разі, коли відомості про певні явища не збереглися у первісній формі або є фрагментарними. Заповнити прогалини пізнання можна шляхом співставлення їх з іншими подібними
фактами та подіями;
статистичний метод — стає в нагоді при дослідженні кількісних сторін історичного процесу, коли для об'єкта пізнання характерні значні числові показники. Історія держави і права України використовує також формально-логічний, системно-структурний та деякі інші методи наукового аналізу, які в комплексі допомагають глибше засвоїти дану навчальну дисципліну
Вивчення модуля слід розпочинати зі знайомства з основними питаннями та короткою анотацією до тексту. Наступна стадія — відповідь на п'ять питань тес-ту-допуску. Питання сформульовані таким чином, щоб студент міг поновити відомості про епоху, яка вивчається, за програмою шкільного підручника з історії України. Із чотирьох запропонованих варіантів відповідей правильна лише одна. Справившись із цим завданням, студент має ознайомитися із методичними рекомендаціями до самостійної роботи. У них вказані оптимальні способи, які дають можливість грунтовно засвоїти теоретичний матеріал.
Уяснивши сутнісний зміст навчального модуля, необхідно перевірити якість і глибину його засвоєння. З цією метою передбачений комплекс питань, які допоможуть відтворити прочитане. У разі труднощів в самостійній роботі слід повторно звернутися до тексту.
Додатки та витяги із наукової літератури допоможуть наповнити модуль додатковою змістовою інформацією, потрібною для відповідей на підсумковий тест. Завершальним етапом опанування навчального змісту модуля є тестові завдання. В них містяться 10 питань, більша частина з яких висвітлена в матеріалах для вивчення. Решту — слід опрацьовувати за списком рекомендованих джерел та літератури. Оцінку „відмінно" може отримати лише той студент, який дасть 9 чи 10 правильних відповідей за завданнями підсумкового тесту кожного модуля, „добре"- 7 чи 8, „задовільно"- 6, нижчі показники відповідають незадовільній оцінці. Нагадуємо, що в кожному варіанті відповідей лише одна правильна. Перевірити якість отриманих знань можна за ключем відповідей, що розташований у кінці посібника.
| V ст. н.е.) |
Передумовою успішної підготовки до складення іспиту має стати обов'язкове виконання завдань, сформульованих в останньому пункті питань для самоконтролю кожного модуля. Вони виконуються в окремому зошиті письмово і подаються за встановленим ірафіком на консультаційні пункти.
МОДУЛЬ №1
Перші державні утворення і право на території нинішньої України (середина І тис. до н.е. — V ст. н.е.)
Зміст дидактичної одиниці
Суспільно-політичний лад кіммерійців. Скіфське царство, його суспільний устрій та державний лад. Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Виникнення античних міст-держав. Об'єднання грецьких полісів у Боспорське царство, структура його органів управління. Основні риси рабовласницького права.
Анотація
Зазначений модуль переводить виклад і пізнання матеріалу з теоретичного на емпіричний рівень. Він передбачає ознайомлення з розселенням по території нинішньої України окремих груп кочових і осілих племен іраномовної гілки кі-мерійців та сколотів, їхнім суспільно-політичним устроєм.
Наступна колонізаційна хвиля пов'язана з проникненням греків у Північне Причорномор'я. Модуль містить інформацію про особливості республіканської форми правління в різних містах-полісах, процеси консолідації між ними, а також еволюцію державного устрою Боспорського царства. Акцентується увага на основних рисах рабовласницького права.
Основна література
1. Давня історія України. — К., 1994. — Т.1.
2. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави і права України. — К.,
2002.
3. Кульчицький В.С., Настюк МІ., Тищик Б.Й. Історія держави і права Укра
їни.—Львів, 1996.
Додаткова література
1. Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. — М-Л., 1949.
2. Гайдукевич В.Ф. История античних государств Северного Причерномо-
рья. — М-Л.,1965.
3. Капелюшний В.П., Кудін С.В. Історія держави і права України (у схе
мах). — К., 2001.
4. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. — Харків, 2001.
5. Черниловський З.М. Всеобщая история государства и права. — М., 1996.
5. Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия ІІІ-ІУ век до н. з. — К., 1983.
6. Рьібаков Б.А. Геродотова Скифия. — М., 1979.
7. Смирнов К.Ф. Савроматьі. — М., 1964.
8. Тереножкин А.И. Киммерийцьі. — К., 1976.
9. Шшіов Ю.О. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н.е.-
II тис. н.е.. — К., 2002.
ТЕСТ-ДОПУСК
1. Кого із нижчеперелічених осіб вважають батьком історії? Саме він у V ст.
