Зразки тестових завдань для модульних робіт
1. З якої мови походить термін «психологія»:
а) грецької;
б) римської;
в) латинської?
г) французької
2. Якого з цих етапів розвитку психології в дійсності не було:
а) психологія як «наука про душу»;
б) психологія як «наука про свідомість»;
в) психологія як «наука про поведінку»;
г) психологія як «наука про мислення»?
3. Складовими психічного життя не є:
а) пізнавальна діяльність;
б) психічні стани;
в) психічне відображення;
г) індивідуально-психологічні властивості.
4. Цілеспрямованим, планомірним вивченням особистості на основі сприйняття її дій у різних природних умовах є:
а) експеримент;
б) контент-аналіз;
в) спостереження;
г) метод вивчення продуктів діяльності.
5. Яка з галузей психологічної науки займається вивченням загальних психологічних проблем людини як суб’єкта професійної діяльності:
а) загальна психологія;
б) прикладна психологія;
в) практична психологія?
6. Яка з галузей психологічної науки розглядає факти, які наука не здатна ні пояснити, ні остаточно відкинути:
а) парапсихологія;
б) прикладна психологія;
в) практична психологія?
г ) загальна психологія
7. Із таких понять, як «індивід», «особистість», «суб’єкт діяльності», «індивідуальність» – найменш широким за змістом є поняття:
а) індивід;
б) особистість;
в) суб’єкт діяльності;
г) індивідуальність.
8. Система стійких переваг і мотивів особистості, орієнтуючих динаміку її розвитку, що задає головні тенденції її поведінки, це –
а) темперамент;
б) характер;
в) здібності;
г) спрямованість.
9. Система поглядів, які утворилися на навколишній світ і своє місце в ньому називається:
а) впливом;
б) світоглядом;
в) особистісним змістом;
г) потребою.
10. Основною характеристикою діяльності не є:
а) предметність;
б) суб’єктивність;
в) соціальність;
г) неперервність.
11. У змісті діяльності можна виділити такі психологічні компоненти, як:
а) об’єктивні;
б) не спрямовані на ціль;
в) вольові;
г) немотивовані.
12. Серед таких понять, як «активність», «праця», «трудові дії», «діяльність» логічно найбільш широким поняттям є:
а) активність;
б) праця;
в) трудові дії;
г) діяльність
13. Активна взаємодія людини із середовищем, за котрої вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникає як наслідок певної потреби, мотиву, є:
а) операцією;
б) дією;
в) діяльністю;
г) умінням
14. Відтворення дітьми дій дорослих і відношень між ними в особливій усній формі – це вид діяльності, що розвивається історично:
а) ігрової;
б) трудової;
в) предметної;
г) провідної.
15. Діяльність людини, спрямована на змінювання та перетворення дійсності заради задоволення своїх потреб, на створення матеріальних і духовних цінностей, називається:
а) трудовою:
б) навчальною:
в) предметною;
г) провідною.
16. Відчуття, що виникають під впливом зовнішніх стимулів на рецептори, розташовані на поверхні тіла, називаються:
а) екстероцептивними;
б) інтероцептивними;
в) пропріоцептивними;
г) інтерактивними.
17. До екстероцептивних належать відчуття:
а) зорові;
б) органічні;
в) вібраційні;
г) температурні.
18. Помилкове сприймання реальних речей чи явищ називається:
а) агнозією;
б) галюцинацією;
в) ілюзією;
г) маренням.
19. Зосередженість свідомості на якомусь предметі, явищі чи переживанні забезпечує:
а) рефлексія;
б) сприймання;
в) увага;
г) пам’ять.
20. Зосередження уваги на об’єкті в силу якихось його особливостей називається увагою:
а) мимовільною;
б) довільною;
в) післядовільною;
г) зоровою.
21. Умовою виникнення мимовільної уваги не є:
а) новизна подразника;
б) несподіваність подразника;
в) інтерес людини;
г) утомленість людини.
22. Під темпераментом розуміють характеристики психічної діяльності:
а) статичні;
б) змістовні;
в) динамічні;
г) набуті.
23. У Гіппократа був підхід до темпераменту:
а) фізіологічний;
б) психологічний;
в) психофізіологічний;
г) поведінковий.
