ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену
Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:
1. У процесі еволюції в пристосувальній діяльності тварин співвідношення між природженим і набутим:
в) зростає питома вага індивідуально набутих компонентів поведінки.
2. Провідним видом діяльності в період немовляти є:
а) емоційне спілкування з дорослими;
3. Спілкування у якому утримуються приховані наміри, що зводяться до отримання певної користі, матеріальної або психологічної це –
в) ігри;
4. Якщо психолог порушує норми Етичного кодексу психолога, то:
в) його дії підлягають розгляду Комісії з етики, яка накладає відповідні стягнення.
5. Основні форми роботи гештальт-групи:
а) групова дискусія, ігровий метод;
Білет № 6
І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки
Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:
Дати характеристику психічному розвитку дитини в молодшому шкільному віці. Розкрити роль учіння молодших школярів у формуванні їх пізнавальних і особистісних якостей. Проаналізувати початкову шкільну дезадаптацію: причини, ознаки і способи корекції.
Молодшим шкільним вважається вік від 6-7 до 11-12 років.
Розвиток нервової системи характеризується підвищенням рухливості нервових процесів, збільшенням врівноваженості процесів збудження та гальмування, зростанням ролі другої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності.
Психічний розвиток дітей дошкільного віку характеризується насамперед виникненням кризи семи років. Вона символізує перехід від дошкільного до молодшого шкільного дитинства.
Основними симптомами кризи є:
- втрата безпосередності поведінки (дитина починає думати перед тим як діяти);
- прояви манірності поведінки, кривляння (демонстрація невластивих дитині якостей);
- симптом "гіркої цукерки" (приховування почуттів, що символізує появу внутрішньої оцінки).
Змісткризи семи років полягає у наступному:
- народжується "соціальне Я" дитини;
- з'являється нове внутрішнє життя дитини: переживання узагальнюються, це спричиняє появу стійких афективних комплексів, в результаті внутрішнє життя дитини накладається на зовнішнє, при цьому вони не відповідають одне одному;
- виникає новий рівень самосвідомості - внутрішня позиція, з'являється ставлення до самого себе, дитина розуміє ставлення інших до себе;
- з'являються цінності, моральні норми;
- закріплюється стійка особистісна риса: мотив досягнення успіху, на що впливає самооцінка і рівень домагань;
- змінюється структура поведінки: з'являється раціональна та емоційна оцінка результатів своїх дій.
Анатомо-фізіологічний розвиток та поступове розв'язання кризи призводять до таких психологічних новоутворень:
1) довільність психічних процесів;
2) з'являється внутрішній план дій;
3) з'являється рефлексія (осмислення умов, закономірностей і механізмів своєї діяльності), а також самооцінка та самоконтроль.
З 6 або 7 років (в залежності від психологічної готовності) дитина починає ходити до школи.
Тривалий час вважалося, що критерієм готовності дитини до навчання є рівень його розумового розвитку, Л.С. Виготський сформулював думку що готовність до шкільного навчання полягає не стільки в кількісному запасі уявлень, скільки в рівні розвитку пізнавальних процесів. В результаті того,що дитина іде до школи змінюється її соціальне оточення і тип провідної діяльності. Це спричиняє зміну соціальної ситуації розвитку,яка тепер має таку схему: Дитина <-> Навчання <-> Соціальне оточення
Соціальне оточення розширюється: в ньому з'являються однокласники та вчитель. В умовах нової провідної діяльності (навчання) потрібно дотримуватись нових форм поведінки, тому взаємини з дорослими перебудовуються. Вчитель для молодшого школяра є авторитетом, а взаємодія у навчанні відбувається через оцінку. Ігрова діяльність не зникає, вона є основною і продовжує розвиватись.
Основні протиріччя молодшого шкільного віку проявляються в труднощах, які зустрічаються у навчальній діяльності та соціальній взаємодії з однокласниками і вчителем.
Основними компонентами навчальної діяльності є: 1) дії та операції по оволодінню змістом навчання; 2) мотиви і форми спілкування "вчитель-учень" та "учень-учень"; 3) результати навчання, його контроль та оцінка.
До основних складових навчальної діяльності молодших школярів належать наступні.
1. Змістові складові- це вимоги до змісту навчання (науковість, духовність...); необхідність тривалого утримання уваги учнів на конкретному; оптимальна кількість навчального матеріалу.
2. Цільові складові.У навчанні цілі є більш складніші ніж у грі, вони визначаються змістом навчальної програми. Також виникає різниця між цілями, які ставить вчитель й тим, як їх сприймає та усвідомлює учень.
3. Мотиваційні складові.Мотиви навчання першокласників дуже різноманітні. Їм подобається читати, писати, лічити, вони уважно слухають оповідання. Але інтерес виникає до процесу навчання, а не до його оцінки. При цьому переважають ігрові мотиви, саме вони і спонукають до учбових дій. З віком інтерес до навчання збільшується.
4. Операційні складові- це нові операції, дії та уміння для оволодіння знаннями. Молодші школярі можуть виконувати орієнтовні, виконавчі, контролюючі, завершальні, згорнуті та розгорнуті дії. Уміння молодших школярів характеризуються повільністю їх утворення, частими помилками, довільністю уваги та свідомим контролем виконання.
5. Емоційно-вольові складові.Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів та вчителів. Вони виникають при виконанні не дуже приємних навчальних завдань, неможливості їх виконання у поставлені строки, одержанні небажаної оцінки. Якщо стрес є невеликим, то він стимулює учнів до учіння.
6. Комунікативні складові.Для молодшого школяра зростає значення слова і мовлення (усного, а потім писемного). Учні дуже активно сприймають кожне слово та дії вчителя.
7. Результативні складові.Результатами навчальної діяльності є знання, уміння, психічний розвиток та вихованість дитини. Причини неуспішності можуть бути зовнішні (захворювання, перевантаження тощо), або внутрішні (неуважність, відсутність інтересу, порушення дисципліни, непосидючість...).
8. Контрольно-оцінні складові.До них належить контроль навчальної діяльності з боку вчителя та батьків, самоконтроль учня. При оцінці учіння дитини слід оцінювати саме результати цього процесу, а не учня.