Злочини проти безпеки людства
Особливість суспільної небезпеки злочину, передбаченого ст. 439 КК, полягає у тому, що його вчинення завдає шкоди не тільки природному середовищу, життю і здоров'ю людей, а й негативно впливає на генетичну програму людини, інших живих істот. Об'єктом злочину є безпека людства.
Предметом злочину є ті види зброї масового знищення, які заборонені до застосування міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До зброї масового знищення належать хімічна, біологічна, ядерна, лазерна, інфразвукова, радіологічна, променева та деякі інші види зброї. Проте, відповідними міжнародними договорами заборонено застосування лише перших трьох її видів.
Бактеріологічна (біологічна) зброя – це зброя, дія якої побудована на використанні хвороботворних властивостей бойових біологічних засобів, зокрема: а) збудники захворювань (патогени), небезпечні для людини, – віруси (збудники різних видів гарячки, енцефаліту, віспи, тифу, холери тощо) і токсини (газової гангрени, стафілококу тощо); б) патогени, небезпечні для тварин, — віруси (збудники чуми свиней, ящуру тощо) і бактерії (збудник плевропневмонії рогатої худоби); в) патогени, небезпечні для рослин, – віруси (збудник кущистості верхівки бананів), бактерії (збудники опіку опіку рису, раку цитрусових), мікроскопічні гриби (збудники антракнозу стеблової та жовтої іржі пшениці, моніліозу какао) тощо.
Об'єктивна сторона злочину полягає у застосуванні зброї масового знищення, під яким розуміється використання її специфічних властивостей саме у воєнних цілях, тобто як зброї. За змістом міжнародних договорів, не повинно визнаватися застосуванням хімічної зброї використання токсичних хімікатів: а) у промислових, сільськогосподарських, дослідних, медичних, фармацевтичних або інших мирних цілях; б) у цілях, безпосередньо пов'язаних із захистом від хімічної зброї; в) у воєнних цілях, які не пов'язані з використанням токсичних властивостей хімікатів як засобів ведення війни; г) у правоохоронних цілях, включаючи боротьбу з заворушеннями у країні; застосуванням бактеріологічної (біологічної) зброї — застосування відповідних агентів і токсинів для запобігання захворюванням та в інших мирних цілях; так само немає заборон і на здійснення ядерних вибухів у мирних цілях.
Випробування зброї масового знищення кваліфікується за ст. 440 як її виробництво.
Суб'єкт злочину загальний.
Його суб'єктивна сторона характеризується умислом.
Кваліфікованим видом злочину (ч. 2 ст. 439) є застосування зброї масового знищення, забороненої відповідними міжнародними договорами, яке спричинило загибель людей. Таке діяння є проявом біоциду — застосування атомної, водневої, нейтронної, хімічної та іншої зброї масового знищення з метою незворотного зруйнування оточуючого природного середовища.
* * *
Об'єктом злочину, передбаченого ст. 440 КК, є порядок поводження зі зброєю масового знищення, який забезпечує безпеку людства і міжнародний правопорядок.
Предмет його — зброя масового знищення, заборонена міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Фактично, якщо виходити із змісту відповідних міжнародних договорів, цією статтею передбачено відповідальність тільки за: 1) розроблення та виробництво ядерної, хімічної і біологічної (бактеріологічної) зброї; 2) придбання, збут і транспортування ядерної зброї; 3) зберігання, але тільки на дні морів і океанів та в його надрах, будь-яких видів зброї масового знищення.
З об'єктивної сторони злочин може мати прояв у суспільно небезпечних діях або бездіяльності. Формами його можуть бути такі стосовно відповідних видів зброї: 1) розроблення — всі стадії робіт до початку серійного виробництва (прикладні дослідження, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, проектування тощо); 2) виробництво — всі стадії створення (будівництво, виготовлення, випробування тощо); 3) придбання; 4) зберігання — розміщення предметів у певному місці; 5) збут; 6) транспортування — перевезення предметів із одного місця в інше транспортними засобами.
Суб'єкт злочину — загальний.
Суб'єктивна сторона характеризується умислом.
* * *
У міжнародному праві під екоцидом звичайно розуміється використання геофізичних, метеорологічних та інших засобів з метою зміни динаміки, складу чи структури Землі, включаючи її біосферу, літосферу, гідросферу та атмосферу, а також космічного простору, що може потягнути або потягло масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери, водних ресурсів або інші тяжкі наслідки.
Відповідно до взятих на себе міжнародних зобов'язань Україна не повинна застосовувати військові чи інші ворожі засоби впливу на природне середовище, які мають широкі, довгострокові чи серйозні наслідки як засоби зруйнування, заподіяння шкоди будь-якій іншій державі (за принципом взаємності).
Об'єкт міжнародного злочину, передбаченого ст. 441 КК, — безпека природи як середовища проживання людини.
Його предметом є рослинний світ, тваринний світ, атмосфера, водні ресурси, а також можуть виступати земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.
З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: 1) масове знищення рослинного або тваринного світу; 2) отруєння атмосфери або водних ресурсів; 3) вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.
Склад цього злочину у перших двох його формах сформульований як матеріальний, і злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення екологічної катастрофи, конкретними різновидами якої є масове знищення рослинного або тваринного світу і отруєння атмосфери або водних ресурсів. Склад злочину у третій формі сформульований як формальний: злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, якими створюється загроза спричинення екологічної катастрофи.