до н.е. перебував у причорноморському місті Ольвія, залишивши письмові
свідчення.
а) Гомер;
б) Нестор-Літописець;
в) Геродот;
г) Сократ.
2. Яке із названих українських міст зберегло свою назву з часів грецької ко
лонізації?
а) Феодосія;
б) Севастополь;
в) Ялта;
г) Бахчисарай.
3. Яке із нижченаведених варіантів тверджень хибне:"Кіммерійці — це пле
мена,
а) що належали до іраномовної групи;
б) що були захоплені скіфами;
в) що відрізнялися своєю войовничістю та агресивністю;
г) що утворили державу з республіканською формою правління.
4. Яка із перелічених мов була офіційною в усіх містах-полісах Північного
Причорномор'я?
а) грецька;
б) латинська;
в) іранська;
г) арабська.
5. Яке із божеств не належало до пантеону грецьких богів?
а) Зевс;
б) Велес;
в) Афродіта;
г) Аполон.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Приступаючи до вивчення теми, слід мати на увазі брак базових документальних джерел як історичних, так і правових, які б належним чином забезпечили ознайомлення зі змістом навчального модуля. Існуючі підручники з історії держави та права України не дають повної картини перебігу державотворчих процесів у Північному Причорномор'ї періоду еллінської колонізації. З тієї ж причини правова система також обійдена увагою. З огляду на це варто самостійно опрацювати підручники з історії держави та права зарубіжних країн у тій частині, де йдеться про античну Грецію, передусім такі питання, як складання і функціонування полісної системи господарських і суспільних відносин у материковій Греції, розвиток окремих галузей права, зокрема інститутів цивільного, кримінального та процесуального права. Використання методу історико-правових аналогій, зроблять матеріал доступнішим, яснішим і зрозумілішим, а засвоєння — тривкішим.
Закономірним етапом розвитку відособленних античних держав-полісів стало об'єднання частини їх в єдину, більш централізовану державу — Боспор-ське царство. Слід усвідомити, що реальна загроза поглинання войовничими племенами зумовила низку грецьких міст Північного Причорномор'я піти на втрату незалежного, республіканського, часто демократичного статусу, підпорядкувавши себе владі боспорського царя. Під протекторатом монарха, який тривалий час не втручався в автономні права полісів, вони продовжили своє існування ще на кілька століть. При самостійному опрацюванні матеріалу навча-
льного модуля саме ці наріжні положення не повинні залишитися поза увагою студентів.
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ
Першим етносом, що населяв територію сучасної України, були кіммерійці (IX — перша пол. VII ст. до н.е.). Цей давньоіранський кочовий народ, генетично близький до скіфів, займав значні простори між Дністром і Доном, а також Та-манський і Кримські півострови.
Вершники, об'єднані у загони, становили основу кіммерійського війська. їм була притаманна рухомість та маневреність, що давало значні переваги у боях із піхотою. Кіммерійці — це насамперед кінні стрільці, озброєні сталевими чи залізними мечами, бойовими молотками та булавами. На чолі загонів у пер. пол. VIIст. до н.е. стояли вожді — Лігдаміс та Теушпа.
Попри значні обшири землі, де мешкали кіммерійці, наявність численних правителів-царів, створити повноцінну державу їм так і не вдалося. Завадили цьому численні племена скіфів, які у др. пол. VIIст. до н.е. витіснили кіммерійців із Причорномор'я', частково асимілювавшись з ними, частково змусивши їх перебратися на Близький Схід.
Скіфське царство
Хронологія подій.Хвиля кочових племен скіфів накотилася на причорноморські степи, утворивши могутній племінний союз — Велику Скіфію, що проіснував впродовж \^ІІ-Шст. до н.е. Скіфські племена освоювали територію між Меотидою (Азовським морем) та Істрою (Дунаєм). Грецький історик Геродот уявляв Скіфію у формі величезного квадрата, розміром 4 тис. на 4 тис. стадій*, що практично охоплював територію сучасної України2. Населення поділялося на дві великі групи: кочові племена, до яких належали скіфи-кочівники та царські скіфи, які відповідно розпорошилися на схід від Дніпра та в Криму, а також осілі племена — скіфи-землероби та скіфи-орачі, місцем розселення яких стало Лівобережжя та простори на захід від Дніпра.
На думку більшості скіфологів, кінець VI — поч.У ст. до н.е. ознаменував утворення Скіфської держави, яка досягла свого найвищого розквіту за часів ца-
' Тереножкип А.И. Киммерийцм. — М., 1979. — С. 215.
1 атична стадія — 1 км. 776 м.