24. Одним із авторів конституційної теорії темпераменту є:
а) І. П. Павлов;
б) Е. Кречмер;
в) Дж. Гілфорд;
г) Л. Терстон.
25 Походження назв чотирьох найбільш відомих типів темпераменту пов’язане з теорією темпераменту:
а) гуморальною;
б) конституційною;
в) нейродинамічною;
г) фізіологічною.
26. Фізіологічні основи темпераменту вивчав:
а) У. Шелдон;
б) Е. Кречмер;
в) І. П. Павлов;
г) Дж. Гілфорд.
27. Низьким рівнем психічної активності, вповільненням рухів, швидкою стомлюваністю, високою емоційною сензитивністю, перевагою негативних емоцій над позитивними характеризується:
а) сангвінік;
б) холерик;
в) флегматик;
г) меланхолік.
28. Письмову та усну мову розрізняють:
а) засобом спілкуванням;
б) способом спілкування;
в) виконуючою функцією;
г) умовами спілкування.
29. Розуміння емоційного стану іншої людини належить до умінь:
а) міжособистісної комунікації;
б) сприймання і розуміння одним одного;
в) міжособистісної взаємодії;
г) групової взаємодії.
30. Неправильне ставлення у процесі спілкування один до одного належить до бар’єрів спілкування:
а) фізичних;
б) соціально-психологічних;
в) неправильні установки свідомості;
г) організаційно-психологічних.
Словник термінів і понять
Абстрактне мислення – один із різновидів людського мислення. Сутність А.М. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на грунті узагальнення даних емпіричного пізнання.
Авторитет – загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організацій у різних сферах суспільного життя. Наприклад, службовий авторитет – визнання значущості, престижності певної посади, відповідності особи, що її обіймає.
Агресивність – емоційний стан і риса характеру людини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями – гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично або морально). В агресивному стані особа може повністю втрачати самоконтроль.
Адаптація – зміна параментів чутливості аналізаторів, пристосування їх до подразників.
Анкетування – один із технічних засобів конкретного соціального дослідження – письмове (іноді усне) опитування значної кількості людей за певною схемою-анкетою.
Апатія – психічний стан людини, який супроводжується індиферентністю, байдужістю,відсутністю інтересу до навколишніх явищ і подій.
Взаєморозуміння – спосіб існування стосунків між окремими людьми, соціальними групами, колективами, організаціями, країнами, за умови реалізації якого максимально осмислюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, що спілкуються.
Виховання – цілеспрямований і організований процес формування особистості.
Вища освіта – передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначити темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного процесу, формування інтелектуального потенціалу суспільства.
Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.
Властивість – категорія, яка виражає сутність речі у взаємодії з іншими речами; те, що характеризує її подібність до інших предметів або відмінність від них.
Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок.
Воля – свідома саморегуляція людиною своєї поведінки полягає в здатності активно домагатися свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди.
Геніальність – особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту.
Гнів – психічний стан людини.
Дедукція – форма мислення, яка дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних виводити нові, менш загальні, передбачення, висновки і т.ін.
Дискусія – суперечка з метою з’ясування правильності тих або інших позицій, їх перспективності, актуальності, цінності, можливості усунення існуючих протиріч тощо.
Діяльність – одна з основних категорій соціальної психології. Прийнято виокремлювати три головні види людської діяльності: гру, навчання та працю. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування.
Довід (аргумент) – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь; судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюють істинність тези.
Досвід – сукупність знань, умінь, що здобуваються у процесі життя, на практиці.
Доцільність – 1) У прямому й вузькому розумінні – це те, що відповідає свідомо поставленим цілям. 2) У широкому й певним чином умовному значенні – це об’єктивна характеристика систем, які досягають наперед заданого результату.
Духовність– специфічно людська риса. Виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності.
Егоїзм – морально-психологічна риса особи; полягає в надмірній зосередженості на своєму «Я», замкненості у вузькому світі своєї індивідуальності.
Ерудиція – глибока обізнаність, начитаність, знання літератури і проблематики в певній галузі науки.
Завдання виховання – забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості.