Під масовим знищенням рослинного або тваринного світу у ст. 441 слід розуміти повне знищення флори та/або фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість (множину) рослин та/або тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресурсів — поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ.
Екологічна катастрофа означає надзвичайні, трагічні, тобто такі, що створюють гостру аномалію, наслідки для природного середовища (наприклад, надзвичайно великі за площами поширення лісові пожежі, катастрофічне затоплення місцевості, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, що обмежує або виключає можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах тощо).
Спричинити такі наслідки може застосування: а) зброї масового знищення. У разі забороненого міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР, застосування певних видів вказаної зброї діяння треба кваліфікувати за сукупністю ч. 2 ст. 439 і ст. 441, а у разі, якщо вказані наслідки стали результатом застосування зброї об'ємного вибуху, нейтронної, інфразвукової, радіологічної, лазерної, променевої та інших видів зброї масового знищення — тільки за ст. 441; б) небезпечної зброї невибіркової дії, наприклад запалювальної; в) геофізичних методів — стимулювання землетрусів та вулканічної діяльності, вплив на вічну мерзлоту та льодовий шар полюсів, знищення озонового шару та інші штучні зміни динаміки, складу або структури Землі; г) метеорологічних методів — викликання цунамі, смерчів, ураганів, селів, зсувів, інших кліматичних явищ.
Суб'єкт екоциду загальний.
Від таких екологічних злочинів, як порушення правил екологічної безпеки (ст. 236), забруднення або псування земель (ст. 239), порушення правил охорони надр (ст. 240), забруднення атмосферного повітря (ст. 241), порушення правил охорони вод (ст. 242), забруднення моря (ст. 243), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245), проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253) екоцид відрізняється, зокрема, тим, що з суб'єктивної сторони він є злочином, у якому психічне ставлення винного і до діяння, і до його наслідків характеризується прямим умислом.
* * *
Об'єктом геноциду (ст. 442 КК) є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп.
Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб — як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд — обмеження прав громадян за расовою ознакою.
Національна група (нація) — це така, що історично склалася стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія, економічні зв'язки, своя мова, відмітні особливості побуту, культури і духовності.
Етнічна група (етнос) — така, що історична склалася стійка соціальна група людей, для якої характерні єдність культури і духовності, особливості побуту, звичаїв (плем'я, народність, народ). Для неї можуть не бути характерними ознаки, що є визначальними для національної групи (наприклад, євреї тривалий час не мали спільної території, не були пов'язані між собою економічно, багато із них не володіли своєю мовою).
Расова група (раса) — така, що історично склалася група людства, об'єднана спільністю фізичних ознак, що наслідуються (колір шкіри, волосся та очей, форма черепа, зріст тощо), обумовлених спільністю походження і початкового розселення.
Релігійна (конфесійна) група — група людей, для якої спільною є сукупність духовних уявлень про надприродні сили та істоти, яким ця група поклоняється.
Перші п'ять форм передбачені ч. 1, а останні три — ч. 2 ст. 442.
Створення для певної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення передбачає, наприклад, економічну блокаду групи та позбавлення її реальної можливості забезпечувати для себе достатнє харчування і медичне забезпечення, заборону існування групи за межами невеликої території резервації чи гетто, експропріація землі, що належить групі або її членам, примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання, насильницьке переселення (депортацію) в місцевість, несприятливу для проживання людей взагалі або для представників даної групи зокрема, штучне створення складних екологічних умов, поширення епідемій тощо. Найбільш яскравими проявами геноциду у цій формі в історії України були масова депортація населення у віддалені регіони СРСР у 1929–1931 рр. і голодомор 1932–1933 рр. (зокрема, внаслідок цих діянь кількість українців, що проживали в Російській та Австро-Угорській імперіях на початку XX століття, до нашого часу зросла приблизно на 9%, в той час як кількість поляків на території Польщі за такий самий термін — майже на 250%).
Скорочення дітонародження чи запобігання йому може відбуватися шляхом застосування методів генної інженерії, примусової кастрації і стерилізації, насильницької контрацепції, примушування жінок до вчинення аборту, незаконного позбавлення волі чоловіків групи або створення умов для окремого проживання чоловіків та жінок, заборони шлюбів між членами однієї расової, етнічної чи національної групи тощо. Способом запобігання дітонародженню є і кастрація, яка водночас розглядається як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу передбачає передачу їх із однієї національної в іншу національну, із однієї етнічної в іншу етнічну, із однієї расової в іншу расову, із однієї релігійної в іншу релігійну групу. Метою цієї передачі звичайно є стирання із пам'яті дитини інформації, що ідентифікує її у власному уявленні як члена певної групи з наступним біологічним розчиненням її нащадків серед представників іншої групи.
Суб'єкт злочину загальний. Для складу злочину не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом. Так само не має значення, чи належать суб'єкт злочину і потерпілі до однієї раси, національності, етносу, конфесії.
З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. Спеціальною ознакою геноциду у перших його п'яти формах є мета— повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи. Тому дискримінаційні дії, що позбавляють громадян певної групи можливості повністю використовувати свої права і свободи — право на свободу пересування, на підприємницьку діяльність, на судовий захист, на охорону здоров'я, на освіту, на користування і навчання рідною мовою, на розвиток національних культурних традицій, на створення культурних і навчальних закладів національних меншин, на участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо, — але не спрямовані на знищення цієї групи, кваліфікуються за ст. 161. Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження. Для таких форм злочину, як публічні заклики до геноциду і розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду, мета не є обов'язковою ознакою складу.