Кримінально-правова характеристика злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту

Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена розділом XI Особливої частини КК (статті 276-292).

Регулювання відносин у транспортній сфері здійснюється Кодексами України (наприклад, Кодекс торговельного мореплавства України (далі – КТМ), Водний кодекс України (далі – ВК), Повітряний кодекс України (далі – ПК); Законами України (наприклад, Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р., Закон України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 р., Закон України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 р., Закон України “Про трубопровід­ний транспорт” від 15 травня 1996 р., Закон України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р.), постановами КМУ, наказами, правилами (наприклад, Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 р.), тощо. Деякі роз'яснення щодо питань кваліфікації злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту висвітлені в ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 23 грудня 2005 р. № 14., “Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 19 грудня 2008 року № 18.

Кримінально-правові проблеми злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту були предметом дослідження вітчизняних вчених С.В. Бабаніна, О.О. Балобанова, В.І. Борисова, С.В. Гізімчука, В.С. Гуславського, В.В. Доненка, В.В. Ємельяненка, В.І. Касинюка, М.Й Коржанського, З.Г. Корчевої, О.М. Котовенка, В.А. Мисливого, О.В. Негодченка, О.М. Опальченка, В.М. Прусса, В.П. Тихого та інших.

Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту – це передбачені законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечні діяння, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного, а також магістраль­ного трубопроводного транспорту.

Родовим об’єктом злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту є суспільні відносини, які покликані забезпечувати безпеку руху та експлуатацію різних видів транспорту.

Додатковим безпосереднім об’єктом даних злочинів може виступати життя і здоров’я особи, власність.

Предметомзлочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту можуть бути: транспортні засоби, шляхи сполу­чення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів.

Деякі статті, що передбачають відповідальність за злочини даної категорії, містять вказівку на потерпілого (наприклад, працівники транспорту та близькі їм особи – ст. 280 КК; екіпаж і пасажири судна, з яким відбулося зіткнення, а також зустрінуті в морі або на іншому водному шляху особи, котрі зазнали лиха – ст. 284 КК).

Об’єктивна сторонахарактеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками:

1) суспільно небезпечним діянням;

2) суспільно небезпечними наслідками;

3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспі­ль­но небезпечними наслідками.

Переважна більшість з таких злочинів сконструйовано як злочини з матеріальним складом. Діяння у злочинах із матеріальним складом виявляються в дії чи бездіяльності особи (деякі злочини, наприклад, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів можуть бути вчинені лише шляхом дії). Наслідки у статтях цього розділу КК передбачають вказівку на створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків – загибель (смерть) однієї чи кількох осіб, тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також велику матеріальну шкоду, інші тяжкі наслідки. Встановлення причинового зв’язку між діянням і наслідками у транспортних злочинах передбачає призначення експертизи.

Однак у розділі ХІ Особливої частини КК є також злочини з формальним складом (статті 276¹, 278, 280, 284, 285 КК).

У багатьох злочинах, які містяться в розділі XI Особливої частини КК, діяння виявляється в порушенні певних правил. Це означає, що диспозиції таких статей є бланкетними, тому для встановлення факту порушення цих правил необхідно звернутися до численних відомчих нормативних актів, які регламентують поведінку працівника транспорту чи іншого учасника дорожнього руху. Дуже важ­ливо точно визначити, які статті, пункти нормативних актів порушені та у чому це порушення виразилося.

Деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту характеризуються обстановкою, яка полягає в русі (пересуванні) транспортних засобів (наприклад, не можна говорити про відповідальність за ці злочини, якщо рух не відбувається (наприклад, під час ремонту транспортних засобів), а такожспособом,наприклад, самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном чи шляхом роз’єднання повітряної гальмівної магістралі, тощо.

Суб’єктомданих злочинів можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14-річного (статті 277, 278, ч. 2 і 3 ст. 289 КК) або 16-річного віку (решта статей). Деякі злочини можуть вчинятися тільки спеціальними суб’єктами (наприклад, працівником залізничного, водного чи повітряного транспорту – ст. 276 КК; капітаном судна – ст. 284 КК; особою, яка відповідає за технічний стан або експлуатацію транс­портних засобів – ст. 287 КК).

Суб’єктивна сторона характеризуються залежно від складності її об'єктивної сторони. Злочини з формаль­ним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матері­альним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, що має важливе значення для кваліфіка­ції. Переважна більшість злочинів, передбачених даним розділом характеризується змішаною формою вини – умисел щодо діяння і необережність щодо наслідків. Саме відношення особи до наслідків визначає злочини цієї категорії, як необережні.

Відповідальність за більшість даних злочинів диференційована залежно від тяжкості наслідків, що на­стали. Враховуються при цьому тяжкість тілесного ушкодження, загибель однієї чи кількох осіб, а також розмір матеріальної шкоди. Крім того, у статтях цього розділу передбачаються інші кваліфікуючі ознаки, такі як вчинення злочину: за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292 КК); організованою групою (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 292 КК); по­єднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 289 КК); поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289 КК); вчинення злочину повторно (ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292 КК).