Звичка – схильність людини до відносно усталених способів дій.
Здібності – психічні властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.
Зміст освіти – чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими людина оволодіває у певному навчальному закладі.
Індивідуальність – сукупність особистих рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей.
Індивідуум – окремий, одиничний представник певного виду, роду, класу, множини предметів, окрема сутність, істота або людина, що виділяється як об’єкт практичного або теоретичного ставлення.
Індукція – вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних наявного досвіду.
Інтелект – розумові здібності людини: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати, перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід.
Інтерес – емоційно забарвлене ставлення до навколишнього, спрямованість людини на певний об’єкт чи певну діяльність, викликану позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.
Інтроверсія – переважна скерованість психічних процесів людини (уваги, сприймання, мислення) на свій власний внутрішній світ, на відміну від екстраверсії, при якій переживання особистості скеровані на зовнішній світ.
Інтуїція – процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного охоплення проблемної ситуації без дискурсивного його виведення й доведення.
Коефіцієнт інтелектуальності – тип оцінки, яка використовується в деяких тестах інтелекту для характеристики темпу інтелектуального розвитку дитини.
Колектив – вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи.
Комунікабельність – риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість.
Комунікація – фундаментальна ознака людської культури, яка полягає в інтенсивному взаємоспілкуванні людей на основі обміну певною інформацією.
Конфлікт – процес крайнього загострення суперечностей та боротьби двох або більше сторін спілкування.
Конфліктна людина – це людина, яка частіше за інших створює конфлікти та конфліктні ситуації.
Концепція – система поглядів на те чи інше явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення подій тощо; провідна ідея висунутої теорії.
Критерій – мірило і форма діяльності, що відбиває аналітично- оцінювальне ставлення до дійсності з метою переосмислення її щодо певних критеріїв.
Лідер – людина, яка завдяки своїм особистим якостям має найбільший вплив на членів соціальної групи.
Логіка – наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об’єктивної істини у процесі міркування та пізнання.
Майстерність – висока вправність у виконанні певного виду діяльності.
Меланхолія – психічний розлад, який виявляється у гальмуванні мислення і рухів та пригніченому настрої.
Мета – передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямована діяльність окремої людини, групи або всього суспільства.
Мета виховання – ідеальне передбачення кінцевих результатів виховання.
Метод – система прийомів для досягнення поставленої мети.
Метод навчання – спосіб організації діяльності учнів з навчальним матеріалом.
Методи дослідження – прийоми, способи та процедури емпіричного і теоретичного пізнання явищ і процесів педагогічної діяльності.
Мимовільне запам’ятовування – форма запам’ятовування, що є продуктом певних дій (пізнавальних, практичних та ін.), крім мнемотичних; тобто запам’ятовування, яке здійснюється без спеціальної мети.
Мислення – процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відносинах; вища форма відображення дійсності у психіці.
Міміка – рухи м’язів обличчя, одна із форм виявлення психічних станів людини.
Міркування – ланцюг умовиводів, викладених у логічно-послідовній формі, або послідовний ряд суджень відносно якогось питання, де з попередніх суджень випливають наступні.
Мнемоніка – мистецтво запам’ятовування – сукупність формальних прийомів запам’ятовування, що забезпечують закріплення матеріалу в пам’яті, цей процес ґрунтується головним чином на асоціації.
Мова – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві.
Мовлення внутрішнє – різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення.
Мотив – спонукальна причина дій і вчинків людини.
Мотивація – сукупність мотивів, доказів для обґрунтування чогось; мотивування.
Мотиви навчання – внутрішні психічні сили, які стимулюють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні.
Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.
Навчання – двосторонній процес діяльності учителя й учнів, спрямований на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, інтелектуальний розвиток особистості, формування наукового світогляду, оволодіння методами пізнавальної діяльності. Навчання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу.
Намір – рішення людини виконати певну дію і домогтися певного наслідку.
Настрій – відносно тривалий психічний стан душевної орієнтованості, в основі якого лежить емоція.
Натхнення – особливий стан людини, який характеризується піднесенням її творчих сил, активізацією всіх психічних процесів.