2 Ильшіская В.А., Терепожкші А.И. Скифия VII — IV вв. до н. з. — К., 1983. — С. 13.
ря Атея у IV ст. до н.е. Держава стала централізованою, розпочалося карбування власної монети, були розширені кордони країни. Однак у III ст. до н.е. Велика Скіфія занепадає, хоча й ненадовго. її відродження, щоправда в значно вужчих кордонах розпочалося через кілька десятиліть. В степовому Криму утворюється нова держава— Мала Скіфія із центром у місті Неаполі (поблизу сучасного Сімферополя). З цього моменту історія пізніх скіфів впродовж 600 років протікала в межах територіальних утворень Нижнього Придніпров'я, Степового Кримута Нижнього Придунав'я. У цьому ареалі розселення скіфи переходять до повноїосілості, стають землеробами.
Найбільшої могутності Мала Скіфія досягла у IIст. до н.е. за часів царя Скі-лура. У І ст. до н.е. вона перебувала на новому підйомі, який змінився у кінці 11-І 11 ст. занепадом
Таким чином, Мала Скіфія проіснувала до IIIст. доки не була остаточно інищена готами. Скіфологи виділяють дві основні причини занепаду держави:
а) її міць підточували безперервні війни з іноземними державами, переду
сім знайближчими сусідами — сарматами;
б) відсутність сильної централізованої влади призвела не лише до територі
альної роздробленості, а й до розпаду держави на окремі частини.
Державний устрій.За формою правління Скіфське царство відносять до монархії на чолі зі спадковим царем. Історія знає імена чотирьох скіфських царів: Скілура, Палака, Фарзая та Інісмея. У них зосереджувалася судова влада, інколи вони виконували жрецькі функції, були верховними власниками землі. Проте, влада царя не була абсолютною. Вона обмежувалася радою скіфських племен, та народними зборамивсіх воїнів, про існування яких повідомляє Геродот.
Апарат державного управління складався в основному із найближчих родичів царя та представників аристократії. На рівні місцевого управління продовжували панувати пережитки родо-племінної організації. Старійшини та вожді племен традиційно очолювали місцеві органи влади.
Суспільнийлад. Батько історії Геродот, мандруючи чорноморським узбережжям у V ст. до н.е., залишив нам згадки про особливості суспільного устрою скіфів. З них випливає, що основні матеріальні ресурси зосереджувалися в руках скіфської знаті, до якої належали: царська родина, дружинники та багаті купці. За обсягами багатства вони не мали собі рівних серед усіх народів Східної Європи. У спогадах Гіппократа (молодшого сучасника Геродота) фігурують "скіфські
багачі, що називають себе благородними, вважаються найбільш могутніми людьми у скіфів"3.
Особливе місце в суспільній ієрархії займала відокремлена соціальна верства — жерці. Вони перебували у привілейованому становищі стосовно інших соціальних груп. Разом з царем, ймовірно, здійснювали судочинство.
Найчисельнішу верству скіфського суспільства становили вільні общинники. Саме на них покладалися обов'язки військової служби, сплати різноманітних повинностей. У Малій Скіфії вільні ремісники і торгівці становили основну частку міського населення.
У середовищі скіфів існувала особлива категорія жінок, що не належала до знаті і користувалася великою повагою та авторитетом. Скіфські „амазонки" відмінно володіли різноманітними видами зброї, відзначалися агресивністю та войовничістю.
На нижній сходинці суспільної піраміди перебували раби. Вони не відігравали вирішальної ролі у системі виробництва матеріальних благ, проте їхня частка серед усього складу населення була значною. Кількість рабів зростала насамперед за рахунок військовополонених.
Археологічні знахідки дають підстави твердити про розвиненість у скіфів приватної власності, передусім на худобу та інше рухоме майно.
Основним джерелом праваСкіфського царства було звичаєве право, яке так іне набуло писемної форми. Паралельно існували правові норми, встановлені царською владою.
Угоди з царем роксоланів Тасієм та царицею Боспору Гіпепірією свідчать про існування у скіфів ще одного джерела права — міжнародних договорів.
Серед злочинів найбезпечнішими вважалися злочини проти царя, тобто замах на його життя, вбивство правителя, непокора царському розпорядженню тощо. Такого роду протиправні діяння каралися смертною карою. Тривалий час ускіфів зберігалася кровна помста.
Шлюбно-сімейні відносини базувалися на принципах патріархату (зверхності батька). Дозволялося багатоженство. Привілейоване становища серед жінок займала старша дружина. Вдова померлого переходила як річ у спадок достаршого брата. Батьківський будинок разом із господарством успадковував молодший син.
3 Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII — IV вв. до н. з. — К., 1983. — С. 360