Рівні і функції соціальної комунікації
Головною у комунікативних дослідженнях є проблема особистості, оскільки лише на перетині «Я» та «Іншого» виникає можливість комунікації. Для соціології комунікацій важливі такі поняття, як «мовна особистість» і «комунікативна особистість».
Мовна особистість — сукупність характеристик людини, що обумовлюють можливість створення, сприйняття повідомлень.
У мовній особистості виокремлюють вербально-семантичний (склад лексикону, ступінь володіння або не-володіння правилами використання знакових систем); когнітивний (конструкції, завдяки яким відбувається процес пізнання); прагматичний (зумовлює особливості комунікації відповідно до мети та завдань) компоненти.
Комунікативна особистість — вияв особистості, який залетить від сукупності Ті індивідуальних можливостей і характеристик, що обумовлюють ступінь її комунікативних потреб, когнітивний діапазон, комунікативну компетенцію.
Комунікативну особистість характеризують мотивація (потреби одержати або передати певну інформацію), когнітивні (можливості і здатність формувати свій внутрішній світ в інтелектуальній та емоційній сферах), функціональна компетенція (володіння індивідуальним запасом комунікативних засобів, вміння змінювати їх при зміні комунікативної ситуації, змінювати дискурс відповідно до норм комунікативного етикету).
Мовний акт— цілеспрямована мовна поведінка, що реалізується згідно з правилами, які прийняті в певному суспільстві; одиниця нормативної соціомовної поведінки в межах певної комунікативної ситуації.
Характерними його ознаками є комунікативна установка, цілеспрямованість. Продуктом мовного акту і одночасно мовною інформаційною одиницею виступає висловлювання (актуалізоване у мовленні речення) як елемент дискурсу.
Дискурс (лат.— здогад, міркування) — взаємопов'язаний текст, мовленнєвий потік, що має певну стратегічну комунікативну установку.
Ознаками дискурсу є тематична пов'язаність (концентрація навколо певної теми), ситуативна обумовленість (актуалізований у певній комунікативній ситуації), недискретність (не вичерпується висловлюваннями, а є їх взаємопов'язаною системою).
Соціальна комунікація виконує різноманітні базові та спеціалізовані функції.
Базові функції виявляються на будь-якому рівні соціальних комунікацій. До них належать:
— інформаційна (орієнтована на безпосереднє передавання, трансляцію значущого повідомлення);
— прагматична (будь-яка комунікація передусім є засобом досягнення певної мети);
— експресивна (соціальна комунікація, зумовлена необхідністю встановлення ематичного зв'язку і передавання емоцій комуніканта).
Спеціалізовані функції соціальної комунікації виявляються залежно від умов контакту. До них належать:
— контактовстановлююча (від неї залежить успіх комунікативного задуму);
— самопрезентації (створює образ комуніканта під час контакту з соціальною реальністю);
— апелятивна, або функція звертання (реалізується за наявності відмінності соціальних статусів учасників контакту);
— регулятивна (контроль за виявами соціальності);
— ритуальна (пов'язує певні мовні формули з конкретними ситуаціями соціальної активності).
Розвиток ЗМІ спричинив зміни в суспільній психології, способі мислення людей. Вони є важливим чинни-
ком створення особистості нового типу, з особливою психологією та поведінковими реакціями, що реалізують ідеологічний, політичний вплив на людей, згуртовують їх в єдине ціле. Вплив ЗМІ на громадськість зумовлюється щонайменше двома функціональними завданнями.
1.Відображення, фіксація, моделювання дійсності, тобто подій, фактів, соціальних відносин, остаточним продуктом чого є інформація про цю дійсність.
2. Зміна соціальної реальності й управління нею, утвердження, підтримання і трансляція ціннісних, нормативних орієнтирів суспільства, контроль за реалізацією управлінських рішень, регулювання соціальних відносин.
На практиці відокремити ці завдання важко, оскільки вони реалізуються в єдиному соціально-інформаційному просторі. До того ж процес функціонування ЗМІ за своєю природою є цілісним, важко піддається диференціації на рівні безпосередніх дій.
Серед функцій ЗМІ найголовнішими є:
1) інформаційна — спрямована на задоволення інформаційних потреб індивідів і соціальних груп щодо різноманітних подій у суспільстві та світі;
2) комунікативна — полягає в організації інформаційної взаємодії між різними соціальними верствами населення, а також між громадськістю та джерелом її інформування;
3) виховна — пов'язана з формуванням, зміною установок та ціннісних орієнтацій індивідів, заохочуванням аудиторії до пропаганди певного способу життя, з формуванням суспільно значущих рис, засвоєнням соціального досвіду;
4) управлінська — виявляється в контролі за взаєминами між членами суспільства, а також між ними і системою керівних органів;
5) соціальної адаптації та орієнтації — спирається на потреби аудиторії в інформації для орієнтування у соціальних процесах та явищах, адаптації до змін соціальних, політичних, економічних умов життя;
6) соціальної ідентифікації — ґрунтується на потребі людини відчувати свою спільність із певними соціальними групами, верствами тощо;
7) відтворення певного емоційно-психологічного тонусу — спрямована на зняття психологічної напруги тощо;
8) рекреативна — пов'язана з відпочинком, розвагами тощо.
ЗМІ реалізують свої можливості не тільки на макрорівні (у глобальних соціальних вимірах). Не менш важливими є мезо- та мікрорівень їх діяльності, зорієнтовані на конкретні соціальні групи та індивіди. Щодо цього ефективність їх діяльності залежить від особливостей психологічних та соціальних ефектів, які вони справляють на аудиторію, серед яких розрізняють:
— утилітарний, що виражається у задоволенні індивіда інформацією, необхідною йому для розв'язання життєвих, практичних завдань;
— престижу, який являє собою задоволення інформацією, що підтверджує цінності групи, до якої належить індивід;
— посилення позицій, що виявляється в позитивному впливі на індивіда інформації, що підтверджує думку, судження людини з певного дискусійного питання;
— задоволення пізнавального інтересу, який полягає у відчутті поінформованості з певного кола питань;
— емоційний, що виявляється в компенсації пізнавальної потреби;
— естетичний, який ґрунтується на задоволенні сприйняття прекрасного, естетичному збагаченні;
— комфорту, що формується внаслідок зняття особистісної напруги.
Нерідко вплив ЗМІ на індивідуальну і масову свідомість використовують з маніпулятивною метою.