Наука - продуктивна сила суспільства

У системі соціальних функцій науки та її взаємодії з іншими компонентами соціальної структури суспільства головна роль належить науковим знанням, що за­безпечують розвиток матеріального виробництва. Наука не тільки обслуговує виробництво, але й ставить перед ним нові завдання, спе­ціально готує його до засвоєння науково-технічних досягнень. Наука впливає на виробництво різним чином — іноді прямо, іноді опосеред­ковано. Наука бере участь у виробничому процесі, втілюючись у матеріально-технічні, особові та організаційно-технологічні елемен­ти продуктивних сил. З розвитком машинного виробництва, наука стає безпосереднім фактором виробництва, а виробництво з свого боку — безпосереднім техніко-технологічним застосуванням науки. Так поступово наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільства, а наукова праця — у виробництво.

Можливість участі науки у розвитку продуктивних сил об'єк­тивно закладена б самій необхідності використання знань у процесі матеріального виробництва. Навіть багато видів діяльності у матеріальному виробництві — специфічні види наукової діяльності. Це складання програм, планів, прогнозів, зміна та удосконалення структури виробництва, розвиток нових його видів відповідно досягненням природничих та технічних наук, використання нових технологій, удосконалення організації виробництва та управління. Але аж до середини XIX ст. наука виступала лише потенційною продуктивною силою суспільства. Практичні результати наукових досліджень у промисловості, сільському господарстві, медицині то­що, використовувались епізодично, не приводили до загального ус­відомлення та використання різноманітних можливостей науки. І тільки у XX ст., а особливо, в умовах науково-технічної революції, наука здебільшого стає безпосередньою продуктивною силою суспільства. Суть процесу характеризується, по-перше, матері­алізацією наукових знань у речових елементах виробничих сил (знаряддя, засоби праці, техніка, технологія тощо), а також їх вті­ленням в організаційні форми виробництва, по-друге, включен­ням наукових знань безпосередньо у діяльність основних учасни­ків виробництва, по-третє, перетворенням науки у теоретичну засаду виробничих процесів.

Отже, наука не окремий елемент виробництва, а втілюється в усіх елементах продуктивних сил. Не тільки природничі чи технічні науки виступають у ролі продуктивних сил, а й суспільні. Інженер­на психологія, промислова естетика, фізіологія праці, економічна статистика, соціальна психологія тощо здійснюють безпосередній вплив на технологічне поєднання людини з знаряддям праці і мо­жуть прямо впливати на виробничий процес. Політична економія, соціологія, право, мовознавство, мистецтвознавство тощо впливають на виробництво посередньо. Але оскільки наука — продукт загаль­ної праці та між окремими її напрямками існує внутрішній взає­мозв'язок, то наука як ціле виступає суспільною продуктивною си­лою у сферах матеріального та духовного виробництва. Наука — не тільки матеріальна, але й духовна продуктивна сила. Усі соці­альні функції науки взаємопов'язані між собою, що яскраво виявля­ється на прикладі взаємодії науки, освіти, виробництва. Наукова діяльність приводить до збільшення загального обсягу знань, яки­ми володіє людство. Виробнича діяльність має як додатковий продукт нову інформацію, що приєднується у ході науково-дос­лідницької діяльності. Наявні та нові знання використовуються у виробництві, забезпечують наукову діяльність та сприймаються освітою.

Освіта формує дослідницькі кадри та робітничу силу для вироб­ництва, що може повернутися у систему освіти задля перепідготов­ки. Виробнича, наукова та освітня діяльність виступають триєдиним джерелом формування кваліфікованих спеціалістів. Всебічний вплив науки на суспільне життя набуває в сучасних умовах ще один вимір. Наука дедалі більше починає виступати соціальною силою, безпо­середньо включаючись у процеси соціального розвитку та управ­ління ними.