Залежно від безпосереднього об’єкта та виду транспорту всі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту можна поділити на три види (групи):

1) злочини проти встановленого порядку водіння транспорту (ст.ст. 276, 276¹, 278, 281, 286, 289 КК);

2) злочини проти встановленого порядку забезпечення функціонування транспорту (ст.ст. 277, 279, 280, 282, 283, 287, 288, 290, 291, 292 КК);

3) злочини проти встановленого порядку поведінки на водних шляхах (ст.ст. 284 та 285 КК).

Кримінально-правова характеристика злочинів проти порядку зберігання та користування вогнепальною зброєю.Злочини, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку (ст.ст. 262–265¹, 267–269 КК).

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК).Кваліфікуючи цей злочин, варто виходити з того, що основним безпосереднім об’єктомзлочину є убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів. Виділення протиправного безоплатного заволодіння ними в спеціальну норму пояснюється тим, що ці дії порушують громадську безпеку.

Предметомзлочину, передбаченого ст. 262 КК, виступають: 1) зброя (крім гладко ствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої; 5) радіоактивні матеріали.

Вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської) – це зброя, в якій снаряд (куля, шрот) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). До зброї, яка е предметом злочину, передбаченого ст. 262 КК, належать всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, а також нетипова зброя, кустарно виготовлені чи перероблені, а також історичні зразки зброї. Це – гармати, міномети, кулемети, автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети та револьвери тощо.

Бойові припаси – це патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші зібрані вироби, споряджені вибуховою речовиною та призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху.

Вибухові речовини – це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки чи суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти поєднання вибухових речовин із засобами ініціювання вибуху – зовнішніми джерелами імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатор, капсуль-детонатор. вогнепровідний та детонаційний шнури тощо) та засобами управління (годинниковими, радіокерованими, ударної дії), завдяки чому такі пристрої придатні для застосування.

Радіоактивні матеріали - це матеріали, здатні до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бета- і гама випромінюванням, порядок обігу яких регламентовано спеціальними нормативними актами. Предметом аналізованого злочину радіоактивні матеріали є за умови, що кількість речовини та інтенсивність випромінювання настільки великі, що здатні заподіяти шкоду здоров’ю людини.

Об’єктивна сторона даного злочину включає в себе вчинення таких дій щодо вказаних предметів: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 262 КК); 6) розбій (ч. 3 ст. 262 КК).

Суб’єктом цього злочину, зчиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою і вимагання, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а у разі його вчинення в інший спосіб – 16-річного віку. Окрім цього, при вчиненні привласнення та заволодіння шляхом зловживання службовим становищем суб’єкт є спеціальним.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа повинна знати про те, що предмет, яким вона заволодіває, належить до зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, розуміти небезпечні властивості таких предметів та те, що заволодіння ними здійснюється протиправним способом.

Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 262 КК).

Особливо кваліфікований вид злочину (ч. 3 ст. 262 КК) має місце тоді, коли дії, передбачені ч. 1 або 2 ст. 262 КК, вчинені організованою групою. Особливо кваліфікованим видом вимагання предметів цього злочину (крім вибухових пристроїв) є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я (ч. 3 ст. 262 КК). Вимагання вибухових пристроїв, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, кваліфікується за ст. 189 КК.

Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК)

Визначальною ознакою при кваліфікації таких злочинів є предмет:

1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської);

2) бойові припаси;

3) вибухові речовини;

4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263);

5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).

Усі ці предмети призначені для ураження живої цілі, знищення чи пошкодження навколишнього середовища.

Про поняття вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв більш докладно розглянуто при розгляді питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 262 КК.

Холодна зброя – це предмети, що відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, які справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблювальний або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі силою м’язів людини або дією механічного пристрою.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, полягає в носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі або збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, – у носінні, виготовленні, ремонті чи збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів або іншої холодної зброї без указаного дозволу. Тож зберігання, придбання та передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відповідальності.

Злочин наявний лише за умови, що зазначені дії вчиняються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними.

Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії з їх переміщення, транспортування особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Незаконне зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні дії, що полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу чи із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що перебуває не при особі, а в обраному нею місці.

Незаконне придбання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні дії, пов’язані з їх набуттям (окрім викрадення, привласнення, вимагання чи заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) усупереч передбаченому законом порядку – в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунка, на відшкодування боргу тощо.

Незаконне виготовлення холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії з їх створення чи перероблення, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.

Ремонт холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових пристроїв – це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів через заміну чи реставрацію зношених або непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, унаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням.

Незаконна передача вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу.

Незаконний збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисна передача їх іншій особі поза встановленим порядком через продаж, обмін, дарування, сплату боргу тощо.

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених вище дій (формальний склад).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3(2). Так, якщо викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут здійснені для вчинення іншого злочину, такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або ст. 265 КК, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 ст. 263 КК, належить кваліфікувати незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, вчинені з метою організації банди чи використання цих предметів членами вже існуючої банди.

Суб’єктзлочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Частина 3 ст. 263 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, що вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої.

Незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами чи вибуховими пристроями з метою вчинення з їх використанням іншого злочину становить ідеальну сукупність злочинів і має тягти відповідальність за ст. 263 КК і за готування до іншого відповідного злочину.