Об’єкт – компонент реальності, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.
Обдарованість – поняття загальної психології, високий рівень задатків, схильностей.
Образ – форма і продукт суб’єктивного, ідеального відображення об’єктивної реальності у свідомості людини.
Образне мислення – конкретне мислення, яке реалізується у вигляді аналізу і поєднання образів.
Організаторські здібності – сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння організаторською діяльністю, її ефективного виконання.
Освіта – сукупність знань, умінь і навичок, набутих у навчальних закладах або шляхом самоосвіти, а також сам процес оволодіння знаннями.
Освоєння – відтворення суб’єктом істотних властивостей дійсності у формах його практичної, теоретичної і духовно-практичної діяльності.
Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного.
Пам'ять – закріплення, збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді людини.
Педагогіка – наука про закономірності виховання, навчання й освіти підростаючих поколінь.
Переживання– узагальнене поняття для позначення безпосереднього психічного досвіду індивіда.
Підсвідоме – психічні процеси, які відбуваються під порогом свідомості.
Поняття – одна з головних форм абстрактного мислення; відображення істотних ознак досліджуваного об’єкта.
Порівняння – пізнавальна операція, що лежить в основі судження про подібність або відмінність об’єктів.
Почуття – психічні стани і процеси, у яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб’єктивне переживання подій і емоційне ставлення до навколишньої дійсності.
Практика – діяння, активність – зумовлена специфікою суспільного буття; цілеспрямована, чуттєво-предметна діяльність людей, змістом якої є перетворення природи і суспільства; специфічно людська форма життєдіяльності, способів буття людини у світі.
Предмет вивчення психології особистості – психологічна структура особистості, загальні й специфічні закономірності її психіки, суперечливі процеси соціалізації особистості.
Престиж – оцінка індивіда, соціальної групи, сфери і категорії діяльності відповідно до певної ціннісно-оцінювальної шкали.
Принципи навчання – основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми і методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання.
Принципи освіти – це вихідні положення, що лежать в основі діяльності усієї системи освіти в Україні та її структурних підрозділів.
Пристосування (адаптація) – у біології, кібернетиці, психології, соціології та інших науках – назва процесу, внаслідок якого певна система приводиться у відповідність до зовнішніх умов, у яких вона перебуває.
Пристрасть – стійке емоційне ставлення до певного об’єкта.
Проблемна ситуація – ситуація, для оволодіння якою окремий суб’єкт (або колектив) має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій.
Професія – вид трудової діяльності, що вимагає певних знань та трудових навичок і є джерелом існування життєдіяльності.
Психіка – здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.
Психічні процеси – різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності.
Психічні стани – психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання.
Психолог– спеціаліст у галузі психології.
Психологічна мобілізація – тимчасова активізація якостей людини і спрямування їх на ефективне виконання певного виду діяльності.
Психологічна ситуація – наявні, конкретні обставини, які характеризують психічний стан суб’єкта, ставлення до розв’язуваної проблеми, іншої людини, об’єкта тощо, наприклад, ситуація очікування, ситуація прийняття рішення, конфліктна ситуація.
Психологічне пізнання – термін для скороченого позначення процесу пізнання психічних явищ.
Психологічний аналіз – різновид наукового аналізу, подібний до філософського, економічного, математичного, хімічного тощо.
Психологічний клімат – сукупність внутрішніх умов, які створюють у процесі розвитку і життєдіяльності групи, наявність позитивної перспективи як для групи в цілому, так і для кожного члена групи, моральна атмосфера, у якій виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного; домінуючий настрій.
Психологічний фактор – узагальнююче поняття, яке відображає динамічну сукупність психічних якостей окремих індивідів, соціальних груп, колективів, народів і всього суспільства залежно від сфер людської діяльності.
Психологія особистості – галузь психологічної науки, яка склалася на стику загальної і соціальної психології.
Психометрія – розділ психології, пов'язаний із вимірюванням психічних властивостей людини.
Реакція – дія у відповідь на будь-які впливи, подразнення, протидія.
Репутація – усталена думка про окрему особу, групу, колектив.
Рефлекс – закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через центральну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів.
Рівновага – один із видів психофізіологічного стану людини, насамперед її тіла.
Розвиток – зміни від простого до складного, від нижчого до вищого в результаті накопичення кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень.
Розум – вища форма теоретичного осягання дійсності, свідоме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей.
Розуміння – процес мислення, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій.
Самовиховання – усвідомлювана діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на надбання позитивних якостей, звичок і подолання негативних.
Самовладання – один із суттєвих виявів вольової риси характеру людини, що полягає в здатності її свідомо керувати власними почуттями, настроями і приводити їх у відповідність з конкретними життєвими ситуаціями.
Самоконтроль – у психології один із виявів свідомої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред’явленим вимогам, нормам, правилам, зразкам.
Самооцінка – судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком.
Самопочуття – поняття психології, у якому фіксується цілісне враження про діяльність внутрішніх органів, периферичної і центральної нервової систем, психологічний настрій людини.
Самосвідомість – усвідомлення людиною себе самої як особистості.
Самоспілкування – спілкування людини із собою.
Самоспостереження – спостереження за своїми діями, вчинками, думками, почуттями.
Свідоме – сфера психіки, що характеризується контролем свідомості за перебігом психічних процесів.
Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.
Світогляд – інтеграція досвіду, знань і самосвідомості у ціннісну картину світу, яка зумовлює життєву орієнтацію людини, її ставлення до дійсності і до самої себе.
Сензитивний вік – найсприятливіший вік для розвитку тих або інших психічних функцій, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання і виховання.
Сенситивність – своєрідна чутливість людини.
Сенсорний – чуттєвий, пов'язаний з відображенням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань.
Символічне мислення – мислення наочними образами, нерідко цілими картинами.
Симпатія – почуття приязні, прихильності, доброзичливості до когось.
Система освіти – сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які здійснюють освіту і виховання громадян.
Ситуативна поведінка – поведінка тварин чи людини, яка виникає і змінюється під впливом певної ситуації.
Скандал – форма спілкування людей, виникає за умов повного зруйнування позитивних контактів.
Смисл – ідея, ідеальний зміст, інформація, що її несе та чи інша подія, ситуація, предмет.
Соціальна група – сукупність індивідів, яка є одиницею структури суспільства.
Соціальна психологія – наука, яка вивчає причини, механізми та закономірності спільної діяльності людей, їх поведінки в групах і спільнотах, емоційні переживання, особливості взаємного спілкування, а також виникнення психічних станів індивіда в групі, колективі.
Соціальне середовище – одна з основних категорій соціальної психології, що розкриває сукупність суспільних і психологічних умов, серед яких людина живе і з якими постійно стикається в процесі життя.
Соціометрія – галузь соціальної психології, предметом якої є міжособові відносини в малих соціальних групах.
Спеціальність – комплекс набутих людиною знань і практичних навичок для заняття певним видом діяльності.
Спілкування – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Спільна діяльність – означає спільні цілеспрямовані дії людей.
Спосіб дій – система дій, потрібних для розв’язання певних завдань, операційна сторона діяльності.
Спостережливість – риса особистості, полягає в постійній спрямованості її сприймання на певне явище природи, суспільства, мистецтва, техніки тощо.
Стиль управління – стійка сукупність особистісних та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод керівництва.
Страх – емоційна реакція людини чи тварини на справжню або уявну небезпеку.
Стрес – емоційний стан організму, виникає у напружених обставинах.
Суб’єкт – суспільний організм, чия практична і пізнавальна активність спрямована на об’єкт.
Суб’єктивність – ставлення до когось або чогось, яке зумовлюється, визначається особистими поглядами, інтересами, смаками, уподобаннями суб’єкта.
Судження – основна форма мислення, у якій стверджується або заперечується наявність у предметах і явищах тих або інших ознак, властивостей, зв’язків або відносин між ними.
Сумлінність – риса особистості, зібраність у виконанні будь-якого виду діяльності, відповідальність за свої вчинки.
Схильність - стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.
Такт (тактовність)– почуття міри, що підказує людині найделікатнішу лінію поведінки у відношенні до когось, чогось, уміння особи вести себе належним чином, виявляючи повагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності.
Тактильний – той, що належить до дотикових відчуттів, сприймається дотиком.
Талант – якісно вищий рівень здібностей особистості.
Творчий процес – процес створення матеріальних цінностей і творів мистецтва, відкриття в науці, раціоналізаторський винахід у техніці тощо.
Творчість – продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення.
Темперамент – індивідуально-типологічна характеристика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.
Термін – слово або словосполучення, що означає чітко окреслене, спеціальне поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо.
Тест (тести психологічні) – система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини.
Тип навчання – спосіб і особливості організації мислительної діяльності людини.
Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється у її спрямованості і зосередженості на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших.
Уміння – цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.
Умовивід – одна з головних форм теоретичного мислення, спосіб логічного зв’язку висловлювань.
Умовний рефлекс – один із двох основних типів рефлексів, відкритий і всебічно досліджений І.П.Павловим; утворюється за певних умов у процесі життєдіяльності організму на базі вроджених, безумовних рефлексів.
Упевненість – психічний стан людини, коли в неї сумніви зведені до мінімуму або й зовсім відсутні.
Успіх – позитивний результат праці, діяльності, здобуток, доробок.
Установка – стан готовності до певної активності, спрямованої на задоволення тієї чи іншої потреби.
Уява – психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, уявлень, думок на базі її попереднього досвіду.
Уявлення – чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється у свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття.
Фантазія – процес створення людиною нових образів на основі пережитого.
Феномен – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.
Функції навчання – передбачають виконання освітньої, виховної і розвиваючої дій.
Функції педагогіки – чітко окреслені напрями і види діяльності, пов’язані з завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості.
Функція – у широкому розумінні діяльність, обов’язок, призначення. У психології – існування і вияв певного психічного явища в діяльності.
Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самого себе, як і світогляд. Характер є стрижнем особистості, головним чинником, який визначає індивідуальність.
Хвилювання – психічний стан людини, зумовлений підвищенням збудження нервової системи, перевантаженням її позитивними або негативними переживаннями.
Центральна нервова система – головна частина нервової системи тварин і людини, яка складається з нервових клітин (нейронів) та їх відростків.
Цінність – поняття, що фіксує позитивне або негативне значення будь якого об’єкта або явища.
Питання для підсумкового контролю знань
1. Предмет психології як науки.
2. Основні етапи розвитку психології.
3. Психіка як суб’єктивне відображення об’єктивного світу.
4. Психічні процеси, стани, властивості.
5. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. Основні характеристики свідомості.
6. Несвідоме і підсвідоме в психіці людини.
7. Методологічні принципи і методи психологічних досліджень.
8. Основні напрями психології.
9. Галузі психології.
10. Індивід, особистість, індивідуальність.
11. Ознаки особистості.
12. Психологічна структура особистості.
13. Потреби як джерело активності особистості.
14. Спрямованість особистості як система мотивів.
15. Соціально-психологічна характеристика спілкування: функції, засоби, види.
16. Психологія діяльності. Елементи та види діяльності.
17. Поняття про групи. Види груп.
18. Міжособистісні стосунки в групах.
19. Психологія конфлікту. Ознаки конфлікту.
20. Види конфліктів. Шляхи вирішення конфліктів.
21. Загальна характеристика уваги. Види та властивості уваги.
22. Поняття про відчуття. Види та властивості відчуттів.
23. Поняття про сприймання. особливості та види сприймань.
24. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності. Форми мислення, мисленнєві операції.
25. Пам’ять, види та процеси пам’яті.
26. Мислення і мовлення. Види мислення.
27. Види та процеси пам’яті.
28. Уява, види уяви.
29. Характеристика емоції та почуттів.
30. Форми переживання почуттів.
31. Основні емоційні стани.
32. Воля як форма активності особистості. Поняття про вольові якості.
33. Темперамент, його властивості. Типи темпераментів.
34. Визначення характеру. Риси і акцентуації характеру.
35. Здібності і діяльність. Задатки і здібності.
36. Талант, його походження та структура. Геніальність.
37. Поняття про педагогіку як науку.
38. Основні категорії педагогічної науки.
39. Система педагогічних наук. Зв’язок педагогіки з іншими науками.
40. Джерела педагогіки. Методи науково-педагогічних досліджень.
41. Розвиток особистості як педагогічна проблема.
42. Поняття про систему освіти в Україні.
43. Зміст освіти.
44. Державні нормативні документи, що визначають зміст освіти.
45. Контроль навчання. Функції контролю. Види контролю.
46. Принципи навчання.
47. Дидактика як теорія освіти і навчання.
48. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні в Україні.
49. Структура процесу навчання.
50. Види навчання.
51. Методи навчання.
52. Форми організації навчання.
53. Засоби навчання.
54. Технологія навчання у сучасній школі.
55. Основні сучасні підходи у навчанні.
56. Виховання в цілісному педагогічному процесі.
57. Єдність навчання і виховання.
58. Зміст виховання.
59. Принципи виховання.
60. Основні напрями виховання.
Рекомендована література
1. Основи психології / За ред. Киричука О.В., Роменця В.А. – К., 1996.
2. Годфруа Ж.Что такое психология? / Пер. с франц.: В 2-х т. – М.: Мир, 1993.
3. Немов Р.С. Психология / В 3-х т. Т.1. – М.: Педагогика, 1996.
4. Петровский А.В. Введение в психологию. – М.: Педагогика, 1994.
5. Слободчиков В.И., Исаев А.В. Психология человека. – М.: Школа-Пресс, 1996.
6. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988.
7. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – М., Педагогика, 1986.
8. Столяренко Л.Д.Основи психології – Ростов-на-Дону, 1996.
9. Фридман Л.М.Кулагина И.Ю.Психологический справочник учителя. – М.: Педагогика, 1991.
10. Популярная психология: Хрестоматия. – М.: Просвещение, 1990.
11. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти. /Под ред. Гиппенрейтер Ю.Б., Романова В.Я. – М.: Изд-во МГУ, 1979.
12. Хрестоматия по психологии. / Под ред. Петровського А.В. – М.: Просвещение, 1987.
13. Психология личности. Тексты. /Под ред. Гиппенрейтер Ю.Б., Пузырея А.А. – М.: Изд-во МГУ, 1982.
14. Практикум по общей психологии. / Под ред. Щербакова А.И. – М.: Просвещение, 1990.
15. Психология. Словарь. – М.: Политиздат, 1990.
16. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб: Питер Пресс, 1997.
17. Майерс Д. Специальная психология. – СПб: Питер Пресс, 1996.
18. Леонгард К. Акцентуированные личности / Пер. с нем. – К.: Вища школа, 1989.
19. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер Пресс, 1997.
20. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К.: 1995.
21. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основи психологии и педагогики. – К., 1999.
22. Психология и педагогика. Под ред. А.Радугина. – М., 1997.
23. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 2000.
24. Щекин М.И. Основы психологических знаний. – К., 1999.
25. Бондарчук О.І., Бондарчук Л.І. Основи психології і педагогіки / Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999.
26. Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології і педагогіки. – К., 1999.
27. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. Педагогічна газета, № 6 червень 2000 р.
28. Конституція України. – К., 1996.
29. Закон України «Про освіту» від 9 червня 1999 р. – К., 1999.
30. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). – К., 1994.
31. Концепція національного виховання // Рідна школа. - № 6, 1995 р.
32. Коменский Я.А. Великая дидактика (Избр. пед. соч.). – М., 1996.
33. Основи національного виховання: Концептуальні положення. – К., 1993.
34. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – Т.5. К., 1954.
35. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогики. – М., 1996.
36. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения. Общедидактический аспект. – М., 1977.
37. Сухомлинський В.О. Бесіди про громадянськість. – Вибр. твори. – К., 1997.
38. Волкова Н.П. Педагогіка. Посібник. – «Академія». – К., 2001.
39. Вульфов Б.З., Иванов В.Д. Основы педагогики в лекциях, ситуациях, первоисточниках. – М., 1997.
40. Гершунский Б.С. Философия образования ХХІ века. – М., 1997.
41. Гессен С.И. Основы педагогики. – М.: Школа-Пресс, 1995.